Тема 1. Міжнародні норми в галузі охорони праці

Галузеві програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.

Галузеві програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища (далі - Галузева програма) розробляється відповідно до ст. 33 Закону України "Про охорону праці".

Головною метою Галузевої програми є реалізація заходів галузевого значення щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці на підприємствах, в установах та організаціях галузі шляхом виконання конкретних завдань організаційного, матеріально-технічного, наукового та правового забезпечення діяльності у сфері охорони праці, подальшого удосконалення управління охороною праці.

Зниження рівеня виробничого травматизму і професійної захворюваності передбачається шляхом реалізації комплексних заходів з досягнення встановлених нормативів та поліпшення стану охорони праці, а також впровадження новітніх розробок у сфері охорони та гігієни праці, промислової безпеки, розроблення нових систем і засобів діагностування та оцінювання стану охорони праці і безпеки виробничих об'єктів, оновлення технічної бази виробництва, підвищення рівня організації виробництва та ведення робіт, а також технологічної і трудової дисципліни.

Для забезпечення приведення нормативно-правової бази у відповідність до сучасних вимог та законодавства ЄС передбачається перегляд чинних і розроблення нових нормативно-правових актів з охорони праці за видами робіт з урахуванням елементів технічного регулювання та управління професійними ризиками.

Галузева программа розраховується на певний часовий проміжок і спрямовується на комплексне розв'язання проблем охорони праці, забезпечення пріоритету життя і здоров'я працівників транспорту та зв'язку, їх соціального захисту, створення безпечних та нешкідливих умов праці на виробництві і ґрунтується на аналізі сучасних тенденцій науково-технічного прогресу.

Основними завданнями Галузевої програми є:

удосконалення нормативно-правової бази з питань безпеки праці;

вирішення пріоритетних медичних проблем охорони праці;

інформаційне забезпечення підприємств галузі з питань охорони праці.

усунення шкідливих і небезпечних факторів на робочих місцях;

створення засобів діагностики обладнання та попередження аварій та дорожньо-транспортних пригод, засобів та систем колективного захисту працівників;

здійснення цільових заходів по захисту працівників від ураження електричним струмом при обслуговуванні електроустановок, ліній електропередач та контактної мережі.

Виконання завдань Галузевої програми спрямоване на поліпшення стану охорони праці і умов праці, зменшенню кількості аварій, нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, соціальних та економічних втрат від цих подій..

Галузева програма включає в себе заходи усіх структурних підрозділів галузі щодо поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища и і направлена на поступове приведення нормативної бази до вимог директив Європейського Союзу та Міжнародної Організації Праці.

Фінансування заходів Галузевої програми здійснюється Фондом соціального страхування згідно з ст. 25 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", за рахунок коштів спрямованих на реалізацію галузевих заходів поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища підприємств, передбачених угодами між відповідними міністерствами та галузевими профспілками та інших джерел, не заборонених законодавством.

Міністерства щороку подають правлінню Фонду соціального страхування бюджетні запити щодо включення до бюджету цього фонду цільових видатків, призначених для фінансування заходів Галузевих програм.

Організаційне забезпечення Галузевої програми здійснює відповідне міністерство.

 

 

ОХОРОНА ПРАЦІ В КАБІНЕТАХ (ЛАБОРАТОРІЯХ)

ФІЗИКИ

Відповідно до Положення про організацію роботи з охорони праці в системі Міністерства освіти і науки України директор школи, його заступник з навчально-виховної роботи, завідувач кабінету (учитель фізики) і керівники гуртків зобов'язані створювати здорові й безпечні умови для проведення занять у кабінеті фізики. Вони несуть особисту відповідальність за порушення норм гігієни й правил техніки безпеки незалежно від того, призвели чи ні ці порушення до нещасного випадку.

Експлуатація нещодавно організованих або реконструйованих кабінетів (лабораторій) фізики допускається тільки після дозволу комісії, до якої входять представники відділів народної освіти, санітарно-епідеміологічної служби органів державного енергетичного і пожежного нагляду, райкому профспілки підприємства, яке здійснює шефство над школою, директор школи, голова профспілкової організації, завідувач кабінету.

Завідувач кабінету (лабораторії) фізики, вчителі фізики вживають необхідних заходів щодо створення здорових і безпечних умов для проведення занять; забезпечують виконання чинних правил та інструкцій з техніки безпеки й гігієни праці; проводять заняття і роботи за наявності відповідного обладнання та інших умов, передбачених правилами й нормами з техніки безпеки, дбають про безпечний стан робочих місць, обладнання, приладів, інструментів, забезпечують санітарний стан приміщень; проводять інструктаж учнів з техніки безпеки й гігієни праці з оформленням

інструктажу в журналі встановленої форми; негайно повідомляють керівника установи про кожний нещасний випадок; несуть відповідальність за нещасні випадки, що трапилися внаслідок невиконання ними обов'язків, визначених Правилами.

Лаборант, який працює під керівництвом завідувача кабінету (учителя фізики), відповідає за правильність зберігання та експлуатації обладнання, підготовку його до лабораторних і практичних робіт, демонстраційних дослідів, за профілактику (видалення вологи і витирання пилу, змащування окремих деталей) приладів та апаратури, пристроїв і приладдя; наявність засобів надання першої допомоги і протипожежного інвентаря. Він стежить за виконанням учнями правил техніки безпеки і гігієни.

Завідувач кабінету, учителі фізики, керівники гуртків один раз на п'ять років проходять курсову перепідготовку з охорони праці з наступною атестацією. У процесі перепідготовки вони мають здавати правила технічної експлуатації (ПТЕ) електроустаткування напругою до 1000 В, правила техніки безпеки (ПТБ), а при роботі з лазером - ПТЕ електроустаткування напругою понад 1000 В і ПТБ, а також «Санітарні норми і правила влаштування та експлуатації лазерів». Ці працівники повинні бути атестовані з присвоєнням кваліфікаційної групи. Завідувача кабінету і вчителів фізики атестують з присвоєнням кваліфікаційної групи не нижче III, а лаборантів - І. Кваліфікаційна група І присвоюється після перевірки знань з техніки безпеки безпосередньо на робочому місці атестованого і фіксується в журналі з обов'язковим підписом перевіряючого й атестованого.

Забороняється застосовувати прилади і пристрої, що не відповідають вимогам безпеки праці; використовувати електричне обладнання (вироби), що не відповідає вимогам ГОСТ 12.2.007.0-75.

Завідувач кабінету (учитель фізики) зобов'язаний після закінчення роботи вимкнути електрообладнання, що перебуває під напругою, а виходячи з кабінету - замкнути ключем двері лаборантської та кабінету.

Вимоги до приміщення кабінету (лабораторії)

Фізики

Площі приміщень кабінетів (лабораторій) фізики та астрономії і лаборантських повинні відповідати номенклатурі типів будівель, складу і площі приміщень дитячих дошкільних закладів і загально-

освітніх шкіл ДБН В. 2.2-3-97 «Будинки та споруди навчальних закладів». Площа приміщення кабінету (лабораторії) фізики навчального закладу має бути не менше 72 м², лаборантської - не менше 16 м², висота приміщення - не менше 3,3 м.

Кабінет (лабораторія) обладнується лабораторними столами (ГОСТ 11015-93) та стільцями (ГОСТ 11016-93), демонстраційним столом (ГОСТ 18607-93), шафами (ГОСТ 18666-86) для зберігання навчального обладнання для лабораторних і практичних робіт.

У лаборантській установлюють шафи (стелажі) для зберігання демонстраційного обладнання, універсальний стіл-верстак (препараторський стіл), на якому вчитель (лаборант) у процесі підготовки до занять виконує роботи з ремонту обладнання, підготовляє досліди.

Проекти шкільних будівель сільських восьмирічних шкіл передбачають можливість організації та обладнання комплексних кабінетів природознавства, в яких викладають природознавство (4 клас), фізику, хімію й біологію. Комплексний кабінет природознавства складається з класу-лабораторії та двох-трьох лаборантських. Якщо є три лаборантські, одну відводять під обладнання з фізики, другу - з хімії, третю - з біології та природознавства. Якщо є дві лаборантські, в одній зберігають навчальне обладнання з фізики і обладнання загального користування, у другій -обладнання з хімії, біології та природознавства. Усі лаборантські мають внутрішнє сполучення з класом-лабораторією.

Розстановка меблів у кабінеті (лабораторії) має забезпечувати оптимальну величину проходів, відстаней від класної дошки до першого та останнього ряду столів.

Кабінет (лабораторія) фізики за рекомендаціями Міністерства освіти і науки України і Міністерства охорони здоров'я України «Про використання шкільних меблів» оснащують учнівськими столами різної висоти (залежно від зросту учнів).

Відповідно до Санітарних правил улаштування й утримання загальноосвітніх «шкіл» у приміщеннях кабінету (лабораторії) і лаборантських фізики повинна підтримуватися температура повітряного середовища 17...20С і відносна вологість повітря 40... 60%.

Для забезпечення нормального повітряно-теплового режиму забороняється обклеювати і забивати фрамуги й кватирки. Відчинення фрамуг (кватирок) має здійснюватися механічними приводами, які розміщують на висоті, зручній для керування з підлоги.

Кабінет (лабораторія) фізики оснащується медичною аптечкою з набором перев'язувальних засобів і медикаментів, комплектом засобів індивідуального захисту та інструкцією з техніки безпеки для учнів.

Перебувати учням у приміщенні кабінету (лабораторії) фізики і в лаборантській дозволяється тільки в присутності вчителя фізики.

Забороняється використовувати кабінети фізики як класні кімнати для проведення занять з інших предметів, зборів.

Освітлення

Недостатнє освітлення кабінету, крім негативного впливу на загальне самопочуття й здоров'я людини, часто є причиною нещасних випадків. Тому всі робочі місця, проходи й приміщення мають бути добре освітленими.

Освітлення має бути рівномірним і досить сильним. Воно не повинно утворювати різких тіней на робочих місцях, зайвої яскравості й блискучості в полі зору працюючих, а також контрастів між освітленим робочим місцем і навколишньою обстановкою.

Освітлення повинно давати правильний напрям світлового потоку.

Опалення і вентиляція

Постійний та ефективний обмін повітря є обов'язковою умовою для роботи в кабінеті хімії. До опалення і вентиляції кабінетів хімії висуваються такі основні вимоги.

Кабінет хімії та лаборантську забезпечують опаленням і припливно-витяжною вентиляцією з таким розрахунком, щоб у приміщеннях температура повітря підтримувалась у межах 16...18°С, вологість ЗО...60%. Вміст шкідливих газів і пари в повітрі зазначених приміщень не дозволяється. Природна вентиляція повинна здійснюватися за допомогою фрамуг або кватирок зі зручними пристроями, що дають змогу легко відчиняти і зачиняти їх з підлоги. Площа фрамуг і кватирок, що відчиняються, повинна бути не менше 1/50 площі підлоги і забезпечувати трикратний повітрообмін. Для проведення робіт, що супроводжуються виділенням шкідливих газів і пари, кабінет хімії та лаборантську забезпечують витяжними шафами. Витяжні шафи, як правило, виготовляють з металевих конструкцій; склити їх бажано армованим склом. Якщо витяжні шафи виготовлені з деревини, то їх з внутрішнього боку оббивають жерстю з азбестовою прокладкою на висоту не менше 0,5 м для захисту від полум'я пальників або електронагрівальних приладів. Витяжні шафи обладнують верхніми й нижніми відсмоктувачами (вмикання відсмоктувачів регулюють залежно від густини газів і пари, що виділяються). Витяжні пристрої розраховують так, щоб швидкість всмоктуваного повітря в переріз відкритих на 15...20 см стулок шафи була в межах 0,3...0,7 м/с. Під час роботи з органічними та іншими найбільш шкідливо діючими речовинами швидкість повітря потрібно збільшити до 1,0...1,5 м/с у перерізі витяжної шафи. Стулки витяжної шафи повинні відчинятися й зачинятися тільки у вертикальному напрямі. Щоб підтримувати стулки в потрібному положрттні. влаштовують пристрої безпечної конструкції. Усередині витяжні шафи обладнують електричним освітленням у ви-бухобезпечному виконанні. Електропроводка до світильників виконується відповідно до «Правил улаштування електропроводок у вибухонебезпечних приміщеннях». Перемикачі встановлюють поза шафою. До витяжної шафи повинні бути підведені газ і вода. Парові крани встановлюють біля переднього борту шафи з таким розрахунком, щоб запобігти випадковому їх відчиненню. Металеві деталі витяжних шаф, а також усі труби сантехнічних підводок з метою захисту від корозії періодично покривають кислотостійким лаком або олійною фарбою.

Електрична мережа

Електропроводка, установлення електрообладнання та приладів у кабінеті хімії повинні відповідати вимогам чинних Правил улаштування електроустановок (ПУЕ), особливу увагу слід звернути на такі моменти.

Усі доступні для дотику електротехнічні пристрої надійно ізолюють. Вмикати в мережу електроприлади потужністю до 800 Вт можна через штепсельні розетки, що застосовуються для звичайної мережі. Потужніші нагрівники та інші прилади необхідно приєднувати до рубильників (закритого типу) або розподільних щитів. Розподільні пристрої вміщують у шафах, виготовлених з неспалимих або важкоспалимих матеріалів. Контрольно-вимірювальні прилади монтують на щитах у місцях, які зручні для спостереження й обслуговування. Заземлення електрообладнання треба виконувати за інструкцією з техніки безпеки під час експлуатації електроустановок до 1000 В у школах та інших закладах освіти. Вмикання й вимикання всієї електромережі кабінету хімії повинно здійснюватися одним загальним рубильником. Розетки для вмикання електронагрівальних та інших приладів розміщують на торцевому боці робочого стола або на стіні біля робочого місця. Для живлення переносних елек-троприймачів потрібно застосовувати гнучкі проводи, спеціально призначені для цієї мети, з урахуванням можливих механічних дій. Жили зазначених проводів повинні бути в спільній оболонці. Не дозволяється підвішувати проводи на цвяхах, пропускати їх крізь отвори в стінах, у стулках витяжних шаф, приладах тощо без ізоляційних трубок; залишати незахищеними в місцях, де вони можуть бути пошкоджені: залишати без ізоляції оголені проводи; приєднувати проводи один до одного скручуванням; користуватися несправними штепсельними з'єднаннями, перемикачами тощо.

 

Газова мережа

Горючий газ необхідний для забезпечення нормальної роботи, що проводиться в кабінеті хімії.

Основні вимоги до газової мережі кабінетів хімії:

• у кабінеті хімії потрібно передбачити підведення газу до демонстраційного стола, до пальників, установлених у витяжних шафах, і до учнівських лабораторних столів. Газ до кабінету хімії підводять окремим вводом від магістральних ліній газової системи школи. Газова мережа кабінету хімії повинна мати кран на розгалуженні загальної газової магістралі для припинення подачі газу одночасно в усі газові точки, встановлені в кабінеті. Кран фарбують червоним кольором. Газова мережа повинна бути повністю герметизована, не мати витоку газу в з'єднаннях, кранах, міцно закріплена й доступна для ремонту і перевірки герметичності;

• приєднувати до газової мережі гумові трубки дозволяється тільки для переносних приладів - лабораторних пальників. У цьому разі крани повинні мати гофровані наконечники (штуцери).

Розміщення газопроводів і електропроводки всередині кабінету хімії має відповідати таким вимогам:

а) від електропроводу, прокладеного відкрито, до газопроводу
витримують відстань не меншу 10 см. Якщо електропровід
прокладають у трубах, дозволяється зменшувати цю відстань
до 5 см;

б) якщо прокладення електропроводу заховане, відстань до га
зопроводу від краю закритої борозни має бути не менше 5 см;

в) у місцях перетину газопроводу з відкрито розміщеним елект
ропроводом останній поміщають у гумову або ебонітову тру
бку, яка виступає на 10 см з кожного боку газопроводу.

Правила електробезпеки

Поводження з електроприладами в кабінетах хімії потребує великої обережності й безумовного виконання правил електробезпеки.

У кабінеті хімії слід використовувати електропагрівникії га інше електричне обладнання тільки заводського виготовлення.

При експлуатації керуватися паспортом та інструкцією заводу-виробника.

Усі електронагрівальні прилади під час їх експлуатації повинні мати достатню теплоізоляцію знизу і з боку стін. Як теплоізоляцію можна використовувати керамічні плити, листовий азбест та інші негорючі матеріали з малою теплопровідністю.

Електроприлади, що перебувають в експлуатації, періодично оглядає особа, відповідальна за електрогосподарство; вона також перевіряє захисне заземлення, електропроводку і загальний стан електромережі. Виявлені несправності треба негайно усувати. Якщо є порушення в стані електромережі, подача струму до робочих місць забороняється. Подачу струму через загальний рубильник до робочих місць і вимикання його після закінчення робіт виконує тільки вчитель або особа, яка обслуговує електромережу школи.

Штепсельні розетки і встановлене обладнання можуть перебувати під струмом на час проведення дослідів. Після закінчення експерименту подача струму негайно припиняється.

Шафи з розподільними пристроями замикають на замок.

БІОЛОГІЇ

Службові особи, відповідальні за безпечну роботу в кабінетах (лабораторіях) біології, на шкільних навчально-дослідних ділянках, під час екскурсій, керуються Положенням про організацію роботи з охорони праці в системі Міністерства освіти і науки України.

Директор школи, його заступник з навчально-виховної роботи, завідувач кабінету (лабораторії) біології, учителі біології, керівники біологічних гуртків, керівники робіт на шкільній навчально-дослідній ділянці зобов'язані створити безпечні умови праці в кабінеті (лабораторії) біології, на шкільній навчально-дослідній ділянці, а також на об'єктах, де проводяться екскурсії, і несуть особисту відповідальність за порушення техніки безпеки і виробничої санітарії.

Завідувач кабінету (лабораторії) біології та вчителі біології:

а) відповідають за безпечний стан робочих місць, приладів, облад
нання, інструментів, зберігання хімреактивів тощо;

б) ведуть паспорт на кабінет біології та наявне в ньому облад
нання, прилади;

в) систематично інструктують учнів з питань техніки безпеки.

Завідувач кабінету (лабораторії) біології, вчителі цього предмета і керівники гуртків один раз на п'ять років проходять курсову підготовку з атестацією з питань охорони праці.

Інструкції з техніки безпеки для учнів під час лабораторних занять, практичних робіт на навчально-дослідній ділянці та екскурсій на природу, що розроблені завідувачем кабінету (лабораторії) і завідувачем навчально-дослідної ділянки з урахуванням місцевих умов, погоджені з місцевим комітетом профспілки і затверджені директором школи, повинні бути вивішені в кабінеті (лабораторії) біології на видному місці.

 

Куточку живої природи

Усі роботи в куточку живої природи проводяться з урахуванням ГОСТ 12.1.008-76 «Біологічна безпека».

Під час підживлення, пікірування, пересаджування рослин, а також доглядання тварин учні надягають халати або фартухи, що постійно зберігаються в приміщенні куточка живої природи, і захищають руки рукавицями. Під час приготування підживлень для рослин учням забороняється торкатися добрив руками, треба набирати добрива спеціальними неметалевими ложечками.

Для боротьби з комахами - шкідниками рослин категорично забороняється користуватися інсектицидами.

За тваринами в куточку живої природи встановлюють постійний ветеринарний нагляд, щоб запобігти виникненню інфекцій, які можуть передатися людям. Учням, які доглядають тварин у куточку живої природи, у крільчатнику тощо, учитель повинен показати і пояснити, як брати кожну з них у руки,.щоб уникнути укусів. Особливу увагу треба звернути на інструктаж з догляду за самицями, що недавно народили малят, бо вони, оберігаючи дитинчат, стають у цей час дуже агресивними. У разі захворювання якоїсь тварини потрібно негайно викликати ветеринара. Якщо хвороба заразна для людей, хвору тварину треба негайно відокремити, а решту тварин тримають на карантині за вказівкою ветеринарного лікаря.

Під час замінювання води в акваріумі за допомогою сифона учням забороняється відсмоктувати повітря з трубки ротом. Це може призвести до того, що вода з мікроорганізмами (серед яких можуть бути хвороботворні) потрапить у порожнину рота учня. Відсмоктувати повітря треба гумовою грушею, що зв'язана з трубкою сифона.

Інструкцію з техніки безпеки для учнів під час роботи в куточку живої природи вивішують у його приміщенні і в кабінеті (лабораторії) біології.

Тема 1. Міжнародні норми в галузі охорони праці

Соціальне партнерство (соціальний діалог) в охороні праці

У сучасному світі соціальне партнерство є одним із найважливіших аспектів організації соціального ринкового господарства й одним із суттєвих аспектів партнерства між людьми в процесі виробництва та суспільного життя.

Методом розв’язання соціальних конфліктів у межах соціального партнерства є компроміс, узгодження інтересів роботодавців і найманих працівників, а не протистояння і ліквідація приватної власності на засоби виробництва.

Іншими словами, соціальне партнерство передбачає розв’язання соціальних конфліктів не революційним шляхом, а шляхом мирних переговорів і взаємних поступок.

У реальному житті соціальне партнерство є альтернативою будь-якій диктатурі класу і цивілізованим методом розв’язання соціальних конфліктів на різних рівнях, тобто за нормами, які захищають інтереси обох сторін.

У сучасний період в Україні відбуваються процеси, які можна визначити як формування колективного трудового права. Кризовий стан економіки загострив потребу суспільства досягнути соціального балансу між найманими працівниками, власниками (роботодавцями) і державою. Зараз наочно видно, що правовими засобами індивідуального трудового права, в якому основними суб'єктами виступають індивідуальний найманий працівник і окремий роботодавець, не вирішити нагальних проблем. На перший план виходять, умовно кажучи, суб'єкти інших "вагових категорій" – колективи найманих працівників і колективи роботодавців. Узгодження соціально-економічних інтересів між вказаними суб'єктами, а також між ними і державою утворює цілу систему суспільних відносин, які отримали у зарубіжних країнах назву інституту соціального партнерства, котрий пронизує соціально-економічні відносини від національного рівня до конкретного підприємства (роботодавця).

Процес законодавчого закріплення колективно-договірної системи в більшості країн Заходу розпочався на початку XX століття. Окремі норми колективно-договірної системи було внесено до датського Цивільного кодексу в 1907 p., швейцарського Кодексу зобов'язань у 1911 р. У подальшому, із процесом виділення норм трудового права в окрему галузь права (законодавства), набуло поширення прийняття спеціальних законодавчих актів з колективно-договірного регулювання трудових відносин, у Норвегії такий акт прийнято 1915 p., Німеччині – у 1918, Фінляндії – 1924 р. У 1948 p. Міжнародна Організація Праці прийняла Конвенцію №87 про свободу асоціації і захист права на організацію, у 1949р. – Конвенцію №98 про застосування принципів права на організацію і ведення колективних переговорів, Рекомендації №91 про колективні договори (1951), №94 – про консультації та співробітництво між підприємцями і робітниками на рівні підприємства (1952), №113 – про консультації та співробітництво між державною владою та організаціями підприємців і робітників (1960), Конвенцію №154 про сприяння колективним переговорам (1981). Україна ратифікувала у різні роки вказані міжнародно-правові акти. Таким чином, вони входять до системи національного законодавства і є обов'язковими до виконання.

У країнах із розвиненою ринковою економікою ідеологія соціального партнерства глибоко проникла в соціально-трудові відносини, хоча його моделі в різних країнах відрізняються організаційно-правовим механізмом. Відомі дві моделі соціального партнерства – трипартизм і біпартизм. У тих країнах, де роль держави в регулюванні трудових відносин невелика (США, Канада, Великобританія), практикується двостороння співпраця між об'єднаннями роботодавців і організаціями робітників. Держава може виступати в такій соціальній моделі в ролі арбітра або посередника при виникненні соціальних конфліктів. Найбільш поширений трипартизм – тристороння співпраця – у Франції, ФРН, Швеції, Австрії, при якому держава відіграє активну роль соціального партнера.

Поняття соціального партнерства і соціального діалогу. Ідея соціального партнерства і розвитку її в Україні звертають все більше уваги представників найрізноманітніших суспільних прошарків. Про це все частіше говорять державні діячі, підприємці, профспілкові лідери, лідери політичних об’єднань. Справа в тому, що в основі соціального партнерства лежить не лише ідея розподілу відповідальності між представниками трудящих, роботодавців і урядом за результати рішень, але й механізм послаблення монополії державних органів влади на управління економікою, їх піклування над усіма верствами населення. Тому соціальне партнерство для країн перехідного періоду є надзвичайно важливим і необхідним компонентом становлення ринкової економіки.

У практику регулювання соціально-трудових відносин в Україні з кінця 1991 року ввійшов термін „соціальне партнерство”. Що означає це поняття і яка його сутність? Вітчизняна та світова практика показує, що є два способи формування соціально-трудових відносин і вирішення трудових конфліктів – насильницький і мирний. Соціальне партнерство представляє собою такий тип і систему відношень між роботодавцями і робітниками, при яких в рамках соціального світу забезпечується погодження їх найважливіших соціально-трудових інтересів. У реальному житті соціальне партнерство виступає в якості альтернативи всілякій диктатурі класу чи особистості і є цивілізованим методом розв’язання соціальних конфліктів на різних рівнях.

Що означає словосполучення „соціальне партнерство”? „Соціальне” – значить суспільне, яке відноситься до життя людей і їх відносин в суспільстві. „Партнер” – учасник спільної діяльності. Отже, сенсові значення словосполучення „соціальне партнерство” більше відносяться і використовуються в сфері регулювання соціально-трудових відносин в загальному плані. Це спільна діяльність влади, підприємців і профспілок, спрямована на урегулювання інтересів і розв’язання проблем, перш за все, в соціальній і виробничій діяльності людей.

Звісно ж, дослівний переклад слова „партнери” як „товариші по спільній меті” не зовсім точно характеризує істинні відносини між всіма членами трудового „гуртожитку”, оскільки їх інтереси не завжди однакові. Але в даному випадку їх інтереси сходяться на вирішенні соціально-трудових проблем. Суть цих проблем у тому, що існує ринок праці. На цьому ринку є і продавець, і покупець. Вони самі повинні домовлятись про ціну та умови купівлі-продажу робочої сили, точніше, здібностей до праці і можливості індивідуума. Але проводитися цей торг повинен в певних рамках, цивілізовано, за правилами і нормами, які захищають інтереси обох сторін, тобто на основі партнерських взаємовідносин.

У міру розвитку децентралізації в управлінні, відношення до компетенції колективів підприємств розв’язання більшості питань, які регулюють соціально-трудові відносини, у міру розширення прав областей і міст, об’єктивно виникали умови і передумови для розвитку і по формі, і по сутності всього механізму соціального партнерства на всіх рівнях виробітку та прийняття рішень. В умовах роздержавлення і нових форм власності необхідність в управлінні зростає ще більше, оскільки з’являються особисті і колективні економічні інтереси сторін, кожна з яких хоче примножити свої доходи та прибуток.

Роботодавець хоче якнайдешевше купити повноцінну робочу силу і підтримувати її діяльність на рівні і в інтересах свого виробництва, а робітник хоче отримати за свою працю стільки, скільки потрібно для нормального життя і праці йому самому та його сім’ї. Соціальні партнери повинні навчитися співробітничати в змінних умовах: роботодавці (адміністрація державних підприємств, керівники акціонерних товариств, підприємці та власники приватних виробництв і компаній) повинні добровільно „допустити” до монопольного володіння управлінськими функціями другого партнера від трудового колективу – профспілку.

Досвід індустріально розвинених країн свідчить про необхідність співробітництва найманих працівників і роботодавців через розвиток системи найманої праці з надійним соціальним страхуванням, охороною здоров’я, гарантіями зайнятості. Останнє потребує вдосконалення відносин власності та зближення інтересів капіталіста та найманого працівника на основі соціального партнерства.

У сучасному світі соціальне партнерство є одним із найважливіших аспектів організації соціального ринкового господарства й одним із суттєвих аспектів партнерства між людьми в процесі виробництва та суспільного життя. Так, привертає увагу партнерство між колегами в процесі виконання виробничих завдань, між керівниками та підлеглими, між поколіннями людей при організації пенсійного забезпечення, між власниками засобів виробництва і власниками робочої сили. Останнє постає у вигляді партнерства між двома соціальними групами людей – роботодавцями і найманими працівниками, й тому називається соціальним, яке можна визначити як ідеологію, форму та методи узгодження їхніх соціально-трудових інтересів. Ідеологія соціального партнерства полягає в тому, що соціальні конфлікти між обома сторонами вирішуються не через протистояння різнохарактерних соціальних груп, а встановленням соціального миру, не через „конфліктне суперництва”, а „конфліктним співробітництвом”. Методом розв’язання соціальних конфліктів у межах соціального партнерства є компроміс, узгодження інтересів роботодавців і найманих працівників, а не протистояння і ліквідація приватної власності на засоби виробництва. Іншими словами, соціальне партнерство передбачає вирішення соціальних конфліктів не революційним шляхом, а шляхом мирних переговорів і взаємних поступок. У реальному житті соціальне партнерство є альтернативою будь-якій диктатурі класу або особи і цивілізованим методом розв’язання соціальних конфліктів на різних рівнях, тобто за нормами, які захищають інтереси обох сторін.

Нерідко вживається слово „конфлікт”, тому що навіть при найцивілізованішому способі узгодження інтересів роботодавців і найманих працівників ці інтереси залишаться різними. Вони можуть бути зближені, але повністю злитись ніколи не зможуть. Деякою мірою такому зближенню сприяє розвиток акціонерних компаній, колективних підприємств, становлення яких суттєво змінює положення найманою праці. По-перше, працівники стають власниками засобів виробництва і мають право на частку прибутку і на участь в управлінні. По-друге, акціонерні компанії навіть у найнесприятливіших кон’юнктурах ринку прагнуть зберегти свої кадри, що дає певні гарантії кожному працівникові на збереження його робочого місця.

Фактори які впливають на розвиток соціального партнерства. Досвід зарубіжних країн свідчить, що ступінь розвиненості соціального партнерства залежить від ряду факторів:

а) ступінь демократизації управління виробництвом. Так, найсприятливіші умови для розвитку соціального партнерства виникають завдяки децентралізації управління, віднесення до компетенції колективів підприємств розв’язання більшості соціально-трудових проблем, розширення прав областей, регіонів і міст. В умовах функціонування підприємств різних форм власності можливості й потреба в соціальному партнерстві зростають ще більше;

б) рівень життя більшості населення і ступінь диференціації доходів. Спостереження свідчать, що чим нижчий рівень життя і чим більша різниця в доходах багатих і бідних, тим популярнішим є заклик до повалення влади і перерозподілу власності з відповідними практичними діями. І навпаки, в країнах з високим рівнем життя і помірною диференціацією доходів прагнення соціальних партнерів до соціального миру більше. Так, відомо, що суттєвий вплив на розвиток ідеї соціального партнерства справили німецькі економісти Вільгельм Репке, Альфред Мюллер-Армак і Людвіг Ерхард, а в самій Німеччині соціальне ринкове господарство базується на поєднанні конкуренції, економічної свободи підприємців і активної політики держави в перерозподілі доходів і організації соціальної сфери. Відповідно високим є і рівень життя в країні: 99,6% сімей мають автомобілі, 95,38% - кольорові телевізори, 97,5% - пральні автомати, 99,8% - пилососи, 98% забезпечені телефонним зв’язком. У всіх розвинених країнах існують програми і фонди допомоги безробітним, малозабезпеченим, інвалідам, людям похилого віку.

в) психологічні передумови і культурні традиції в суспільстві як фактор сприяють орієнтації населення розвинених країн на пошук соціальних компромісів, на розв’язання суспільних проблем раціоналістично, без крайніх заходів, на основі правил, визначених законами.

Крім того, що соціальне партнерство є складовою побудови соціального ринкового господарства, елементом формування соціально відповідальної політики представників обох соціальних груп, організаційним принципом гармонізації відносин власності, воно ще й є економічним важелем підвищення ефективності виробництва. Основною метою соціального партнерства на рівні суспільства є досягнення загального блага, яке виражається такими показниками:

- зростання продуктивності праці має перевищувати зростання середньої заробітної плати;

- збільшення валового національного продукту;

- удосконалення техніки, технології виробництва, науково-технічний прогрес;

- підвищення рівня життя населення;

- досягнення зазначеної мети можливе за умови залучення всіх суб’єктів суспільних відносин до управління і подолання на цій основі монополізму в розподілі створеного продукту;

- посилення мотивації до співробітництва у забезпеченні високих результатів роботи як необхідної умови підвищення якості життя;

- усунення непорозумінь і суперечностей щодо намірів, які представляють законні інтереси кожної із сторін;

- досягнення взаємного прагнення до утвердження в суспільстві соціального миру і злагоди.

Основою цивілізованих відносин між партнерами на ринку праці мають бути принципи, розроблені МОП. Серед них найважливішими є умови: