Блок 1. Технологія виготовлення виробів із фанери та двп

№ п/п	Розділ і тема	Кількість годин
	Обов’язкова для вивчення складова
	Вступ	(1)
	Розділ 1. Основи матеріалознавства	(3)
	Тема 1.1. Види конструкційних матеріалів. Фанера, ДВП
Тема 1.2. Властивості фанери та ДВП
	Розділ 2. Технологія виготовлення виробів із фанери та ДВП	(14)
	Тема 2.1. Процес розмічання заготовок
Тема 2.2. Процес пиляння фанери та ДВП
Тема 2.3. Прийоми свердління фанери та ДВП
Тема 2.4. Процес підготовки деталей виробу до оздоблення
Тема 2.5. Способи з’єднання деталей із фанери та ДВП
Тема 2.6. Оздоблення виробів із фанери та ДВП. Ознайомлення з професіями деревообробної промисловості
	Розділ 3. Основи техніки, технологій і проектування	(4)
	Тема 3.1. Знаряддя праці, які використовують у побуті
Тема 3.2. Поняття про деталь. Способи отримання деталей
Тема 3.3. Основи проектної діяльності
	Розділ 4. Технологія побутової діяльності	(4)
	Тема 4.1. Безпечне користування побутовими електроприладами
Тема 4.2. Культура споживання їжі. Етикет за столом
Тема 4.3. Елементи грамоти споживача
	Варіативна складова
	Варіативний модуль
	Варіативний модуль
	Резерв часу
	Разом

Блок 2. Технологія виготовлення виробів з аплікацією

№ п/п	Розділ і тема	Кількість годин
	Обов’язкова для вивчення складова
	Вступ
	Розділ 1. Основи матеріалознавства	(3)
	Тема 1.1. Види конструкційних матеріалів. Матеріали для виготовлення аплікацій
Тема 1.2. Короткі відомості про текстильні волокна
	Розділ 2. Оздоблення виробів аплікацією	(14)
	Тема 2.1. Аплікація як вид художнього оздоблення виробів
Тема 2.2. Процес виготовлення виробу з аплікацією
Тема 2.3. Оздоблення виробу з аплікацією
	Розділ 3. Основи техніки, технологій і проектування	(4)
	Тема 3.1. Знаряддя праці, які використовують у побуті
	Тема 3.2. Поняття про деталь. Способи отримання деталей
	Тема 3.3. Основи проектної діяльності
	Розділ 4. Технологія побутової діяльності	(4)
	Тема 4.1. Безпечне користування побутовими електроприладами
Тема 4.2. Культура споживання їжі. Етикет за столом
Тема 4.3. Елементи грамоти споживача
	Варіативна складова
	Варіативний модуль
	Варіативний модуль
	Резерв часу
	Разом:

Освоєння варіативних модулів здійснюється на основі проектно-технологічної діяльності. Варіативні модулі обираються залежно від матеріально-технічного та кадрового забезпечення навчального процесу, бажання учнів, регіональних традицій. Варіативні модулі, які пропонуються для вивчення у 5 класі:

1. Технологія виготовлення народної ляльки.

2. Технологія виготовлення м’якої іграшки.

3. Технологія виготовлення виробів, оздоблених об’ємною аплікацією.

4. Технологія виготовлення вишитих виробів.

5. Технологія виготовлення швейних виробів (машинним способом).

6. Технологія приготування страв.

7. Технологія плетіння з бісеру.

8. Технологія виготовлення виробів із бісеру на дротяній основі.

9. Технологія писанкарства.

10. Технологія виконання електротехнічних робіт.

11. Технологія оздоблення виробів художнім випалюванням.

12. Технологія виготовлення виробів із тонкого листового металу.

13. Технологія виготовлення виробів із дроту

14. Технологія виконання аплікації із природних матеріалів.

15. Технологія виготовлення дерев’яної іграшки.

16. Технологія виготовлення виробів із деревини та деревних матеріалів (способом ажурного випилювання).

17. Технологія виготовлення сувенірів із деревних матеріалів.

18. Технологія виготовлення виробів способом металопластики.

19. Технологія виготовлення макетів споруд із деревини та деревних матеріалів.

20. Технологія вирощування рослин (квітів) та догляд за ними.

21. Технологія догляду за тваринами.

22. Технологія оздоблення виробу елементами геометричного різьблення

З зазначеного переліку для кожного 5 класу слід обрати по 2 варіативні модулі, на освоєння яких відводиться по 20 годин навчального часу. Освоєння варіативних модулів відбувається за окремо розробленими програмами до них.

Вся проектна документація (зображення виробу, розрахунок матеріалів, послідовність виготовлення тощо) учнями 5 класу виконується в робочих зошитах.

Резерв часу, передбачений програмою, вчитель може використати на підсилення окремих складових навчальної програми на свій вибір.

Результатом діяльності учнів при вивченні кожного блока обов’язкової для вивчення складової програми модуля має бути виріб, а будь-якого варіативного модуля – проект.

Під час роботи у навчальній майстерні на кожному уроці треба звертати увагу на дотримання учнями правил безпечної роботи, виробничої санітарії й особистої гігієни, навчати їх тільки безпечних прийомів роботи, ознайомлювати із заходами попередження травматизму.

Навчання хлопців і дівчат на уроках трудового навчання має відбуватися окремо. Поділ класів на групи здійснюється відповідно до нормативів, затверджених наказом Міністерства освіти і науки України від 20.02.02 р. №128, і відбувається за наявності в класі більше 27 учнів для міських шкіл та більше 25 для сільських.

Якщо кількість учнів у класі не дає змоги здійснити поділ на групи на гендерній основі, можна скористатись іншими варіантами формування груп: з паралельних класів; формування змішаної групи хлопців і дівчат; поділ на групи за рахунок варіативної частини навчального плану.

Основи здоров’я

На вивчення предмета «Основи здоров'я» в 5 класах усіх загальноосвітніх навчальних закладів, відповідно до зазначених Типових навчальних планів, передбачена 1 година на тиждень.

Нова навчальна програма з основ здоров'я реалізує завдання нового

Державний стандарт визначає здоров’язбережувальну компетентність як ключову, що формується на міжпредметному рівні шляхом інтеграції у зміст всіх предметів інваріантної та варіативної складових Типових навчальних планів, і як предметну, що формується у результаті засвоєння змісту предметів освітньої галузі "Здоров'я і фізична культура".

Компетентнісний підхід до вивчення основ здоров’я вимагає продовження формування в учнів і застосування ними навичок здорового і безпечного способу життя, здатності дітей передбачати ризики небезпеки та зменшувати їх вплив.

Змістову лінію «Основи здоров’я», підпорядковану загальній меті – формуванню і розвитку здоров'язбероежувальної комптентності учнів, структуровано за чотирма розділами: «Здоров’я людини», «Фізична складова здоров’я», «Соціальна складова здоров’я», «Психічна і духовна складові здоров’я». Зазначені розділи є наскрізними для початкової і основної школи, що забезпечує наступність вивчення предмета. Водночас концентричний спосіб систематизації змісту дозволяє змінювати, ускладнювати навчальний матеріал, маневрувати його вивчення відповідно до конкретних пізнавальних ситуацій.

Завданнями навчального предмету «Основи здоров'я» в основній школі є:

формування в учнів знання про здоров'я і безпеку, здоровий і безпечний спосіб життя;

розвиток в учнів життєво необхідних умінь та навичок, вміння використовувати їх у навчальній та повсякденній діяльності;

створення мотивації учнів щодо дбайливого ставлення до власного здоров'я, вдосконалення фізичної, соціальної, психічної і духовної складових здоров'я;

усвідомлення учнями цінності життя і здоров'я, значущості здорового і безпечного способу життя;

збагачення власного досвіду учнів щодо збереження здоров'я;

підготовка учнів до забезпечення власної безпеки та безпеки інших людей у надзвичайних ситуаціях.

Знаннєвий компонент здоров’язбережувальної комптетентності учнів слід формувати з урахуванням сучасного розуміння сутності здоров’я як складного явища, яке характеризує життєдіяльність окремої людини, групи людей, і суспільства загалом. У школярів має накопичуватися інформація щодо сучасного трактування сутності здорового способу життя, його складових та, особливо, його чинників:

способу життя сім’ї, найближчого оточення та суспільства;

рівня культури особи, сім’ї, суспільства;

місця здоров’я в системі цінностей людини та суспільства, у якому вона живе;

бажання людини берегти своє життя і зміцнювати здоров’я;

налаштованості на довге здорове життя та на розвиток усіх складових свого здоров’я: фізичної, соціальної, психічної, духовної.

З метою формування ціннісного компоненту здоров’язбережувальної компетентності необхідно активізувати мотиваційну і виховну функціїнавчання, задіювати емоціогенність навчального матеріалу, що дозволяє формувати позитивний світогляд дитини у ставленні до самого себе й до інших людей. Мотивування і виховання учнів необхідно базувати на позитивних мотивах навчання, активізації їхніх пізнавальних потреб та інтересів. Цьому сприятиме використання завдань на розвиток мотивації (ігрових ситуації та рухливих пауз, персоніфікація запитань, виконання творчих завдань тощо), ілюстрацій, цікавих фактів, гуморесок. Особливої уваги заслуговує включення в навчальний процес опори на життєвий досвід учнів.

Діяльнісний підхід до вивчення основ здоров’я забезпечується відпрацюванням практичних дій при вивченні кожної навчальної теми. Зміст нової навчальної програми з основ здоров’яскладається з двох частин: понятійного і діяльнісного, що складається з вправ для відпрацювання ключових умінь і навичок щодо збереження життя і зміцнення здоров’я (наприклад виконання вправ для розвитку життєвих навичок, відпрацювання алгоритму дій, моделювання поведінки, розробка пам’яток тощо). Виконання зазначених вправ є обов’язковим елементом навчальних занять відповідної тематики. Знаком * позначено вправи, які слід виконувати учням не лише в класі, а й вдома з допомогою дорослих.

Для реалізації особистісно зорієнтованого підходу до вивчення основ здоров’я доцільно використовувати навчальні тексти, відеофрагменти, які передбачають рефлексію – встановлення зворотнього зв’язку між зовнішнім світом і внутрішнім станом учня, спеціально дібраними завданнями (наприклад: Як ти поводишся в такій ситуації? Що тобі подобається або не подобається в запропонованих порадах? тощо), що потребують осмислення дій, колективної комунікації, де кожен учень має змогу реалізувати власний потенціал.

При плануванні вивчення основ здоров’я учнями 5 класу вчителю необхідно керуватися, насамперед, принципами наступності, перспективності, активності та емоційності. Необхідним є використання системи завдань, спрямованих на уможливлення оволодіння здоров’язбережувальними компетенціями (розвиток життєвих і спеціальних здоров’язбережувальних навичок) та загальнонавчальними уміннями (управління процесом розуміння учнями прочитаного тексту, оволодіння ними уміння аналізувати, порівнювати, узагальнювати, встановлювати причиново-наслідкові зв’язки, брати участь у проектній діяльності, рольовій грі, розв’язанні конкретних ситуацій тощо).

Особливість методики проведення уроків предмету «Основи здоров’я» полягає в тому, що оволодіння сприятливими для здоров’я і розвитку особистості життєвими навичками потребує багаторазового вправляння, насамперед у процесі групової взаємодії.

Ефективними на уроках основ здоров'я можуть бути сучасні педагогічні технології, що ґрунтуються на використанні методів інтерактивного навчання, у тому числі й системи завдань і вправ, зорієнтованих на діалогові форми навчальної взаємодії, використання елементів тренінгових форм, проектної діяльності, ведення індивідуальних і колективних портфоліо.

З методів інтерактивного навчання, які є найефективнішими на уроках основ здоров’я, пропонуємо такі.

Мозковий штурм. Використовується для генерування ідей та активізації діяльності учнів щодо розв’язання певної проблеми. Можна застосовувати на початку заняття, щоб з’ясувати обізнаність з темою. Всі висловлені ідеї можна об’єднати або проаналізувати, використовуючи інші методи (наприклад, концептуальну карту, «павутиння»).

Дискусії-роздуми. Заохочують до обмірковування й обговорення того, що учні спостерігали, чули або читали. Починають дискусію, ставлячи питання, яке вимагає висловлювання власної позиції та інтерпретації (обговорення) власного досвіду, навчальних відеофільмів, текстів підручників, статей, газетних публікації тощо. Поставлені запитання заохочують учнів співвідносити зміст опрацьованої інформації з власним досвідом.

Обговорення забезпечує можливість кожному учаснику навчального процесу висловити власні думки і погляди щодо конкретного питання. Невеликі групи – 5–7 учнів – найоптимальніші для обговорення, оскільки кожен член групи має нагоду висловитися, хоча це можна здійснити і фронтально.

Міні-лекція (узагальнена назва словесного повідомлення інформації). Метод можна використати для повідомлення такої інформації, яка має основоположне значення і яку учні не можуть здобути самостійно. Можуть вважатися ефективними, коли: продовжуються 5-8 хв; включають групову дискусію, покази, демонстрації.

Навчальний фільм. Це знятий та записаний сюжет, представлений особою, яку неможливо запросити на урок та поради якої дуже важливі. Фільм може бути зроблений у форматі інтерв’ю або репортажу з міста подій, що дає можливість показати обладнання, предмети, дії, яких немає і не відбувається в класі. Фільм тем не менш повинен бути коротким, 5–8 хвилин. Після фільму доцільне обговорення.

Показ/демонстрація. Забезпечує зв’язок між «знати про» і «бути спроможним зробити». Демонстрацію можна вважати ефективною, якщо учні можуть чітко бачити і розуміти те, що відбувається, та коли мають місце короткі пояснення вчителя і групові обговорення впродовж показу.

Доповнення. Цей метод передбачає надання можливості для доповнення інформації, що характеризує певні факти, ознаки, методи. Учні мають завершити текст так, щоб він мав сенс. Метод використовують у письмовій або усній формі із застосуванням власного досвіду учнів, повідомленнями про випадки в їхньому житті.

Аналіз окремої життєвої ситуації. Стосується заздалегідь визначених сценаріїв, випадків, котрі ґрунтуються на ситуаціях з реального життя, які учні спостерігають, аналізують, роблять висновки, дають рекомендації.

Концептуальна карта (опорна схема). Складання концептуальних карт часто застосовується для того, щоб можна було побачити зв’язок між новою і відомою інформацією. Також цей метод використовується для того, щоб визначити основні поняття або показати зв’язки між поняттями, схематично відобразити структурні компоненти інформації.

Коло знання. Цей метод залучає кожного до обговорення наданих вчителем фактів з товаришами в групі, а потім – до обміну думками спочатку в іншій групі (кожний учасник переходить в іншу групу як носій частини нової інформації). Насамкінець представники кожної групи в оновленому складі представляють отримані в результаті обговорення знання перед своєю або всіма групами. Для цього методу потрібно заготувати картки з інформацією, яка має бути раціонально викладеною, добре оформленою; найчастіше надається така інформація, яку можна швидко запам’ятати, щоб легко викласти її членам групи.

Дебати. Структура дебатів заохочує учнів знаходити і наводити переконливі аргументи своїм твердженням. У дебатах більшого значення надається конкретним фактам та знанням, ніж неформальному обговоренню. Групи, утворені для проведення дебатів, мають співпрацювати у процесі пошуку і підготовки своїх аргументів. Важливою умовою ефективного проведення методу є обговорення і прийняття заздалегідь правил співпраці під час дебатів. Метод особливо актуальний, адже він не лише дозволяє оволодіти тим чи іншим матеріалом, але й сприяє розвитку навичок вирішення проблем, творчого та критичного мислення, ефективного спілкування, почуття гідності, чинення опору тиску, міжособистісних взаємин.

Схеми/таблиці досвіду. Такі схеми/таблиці фіксують досвід, яким діляться учні. Вони є важливими ресурсними матеріалами. Теми для схем/таблиць можуть виникати під час запланованих або спонтанних видів діяльності. Зміст схем/таблиць залежить від рівня та різноманітності тем.

Інтерв’ювання передбачає зустріч учнів з певною особою (науковці, лікарі, батьки, представники державних служб захисту тощо) для обговорення конкретних тем або проблем. З «перших рук» отримується нова найточніша інформація, відбувається знайомство з точкою зору цієї особи з проблеми, яка цікавить учнів. Метод обов’язково доповнюється таким, що дозволяє зробити висновки, узагальнення; наприклад, дискусії-роздуми.

Взаємонавчання. Цей метод використовується таким чином, що учні, більш досвідчені в якомусь конкретному напрямку («фахівці»), діляться своїм досвідом з іншими членами групи.

Консультативна група. Консультативна група створюється для одержання, корекції, збагачення та поглиблення компетентності під керівництвом учителя. До роботи в цій групі,крім учнів, можна залучити батьків, лікарів, медичних сестер та ін.

Вирішення проблеми. Цей метод найчастіше використовується для оволодіння навичками прийняття рішення. Це – пошук відповідей на запитання або шляхів вирішення проблеми, які можуть бути представлені на занятті.

«Павутиння». Метод зорової репрезентації зв’язків між фактами, поняттями, наслідками чи подіями. Його застосування дозволяє досліджувати й упорядковувати інформацію в певній послідовності за ієрархічним змістом. «Павутиння» зручно будувати на основі будь-якої концептуальної карти.

Уявний образ. Метод спрямований на вироблення навичок створення уявного (віртуального) образу предмета чи об’єкта, події або ситуації. Це розвиває уяву та творче мислення.

Ситуаційні ігри. дозволяють реалізувати творчий потенціал учнів під час короткого перевтілення, коли розігруються певні життєві ситуації, пов’язані переважно з вибором (корисних чи шкідливих звичок, активного чи пасивного відпочинку, вибором друзів, відмовою від участі в діяльності, пов’язаної з ризиком для життя та здоров’я тощо). Після розігрування певної ситуації в навчальній групі створюється надзвичайно сприятлива нагода обговорити інші можливі шляхи вирішення проблеми, виявити ставлення до тієї чи іншої ситуації та зробити загальні висновки.

Ілюстрування. Ілюструючи певні події, фрагменти підручників чи літературних творів, учні передають свої розуміння, особисте сприйняття й ставлення до прочитаного або почутого. Вони розвивають власне творче мислення, коли зображують ту чи іншу особу, середовище, у якому вона живе, тощо. Ілюстрування розповіді вчителя чи іншого учня розкриває досвід особи.

Екскурсії дозволяють сприймати явища в цілісності, зібрати багатий матеріал для подальшої роботи, набути нові знання та навички, порівняти теоретичні знання з фактами, які мають місце в реальному житті. Екскурсії чітко плануються (наприклад, до Центру здоров’я, дитячої поліклініки, медичного кабінету школи); їх результати фіксуються і обговорюються при реалізації методів навчання, що відносяться до описаних вище навчальних стратегій.

Специфічними засобами змісту предмета «Основи здоров’я» спрямовується діяльність учня на розвиток його активності у засвоєнні істин здорового способу життя на розвиток продуктивного і творчого мислення. З цією метою доцільно використовувати у навчальному процесі завдання, що різняться за характером пізнавальної діяльності учнів (рецептивні, репродуктивні, творчі) та ураховують навчальні і розвивальні цілі (на усвідомлення навчального матеріалу, застосування знань та умінь за зразком, творче застосування набутих знань, формування емоційно-ціннісного ставлення).

Постійної уваги учителя заслуговує співпраця з батьками, дорослими членами сім’ї. Слід звернути увагу учнів і батьків на співпрацю при виконанні завдань, спрямованих на моделювання здоров’язбережувальних компетенцій дітей. Програмою передбачена обов’язкова участь дорослих у виконанні таких завдань (позначені у чинній програмі *): «Прийняття зважених рішень щодо переходу дороги», «Обстеження безпеки своєї оселі»,

«Відпрацювання навичок вимірювання температури тіла», «Виконання вправ для формування правильної постави та гімнастики для очей».

Оцінювання рівня навчальних досягнень учнів має відбуватися постійно, на усіх етапах розвитку здоровязбережувальних компетенцій. Особливістю оцінювання здоров’язбережувальної діяльності дитини є відзначення як позитивного навіть мінімального досягнення в школі, вдома, у громаді, для чого необхідна тісна співпраця учителя з батьківською громадою. Партнерство школи і батьківської громади щодо здоров’язбереження дітей уможливлює:

участь батьків у навчанні і вихованні дітей в умовах школи;

спільну відповідальність за навчально-виховний процес;

підвищення рівня здоров’язбережувальної компетентності членів сім’ї;

участь батьківської громади у прийнятті рішень щодо здоров’я дітей, підвищення значимості громади в управлінні життя суспільства;

поліпшення здоров’язбережувального середовища школи.

Підручники з основ здоров'я для 5 класів.

На конкурсній основі відібрано два підручника з основ здоров'я для 5 класів загальноосвітніх навчальних закладів:

підручник «Основи здоров'я. 5 клас» – автори: Т. Є. Бойченко, С. В. Василенко, Н. Г. Гущіна, І. П. Василашко, Н. С. Коваль, О. К. Гурська, видавництво «Генеза»;

підручник «Основи здоров'я. 5 клас» – автори: І. Д. Бех, Т. В. Воронцова, В. С. Пономаренко, С. В. Страшко, видавництво «Алатон».

Зміст, структура, методичний аппарат підручників підпорядковані загальній меті – формуванню і розвитку здоров'язбережувальної комптентності учнів.Зміст підручника авторського колективу у складі І. Д. Беха, Т. В. Воронцової, В. С. Пономаренка, С. В. Страшка (видавництво «Алатон») базується на сучасній концепції здоров'я і безпеки з урахуванням вікових особливостей учнів, актуальних потреб, проблем, завдань та основних сфер їх життєдіяльності. Методичний апарат підручника ґрунтується на педагогічній технології «Освіта на основі розвитку життєвих навичок», ефективність якої у формуванні здоров'язбережувальних компетенцій зумовлена залученням учнів до навчально-виховного процесу в ролі активних суб’єктів, а не пасивних споживачів інформації. Підручник орієнтовано на застосування групової та індивідуальної форм навчання, в процесі якого учні набувають навичок збереження, зміцнення, використання здоров'я та дбайливого ставлення до нього. Знання і практичні навички здобуваються учнями в процесі діяльності: під час рольових ігор, дебатів, мозкових штурмів, аналізу життєвих ситуацій, роботи в групах, розробки проектів тощо, що сприяє також формуванню у школярів соціальної та комунікативної компетентностей.

Зміст, структура і методичний апарат підручника авторів
Бойченко Т. Є., Василенко С. В., Губіної Н. Г., Василашко І. П.,
Коваль Н. С., Гурської О. К. (видавництво «Генеза») розроблено з урахуванням сучасних дидактичних теорій конструювання змісту освіти та положень особистісно зорієнтованого, компетентнісного та діяльнісного підходів, а також ключового характеру здоров’язбережувальної компетентності. Рубрики підручника та завдання різного рівня складності спрямовані на поєднання теоретичних знань із практичною діяльністю учнів.

У підручнику уміщено завдання, спрямовані на відтворення, конструювання, творчість. Вони розроблені з урахуванням можливості покрокового розвитку компетенцій, у тому числі й здоров’язбережувальних. У підручниках наведено алгоритми моделювання життєвих навичок, визначених програмою, дослідницькі проекти, які учні можуть виконати за алгоритмом, що пропонується, або власним.

 

Фізична культура

Нова навчальна програма з фізичної культури спрямована на досягнення основної її мети в середній школі: формування в учнів стійкої мотивації щодо збереження свого здоров’я, фізичного розвитку та фізичної підготовленості; гармонійний розвиток природних здібностей та психічних якостей; використання засобів фізичного виховання в організації здорового способу життя.

Програма характеризується спрямованістю на реалізацію принципу варіативності, який передбачає планування навчального матеріалу відповідно до віково-статевих особливостей учнів, їхніх інтересів, матеріально-технічного забезпечення навчального процесу, кадрового забезпечення.

Навчальна програма побудована за модульною системою. Вона містить інваріантну (обов’язкову) та варіативну складову. До інваріантної частини належать: теоретико-методичні знання та загальна фізична підготовка, зміст яких реалізовується упродовж кожного уроку.

Змістове наповнення варіативної складової навчальний заклад формує самостійно із модулів, запропонованих навчальною програмою. У 5 класах учні мають опанувати 4–6 варіативних модулів. На їх опанування відводиться приблизно однакова кількість годин, але не менше ніж 18. Однак не виключається можливість мотивованого збільшення чи зменшення кількості годин на вивчення окремих модулів.

Програми варіативних модулів розроблено на пять років. Вони містять пояснювальну записку, зміст навчального матеріалу, державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів, орієнтовні навчальні нормативи та перелік обладнання, потрібного для освоєння модуля.

Критеріями відбору навчальним закладом варіативних модулів є: наявність матеріально-технічної бази, регіональні спортивні традиції, кадрове забезпечення та бажання учнів. Бажання учнів визначається обов’язковим письмовим опитуванням наприкінці попереднього навчального року (тобто, в кінці 4-го класу). Перед початком навчального року шкільне методичне об’єднання розглядає вибір та розподіл варіативних модулів у кожному класі.

Основною формою організації навчально-виховного процесу з фізичної культури в 5 класі є урок.

Головними вимогами до сучасного уроку фізичної культури є:

– забезпечення оптимізації навчально-виховного процесу із застосуванням елементів інноваційних методів навчання та здійснення міжпредметних зв’язків;

– забезпечення освітньої, виховної, оздоровчої, розвивальної спрямованості навчального процесу;

– формування в учнів умінь і навичок самостійно займатися фізичними вправами;

– забезпечення диференційованого підходу до організації навчального процесу з урахуванням стану здоров’я, рівня фізичного розвитку, рухової підготовленості та статі учнів, урахування мотивів та інтересів учнів до заняття фізичними вправами;

– використання вчителем різноманітних організаційних форм, засобів, методів і прийомів навчання;

– досягнення оптимальної рухової активності всіх учнів протягом кожного уроку з урахуванням стану здоров’я.

Відповідно до Інструкції про розподіл учнів на групи для занять на уроках фізичної культури, затвердженої наказом МОЗ та МОН від 20.07.2009 р. за № 518/674 учні розподіляються на основну, підготовчу та спеціальну медичні групи.

Для основної медичної групи фізична підготовка проводиться в повному обсязі згідно з навчальними програмами з урахуванням індивідуальних особливостей розвитку дитини.

Учні, які за станом здоров’я віднесені до підготовчої медичної групи, відвідують обов’язкові уроки фізичної культури та опановують навчальний матеріал відповідно до вимог навчальної програми. Таким учням рекомендовано поступове збільшення фізичного навантаження без здачі навчальних нормативів та додаткові заняття у групах загальної фізичної підготовки.

Учні, які за станом здоров’я віднесені до спеціальної медичної групи, відвідують обов’язкові уроки фізичної культури, але виконують корегувальні вправи і вправи для загального фізичного розвитку, які їм не протипоказані.

Учні, незалежно від рівня фізичного розвитку та медичної групи, а також тимчасово звільнені від фізичних навантажень, повинні бути обов’язково присутніми на уроках фізичної культури. Допустиме навантаження для учнів, які за станом здоров’я належать до підготовчої та спеціальної медичних груп, встановлює учитель фізичної культури.

Домашні завдання для самостійного виконання фізичних вправ учні отримують на уроках фізичної культури. Вони мають бути спрямовані на підвищення рухового режиму у вільний час, досягнення рекреаційно-оздоровчого ефекту. У разі відставання в розвитку фізичних якостей учитель складає індивідуальну програму фізкультурно-оздоровчих занять, де вказується завдання занять, фізичні вправи, послідовність їх виконання, кількість повторень, інтервали відпочинку, засоби самоконтролю, відмітки про виконання завдання. Самостійні заняття за індивідуальною програмою надають учневі додаткові бонуси при оцінюванні навчальних досягнень.

При складанні розкладу навчальних занять не рекомендується здвоювати уроки фізичної культури. Більшість уроків доцільно проводити на відкритому повітрі за умови, що температура повітря не нижче -8°С. Рішення про неможливість проведення занять з фізичної культури на відкритому повітрі у зв'язку з несприятливими погодними умовами виносять учителі фізичної культури (наказ МОН України від 01.06.2010 № 521«Про затвердження Правил безпеки життєдіяльності під час проведення занять з фізичної культури і спорту в загальноосвітніх навчальних закладах», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 9 серпня 2010 р. за № 651/17946).

Об’єктами оцінювання навчальних досягнень учнів на уроках фізичної культури можуть бути:

1. Виконання навчального нормативу (з урахуванням динаміки особистого результату).

2. Техніка виконання учнями фізичних вправ.

3. Засвоєння теоретико-методичних знань.

4. Виконання навчальних завдань під час проведення уроку.

Для оцінювання розвитку фізичних якостей використовуються орієнтовні навчальні нормативи передбачені навчальною програмою та нормативи запропоновані програмами кожного варіативного модуля по роках вивчення. Порядок складання нормативів визначає вчитель відповідно до календарно-тематичного планування.

При складанні навчального нормативу за його показником визначають рівень досягнень (низький, середній, достатній, високий), а потім з урахуванням динаміки особистого результату виставляють оцінку в балах.

Оцінюючи навчальні досягнення учнів з фізичної підготовленості, потрібно дотримуватися таких вимог:

1. Навчальні нормативи складають учні основної медичної групи, які на момент прийняття нормативу не скаржаться на погане самопочуття та стан здоров’я.

2. Кожній заліковій вправі передує спеціальна фізична підготовка (не менше як на двох заняттях).

3. Перед складанням нормативу вчитель проводить розминку, а після — відновлювальні вправи.

4. Учні мають можливість перескласти норматив на визначеному вчителем занятті.

5. Учитель зобов’язаний забезпечити безумовне дотримання правил і виконання вимог щодо безпеки під час здачі нормативів.

У період з 01.09 до 01.10 кожного навчального року з метою адаптації учнів до навантажень на уроках фізичної культури прийом навчальних нормативів не здійснюють а заняття мають рекреаційно-оздоровчий характер з помірними навантаженнями.

Невиконання нормативів з причин, незалежних від учня: непропорційний фізичний розвиток, пропуски занять з поважних причин, тимчасове перебування в підготовчій групі не є підставою для зниження підсумкової оцінки успішності.

Оцінювання техніки виконання фізичних вправ, рівня засвоєння теоретико-методичних знань, виконання навчальних завдань під час уроку може здійснюватися як комплексно так і роздільно.

При оцінюванні навчальних досягнень з фізичної культури також враховуються: особисті досягнення школярів протягом навчального року; ступінь активності учнів на уроках; залучення учнів до занять фізичною культурою в позаурочний час; участь у спортивних змаганнях усіх рівнів. На основі зазначених показників учителі можуть застосовувати різноманітні системи нарахування «бонусних» балів.