ТОП 10:

Франція в період економічної кризи та подолання її наслідків



 

Процес бурхливого промислового зростання був перерваний світовою економічною кризою, яка у Франції набрала затяжного характеру і мала наступні особливості:

- Так, падіння виробництва, що розпочалося наприкінці 1930 - на поч.. 1931 р., тривало до середини 1935 р.;

- Фактично країна пережила два періоди «Великої депресії»: в 1932 та 1935 роках, коли виробництво скоротилося в порівнянні з 1930 р. відповідно на 44 та 46%;

- Внаслідок того, що майже половина населення було зайнято в сільському господарстві, до 1931 року країні вдалося уникнути масового безробіття. Але наприкінці 1934 року вже 10% французів втратили роботу;

- Постраждали передусім традиційні галузі економіки, особливо, сільське господарство; але характерних для інших країн масових банкрутств і розорень, Франції вдалося уникнути.

- Темпи стабілізації були настільки повільними, що рівня 1929 р. не було досягнуто і в 1939 р. Різко скоротилася зовнішня торгівля.

 

Небачена економічна криза, зростання безробіття і злиднів спричинили невдоволення широких верств населення; авторитет традиційних правих партій упав — з 1929 р. до 1932 р. змінилося 8 урядів. У країні активізувалися екстремістські, фашистські та профашистські організації ("Вогняні хрести", "Патріотична ліга", "Французька дія"). Але на відміну від німецьких та італійських фашистів французькі екстремісти не користувалися підтримкою середніх прошарків населення — власників дрібних підприємств, тому масового поширення не набули.

Значна частина робітників орієнтувалася на комуністів.

За таких умов спроба реакційних профашистських сил організувати путч у лютому 1934 р. для того, щоб ліквідувати республіканський лад, ледь не призвела до розв’язання громадянської війни. Вона наштовхнулася на опір лівих сил. По всій країні прокотилася хвиля антифашистських демонстрацій і мітингів. В таких умовах прем’єр – міністр Даладьє подав у відставку.

1934 р. представники комуністичної та соціалістичної партій, до яких згодом приєдналися прогресивні радикали та діячі інших течій ліберального спрямування, домовилися про спільні дії проти фашизму, підписавши офіційну угоду і домовившись на наступних виборах виступати єдиною силою. Під час муніципальних виборів навесні 1935 р. ліві сили здобули значних успіхів. 14 липня 1935 р. комуністи, соціалісти, радикали на чолі зі своїми лідерами – М. Торезом, Л. Блюмом та Е.Даладьє, провели демонстрацію, яку підтримало 500 тис. чол.. 1936 р. французька преса опублікувала програму Народного фронту (так на пропозицію М.Тореза було названо об’єднання) Вона передбачала:

- державний контроль за розвитком економіки з метою стабілізувати ціни та фінанси країни, скорочення безробіття;

- націоналізацію найважливіших підприємств та банків; плановість розвитку економіки; підтримка сільського господарства;

- активна інвестиційна політика держави, оздоровлення фінансової системи країни;

- розширення соціальної допомоги населенню за рахунок бюджету;

- гарантування демократичних свобод і заборону фашистських угруповань;

- активну міжнародну діяльність для забезпечення миру у світі та роззброєння.

На парламентських виборах в квітні 1936 р. партії Народного фронту перемогли праві партії, здобувши 57% голосів виборців. Новий уряд, до якого увійшли соціалісти та радикали (комуністи відмовились увійти до уряду) сформував лідер соціалістів Леон Блюм.

Реалізація програми Народного фронту:

- встановлено загальний 40-годинний робочий тиждень;

- підвищено заробітну плату;

- укладено трудові колективні угоди між власниками підприємств та робітниками;

- впроваджено оплачувані відпустки, пільгові залізно дорожні квитки для відпускників із родинами;

- була вирішена одна з найголовніших проблем: стабілізовано національну валюту – франк;

- Національні збори прийняли понад 130 законів реалізації програми Народного фронту, проте для її здійснення необхідно було чимало коштів, у той час коли надходження в бюджет скорочувалися. Уряд був змушений робити великі позички. Економіка країни поступово дестабілізувалася. Крім того, щоб наповнити бюджет, уряд підвищив податки для крупних підприємств, в результати зростає вивіз капіталу з країни (в 1936 – 340 млрд. франків вивезено за кордон, а в 1938 – 420). Уряд почав витрачати золотий запас, який зменшився в результаті на 30%. Уряд Блюма вимагав надати йому надзвичайні повноваження, але сенат відмовив, в результаті, влітку 1937 року Блюм подав у відставку. Хоча Народний фронт проіснував ще рік. З квітня 1938 року було сформовано уряд з радикалів та правих, який очолив Е. Даладьє.

 

У зовнішній політиці Франції домінувало прагнення утвердити вплив у післявоєнній Європі та забезпечити виконання Версальського договору. Франція намагалася обмежити реваншистські прагнення Німеччини шляхом створення системи колективної безпеки в Європі. Важливим кроком у цьому напрямі було підписання в Парижі в 1928 р. Паризького договору про заборону війни як засобу національної політики, що осуджував війну і пропонував для врегулювання суперечок лише мирні переговори. Пакт передбачав колективні дії з боку його учасників проти будь-якої країни, що стане на шлях агресії. Французька дипломатія на початку 30-х рр. зробила спробу зблизитися з Німеччиною, прагнучи зберегти статус-кво в Європі та обмежити німецькі військові витрати, але Німеччина відмовилася від угоди. 1932 р. між Францією та СРСР було підписано договір про ненапад один на одного.

Французький уряд безуспішно протестував проти англо-німецької морської угоди (1935 р.), за якою Німеччина отримала право на будівництво флоту. Але Франція, як і Англія, нічого не зробили, щоб змусити німецькі війська залишити Рейнську демілітаризовану зону. Франція визнала аншлюс Австрії.

1935 р. у Парижі було підписано договір про взаємну допомогу між Францією і СРСР. Учасники договору зобов'язувалися у разі нападу будь-якої європейської держави негайно надати один одному підтримку. Франція і Англія, проголосивши політику нейтралітету, фактично сприяли агресивній політиці Німеччини та Італії, їх втручанню в громадянську війну в Іспанії. Франція була учасником Мюнхенської угоди 1938 р. Франція та Англія, стурбовані непередбаченим ними розвитком подій, звернулися до СРСР з пропозицією про надання гарантій допомоги європейським державам у разі агресії з боку Німеччини. СРСР у відповідь запропонував укласти пакт про взаємодопомогу між Англією, Францією та Радянським Союзом з одночасним наданням гарантій усім прикордонним з СРСР державам. Однак домовленості не було досягнуто через взаємну недовіру і небажання сторін йти на компроміси.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-12-13; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.204.189.171 (0.004 с.)