Бізнес-операція — сукупність процедур від початку до завершення реалізації підприємницького задуму, проекту, тобто від вкладення початкових засобів до отримання прибутку.

Схема 50

Розвідувальне (пілотне) дослідження здійснюється з метою ознайомлення з об’єктом дослідження у разі, якщо в соціолога-дослідника недостатнє уявлення про стан об’єкта і він не спроможний висунути будь-які гіпотези. Зазвичай розвідкове дослідження передбачає вивчення документів, ознайомлення з об’єктом дослідження, поглядами компетентних фахівців з цього питання. Завершується розвідувальне дослідження чітким визначенням проблеми, мети та завдань дослідження, формулюванням основних гіпотез.

Описове дослідження передбачає систематичний кількісно-якісний опис об’єкта дослідження. Головним у ньому є упорядкування та обґрунтування певних груп емпіричного матеріалу. Таке дослідження завершується класифікацією емпіричних даних, що стосується кількісних і якісних характеристик елементів структури об’єкта дослідження.

Основна мета і зміст екпериментально-аналітичного дослідження — встановлення функціональних зв’язків між соціальними об’єктами та процесами, аналіз закономірностей та випадковостей розвитку і функціонування, а при реалізації практич­ного соціологічного експерименту — пошук і формулювання управлінських рішень.

У реальній практиці проведення соціологічних досліджень зазвичай в одному дослідженні поєднуються всі три типи соціологічних досліджень у їхній логічній послідовності.

Будь-яке соціологічне дослідження — це специфічний процес діяльності та конкретної праці суб’єктів дослідження, який має свою структуру (схема 51).

 

Схема 51

За характером дослідницьких завдань та за термінами проведення соціологічні дослідження бувають кількох видів (схе­ма 52).

 

Схема 52

 

Таким чином, будь-яке соціологічне дослідження має
свою сутність, зміст та структуру і за своїми основними за-
вданнями, метою та іншими характеристиками належить до
певного типу.

У реальній соціальній практиці будь-який процес раціональної трудової діяльності потребує розробки й реалізації науково обґрунтованої програми. Соціологічне дослідження — це один із найскладніших видів людської діяльності, і тому воно може бути ефективним тільки за наявності та використання досконалої програми.

Програма соціологічного дослідження — це науковий документ методологічних та процедурних основ дослідження соціального об’єкта[5]. По-суті, програма соціологічного дослідження — це і теорія, і методологія, і організація конкретного вивчення, аналізу та висвітлення окремого соціального процесу або явища (схема 53).

Схема 53

Програма соціологічного дослідження виконує три основні функції: методологічну, методичну та організаційну (схема 54).

 

Схема 54

Аналіз структури та функцій програми соціологічного дослідження дає можливість сформулювати основні вимоги до програми:

1. Необхідність науково обґрунтованого, конкретного, чітко сформульованого визначення програми дослідження загалом і кожного елемента зокрема.

2. Зрозумілість і точність, деталізація програми. Усі її елементи мають бути продуманими та сформульованими відповідно до логіки дослідження.

3. Логічна послідовність усіх елементів програми, тобто в ній у логічній послідовності та взаємозв’язку мають бути сформульовані об’єкт дослідження, його мета, завдання, предмет, способи та методи дослідження.

4. Гнучкість програми соціологічного дослідження, тобто систематичний аналіз процесу дослідження, усіх його елементів, виявлення та негайне усунення виявлених недоліків та помилок, внесення необхідних доповнень та уточнень для її удосконалення та ефективної реалізації.

Під час розробки програми соціологічного дослідження та фор­мулювання її основних елементів особливу увагу потрібно приділяти правильному визначенню проблеми, об’єкта, предмета, мети, завдань та гіпотези дослідження.

Для ефективності будь-якого дослідження велике значення має правильне визначення об’єкта соціологічного дослідження, яким можуть бути тільки певна сфера соціальної дійсності, реалії життя, діяльність людей, самі люди та їхні соціальні спільноти. Отже, об’єкт має характеризуватися:

1) чітким визначенням соціальної реальності за такими параметрами, як професійна (або галузева) належність; просторова обмеженість (регіон, місто, село); функціональна спрямованість (виробнича, політична, духовно-культурна тощо);

2) визначеними часовими межами;

3) можливостями кількісних та якісних вимірів.

Визначивши об’єкт та проблему дослідження, соціолог на основі наявних знань виокремлює найсуттєвіші зв’язки та характеристики об’єкта дослідження і робить деякі припущення, що, на його думку, якнайповніше охоплюють і пояснюють даний об’єкт (конкретну соціальну реальність, явище, процес), тобто формулює одну або кілька гіпотез.

Основні вимоги до гіпотези:

1) відповідність вихідним початковим методологічним принципам філософії та соціології;

2) обов’язковість теоретичної інтерпретації понять, що станов­лять гіпотезу;

3) емпірична обґрунтованість, обов’язковість емпіричної та операційної інтерпретації гіпотези;

4) уточнення логічної форми передбачень, співвідношення обсягу та змісту понять, що становлять передбачення.

Дуже важливим є етап перевірки висунутих та сформульованих гіпотез, який передбачає:

1. Встановлення критеріїв і показників емпіричної та теоретич­ної гіпотез або складових даної гіпотези.

2. Експериментальну перевірку гіпотез.

3. Прийняття або відхилення емпіричних гіпотез відповідно до встановлених критеріїв тощо.

Таким чином, розробка програми соціологічного дослідження — це початковий, фундаментальний етап дослідження, який вимагає від дослідника певного рівня загальнонаукових та спеціальних знань, досвіду та навичок подібної діяльності. Сама програма соціологічного дослідження — це основний науковий документ методологічних та організаційно-процедурних основ дослідження соціальної реальності, конкретних явищ та процесів суспільного життя, зокрема системи зв’язків з громадськістю, функціонування всіх її елементів.

Метод — це сукупність прийомів, способів та операцій теоретичного і практичного освоєння та перетворення соціальної, економічної, політичної та духовно-культурної реальності. Таку сукупність прийомів, способів та операцій називають методикою соціологічного дослідження, але вона використовується не лише в теоретичній та емпіричній дослідній діяльності, а й у соціальній практиці (схема 55).

Схема 55

Загальнонаукові методи забезпечують необхідний науковий рівень дослідження.

Діалектика як метод пізнання дає можливість виявити й проаналізувати закономірності виникнення, функціонування і розвитку соціальної дійсності, явищ, процесів, відносин, а також причинно-наслідкові зв’язки, детермінованість соціального життя людини та суспільства, малих і великих соціальних груп, обґрунтувати певні соціальні процеси.

Синергетика забезпечує виявлення та аналіз самовиникаючих, випадкових, самоорганізованих, самокерованих соціальних явищ і процесів взаємодії між ними, реальних і можливих біфуркацій (відхилень від норм) у соціальному житті та поведінці самоорганізованих соціальних суб’єктів і об’єктів, виявлення та аналіз соціальної акупунктури суспільства, найскладніших та «больових» моментів у соціальних відносинах.

Історизм (порівняльно-історичний метод) дозволяє виявити, охарактеризувати та зіставити різні рівні еволюції соціального об’єкта, що досліджується, а також певною мірою визначити основні історичні тенденції його розвитку.

Спеціальні методи конкретного емпіричного соціологічного дослідження забезпечують збір, нагромадження, використання необхідної інформації про кількісні та якісні характеристики об’єкта дослідження та проведення якісного аналізу соціальних проблем. Кожен зі спеціальних методів соціологічного дослідження має своє призначення і власні характеристики.

Схема 56

До основних спеціальних методів соціологічного дослідження, які використовуються в системі зв’язків з громадськістю, належать: аналіз документів, спостереження, опитування, соціометричний, соціальний експеримент та ін. (схеми 56, 57, 58, 59, 60)[6].

Схема 57

Схема 58

Схема 59

Схема 60

Різноманітність спеціальних методів соціологічного дослідження забезпечує збір, нагромадження, переробку та використання необхідної об’єктивної та достовірної інформації про реаль­ні соціальні явища, події та процеси суспільного життя. Соціологічна інформація має свої емпіричні та теоретичні властивості. По-перше, вона всебічно і глибоко характеризує і дає можливість аналізувати соціальний процес, завдяки широкій репрезентативності, стійкості та достовірності даних про кількісні та якісні характеристики об’єктів дослідження забезпечує досягнення максимальної адекватності пізнання; по-друге, дозволяє виявити нові закономірності, тенденції і випадковості розвитку та функціонування соціальних відносин, явищ та процесів і таким чином істотно збагачує соціальну теорію.

Висновки

1. Дослідження в системі зв’язків з громадськістю — це сукуп­ність логічно-послідовних методологічних, методичних та організаційно-технічних процедур, які передбачають і забезпечують отримання достовірних даних і фактів про явища і процеси. Вони відіграють важливу роль у формуванні та управлінні громадською думкою, у розробці, прийнятті та реалізації певних рішень.

2. У системі зв’язків з громадськістю дослідження може бути корисним і ефективним тільки за наявності програми дослідження, яка є основним науковим документом методологічних та процедурних основ дослідження економічного, політичного, соціаль­ного, духовного, культурного, інформаційного та інших об’єктів.

3. Соціологічне дослідження — це об’єктивно необхідна, цілеспрямована діяльність зі збору, нагромадження, переробки, аналізу та використання інформації з метою вдосконалення соціальних відносин та здійснення ефективного соціального управління.

4. Важливою особливістю кожного дослідження є використання специфічних (спеціальних) методів збору інформації про якісні та кількісні характеристики досліджуваних процесів і явищ, що дає можливість здійснювати ефективний аналіз проблем, формулювати необхідні науково обґрунтовані висновки та практичні рекомендації щодо регулювання суспільних відносин та управління соціальними процесами, передусім громадською думкою.

Питання для самоконтролю

1. Чим пояснюється об’єктивна необхідність дослідження в системі ЗЗГ (PR)?

2. У чому сутність соціологічних досліджень та їх призначення?

3. Розкрийте поняття програми дослідження та її структури.

4. Назвіть основні типи соціологічних досліджень, їхні характерні риси та призначення.

5. Що таке гіпотеза дослідження? Її місце та роль у дослідженні.

6. У чому сутність об’єкта дослідження?

7. Які загальнонаукові методи використовуються у процесі дослідження?

8. Визначте основні спеціальні методи соціологічного дослідження і розкрийте їхню роль у дослідженні.

9. Які сучасні соціальні, політичні, економічні, культурні, інформаційні проблеми потребують фундаментального дослідження?

10. Розкрийте методи та інструментарій маніпулятивних технологій у системі зв’язків з громадськістю.

11. Самостійно розробіть програму конкретного емпіричного до­слідження в системі ЗЗГ і проведіть дослідження за програмою.

Література

1. Андрущенко В. П., Волович В. І., Горлич М. І. та ін. Соціологія: Підручник. — Х., 1998.

2. Білоус В. С. Соціологія у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях. — К., 2002.

3. Блэк Сэм. Паблик рилейшнз. Что это такое? — М., 1990.

4. Буари Филипп А. Паблик рилейшнз, или стратегия доверия. — М., 2001.

5. Гасаненко Н. О. Рейтингові дослідження як складова частина PR-технологій // Маркетинг України. — 2003. — № 3. — С. 18—20.

6. Методи сбора информации в социологических исследованиях. — М., 1990.

7. Моисеев В. А. Паблик рилейшнз — средство социальной коммуникации. Теория и практика. — К., 2002.

8. Паніна Н. В. Технологія соціологічного дослідження. — К., 1996.

9. Горожин С. В. Теория организации: Учеб. пособие. — М., 2002.

Короткий словник
основних термінів курсу
«Зв’язки з громадськістю
(паблік рилейшнз)»

Адаптація соціальна (політична, економічна, духовно-культурна) — вид взаємодії особи із соціальним середовищем, у процесі якої відбувається погодження вимог та сподівань взаємодіючих сторін.

Адміністрація (від лат. аdministratio — управління, керівництво) — 1) сукупність розпорядчих і виконавчих органів державного управління; 2) керівний персонал органів самоуправління, закладів, підприємств або організацій та посадові особи в структурі управління.

Авторитарність — соціально-психологічна характеристика стилю керівництва, особливостями якого є жорстка централізація управлінських функцій, зосередження в одній особі всієї влади, подавлення ініціативи підлеглих.

Авторитет — загальновизнаний вплив особистості або організації у різ­них сферах суспільного життя, що ґрунтується на знаннях, мораль­них цінностях, досвіді, вмінні проявити волю.

AIDA — сукупність правил, що формують громадську думку, де А — attention (увага), I — interest (інтерес), D — desire (бажання), A — activity (активність).

Активність соціальна — прагнення особи (соціальної групи, організації) опанувати культурні зразки, соціальний досвід, норми моралі та поведінки, проявляючи соціальну творчість.

Акт списання — документ, призначений для передачі, збереження та обліку інформації про недоброякісну продукцію.

Акупунктура суспільства (соціальна, економічна, політична, духовно-культурна) — відчутні (вразливі) точки в певних сферах суспільного життя та процесах, які навіть за незначної дії на них можуть впливати на все життя суспільства або на певний процес його
функціонування і розвитку.

Аналіз — мислене або реальне розчленування предмета, явища, процесу, теорії на окремі складові або виокремлення частини (частин) із цілого та її вивчення і перевірка практикою.

Архітектурний дизайн — зовнішній вигляд будівель, під’їздів, їх розміщення, планування, оформлення.

Аттрактори (соціальні, економічні, політичні, духовно-культурні, від лат. аttraho — той, що притягує до себе) — випадкові, самовиникаючі, самоорганізовані, самокеровані явища і процеси, які привертають до себе особливу увагу.

Аудиторія (цільова) — це соціальна група (певна громадськість), на яку безпосередньо спрямовані дії чи плани організації (фірми).

Багатство — рівень життя людини (соціальної групи, класу, нації), за якого її (їхні) доходи суттєво перевищують середній рівень матеріального забезпечення в тій чи іншій країні або у світі.

Бекграундер — поточна інформація, яка не містить сенсацій. Таку інформацію необхідно надавати регулярно для підтримки безперервного потоку новин, що виходять з організації, фірми, компанії.

Бідність — рівень життя людини (соціальної групи, класу, нації), за якого її (їхні) доходи суттєво нижчі за середній рівень матеріального забезпечення, за прибутковий мінімум у тій чи іншій країні або у світі.

Бізнес — загальноекономічний термін, що визначає підприємницьку діяльність суб’єкта і є джерелом доходу.

Гуманістичність інформації — зміст інформації, в якому визнаються цінність людини як особистості, її прав і свобод, позитивний вплив на вільний розвиток і повсякденну діяльність, на вияв і реалізацію своїх здібностей.

Дилер — юридична або фізична особа, що здійснює торгово-посередницькі операції від власного ім’я та власним коштом.

Дистриб’ютор — незалежний оптовий торгівець, що займається закупкою продукції з метою її продажу для кінцевого споживання.

Ділова бесіда — форма спілкування, що передбачає обговорення, дискусію з певних питань і проблем з метою досягнення консенсусу між учасниками діалогу.

Ділове спілкування — мистецтво, яке дозволяє входити в контакт з іншими людьми для досягнення поставлених цілей шляхом взаємодії суб’єктів соціальної діяльності.

Ділові переговори — процес партнерської взаємодії, метою якої є отримання взаємовигідних результатів.

Довіра — ставлення до партнерів у процесі ринкової (політичної, економічної) взаємодії, що ґрунтується на впевненості в їхній поряднос­ті, чесності, щирості.

Ентропія інформаційна — рівень хаотичності інформаційної системи або її елементів. Вивчення й аналіз інформаційної ентропії забезпечують створення певної (доцільної та ефективної) інформаційної організації з хаосу.

Етика зв’язків з громадськістю (грец. еthiku, від ethos — звичай, характер) — аспект загальної етики, що включає моральні засади і норми поведінки представників служби зв’язків з громадськістю та засобів масової інформації, які повинні зіставляти свої події і вчинки не тільки з положеннями Конституції та поточного законодавства, а й з моральними принципами і нормами.

Журналістика — діяльність зі збирання, оброблення, накопичення, аналізу та поширення актуальної економічної, політичної, соціаль­ної та духовно-культурної інформації з використанням різноманіт­них засобів масової інформації.

Закрита громадськість — працівники фірми, закладу, компанії, що об’єднані службовими відносинами, традиціями, корпоративною відповідальністю та підлягають службовій дисципліні.

Замовлення — комерційний документ, у якому споживач докладно формулює свої вимоги до інформаційних послуг або іншого то-
вару.

Зворотний зв’язок — отримання комплексних даних про реагування цільових аудиторій на сигнали, повідомлення, інформацію, що надходять від організацій, з урахуванням сукупності загальної соціальної обстановки.

Зображувальна інформація — зорове та емоційне сприйняття даних про товари, послуги через графічне зображення товарів, послуг та їхніх характеристик (фотографій, плакатів, таблиць, листівок) з метою задоволення споживацьких запитів. Перевага цього виду інформації — доступність, наочність і лаконічність її сприйняття.

Імідж — цілеспрямовано сформований образ фірми або лідера, покликаний чинити емоційно-психологічний вплив на ту чи іншу аудиторію з метою популяризації, реклами. Високий імідж фірми (організації) є важливим чинником її комерційного успіху, стійкого фінансового становища та активних зв’язків з громадськістю.

Інвестиційний портфель — перелік інвестицій, цінних паперів, призначених для реалізації або отримання, які відображають потенційні можливості формування необхідного резерву засобів (коштів) з метою поступового розвитку комерційної фірми.

Інвестор — юридична або фізична особа, яка приймає і реалізує рішення про вкладання власних чи запозичених майнових, інтелектуальних і грошових коштів в інвестиційний проект та виступає в ролі вклад­ника, або інвестора.

Ініціатива (від лат. іnitiare — починати, почин) — внутрішнє побудження до нових форм і методів діяльності; підприємливість, керівна роль у якій-небудь діяльності.

Інтерес — усвідомлена потреба і небайдужість людини до світу, його реалій, обраної професії, творчого задуму, що реалізуються в пізнавальній та ініціативній діяльності.

Інтернет — усесвітня електронна мережа, що об’єднує незліченну множинність мереж урядових закладів, університетів, дослідних інститутів, компаній та інших організацій, пропонує послуги у мультимедійній формі — від тексту до відеозображення і звуку.

Інформаційне поле — сукупність наявних у суспільстві комунікацій та інформації, необхідних для економічної, ринкової, соціальної, політичної, духовно-культурної взаємодії суб’єктів і об’єктів життєдіяль­ності.

Література

1. Блэк Сэм. Паблик рилейшнз. Что это такое? — М., 1990.

2. Королько В. Г. Паблік рилейшнз. Наукові основи, методика, практика: Підручник. — 2-ге вид., допов. — К., 2001.

3. Кулиш А. Public relations для общественных организаций. — Харьков, 2002.

4. Почепцов Г. Паблік рилейшнз: Навч. посіб. — К., 2001.

5. Шаповалов В. И. Законы синергетики и глобальные тенденции // ОНС. — 2002. — № 3. — С. 141—145.

 

 

Масові комунікації в суспільстві. Планування зв’язків з громадськістю

2.1. Сутність і основні елементи системи масових комунікацій, її функції.

2.2. Зв’язок в Україні — головний чинник системи засобів масової комунікації.

2.3. Стратегічні комунікації, їх характеристика та роль у зв’язках з громадськістю.

2.4. Планування зв’язків з громадськістю.

Теми рефератів, доповідей

1. Основні складові системи зв’язків з громадськістю та їх характеристика.

2. Зв’язок — головний чинник системи масових комунікацій.

3. Стратегічні комунікації.

4. Організаційні форми управління зв’язками з громадсь-
кістю.

5. Алгоритм процесу розробки та реалізації програми зв’язків з громадськістю.

6. Кампанія паблік рилейшнз (PR-кампанія).

Література

1. Алешина И. В. Паблик рилейшнз для менеджеров и бизнесменов. — М., 1997.

2. Блэк Сэм. Введение в паблик рилейшнз. — Ростов н/Д, 1998.

3. Занецька О. В. Нові засоби масової комунікації (соціокультурний аспект). — К., 1993.

4. Королько В. Г. Паблік рилейшнз. Наукові основи, методика, практика: Підручник. — 2-ге вид., допов. — К., 2001.

5. Синяева И. М. Паблик рилейшнз в коммерческой деятельности: Учеб. / Под ред. проф. Г. А. Васильева. — М., 1998.

6. Слісаренко І. Ю. Паблік рилейшнз у системі комунікації та управління. — К., 2001.

3. Засоби масової інформації у зв’язках з громадсь-
кістю

3.1. Сутність і види засобів масової інформації, їхні функції, права та обов’язки.

3.2. Співпраця служби зв’язків з громадськістю зі ЗМІ, механізм їхньої взаємодії.

3.3. Взаємодія із закладами державного управління.

Теми рефератів, доповідей

1. Види засобів масової інформації та їхня роль у зв’язках з громадськістю.

2. Механізм взаємодії із засобами масової інформації.

3. Звернення та його роль у зв’язках з громадськістю.

Література

1. Королько В. Г. Паблік рилейшнз. Наукові основи, методика, практика: Підручник. — 2-ге вид., допов. — К., 2001.

2. Моисеев В. А. Паблик рилейшнз — средство социальной коммуникации. Теория и практика. — К., 2002.

3. Почепцов Г. Коммуникативные технологии двадцатого века. — М.; К., 2001.

4. Синяева И. М. Паблик рилейшнз в коммерческой деятельности: Учеб./ Под ред. проф. Г. А. Васильева. — М., 1998.

5. Слісаренко І. Ю. Паблік рилейшнз у системі комунікації та управління. — К., 2001.

 

 

Теми рефератів, доповідей

1. Промислові партнери і ділове спілкування з ними.

2. Синергетично-демократичний тип ділового спілкування.

3. Проблеми внутрішньопромислових і комерційних комунікацій.

4. Споживачі і клієнти як цільові аудиторії.

5. Сутність і роль реклами в комерційній діяльності.

Література

1. Алешина И. В. Паблик рилейшнз для менеджеров и бизнесменов. — М., 1997.

2. Блэк Сэм. Введение в паблик рилейшнз. — Ростов н/Д, 1998.

3. Королько В. Г. Паблік рилейшнз. Наукові основи, методика, практика: Підручник. — 2-ге вид., допов. — К., 2001.

4. Синяева И. М. Паблик рилейшнз в коммерческой деятельности: Учеб. / Под ред. проф. Г. А. Васильева. — М., 1998.

5. Економіка підприємства // За заг. ред. С. Ф. Покропивного. — К., 2001.

 

 

5. Зв’язки з громадськістю у фінансовій сфері

5.1. Система зв’язків з громадськістю у фінансовій сфері, її основні елементи та особливості.

5.2. Функції системи зв’язків з громадськістю у фінансовій сфері.

5.3. Роль зв’язків з громадськістю у формуванні інвестиційної політики та у відносинах з інвесторами.

Теми рефератів, доповідей

1. Фінансова сфера життєдіяльності суспільства як сукупність фінансових відносин та їх регулювання.

2. Особливості системи зв’язків з громадськістю у фінансовій сфері.

3. Необхідність та основні напрями досліджень у межах фінансових зв’язків з громадськістю.

4. Зв’язки з громадськістю в системі відносин з інвесторами.

5. Сутність і роль оборонних, наступальних та підкріплювальних комунікацій у зв’язках з громадськістю.

Література

1. Алешина И. В. Паблик рилейшнз для менеджеров и бизнесменов. — М., 1997.

2. Блэк Сэм. Введение в паблик рилейшнз. — Ростов н/Д, 1998.

3. Занецька О. В. Нові засоби масової комунікації (соціокультурний аспект). — К., 1993.

4. Королько В. Г. Паблік рилейшнз. Наукові основи, методика, практика: Підручник. — 2-ге вид., допов. — К., 2001.

5. Почепцов Г. Паблік рилейшнз: Навч. посіб. — К., 2000.

6. Синяева И. М. Паблик рилейшнз в коммерческой деятельности: Учеб. / Под ред. проф. Г. А. Васильева. — М., 1998.

7. Економіка підприємства / За заг. ред. С. Ф. Покропивного. — К., 2001.

Література

1. Алешина И. В. Паблик рилейшнз для менеджеров и бизнесменов. — М., 1997.

2. Алешина И. В. Паблик рилейшнз для менеджеров: Курс лекций. — М., 2002.

3. Джей Р. Малозатратный маркетинг. — СПб., 2003.

4. Глухов В. В. Менеджмент: Учеб. — СПб., 2002.

5. Матинцев А. Н. Стратегия, тактика и практика маркетинга: Учеб.-практ. пособие. — СПб., 2002.

6. Почепцов Г. Паблік рилейшнз: Навч. посіб. — К., 2000.

 

 

Література

1. Баури Филипп А. Паблик рилейшнз, или стратегия доверия. — М.,
2001.

2. Калиберда А. Д. Связи с общественностью: Ввод. курс. — М., 2002.

3. Моисеев В. А. Паблик рилейшнз — средство социальной коммуникации. Теория и практика. — К., 2002.

4. Почепцов Г. Как становятся президентами. Избирательные технологии ХХ века. — К., 1999.

5. Рубель К. В. Система зв’язків з громадськістю провідних країн світу. — К., 1997.

6. Томенко М. Право вибору: політичні партії та виборчі блоки. — К., 1998.

 

 

Література

1. Блэк Сэм. PR: международная практика. — М., 1997.

2. Герчикова И. Н. Деловая этика и регулирование международной коммерческой практики: Учеб. пособие. — М., 2002.

3. Королько В. Г. Паблік рилейшнз. Наукові основи, методика, практика: Підручник. — 2-ге вид., допов. — К., 2001.

4. Россохин Д., Лебедева А. Всемирная информационная паутина «Internet». — М., 1997.

5. Рубель К. В. Система зв’язків з громадськістю провідних країн світу. — К., 1997.

6. Сайтел Ф. Современные паблик рилейшнз: Пер. с англ. — М., 2002.

7. Слісаренко І. Ю. Паблік рилейшнз у системі комунікації та управління. — К., 2001.

Методичні вказівки до семінарських занять

Семінарське заняття — це самостійна творча робота студентів із вивчення матеріалу теми під керівництвом викладача. Воно проводиться у формі вільної, творчої дискусії, обговорення рефератів і доповідей.

Основна мета семінарського заняття — докладніше і глибше засвоєння теоретичних положень теми, формування вмінь і навичок практичного застосування теоретичних положень теми, принципів і методів у своїй діяльності.

Виступи студента на семінарі з основних питань, а також реферат або доповідь повинні складатися з таких елементів:

1) характеристика основних наукових джерел, в яких висвітлюється те чи інше питання;

2) сутність і зміст теорії з даного питання;

3) реалізація теорії в практичній діяльності;

4) висновки.

На реферати і доповідь відводиться 10—15 хвилин; на виступ з основного питання — до 7 хвилин; на додаткові виступи і пояснення — до 3 хвилин.

Виступи здебільшого мають бути за власним бажанням сту-
дента.

У процесі обговорення питань семінару використовуються наступні методи:

· творча, вільна дискусія;

· круглий стіл, мозковий штурм;

· контент-аналіз документів, наукових джерел;

· порівняльний аналіз ефективності теоретичних і методологічних концепцій;

· аналіз результатів тестових опитувань тощо.

Організація самостійної роботи студентів

На самостійну роботу студентів має бути відведено не менше ніж 2 години по кожній темі курсу, тобто 1/3 загального навчального часу.

Кожен студент особисто організовує і виконує самостійну роботу, консультуючись з викладачем з найскладніших проблем спецкурсу.

На самостійних заняттях основну увагу студенти повинні зосередити на вивченні та аналізі рекомендованої обов’язкової літератури, а при підготовці рефератів та доповідей — і додаткової.

Індивідуальні завдання

Студенти отримують індивідуальні завдання з підготовки рефератів і доповідей, а також із вивчення матеріалів пропущених семінарських занять. Причому кожне пропущене з будь-яких причин семінарське заняття студент повинен відпрацювати у фор­мі індивідуальної співбесіди з викладачем або написати реферат з пропущеної теми семінару.

 

Методика активізації навчального процесу зі спецкурсу «Зв’язки з громадськістю»

Для активізації навчального процесу та навчально-пізнаваль­ної діяльності студентів використовуються:

· проблемні лекції;

· організація і проведення індивідуальних соціологічних експрес-досліджень;

· участь студентів у науково-дослідній роботі;

· круглі столи;

· семінари-дискусії;

· мозкові атаки;

· кейси;

· рольові ігри;

· аналіз аттракторів і аттрактивних систем тощо.

 

Система поточного і підсумкового контролю (контрольні заходи, критерії оцінювання знань)

Система контролю та оцінювання знань студентів зі спецкурсу «Зв’язки з громадськістю» складається з поточного і підсумкового контролю.

Об’єктом оцінювання знань студентів у процесі поточного конт­ролю є:

1) систематичність, активність та змістовність роботи студента протягом семестру над вивченням програмного матеріалу спецкурсу;

2) рівень виконання модульних завдань.

Систематичність, активність та змістовність роботи студента протягом семестру оцінюються за максимальною оцінкою 20 балів із 40, які можна отримати за поточну успішність. Зазначені 20 балів студент може отримати за:

1) відвідування 80 % семінарів — 5 балів;

2) активність в обговорювані питань семінарів, зокрема отримання оцінок «задовільно» та «добре» (за умови відвідування 80 % семінарських занять) — 10 балів;

3) отримання протягом семестру не менше ніж 2 оцінок «добре» та/або «відмінно» (за умови відвідування 80 % семінарських занять) — 20 балів.

Модульні завдання, які входять до загального порядку оцінювання поточної успішності студентів, передбачають виконання письмових завдань під час проведення контрольних робіт і виконання тестових завдань.

Зі спецкурсу «Зв’язки з громадськістю» передбачається виконання двох модульних завдань.

Перше модульне завдання містить теоретичне питання (предмет, об’єкт, основні категорії дисципліни «Зв’язки з громадськістю»; загальна характеристика системи ЗЗГ, системи масових комунікацій та її функції; планування, організація та здійснення зв’язків з громадськістю; механізм взаємодії із засобами масової інформації; зв’язки з громадськістю в промисловості та комерційній діяльності тощо). Поточний контроль здійснюється у формі письмової контрольної роботи.

Оцінюється перше модульне завдання за шкалою 0; 5; 10 балів.

Друге модульне завдання складається з тестових вправ з таких тем: зв’язки з громадськістю у фінансовій сфері та відносини з державою; політичні зв’язки з громадськістю; корпоративний імідж та його використання у зв’язках з громадськістю; міжнарод­ні зв’язки з громадськістю, вплив зв’язків з громадськістю на
ефективність реалізації концепції сучасного маркетингу та на забезпечення успіху в маркетингу й менеджменті.

Результати тестування зводяться в загальну оцінку від 0 до 10 балів. 10 балів студент отримує за успішне виконання всіх тестових вправ.

Студенти, які беруть участь у науково-дослідній роботі з проб­леми зв’язків з громадськістю, представляють свої роботи на конференціях і конкурсах, мають право додатково отримати 5 балів до загальної оцінки поточної успішності, якщо не набрали 40 балів.

Підсумковий контроль знань студентів у формі заліку здійснюється виключно за результатами поточного контролю.

Семестровий залік виставляється за умови, якщо студент успішно виконав усі модульні (контрольні) завдання та інші види робіт, передбачені навчальною програмою дисципліни, і набрав при цьому 20 і більше балів.

У разі невиконання завдань поточного контролю з об’єк­тивних причин студенти мають право, з дозволу декана, виконати їх до останнього семінарського (практичного) заняття. Час і порядок виконання завдань поточного контролю визначає викладач.

Диференційований залік зі спецкурсів також складається у визначеному порядку.

Переведення даних 100-бальної шкали оцінювання в 4-бальну та шкалу за системою ECTS здійснюється в такому порядку:

Оцінка за шкалою ECTS	Оцінка за бальною шкалою, що використовується в КНЕУ	Оцінка за національною шкалою
А	85—100	5 (відмінно)
B		4 (добре)
C	65—75
D		3 (задовільно)
E	50—55
FX	30—45	2 (незадовільно) з можливістю повторного складання
F	0—25	2 (незадовільно) з обов’язковим повторним вивченням дисципліни

 

Результати складання семестрових заліків оцінюються за двобальною шкалою («зараховано», «незараховано»), а диференційо­ваних заліків — за чотирибальною шкалою і вносяться до залі-
кової відомості поряд із загальною підсумковою оцінкою за результатами поточного контролю.

Для оцінювання контрольних робіт з модульних завдань зі спецкурсу «Зв’язки з громадськістю (паблік рилейшнз)» вико-
ристовуються такі критерії:

· Відмінно (20 балів) — теоретично правильна і вичерпна відповідь на поставлене запитання, в якій студент показав усебічне, системне знання програмного матеріалу, засвоєння основної і додаткової літератури, уміння використовувати теорію і методологію в соціальній практиці, під час аналізу економічних, політичних, соціальних і духовно-культурних зв’язків з громадськістю.