Класифікація антисептиків, дезінфекційних та хімотерапевтичних засобів. Вимоги до антисептиків та дезінфекційних засобів.

Лекція №8

,,ПРОТИМІКРОБНІ ЗАСОБИ.АНТИСЕПТИКИ.ДЕЗІНФЕКЦІЙНІ Л.З.,,

План лекції:

1. Визначення поняття „антисептики" та „дезінфекційні" засоби. Вимоги до ПМЗ.

Класифікація антисептиків, дезінфекційних та хімотерапевтичних засобів. Вимоги до антисептиків та дезінфекційних засобів.

Фармакологічна характеристика антисептиків та дезінфекційних засобів.

Антисептичні і дезінфікуючі засоби.

Антисептики - протимікробні речовини, які затримують розвиток мікроорганізмів.

Антисептичні речовини порушують у мікробів нормальне протікання біохімічних процесів внаслідок гальмування активності окремих ферментних систем. При цьому створюються несприятливі умови для розвитку і розмноження мікроорганізмів. Такий тип дії протимікробних препаратів називається бактеріостатичним. Оскільки у різних видів мікробів процеси обміну дещо відрізняються, речовини, які викликають бактеріостатичну дію на один вид мікробів, можуть бути неактивними відносно іншого виду. Таким чином, антисептики мають вибіркову дію відносно окремих видів мікробів. Антисептики використовують в основному для місцевої дії на мікроби, які знаходяться на шкірі та слизових оболонках.

Дезінфікуючими називаються такі речовини, які вбивають мікроорганізми. Дезінфікуючі засоби викликають необоротні зміни в протоплазмі клітини (денатурацію білків) і призводять, таким чином, до швидкої загибелі мікробів. Такий тип дії протимікробних речовин називається бактерицидним. Речовини, які мають бактерицидну дію не мають вираженої вибіркової дії по відношенню до окремих видів мікробів.

Дезінфікуючі речовини використовують для знищення патогенних мікробів у навколишньому середовищі, тобто з метою дезінфекції, яка є важливою складовою в комплексі заходів з профілактики інфекційних захворювань.

 

Антисептичні і дезінфікуючі засоби мають значну протимікробну активність. Вони повинні мати широкий спектр протимікробної дії, бути активними при наявності рідин організму та продуктів тканинного розпаду, швидко діяти в кислому та лужному середовищах, добре розчинятись і мати достатню поверхневу активність, бути хімічно стійкими; не повинні викликати корозії медичних інструментів, викликати місцеву подразнювальну дію, сенсибілізацію, порушувати процес загоєння ран. Ці засоби не повинні також абсорбуватись у кров у значній кількості, у разі абсорбування — не викликати тяжких побічних реакцій.

Обов'язкова умова — бути нешкідливими для макроорганізму.

Активність дії визначають за феноловим коефіцієнтом — співвідношенням концентрації фенолу, що викликає бактерицидну дію, до концентрації розчину іншої речовини, в якій вона викликає такий самий ефект.

 

Для оцінки антисептичної речовини має значення також загальна токсичність для живого організму. Для медичної практики більшу цінність мають речовини з найменшою токсичністю.

 

Класифікація.

Антисептичні та дезінфікуючі речовини поділяють за хімічною будовою:

 

1. Неорганічні сполуки:

 

галогени і галогеномісткі сполуки, окисники, кислоти, луги, сполуки важких металів.

 

2. Органічні сполуки:

 

а) ароматичного ряду: група фенолу, дьоготь березовий, похідні нітрофурану,

оксихіноліну, барвники;

б) аліфатичного ряду: альдегіди, спирти, детергенти (поверхневоактивні речовини);

в) антибіотики для зовнішнього застосування (мікроцид, новоіманін, граміцидин,

фузафунгін, геліоміцин) фітонциди, ефірні олії.

 

 

Класифікація та препарати

 

			Солі важких металів
Галоїди	Окисники	Кислоти та луги	і комбіновані
			препарати*
Хлорамін Б	Розчин перекису	Кислота ацетилсаліцилова	Ртуті дихлорид
Моналазон	водню	Кислота бензойна	Срібла нітрат
динатрій	Калію перманганат	Кислота борна	Протаргол
Хлоргексидин	Бензоїлпероксид	Кислота азелаїкова	Цинку сульфат
Трийодметан		Натрію тетраборат	Деситин*
Повідон-йод		е
Йодин
Йодопірон

 

		Органічні	сполуки
Феноли	Барвники	Штрофурани	Похідні 8-	Альдегіди та	Детергенти
			оксихшоліну	спирти
Фенол	Метиленовий	Ніфуроксазид	Хінозол	Р-н	Церигель
Трикрезол	синій	Нітрофурал	Хініофон	формальдегіду	Етоній
Резорцин	Діамантовий	Фурапласт	Нітроксолін	Лізоформ	Рокал
Фенілсаліцилат	зелений	Ліфузоль		Гексаметилен-	Мило зелене
Полікрезулен	Етакридину	Фуразолідон		тетрамін	Декаметоксин
Ферезол	лактат	Фуразидин		Спирт	Мірамістин
		Ніфурател		етиловий

 

Дьогті та смоли	Антибактеріальні препарати природного походження
Іхтамол	Натрію уснінат	Баліз-2
Вінізоль	Новоіманін	Евкалімін
Цигерол	Хлорофіліпт	Поліфепан
	Ектерицид

 

 

НЕОРГАНІЧНІ СПОЛУКИ.

(ГАЛОГЕНИ І ГАЛОГЕНОМІСТКІ СПОЛУКИ).

 

1.ПРЕПАРАТИ ХЛОРУ.

 

Хлор і його сполуки мають активну протимікробну дію широкого спектра. Хлор у концентрації 0,02 мг/л викликає загибель різних мікробів. У середовищі, що містить органічні речовини, бактерицидна дія хлору знижується, оскільки він частково зв'язується органічними речовинами і активна його концентрація зменшується.

Механізм бактерицидної дії хлору пов'язаний з його взаємодією з білками цитоплазми мікроорганізмів. У молекулі білка хлор заміщує атом водню, зв'язаний з азотом. Внаслідок цього не можуть утворюватись водневі зв'язки між атомами азоту і карбоксильним вуглецем. У результаті порушується утворення вторинної структури білка. У водневих розчинах препарати хлориду можуть утворювати кислоту хлороводневу, яка розпадається на активний хлор і кисень. Тому деякі препарати хлору поєднують властивості галогенів і окисників.

При взаємодії хлору з водою вивільняється атомарний кисень, який діє як окисник:

 

Таким чином, протимікробна дія хлору спричиняється хлоруванням і окисненням органічних речовин. Сполуки, що містять вільний хлор, мають дезодоруючу властивість.

 

Протимікробна дія сполук хлору знижується за наявності органічних речовин і лугів. У кислому середовищі і при підвищенні температури протимікробна дія підвищується.

 

З речовин цієї групи як антисептичні засоби використовують водню пероксид і калію перманганат.

Механізм їх протимікробної дії полягає в здатності вивільнювати під впливом каталази атомарний кисень і окиснювати субстрат мікробної клітини, що зумовлює загибель мікроорганізму.

 

Водню пероксид завдяки наявності каталази у тканинах швидко розкладається з утворенням молекулярного і незначної кількості атомарного кисню:

2Н2Ог -» 2Н2 + 02Т.

Кисень, що звільняється за цією реакцією, має слабку протимікробну дію. Застосування водню пероксиду для лікування при ранах грунтується головним чином на механічному очищенні рани від! гною, елементів розпаду тканин за допомогою пухирців кисню. Водню пероксиді при місцевому застосуванні активізує згортання крові, у зв’язку з чим використовується для зупинки носових кровотеч при введенні в ніс на тампонах.

Розчин водню пероксиду розведений призначають як дезинфікуючий і дезодоруючий засіб для промивань і полоскань при стоматиті й ангіні, для спринцювань при гінекологічних захворюваннях, для оброблення гнійних ран.

 

Гідроперит — комплексна сполука водню пероксиду із сечовиною. Випускають у таблетках. Після розчинення застосовують як антисептик замість розчину водню пероксиду розведеного.

 

Калію перманганат у рідкому середовищі під впливом пероксидаз розпадається з виділенням атомарного кисню:

2КМп04 + Н20 -» 2КОН + 2Мп02 + ЗО.

 

Калію перманганат є сильнішим окисником порівняно з водню пероксидом, має також активнішу протимікробну дію. Атомарний кисень викликає бактерицидний ефект, який за наявності білка значно знижується.

У низьких концентраціях калію перманганат діє як в'яжучий засіб (мангану оксид утворює сполуки типу альбумінатів з білками тканини), у вищих концентраціях — як подразнювальний.

Калію перманганат як антисептичний засіб призначають у водневих розчинах для промивання ран, полоскання порожнини рота, для змазування виразкових і опікових поверхонь, для спринцювань і промивань у гінекологічній та урологічній практиці, для промивання шлунка при отруєннях морфіном та іншими алкалоїдами, а також ФОС.

 

- КИСЛОТИ, ЛУГИ.

-СПОЛУКИ ВАЖКИХ МЕТАЛІВ.

У хімічно чистому вигляді важкі метали є неактивними. Сполуки їх при резорбтивній та пререзорбтивній дії виявляють себе як загальноклітинні отрути. Пряма дія солей важких металів на тканини макро- і мікроорганізмів подібна. При взаємодії йонів металів з білком утворюється альбумінат і кислота:

 

Процес денатурації білків залежить від низки чинників, тому місцева дія може бути в'яжучою, подразнювальною або припікаючою.

 

Пререзорбтивна дія залежить від щільності альбумінату. Щільний альбумінат перешкоджає глибокому проникненню йонів металів у тканини. Якщо альбумінат пухкий, йони металу проникають у клітину, викликаючи глибокі зміни. Чим менша щільність альбумінату, тим активніша бактерицидна дія.

Розміщені з лівого боку метали виявляють в'яжучу і подразнювальну дію, з правого — перевалено припікаючу, посередині — залежно від концентрації, всі три види дії.

Місцева дія залежить від характеру кислоти, що вивільняється при утворенні альбумінату. Сильні кислоти ушкоджують тканини і перешкоджають виявленню в'яжучої дії.

В'яжуча дія спостерігається при застосуванні солей елементів, що розташовані в ряду ліворуч, та слабких органічних кислот (наприклад, оцтової та ін.). Солі елементів у ряду праворуч та сильних кислот (хлороводневої, азотної) мають подразнювальну і припікаючу дію.

Концентрація розчину значною мірою впливає на характер дії. З підвищенням концентрації дія підсилюється. Міді сульфат у концентрації 1: 1000 має в'яжучу дію, 1: 100 — подразнювальну, кристали — припікаючу дію.

Вплив сполук металів більше виявляється на слизові оболонки, ніж на шкіру. Мають значення також властивості самих сполук, ступінь дисоціації. Речовини, що менше дисоціюють, мають слабшу антимікробну дію, ніж ті, що краще дисоціюють. Механізм протимікробної дії пов'язаний з блокадою активності ферментів, що мають SH-групи.

Після абсорбції сполуки важких металів розподіляються і накопичуються в органах нерівномірно: найбільше — в кістковій тканині, печінці, нирках, кістковому мозку.

Виділення сполук металів відбувається повільно нирками, через потові залози, слизову оболонку травного каналу, сльозові залози.

Сполуки металів, маючи загальні властивості, відрізняються певною специфічною дією.

Мідь і залізо впливають на кровотворення, срібло має антисептичні властивості,

ртуть і бісмут — хіміотерапевтичні.

Деякі сполуки металів у значних дозах можуть викликати гострі отруєння. У випадках повторних надходжень їх у незначних кількостях можуть розвиватися хронічні отруєння. Токсична дія поширюється на центральну нервову систему, функцію кровообігу, викликає переродження внутрішніх органів.

Допомога. При отруєнні сполуками важких металів проводять заходи, спрямовані на затримку абсорбції речовин, зв'язування їх (молоко, вугілля активоване), виведення з організму (промивання шлунка, блювотні, сечогінні засоби), а також для нормалізації діяльності життєво важливих органів (центральна нервова, система дихання, кровообігу) і симптоматична терапія (анальгетичні засоби тощо).

Як антидоти використовують унітіол, натрію тіосульфат, комплексоутворювальні сполуки (комплексони, або азотомісткі полікарбоксильні кислоти та їхні солі (ЕДТА та її солі). При взаємодії комплек-сонів з металами утворюються розчинні комплекси, які швидко виводяться з сечею. При цьому з організму можуть виводитись необхідні для нього кальцій, залізо, кобальт.

Розчинні солі алюмінію викликають згортання білка і мають в'яжучу протизапальну та слабку протимікробну дію, нерозчинні — використовуються як адсорбенти. Останні резорбтивної дії не мають.

Препарати свинцю застосовують для пререзорбтивної дії як в'яжучі засоби.

Пластир свинцевий простий застосовують зовнішньо при гнійно-запальних захворюваннях шкіри, фурункулах, карбункулах.

Застосовують також пластир свинцевий складний, мазь діахільну.

Свинець є цитоплазматичною отрутою. При абсорбуванні він токсично впливає на систему крові, нервову, травну. Свинець кумулює, накопичується переважно в кістковій тканині. У порожнині рота свинець взаємодіє з сірководнем — утворюється свинцю сульфід (темна смуга на яснах). Пізніше розвивається анемія, ураження периферичних нервів, напади гострого болю в черевній порожнині (свинцева колька внаслідок спазму м'язів кишок).

 

Для лікування при гострих отруєннях застосовують атропіну сульфат (1 мл 0,1 % розчину під шкіру 2-3 рази), омно-пон (1 мл 2 % розчину), натрію бромід (10 мл 10 % розчину внутрішньовенно), теплі клізми з розчином магнію сульфату, глюкозу з аскорбіновою кислотою внутрішньовенно. Специфічний антидот — комплексоутворювальна сполука тетацип-кальцій (20 мл) 10 % розчину в 200 мл 5 % розчину глюкози внутрішньовенно крапельно повільно 1-2 рази на добу. Всередину — комплексони в таблетках по 0,5 г 4 рази на добу.

Пререзорбтивна дія бісмуту * відрізняється від інших сполук. З білками тканин бісмут не утворює альбумінатів, тому не має в'яжучої і припікаючої дії. Нерозчинні у воді сполуки бісмуту захищають тканини і водночас діють як адсорбенти.

Протимікробна і бактеріостатична дія сполук бісмуту пояснюється блокадою сульфгідрильних груп (-SH) ферментів.

При введенні всередину бісмут зменшує перистальтику (зв'язує сірководень): бісмуту сульфід не розчиняється і осідає на стінках кишок. Зменшення перистальтики і осад бісмуту сульфіду сприяють протипроносному ефекту. Всередину призначають при запальних захворюваннях. З кишок бісмут не абсорбується.

Мідь — це мікроелемент, який у незначній кількості міститься в багатьох тканинах, входить до складу ферментів: ката-лази, пероксидази, цитохромоксидази. Підвищує антитоксичну функцію печінки.

Призначають хворим на анемію.

Мідь з білками утворює альбумінати. Залежно від концентрації місцева дія може бути в'яжучою, подразнювальною, припікаючою, протимікробною. Міді сульфат призначають хворим на кон'юнктивіт, іноді в розчинах при уретриті й вагініті. При застосуванні всередину викликає блювання.

 

Цинк з білками утворює альбумінати. Цинку сульфат пререзорбтивно діє як в'яжучий, протизапальний засіб, а також як слабкий протимікробний.

За фармакологічною дією подібний до міді сульфату. Як мікроелемент пов'язаний з інсуліном, ангідразою. Цинку сульфат призначають хворим на кон'юнктивіт, катаральний ларингіт (змазування, інгаляції), для спринцювань і промивань при уретриті й вагініті. При застосуванні всередину викликає блювання.

Цинку оксид не взаємодіє з білками. Діє як адсорбент, підсушує шкіру. Входить до простих і складних присипок, мазей, паст (мазь цинко-нафталанова з анестезином, паста саліцилово-цинкова (паста Ласара), паста цинко-іхтіолова.

Пререзорбтивна дія препаратів срібла подразнювальна, припікаюча.

Значна протимікробна дія спрямована на групу коків. Як антисептик використовують срібла нітрат (ляпіс), який легко дисоціює. У слабких концентраціях має в'яжучу, протизапальну дію, у більших (1-2 %) припікаючу. При взаємодії з білками срібла нітрат утворює альбумі-нат, який з часом набуває чорного кольору, що пов'язано з відновленням металу.

 

Срібла нітрат використовують для зовнішнього застосування в хірургії при ерозіях, виразках, надлишкових грануляціях, запальних захворюваннях очей, раніше використовували для профілактики бленореї новонароджених (1 крапля 2 % розчину в кожне око).

Органічні колоїдні препарати срібла (протаргол, коларгол) погано дисоціюють, не утворюють альбумінатів. їх використовували як слабкі в'яжучі засоби. Протимікробна дія їх слабша, ніж у срібла нітрату.

 

Препарати ртуті з білками утворюють пухкі альбумінати, діють на шкіру як припікаючі, подразнювальні.

 

Механізм протимікробної дії — блокада ферментів, які містять сульфгідрильні групи. Ртуть порушує біохімічні функції тіаміну, амінокислот гістидину, метіоніну та глютамінової кислоти.

 

При гострому отруєнні препаратами ртуті відбувається порушення кровообігу, паралічі, при хронічному — ураження різних органів і тканин: виразковий стоматит, коліт, нефроз, порушення функції нервової системи — тремор пальців, повік, губ, язика, розлади психічної діяльності.

 

Для лікування у випадках отруєння застосовують антидоти: унітіол, комплексоутворювальні сполуки, натрію тіосульфат.

У зв'язку з високою токсичністю і наявністю більш ефективних і безпечних засобів препарати ртуті вилучено з Регістру лікарських засобів України.

 

ОРГАНІЧНІ СПОЛУКИ.

(СПОЛУКИ АРОМАТИЧНОГО РЯДУ).

 

1. ГРУПА ФЕНОЛУ.

 

Фенол (кислота карболова) є продуктом перегонки кам'яновугільного дьогтю.

Протимікробна активність фенолу є еталоном для визначення активності інших протимікробних засобів. У низьких концентраціях (1: 400 — 1: 800) діє бактеріостатично: порушує проникність оболонки мікробів, блокує активність ферменту дегідрогенази: у вищих (1-5 %) — бактерицидно (викликає денатурацію білка цитоплазми мікроорганізмів). Спектр протимікробної дії широкий, проте на спори та віруси фенол не впливає. Протимікробна дія не знижується за наявності білка: фенол не утворює міцних зв'язків з білками, він може послідовно реагувати з кількома молекулами білка.

Олії, спирти, луги знижують бактерицидні властивості фенолу.

Пререзорбтивна дія фенолу подразнювальна, при цьому немає відчуття болю, оскільки фенол завдяки ліпоїдофільності здатний проникати глибоко у тканини і паралізувати нервові закінчення. У значних концентраціях фенол викликає некроз внаслідок денатурації білка.

 

Фармакокінетика. В організмі фенол окиснюється до гідрохінону і піро-катеїну, які утворюють сполуки з кислотою сірчаною та глюкуройовою. Виводиться з сечею.

 

Резорбтивна дія насамперед поширюється на центральну нервову систему: збудження, судоми. Крім того, розвивається тахікардія, тахіпное, знижується температура тіла.

 

Отруєння фенолом при введенні його всередину викликає біль, опіки слизової оболонки травного каналу. Спостерігається блювання з кров'ю (блювотні маси мають запах фенолу), пронос, запаморочення, порушення свідомості, рефлексів, можливі судоми. Може настати швидка смерть (протягом двох діб) від паралічу центральної нервової системи, рефлекторного пригнічення дихання, судинорухового центру та серця. Якщо процес затягується, розвиваються дегенеративні зміни (вогнища некрозу) печінки, нирок, серця.

Для лікування слід промити шлунок олією, при ураженні шкіри — змивати 50 % спиртом або олією. У випадках пригнічення центральної нервової системи ввести стимулюючі засоби.

Фенол входить до складу розчину «Фукорцин», який застосовують як антисептичний і протимікозний засіб.

Фенілсаліцилат (салол) — феніловий ефір кислоти саліцилової. У кишках омилюється з утворенням фенолу і кислоти саліцилової. Застосовують усередину як антисептик для кишок, жовчних та сечових шляхів.

Трикрезол — суміш орто-, мета- і трикрезолу.

За своїми властивостями трикрезол подібний до фенолу. Він малорозчинний, погано абсорбується. У лужному середовищі розчинність підвищується. Протимікробна дія вища, ніж у фенолу. За наявності 1 білка дія зменшується. Трикрезол використовують у водних розчинах як дезінфікуючий засіб замість фенолу.

 

Ваготил — 36 % водний розчин поліметилен-летякрезолсульфонової кислоти. Має бактерицидну і трихомонацидну дію. Застосовують місцево у вигляді змащувань, тампонів при ерозії шийки матки і піхви, при запальних захворюваннях піхви, сечівника, шийки матки, а також для І прискореної епітелізації виразок нижніх І кінцівок, що тривало не загоюються.

 

Резорцин (мета-диокснбензол) -менш токсичний, ніж фенол. Протимікробна дія також слабша. Резорцин менше подразнює тканини. У низьких концентраціях (2 %) діє кератопластично, у значних (20 %) — кератолічно.

Застосовують у дерматології (себорея, екзема, лишай, дерматомікоз).

 

Дьоготь березовий — продукт сухої перегонки деревини. До його складу входить фенол, ксилол, смоли та інші органічні сполуки.

 

Дьоготь березовий має протимікробну, протимікозну, протипаразитарну, інсектицидну дію. Діє подразно і кератопластично.

Дьоготь березовий призначають у мазях, лініментах при дерматологічних захворюваннях (екзема, псоріаз та ін.).

У випадках тривалого призначення І можливе подразнення шкіри.

Дьоготь березовий є складовою частиною лініменту бальзамічного за О. В. Вишневським, мазі Вількінсона.

 

Іхтіол — продукт перегонки сланців. Діє подібно до дьогтю березового, але дещо поступається за активністю.

Фенольною сполукою є тимол, який входить до складу препарату баклотимол, що випускається під назвою гексапрею в аерозолі та гексадрепсу у вигляді пастилок.

 

Призначаються місцево при інфекційно-запальних захворюваннях оболонки рота і горла.

Тимол входить також до складу пастилок Септолете, що призначають при запально-інфекційних захвованнях горла та глотки.

 

ПОХІДНІ НІТРОФУРАНУ.

За хімічною будовою нітрофуранам властива наявність нітрогрупи в положенні С5 та різних замісників у положенні С2 фуранового ядра.

Похідні нітрофурану малотоксичні. Механізм їх дії пов'язаний з відновленням нітрогрупи на аміногрупу. Як акцептори водню нітрофурани конкурують з акцептрами водню мікробної клітини.

 

Як антисептики з похідних нітрофурану застосовують фурацилін і фуразолідон.

Фурацилін — один з найбільш застосовуваних похідних нітрофурану.

 

Спектр протимікробної дії — грампозитивні та грамнегативні мікроорганізми (стафілококи, стрептококи, збудники дизентерії, газової гангрени тощо).

 

Фурацилін не подразнює тканини, сприяє розвитку грануляцій.

 

Використовують водні розчини (1: 5000) для лікування при гнійно-запальних процесах, гнійних ранах, виразках, опіках, емпіємі, риніті, кон'юнктивіті.

При хронічних запаленнях середнього вуха, фурункулах зовнішнього слухового проходу застосовують спиртові розчини (1: 500) у вигляді вушних крапель.

 

Фуразолідон порівняно

з фурациліном гірше розчиняється у воді, активніше діє на грамнегативні мікроорганізми, активний відносно лямблій, трихомонад.

Слабше діє на збудників гнійної та газової інфекції.

Розчин фуразолідону (1: 25 000) використовують при опіках, для зрошень, вологих пов'язок.

 

Фурапласт — це рідина, що містить фурацилін, диметилфталат, перхлорвінілову смолу, ацетон, хлороформ. Використовують для лікування при ранах, травмах.

Фурапласт утворює плівку на поверхні рани і сприяє загоєнню. Не слід використовувати у випадках значного нагноювання, кровотеч, запалення.

 

Ліфузоль — аерозоль, що містить фурацилін, лінетол, смолу, ацетон,

хладон.

Ліфузоль як плівку використовують для захисту ран.

 

БАРВНИКИ.

Барвники посідають проміжне місце між антисептиками і хіміотерапевтичними засобами. Ці речовини мають спорідненість до окремих частин мікробної клітини, впливають на проникність клітинних мембран, порушують осмотичні властивості, викликають лізис.

 

Барвники заміщують йони кислих груп нуклеотидів, карбоксильні йони. При цьому утворюють важкорозчинні комплекси.

 

Барвники пригнічують активність ферменту ка-талази, синтез галактозидази, пеніцилінази.

 

Особливістю протимікробної дії барвників є певна вибірковість дії на окремі групи мікроорганізмів. Деякі мікроби особливо чутливі до дії барвників.

 

До барвників належать: брильянтовий зелений, етакридину лактат, метиленовий синій.

 

Брильяновий зелений за хімічною будовою є похідною трифеніламіну.

Має високу протимікробну активність відносно золотистого стафілокока, збудника дифтерії та інших грампозитивних бактерій. На грамнегативні та кислотостійкі бактерії не впливає. Наявність органічних сполук у середовищі значною мірою зменшує протимікробну дію препарату. При цьому феноловий коефіцієнт знижується з 40 000 до 13. Місцево діє подразнювально, стимулює ріст грануляцій. Застосовують як зовнішній антисептик при гнійних ураженнях шкіри, блефариті у вигляді 0,1-2 % водних і спиртових розчинів.

 

Етакридину лактат (риванол) — ефективний як антисептик при інфекційних процесах, які викликані коками, особливо стрептококами. Етакридину лактат діє переважно бактеріостатично повільно. Загальна токсичність незначна, місцево — тканини не подразнює.

Органічні сполуки у середовищі не зменшують протимікробний ефект препарату.

При введенні у вену в невеликих кількостях (0,1-0,15 мл/кг 1 % розчину) він відновлює метгемоглобін на гемоглобін, що використовують при отруєнні нітритами, аніліном і його похідними — отрутами, які утворюють метгемоглобін.

 

Метиленовий синій зовнішньо застосовують при опіках та гнійних ураженнях шкіри. Призначають усередину (0,1 г 3-4 рази на добу) до їди при захворюваннях сечових шляхів.

 

СПОЛУКИ АЛІФАТИЧНОГО РЯДУ.

АЛЬДЕГІДИ.

Формальдегід — це газоподібна речовина з подразнювальним запахом, добре розчиняється у воді. У медичній практиці використовують водний розчин (36,5-37,5 %), який раніше називали формаліном. З цього розчину готують 2-5 % водні розчини. Формальдегід у воді полімеризується (параформальдегід).

Розчин формальдегіду є активним антисептиком. Впливає не тільки на вегетативні форми бактерій, а також на спорові (наприклад, збудника сибірки тощо).

Має протимікробну і дезодоруючу дію.

Механізм протимікробної дії полягає в тому, що формальдегід приєднується до аміногруп білків, викликаючи їх денатурацію (коагуляцію).

Формальдегід є ліпідофільною речовиною, здатною проникати у тканини. В розчині формальдегіду жива клітина не може існувати: він відбирає воду, висушує клітини, спричинюючи подразнювальну, дублячу дію. Особливо чутливі до нього слизові оболонки. Шкіра стає сухою, ушкоджуються потові залози (це частково використовують при надмірній пітливості).

У крові формальдегід окиснюється до мурашиної кислоти і виділяється з сечею. У сечі міститься також вільний формальдегід, який здійснює протимікробну дію.

 

У випадках, коли формальдегід у високих концентраціях потрапляє в дихальні шляхи, може розвиватись гостре отруєння. При цьому виникає сльозотеча, різкий кашель, відчуття стиснення в грудях. Потрапляючи всередину, викликає сльозотечу, печію, біль у надчеревній ділянці, нудоту, криваве блювання, пронос, непритомність, судоми,гломерулонефрит.

Лікування. Промивання шлунка слабким розчином аміаку: аміак реагує з формальдегідом, утворюючи відносно інертну сполуку — гексаметилентетрамін. Усередину призначають обволікаючі (молоко, яєчні білки, слизові відвари).

Розчин формальдегіду застосовують для дезінфекції, спринцювань, консервування препаратів. Формальдегід не знебарвлює тканини.

Формальдегід викликає ущільнення епідермісу. Препарат формідроп, що містить формальдегід, використовують для протирання шкіри при підвищеній пітливості.

Формальцепід входить до складу мазі формалінової, яку призначають при підвищеній пітливості, і лізоформу з дезін-фікуючим і дезодоруючим ефектом для спринцювань в гінекологічній практиці, а також для дезінфекції рук і приміщень.

Гексаметилентетрамін (уротропін) у кислому середовищі розкладається з утворенням формальдегіду, який має протимікробну дію.

 

Цей препарат застосовують при інфекційних захворюваннях сечових шляхів (цистит, пієліт).

Якщо реакція сечі лужна, щоб мати лікувальний ефект при застосуванні гексаметилентетраміну, необхідно створити кислу реакцію. З цією метою можна призначати натрію цитрат або калію ацетат.

Гексаметилентетрамін входить до складу таблеток «Кальцекс».

 

СПИРТ ЕТИЛОВИЙ.

Спирт етиловий (етанол) у концентрації до 70 % зневоднює і коагулює білки. При цьому ферменти (чинники агресії) денатурують і втрачають свої функції. Крім того, коагулюють білки оболонки бактерій. Спирт має також деяку поверхневу активність, порушує функції мембрани клітини. Протимікробна дія проявляється швидко, підвищується зі зростанням концентрації від 20 до 70%.

Вищі концентрації менш ефективні, оскільки викликають ущільнення поверхневого шару епідермісу і перешкоджають проникненню спирту в протоки сальних і потових залоз, де містяться мікроорганізми. Розчин спирту етилового 20-40 % подразнює шкіру, у високих концентраціях — дубить. Як антисептик призначають для дезінфекції рук, операційного поля.

 

ФІТОНЦИДИ, ЕФІРНІ ОЛІЇ.

Фітонциди (грец. phyton — рослина і caedae — вбивати) — це бактерицидні, фунгіцидні та протипрозойні речовини різної будови, що містяться у вищих рослинах.

До летких фітонцидів належать ефірні олії, до нелетких — органічні кислоти та їх похідні. Такі речовини містяться у свіжих соках та летких фракціях цибулі, часнику, редьки, хрону, коріння родовика лікарського, звіробою та ін. Фітонциди цих і багатьох інших ароматичних та смакових рослин у травному каналі виявляють протимікробну дію. Крім того, вони підвищують секреторну та рухову функцію травного каналу, мають антиоксидантні властивості.

Ефірну олію м'яти застосовують як антисептичний засіб для полоскання горла, ротової порожнини, її додають до зубних порошків, паст.

Настойку календули використовують як бактерицидний, протизапальний засіб для полоскання при ангіні, промивання ран, опіків тощо.

З лишайників отримано кислоту усні-нову, що діє бактерицидно на грампозитивні бактерії. Препарати рослинного походження — натрію уснінат, сангвіритрин, хлорофіліпт — використовують при подразненні та ураженні шкіри.

Мазь аренаринова 1% — препарат із суцвіть безсмертнику піщаного.

Має протибактеріальну активність і стимулює репаративні процеси у тканинах ока. Мазь використовують при термічних та хімічних опіках очей, ерозіях, виразках рогівки ока різного походження.

 

Антисептичну дію мають інші препарати рослинного походження (натрію уснінат, хлорофіліпт, новоіманін, санг-віритин, умкарол, алілчеп та ін.)

 

Антисептичний ефект мають: ферментний препарат лізоцим; синтетичні засоби — цитраль, цигерол, продукти перегонки нафти (нафта нафталанська, парафін твердий і озокерит медичний).

 

 

Назва. Форми випуску, середні терапевтичні дози, способи застосування.

 

 

Мірамістин-Дарниця

Мірамістин- 0,5%

Мазь, туба 15, ЗО т, банка 1000 г

Виражена антисептична дія при змішаних бактеріальних, грибкових та вірусних інфекціях, а також трепонемо-гонококко- й трихомоноцидних інфекціях. Володіє вибірковою дією щодо патогенних мікроорганізмів, попереджує їх резистентність. Показаннями до застосування в 1-й фазі ранового процесу є: - початковий етап лікування інфекційне ускладнених ран до ідентифікації збудників; - виражена гнійна ексудація; - змішані бактеріально-грибкові або вірусні інфекції

 

Левомеколь*

Левоміцетин -0,75 % Метилурацил- 4,0 %

Мазь, туба 40 г та 100г

Відноситься до першого покоління препаратів на синтетичних основах. Низька активність щодо кислотостійких бактерій, клостридій, простіших. Резистентність до Pseudomonas aeruginosa становить 100%, Staph. Aureus -74,8%, Enterobacter - 90,9%, Proteus - 68,4%. На відміну від препарату «Левосин» має менш тривалий протимікробний ефект. Незбалансована основа з переважно односпрямованою дифузією (із рани в мазь), призводе до надмірної дегідратації, пересушуванню неуражених тканин. Характерно порушення барьєрної функції клітинних мембран, що може призводити до швидкого проникнення хіміотерапевтичних речовин у системний кровотік-Має відносно низькі поверхневоактивні властивості Протипоказами є супутні захворювання шкіри (псориаз, екзема та інш.), грибкові захворювання. Інфекційне ускладнені рани змішаної (мікробно-грибкової) етіології.

 

 

Вулнузан

Екстракт маточників соляних озер 12%; Жирова основа (олія касторова, ланолин) Мазь, туба 45 г

Відсутні протимікробна та осмотична активність Доцільне застосування тільки для лікування чистих гранулюючих ран.

 

Аекол*

Ретинолу ацетат; Ретинолу пальмитат; а-токоферолу ацетат; Вітамін К3; Каротин Жирова основа (олія/вода)

Відсутні протимікробна та осмотична активність. Доцільне застосування тільки для лікування чистих гранулюючих ран.

 

Ацемін*

Кислота епсилон-аміно-капронова-22 1,8 г\ л; Натрію гідрокарбонат-107,7г\л

Сприяє очищенню ран від некротичних тканин, зменшує ексудацію, прискорює регенерацію. Перед застосуванням необхідно очистити та продезінфі­кувати ранову поверхню. Не можна застосовувати при залишках гною та мікробній забрудненості рани. До протипоказів відноситься вагітність.

 

Метилурацил*

Метилурацил- 1 0% Жирова основа (ланолін\вазелин) Мазь, туба 15, 25, 30г

Відсутня протимікробна активність. Недоцільне застосування для профілактики вторинного інфеку-вання рани. Жирова основа перешкоджає вивільненню та проведенню метилурацилу в тканини, створює умови для розвитку анаеробної інфекції у рані, особливо за умов повільного загоєння.

 

Мефенат

Мефенаміну натрієва сіль- 0,5%; Вінілін-10%;

Мазь, туба 40г

Має помірний протизапальний, знеболюючий та протизапальний ефект. Немає даних щодо спектру протимікробної активності. Недоцільне застосування для профілактики вторинного інфекування рани. Незбалансова синтетична основа може призводити до пересушуванню тканин,