Лікар-інфекціоніст (а також фтизіатр, паразитолог, дерматовенеролог, епідеміолог, санітарний лікар тощо).

Слід визначити, що праця лікарів-інфекціоністів дуже близька до роботи лікарів терапевтичного профілю, однак шкідливостей у ній значно більше. В першу чергу, цей факт зумовлений імовірно більш високим ризиком для інфекціоніста самому захворіти тими ж хворобами, що й пацієнти, і особливо повітряно-крапельни­ми інфекціями, антропонозними та зоонозними хворобами. Тому лікарям подібного профілю доводиться використовувати мийні та дезінфікуючі засоби, спецодяг (напри­клад, протичумні костюми), приймати участь у проведенні дезінфекційної обробки, щеплень та інших карантинних (протиепідемічних) заходів. Відповідно такі лікарі, окрім ризику набути якогось інфекційного захворювання, більш схильні до виникнен­ня алергічних захворювань. У своїй роботі лікар-інфекціоніст має постійно турбувати­ся про суворе дотримання таких вимог, як забезпечення відповідного порядку прийому інфекційних хворих, проведення санітарної обробки хворих, здійснення адекватного розподілу хворих за відділеннями та палатами, дотримання належного протиепідеміч­ного стану відділень, предметів догляду за хворими, інвентарю, обладнання та посуду, встановлення певного порядку надання дозволів на відвідування хворих та догляду за ними, диспансерного обліку та виписки хворих із стаціонарних відділень, охорона до­вкілля від забруднень збудниками інфекційних захворювань тощо.

Не слід вважати, що суворе дотримання наведених вище вимог стосується тільки лікаря-інфекціоніста або медичного персоналу, що працює в інфекційних відділен­нях - їх дотримання є обов'язковими для лікаря будь-якого фаху. Однак порушення хоча б однієї вимоги саме лікарем-інфекціоністом може призвести до інфікування не тільки медичного персоналу, але й інших хворих та членів їх сімей, може зумовити появу не тільки ендемічних спалахів, але й власне епідемій та пандемій.

Лікар-стоматолог.

Лікар-стоматолог у більшості випадків працює в поліклінічних умовах, приймаючи за зміну до 25 і більше хворих. На жаль, сьогодні більшість від­відувачів стоматологічних кабінетів з'являються на прийом не лише для здійснення профілактичних оглядів, але й через хвороби зубів або ротової порожнини, що іс­нують вже досить тривалий час. Крім того, не можна гарантувати, що такі відвіду­вачі мають лише стоматологічні захворювання. Отже, лікар-стоматолог має високий ризик бути інфікованим від пацієнта, передусім, повітряно-крапельними інфекціями.

У структурі негативних чинників, що властиві для праці лікаря-стоматолога, зна­чне місце також займають фізичні та хімічні чинники. В першу чергу, на чільне місце виходить вимушена робоча поза із відповідним статичним та м'язовим навантажен­ням. Стоматологи-терапевти під час здійснення професійної діяльності змінюють положення тіла залежно від характеру лікування і відповідного положення самого хворого, проте найчастіше працюють у робочій позі "сидячи". Натомість найбільш характерною робочою позою для стоматологів-хірургів та стоматологів-ортопедів є робоча поза "стоячи". Важко визначити, яке положення тіла є найменш зручним та фізіологічним, адже велике значення має тривалість та важкість виконуваних ро­біт. Наприклад, праця у нахиленому положенні з випростаними руками сприяє фор­муванню порушень постави і, зокрема, кіфозу. Тривале стояння зумовлює появу болю в ділянці м'язів спини, попереку, шиї та плечей, викликає появу застійних явищ в органах малого тазу і судинах ніг, може призвести до плоскостопості та варикозного розширення вен. Зрозуміло, що такі незручності та їх наслідки характерні не тільки для стоматологів, але й для інших фахівців, які здійснюють хірургічні види медичної діяльності (торакальна та абдомінальна хірургія тощо).

Під час лікування зубів стоматологам доводиться виконувати складні операції під суво­рим контролем зору, що зумовлює значне навантаження на зорову сенсорну систему. Зо­всім не другорядне значення мають шум, вібрація та ультрафіолетове випромінювання (стерилізація інструментів). Повітря робочої зони лікаря-стоматолога містить цілий ряд шкідливих хімічних речовин: пари ртуті внаслідок приготування та використання амаль­гами, досить значний перелік парів, зумовлених використанням надзвичайно широкого спектру знеболюючих, антибактеріальних, дезінфікуючих та мийних препаратів тощо.

2.5. Лікар-рентгенолог (радіолог).

Широке застосування джерел іонізуючого випро­мінювання вимагає винятково суворого дотримання відповідних норм і правил у ході здійснення професійної діяльності лікарів-рентгенологів та лікарів радіологічних відділень. Такі вимоги зумовлені винятково шкідливою дією радіації на людину, що може призвести до виникнення променевої хвороби та онкологічних захворювань, вплинути на спадковість та імунний стан організму. Крім того, в роботі лікарів за­значеного фаху відчутним є велике зорове напруження, яке зумовлено потребою в адаптації до різних рівнів освітлення, високим навантаженням на акомодаційний апа­рат, необхідністю розрізнення кольорів тощо. За таких умов цей вид праці має бути всебічно регламентованим та мати певну специфіку щодо планування та реалізації заходів з охорони та безпеки професійної діяльності. Адже біологічна дія іонізуючо­го випромінювання, на відміну від інших негативних виробничих чинників, харак­теризується невідчутністю впливу на організм людини, яка не має органів чуття, що сприймали б іонізуюче випромінювання, наявністю певного латентного періоду про­яву біологічного ефекту та здатністю до накопичення поглинутих доз, що неминуче з часом призводить до підсумування ефектів опромінення.

За таких умов головними наслідками впливу іонізуючого випромінювання на ме­дичний персонал слід вважати наступні патологічні зрушення:

• соматичні: гостра та хронічна променева хвороба, опіки, катаракта;

• сомато-стохастичні: онкогенез, скорочення тривалості життя;

• генетичні: генні мутації, хромосомні аберації.

Відповідно робота лікарів-рентгенологів, радіологів та інших фахівців, що працю­ють з джерелами іонізуючих випромінювань, має базуватися на винятково суворому дотриманні належних вимог з охорони праці і норм радіаційної безпеки (НРБУ-97 та ОСПУ-01).

Загалом, ураховуючи досить високий рівень захворюваності серед медичних пра­цівників для послаблення впливу негативних виробничих чинників на їх здоров'я та запобігання їх виникненню під час здійснення трудової діяльності, необхідним є запровадження цілеспрямованої системи профілактичних заходів, до структури якої мають бути віднесені професійний відбір, а також заходи законодавчого та адміні­стративно-організаційного змісту.

Професійні шкідливості при роботі лікаря-рентгенолога, радіолога. Запобігання шкідливим впливам на організм лікаря під час здійснення ним професійної діяльності. Посадові інструкції, що регламентують безпеку професійної діяльності лікаря

Важливе місце в раціональному розв'язанні питань безпеки праці під час роботи з джерелами іонізуючого випромінювання та приладами для променевої діагностики посідає цілий ряд законодавчих документів, галузевих наказів, а також санітарних норм і правил. Зокрема, до їх числа необхідно віднести Закон України "Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань" (1998), Наказ Міністерства охорони здоров'я України №340 від 28.11.1997 року "Про удо­сконалення організації служби променевої діагностики та променевої терапії", Норми радіаційної безпеки України (1997), а також Основні санітарні правила протирадіацій­ного захисту України (2001).

В останні роки в лікувально-профілактичних закладах системи охорони здоров'я функціонувало 2461 рентгенологічних кабінетів (відділень). В Україні щорічно понад 15 млн. чоловік підлягає проведенню профілактичної флюорографії, на 10700 наявних рентгендіагностичних апаратів припадає 4500 лікарів-рентгенологів.

Слід зауважити, що основні заходи щодо профілактики негативного впливу різних джерел іонізуючого випромінювання повинні базуватися на провідних положеннях Закону України "Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань"..

Професійне опромінення - опромінення персоналу в процесі здійснення його трудової діяльності.

Основна дозова межа індивідуального опромінення населення не має пере­вищувати 1 мЗв, разом з тим дозова межа медичного персоналу не повинна бути більшою за 20 мЗв, при цьому для медичного персоналу допускається її збільшення до 50 мЗв, в тому випадку, якщо середньорічна доза опромінення протягом 5 років поспіль не перевищує 20 мЗв. Залучення осіб до ліквідації радіаційних аварій та їх наслідків допускається лише на добровільних засадах або за контрактом, в якому обу­мовлюється можлива доза опромінення протягом усього часу роботи. До подібних робіт допускаються особи віком не менше ніж 18 років, які не мають медичних проти­показань. Суворо заборонено залучати до ліквідації радіаційних аварій та їх наслідків жінок дітородного віку.

Норми радіаційної безпеки, які затверджені в 1997 році (НРБУ-97), визначають систему радіаційно-гігієнічних регламентів для забезпечення прийнятих рівнів опромінення як для окремої людини, так і для суспільства загалом та встанов­люють 2 підходи до забезпечення протирадіаційного захисту, що принципово від­мінні за змістом:

1 підхід: забезпечення протирадіаційного захисту під час виконання будь-яких ви­дів практичної діяльності в умовах нормальної експлуатації індустріальних та медич­них джерел іонізуючого випромінювання;

2 підхід: забезпечення протирадіаційного захисту під час виконання будь-яких ви­дів діяльності в умовах аварійних ситуацій.

Необхідно відзначити, що відповідно до НРБУ-97 встановлюються наступні кате­горії осіб, які зазнають опромінення:

Категорія А (персонал) - особи, які безпосередньо постійно або тимчасово пра­цюють з джерелами іонізуючих випромінювань.

Категорія Б (персонал) - особи, які безпосередньо не зайняті роботою з джерела­ми іонізуючих випромінювань, але, у зв'язку з розташуванням робочих місць у при­міщеннях та на промислових майданчиках з об'єктами, що пов'язані з радіаційно-ядерними технологіями, можуть отримувати додаткові опромінення.

Категорія В - все населення.

Необхідно підкреслити, що особи, молодші за 18 років, не допускаються до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання.

Крім того визначено, що для персоналу категорії А радіоактивне забруднення їх шкіри, спецодягу та робочих поверхонь не повинно перевищувати певних допусти­мих рівнів, зазначених у таблиці 2.

Таблиця 2.

Допустимі рівні загального радіоактивного забруднення робочих поверхонь, шкіри, спецодягу та засобів індивідуального захисту протягом робочої зміни, част. хв ^-1см ^-2

Об'єкт забруднення	γ-активні радіонукліди	β-активні радіонукліди
окремі *	інші
Неушкоджена шкіра, спеціальна білизна, рушники, внутрішня поверхня лицьових частин засобів індивідуального захисту
Основний спецодяг, внутрішня поверхня додаткових засобів індивідуального захисту
Поверхні приміщень для постійного перебування персоналу, обладнання, зовнішня поверхня спецвзуття
Поверхні приміщень для періодичного перебування персоналу та обладнання, що розміщене в них
Зовнішня поверхня додаткових засобів індивідуального захисту

Примітка:

* До окремих γ-активних радіонуклідів відносяться γ -випромінюючі радіонукліди, середньорічна допустима концентрація яких у повітрі робочих приміщень є меншою ніж 0,3 Бк/м³

Індивідуальний дозиметричний контроль в конкретних для кожного випадку обся­гах є обов'язковим для осіб категорії А, серед яких річна ефективна доза опромінення може перевищувати 10 мЗв/рік. У разі проведення індивідуального дозиметричного контролю повинні враховуватися індивідуальні умови опромінення працівників.

Допустимі рівні опромінення персоналу категорії Б за індивідуальною ефектив­ною річною дозою не повинні перевищувати відповідних значень, що зазначені вище. Рівень радіактивного забруднення шкіри, особистого одягу та робочих поверхонь встановлюється на рівні 1/10 від відповідних значень для категорії А.

З метою попередження потенційного опромінення плоду для жінок дітородного віку (до 45 років), які віднесені до категорії А, вводиться додаткове обмеження опро­мінення: середня еквівалентна доза зовнішнього локального опромінення шкіри в об­ласті нижньої частини живота за будь-які два послідовні місяці не повинна переви­щувати 2 мЗв. У разі діагностування вагітності ця доза не має перевищувати 2 мЗв за весь період вагітності.

Жінка, яка віднесена до персоналу категорії А та у якої діагностовано вагітність, повідомляє про це адміністрацію підприємства, що в свою чергу, має створити для неї усі необхідні умови праці.

Сферу дії НРБУ-97 значно зміцнює та розширює наступний документ: "Радіацій­ний захист від джерел потенційного опромінення" (НРБУ-97/Д- 2000), який логічно віддзеркалює найновіші досягнення, накопичені світовим співтовариством у галузі радіаційного захисту від потенційного опромінення, узагальнює останні публікації Міжнародної комісії з радіологічного захисту (МКРЗ) та Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ).

Зокрема, до цього документу введено такі положення, як концепція потенційного опромінення, групи джерел потенційного опромінення, система регламентів, що міс­тить референтні рівні доз і ризиків потенційного опромінення, а також обґрунтована класифікація радіоактивних відходів.

Встановлено, що рівень обмежень щодо потенційного опромінення визначають імовірність настання критичної події та величина дози потенційного опромінення.

Тому провідними слід вважати наступні принципи протирадіаційного захисту:

· принцип виправданості;

· принцип неперевищення;

· принцип оптимізацїї.

Залежно від видів та масштабів наслідків реалізації різноманітних критичних по­дій встановлено 4 групи джерел потенційного опромінення.

До першої групи відносять джерела потенційного опромінення, що можуть спри­чинити опромінення окремої людини або обмеженої групи людей. Реалізація потен­ційного опромінення від цієї групи джерел є головною причиною "радіаційних не­щасних випадків на виробництві", а також променевих травм серед осіб з населення, що опинилися в ситуації випадкового контакту із загубленими (викраденими) джере­лами іонізуючого опромінення.

В другу групу включені джерела, що пов'язані з радіаційними аваріями, наслідка­ми яких можуть стати опромінення значних контингентів населення або радіоактивне забруднення об'єктів довкілля.

До складу третьої групи входять джерела, реалізація опромінення від яких пов'я­зана з подіями, що можуть відбутися в майбутньому (в тому числі і у віддаленому) незвільнених від санітарного нагляду об'єктах внаслідок природних аномальних про­цесів і катастроф, а також ненавмисних вторгнень людини, внаслідок чого під опромі­нення може підпадати населення, яке опинилося в момент цієї події у полі дії подібно­го джерела. Цей тип ситуації повинен ураховуватися, передусім, під час проектування сховищ радіоактивних відходів.

І нарешті, до четвертої групи відносять особливі випадки використання джерел потенційного опромінення пацієнтів, під час проведення радіорентгендіагностичних процедур у лікувально-профілактичних закладах.

Найбільш повно питання реалізації заходів протирадіаційного захисту відображені у виданні " Основні санітарні правила протирадіаційного захисту України " (ОСПУ), що діють з 01.07.2001 року. Так, згідно з основними положеннями ОСПУ серед вели­кого переліку вимог до організації протирадіаційного захисту передбачено, що про­ведення робіт із джерелами іонізуючого випромінювання може здійснюватися лише за наявності санітарного паспорта та суворого дотримання адміністрацією підприєм­ства або лікувально-профілактичних закладів відповідних обов'язків, а персоналом категорії А - нормативних вимог.

Санітарний паспорт є головним документом Міністерства охорони здоров'я Укра­їни, який надає право на проведення робіт із джерелами іонізуючих випромінювань та видається територіальним органом державної санітарно-епідеміологічної служби, що має радіологічний відділ. Санітарний паспорт не видається доти, доки на підприєм­стві не будуть забезпечені всі необхідні умови для виконання радіаційно-гігієнічних регламентів, які передбачені НРБУ-97, НРБУ-97/Д-2000, ОСПУ-01 та іншими норма­тивними документами.

Підприємства, приміщення і установи, що призначені для робіт із джерелами, іо­нізуючого випромінювання у тому числі сховища радіонуклідів, повинні прийматися спеціальною комісією у складі представників державної санітарно-епідеміологічної служби, інспекції Державного комітету з нагляду за охороною праці та державного

Термін дії сані­тарного паспорта не може перевищувати 5 років.

Робота із джерелами іонізуючих випромінювань повинна проводитися відповідно до інструкцій з радіаційної безпеки, в яких викладаються порядок проведення цих робіт, обліку, збереження, видачі і транспортування джерел іонізуючого випроміню­вання та утримання приміщень, дані щодо засобів індивідуального захисту та охо­рони праці і безпеки під час роботи з радіонуклідами, заходів щодо попередження, виявлення і ліквідації радіаційних аварій, організації проведення радіаційного конт­ролю тощо.

Тому адміністрація підприємства або лікувально-профілактичного закладу несе повну відповідальність за забезпечення радіаційної безпеки виконуваних робіт

Персонал, який відноситься до категорії А:

· повинен проходити обов'язкові попередні медичні огляди при вступі на робо­ту та періодичні медичні огляди - не рідше 1 разу на рік;

· у випадку, якщо в ході проведення періодичного медичного огляду у праців­ника виявлене захворювання, що має професійно-зумовлений характер, адміністрація повинна забезпечити працівнику прийнятну альтернативну роботу поза сферою впли­ву іонізуючих випромінювань;

· має бути допущений до роботи лише після проходження навчання, інструкта­жу і перевірки знань правил безпеки, охорони праці та виробничої санітарії, цілого комплексу діючих інструкцій тощо;

· повинен бути застрахований для відшкодування можливого ризику для здо­ров'я або втрати життя;

· має дотримуватися норм і правил з радіаційної безпеки, а також вимог інструк­цій з експлуатації приладів та захисного устаткування, використання засобів індиві­дуального захисту і спецодягу;

· повинен негайно повідомляти відповідальним особам про всі порушення в ро­боті устаткування або які-небудь інші відхилення від нормального режиму роботи;

· не має права використовувати будь-які операції, що не передбачені посадови­ми інструкціями, інструкціями з охорони праці і радіаційної безпеки.

Високі вимоги, насамперед з санітарно-гігієнічних позицій, відрізняють нормати­ви стосовно безпечного здійснення робіт з закритими радіонуклідними джерелами і пристроями та відкритими джерелами іонізуючих випромінювань.

Так, виконання професійної діяльності з закритими джерелами іонізуючого ви­промінювання дозволяється тільки в умовах, передбачених існуючими регламентами радіаційної безпеки та технічною документацією на джерела, яка погоджена з Мініс­терством охорони здоров'я України.

Пристрій, в якому розміщено радіонуклідне джерело, має бути герметичним, стій­ким до дії механічних, хімічних та температурних чинників, забезпечувати захист відповідно до вимог санітарного законодавства України, мати знак радіаційної не­безпеки та відповідати умовам його використання. Конструкція пристрою закритого радіонуклідного джерела погоджується з Державною санітарно-епідеміологічною службою Міністерства охорони здоров'я України.

У неробочому стані всі радіонуклідні джерела повинні знаходитися у спеціаль­них захисних пристроях, а пристрої, що генерують іонізуюче випромінювання, мають бути знеструмлені.

Для виймання радіонуклідного джерела з контейнера потрібно користуватися дис­танційним інструментом або спеціальним устаткуванням. При роботі з джерелами, вилученими із захисних контейнерів, слід використовувати відповідні захисні екрани і маніпулятори. Забороняється торкатися радіонуклідних джерел руками.

Приміщення, де проводяться роботи на стаціонарних установках з радіонуклід­ними джерелами випромінювання, повинні бути обладнанні незалежними одна від одної системами блокування і сигналізації про стан джерела або певних його блоків щодо перевищення режимної потужності дози випромінювання, а також системою телевізійного контролю за джерелом. За відсутності телевізійного контролю мають бути передбачені та розроблені заходи, що заміняють його, які повинні бути погодже­ні з територіальними органами Державної санітарно-епідеміологічної служби.

Якщо стаціонарна установка з радіонуклідним джерелом знаходиться не в стані збереження або завдана потужність дози перевищує гранично допустимий рівень, вхід у приміщення, де розташована установка, має блокуватися. Крім того, у примі­щенні для радіонуклідної діагностики має бути передбачений пристрій для швидко­го примусового дистанційного переведення установки у стан збереження на випадок відключення електроенергії або виникнення яких-небудь несправностей.

У разі використання приладів із закритими радіонуклідними джерелами і пристро­їв, які генерують іонізуючі випромінювання, поза приміщеннями або у загальних ви­робничих приміщеннях необхідно:

· забезпечити фізичний захист джерела;

· спрямувати випромінювання у бік землі або у бік, де немає людей;

· розташовувати джерела якнайдалі від обслуговуючого персоналу та інших осіб;

· обмежити час перебування людей поблизу джерела;

· застосовувати пересувне обгородження, захисні екрани та засоби індивідуаль­ного захисту;

· вивішувати плакати, що попереджають про небезпеку, які мають бути поміт­ними з відстані не менше ніж 3 м.

При використанні і зберіганні закритих радіонуклідних джерел у кількостях, що призводять до накопичення в повітрі робочих приміщень озону та окислів азоту, а також інших токсичних речовин у кількостях, які перевищують нормативні концен­трації, має бути передбачене улаштування постійно діючої системи вентиляції згідно з будівельними нормами і правилами.

При роботі з закритими радіонуклідними джерелами спеціальні вимоги з радіа­ційної безпеки щодо обладнання приміщень не передбачені. Слід лише зазначити, що приміщення, в яких здійснюється перезарядження, ремонт і тимчасове зберігання де­монтованих приладів та установок, повинні обладнуватися згідно з вимогами щодо робіт з відкритими джерелами 3-го класу.

У разі використання установок (апаратів), за межами яких потужність ефективної дози в робочому стані і при збереженні джерела не перевищує 1 мкЗв/год на відстані 0,1 м від доступних частин поверхні установки, спеціальні вимоги з радіаційної без­пеки до приміщень і розміщення установок також не висуваються.

На прискорювачах електронів з енергією понад 15 меВ також має забезпечуватися захист від потоків фотонейтронів.

Потужність ефективної дози від радіоізотопних приладів, призначених для вико­ристання у виробничих умовах, не повинна перевищувати 1мкЗв/год на відстані 1 м від поверхні блоку приладу з джерелом.

Пульт керування апаратом (установкою) розташовують в окремому від джерела приміщенні. Вхідні двері до приміщення, де знаходиться апарат, повинні блокуватися з механізмом переміщення джерела або з вмиканням високої (прискореної) напруги таким чином, щоб виключити можливість випадкового опромінення персоналу.

Контроль за герметичністю закритих джерел іонізуючого випромінювання здій­снюється в обсязі і з періодичністю, яка встановлена державними стандартами і тех­нічною документацією на джерело. Забороняється використання закритих джерел у випадку порушення їх герметичності, а також після закінчення паспортного терміну експлуатації. Поновлення дозволу на його використання видається Державною сані­тарно-епідеміологічною службою після продовження терміну експлуатації джерела підприємствами, які мають ліцензію на проведення робіт подібного змісту.

Потужність ефективної дози за рахунок супутнього невикористаного рентгенів­ського випромінювання не повинна перевищувати 1 мкЗв/год на відстані 0,1 м від по­верхні пристрою, при роботі якого воно виникає.

Потужність ефективної дози від пересувних, переносних та стаціонарних дефек­тоскопічних, а також рентгентерапевтичних апаратів з радіонуклідними джерелами не повинна перевищувати 10 мкЗв/год на відстані 1 м від поверхні блоку захисту апа­рату з джерелом.

Для рентгенодіагностичних, рентгентерапевтичних, рентгенфлюорографічних апаратів потужність дози на поверхні блоку з джерелом не має перевищувати значень, уставлених спеціальними правилами.

У разі підводного збереження радіонуклідів повинні бути передбачені системи ав­томатичної підтримки рівня води в басейні та сигналізації як про його зміну, так і про підвищення потужності дози у робочому приміщенні.

Радіонуклідні джерела, що не придатні для подальшого використання, мають бути передані для перероблення на підприємства-виготовлювачі або розглядатися як радіо­активні відходи, своєчасно списуватися і здаватися для поховання у терміни, погодже­ні з територіальними органами Державної санітарно-епідеміологічної служби.

При роботі з відкритими джерелами іонізуючого випромінювання передбачений значно більший комплекс заходів безпеки, спрямованих на запобігання забрудненню повітря робочої зони, поверхонь у виробничих приміщеннях, устаткування, що розта­шоване в них, покривів шкіри і спецодягу персоналу, а також об'єктів навколишнього середовища.

Залежно від величини мінімально значущої активності на робочому місці, радіо­нукліди прийнято поділяти на чотири групи:

Група А - радіонукліди з мінімально-значущою активністю на робочому місці, яка становить 1 кБк;

Група Б - радіонукліди з мінімально-значущою активністю на робочому місці, що складає 10 кБк;

Група В — радіонукліди з мінімально-значущою активністю на робочому місці, яка становить 100 кБк;

Група Г- радіонукліди з мінімально-значущою активністю на робочому місці, що складає 1000 кБк;

Усі роботи з використанням відкритих джерел поділяються на 3 класи. Причому клас робіт встановлюється органами Державної санітарно-епідеміологічної служби відповідно до вимог.

Сумарна активність радіонуклідів на робочому місці встановлюється за величи­ною максимальної активності, яка може одночасно бути присутньою. Певним класом робіт визначаються і вимоги до розміщення та обладнання приміщень, в яких прово­дяться роботи з відкритими джерелами іонізуючого випромінювання.

На підприємствах, де проводяться роботи з відкритими джерелами, приміщення для робіт кожного класу необхідно зосередити в одному місці. Якщо на підприємстві передбачене улаштування приміщень для робіт усіх трьох класів, останні повинні бути розділені відповідно до передбаченого класу робіт.

Приміщення, в яких розташовані джерела іонізуючих випромінювань, контейнери та спеціальний транспорт, в обов'язковому порядку повинні мати відповідний знак радіаційної небезпеки (рис. 1).

 

Рис. 1. Знак радіаційної небезпеки

 

Знак радіаційної небезпеки є попереджувальним знаком, тобто таким, що покли­каний привернути увагу до об'єктів потенційної або дійсної небезпеки щодо впливу на людей іонізуючого випромінювання. Він повинен мати форму і розміри, які від­повідають вимогам ДСТУ 17925-72. Крім того, допускається чорне фарбування вну­трішнього кола, трьох пелюсток і облямівки трикутника, якщо знак застосовується на об'єктах, пофарбованих у кольори, схожі з червоним і жовтим, а також для маркуван­ня транспортних пакувальних комплектів.

У зазначеному на рисунку місці в разі потреби допускається розміщення напису, який пояснює або попереджає про небезпеку. Наприклад: "І клас робіт", "II клас ро­біт", "III клас робіт", "Гамма-випромінювання!", "Нейтронне джерело!" або "Радіо­активність!". Допускається нанесення вертикальних червоних смуг, які позначають категорії устаткування, тощо.

Виробничі операції з радіоактивними речовинами у камерах і боксах повинні вико­нуватися за допомогою дистанційних засобів або рукавичок, які герметично вмонтовані у фасадну стіну боксу або камери. Керування арматурою на комунікаціях газу, води або вакууму має здійснюватися з панелі, винесеної на фасадну стіну боксу або камери.

Для виготовлення технологічного і захисного устаткування необхідно використо­вувати матеріали або покриття, що характеризуються слабкосорбуючими властивос­тями та є стійкими до речовин, реактивів, десорбційних кислих і лужних розчинів, які застосовуються.

У приміщеннях для виконання робіт II класу і третьої зони І класу підлога і стіни, а у приміщеннях першої і другої зон І класу - також і стеля, повинні бути вкриті спеці­альними слабкосорбуючими матеріалами, стійкими до впливу мийних засобів. При­міщення для здійснення робіт, що належать до різних класів і зон, рекомендується фарбувати в різні кольори.

Обладнання, інструментарій та меблі мають бути закріплені за приміщеннями кожного класу (зони) і відповідно помарковані. Переведення приміщень з одного класу (зони) до інших дозволяється тільки після здійснення радіаційного контролю з обов'язковою заміною маркування.

Кількість радіоактивної речовини на робочому місці повинна бути мінімально не­обхідною для виконання певного виробничого завдання і не перевищувати встановле­них значень сумарної активності радіонукліду (радіонуклідів) відповідного класу. Ре­комендується використовувати розчини найменшої питомої активності або готові роз­чини, а не порошки радіоактивних речовин. За можливості вибору слід застосовувати радіоактивні речовини, що мають найменшу групу радіаційної небезпеки.

Кількість робочих операцій, під час виконання яких можливими є втрати радіоактивних речовин (пересипання порошків, сублімація тощо), необхідно зводити до мінімуму. У разі проведення ручних операцій з радіоактивними розчинами слід використовувати піпетки з грушами або автопіпетки.

При роботі з відкритими джерелами належить застосовувати пластикові плівки, філь­трувальний папір та інші допоміжні матеріали одноразового використання для обме­ження забруднення робочих поверхонь, устаткування і приміщень, виробничі операції необхідно проводити на лотках і піддонах, виконаних зі слабкосорбуючих матеріалів.

У випадку виконання робіт з відкритими джерелами на кожному підприємстві по­винно бути виділене окреме приміщення або місце для зберігання засобів ліквідації непередбачених забруднень (дезактивуючі розчини, інвентар для прибирання примі­щень тощо).

Зниження рівнів зовнішнього та внутрішнього опромінення обслуговуючого пер­соналу має забезпечуватися за допомогою проведення додаткових заходів, серед яких слід відзначити:

· дистанційне і автоматизоване обслуговування установок;

· захист (екранування) обладнання установок, в яких зосереджена велика кіль­кість радіоактивних речовин;

· дотримання граничних значень потужності доз у робочих приміщеннях;

· використання засобів індивідуального захисту;

· виведення радіонуклідів з організму завдяки застосуванню раціонів лікуваль­но-профілактичного харчування.

У разі роботи з відкритими джерелами захист від радіоактивних забруднень на­вколишнього середовища і робочих приміщень, відповідно до вимог НРБУ-97, мають забезпечувати вентиляційні та повітроочисні пристрої. Потоки повітря при цьому ма­ють спрямовуватися з приміщень з меншим рівнем забруднення у приміщення з імо­вірно більшим його рівнем. З метою запобігання виникнення зворотного ходу повітря необхідно встановлювати клапани надлишкового тиску.

В необхідних випадках, а для підприємств, на яких виконуються роботи І класу - в обов'язковому порядку, встановлюється допустимий рівень викидів радіоактивних речовин в атмосферу, що визначається відповідно до вимог НРБУ-97 і підлягає за­твердженню у Міністерстві охорони здоров'я. Забороняється використання систем рециркуляції повітря, які не передбачають очищення від радіоактивних і токсичних речовин, а також аерації приміщень для робіт І та II класів.

Забруднене повітря, яке видаляється з укриттів, боксів, камер, шаф та іншого устаткування, має підлягати очищенню перед видаленням в атмосферу. Слід уникати розведення цього повітря до його очищення.

Дозволяється видаляти вентиляційне повітря без очищення, якщо його об'ємна ак­тивність у викиді не перевищує припустимої для робочих приміщень норми, і відпо­відно сумарний викид за рік не перевищує установленого значення допустимого ви­киду. При цьому рівні сумарного зовнішнього і внутрішнього опромінення населення не повинні перевищувати встановленої межі дози для конкретного підприємства, що наведена у НРБУ-97.

Зберігання радіоактивних відходів різних категорій має здійснюватися в окремому приміщенні або на спеціально відведеній для цих цілей ділянці, яка обладнана відпо­відно до вимог щодо приміщень, призначених для виконання робіт II класу.

Збереження радіоактивних відходів належить здійснювати лише у спеціальних контейнерах-збірниках. Для первинного збирання твердих радіоактивних відходів можуть бути використані пластикові або паперові мішки, які завантажуються у збірники-контейнери.

Рідкі радіоактивні відходи повинні збиратися в спеціальні ємності. Їх треба кон­центрувати і переводити у твердий стан в установі, на підприємствах і закладах, де вони утворюються, або в спеціальних організаціях, які працюють з радіоактивними відходами.

Для тимчасового зберігання і витримки збірників з радіоактивними речовинами, що містять γ-випромінювачі, мають бути передбачені спеціальні захисні колодязі або ніші. Вилучення збірників з колодязів і ніш можливе лише за допомогою спеціальних пристроїв, які виключають переопромінення обслуговуючого персоналу.

Конструкція контейнерів-збірників для тимчасового зберігання радіоактивних від­ходів має передбачати здійснення їх механізованого навантаження та розвантажен­ня. Розмір і конструкція контейнера визначається як видом і кількістю радіоактив­них відходів, так і основними характеристиками випромінювання. Потужність дози γ -випромінювання на відстані 1,0 м від контейнера з радіоактивними відходами має становити не більше ніж 100,0 мкГр/год. Потужність дози γ-випромінювання на межі ділянки для тимчасового зберігання радіоактивних відходів не повинна перевищува­ти 5,0 мкГр/год.

Контейнери з радіоактивними відходами, які містять радіоактивні речовини (радій, торій тощо), зберігаються у витяжних шафах або в укриттях, обладнаних системою витяжної вентиляції, зі швидкістю руху повітря в робочих отворах витяжних шаф не менше ніж 1,5 м/с.

Для збереження радіоактивних відходів у вигляді радіоізотопних приладів, що призначаються для використання у виробничих умовах з потужністю дози не більше ніж 1,2 мкГр/год на відстані 1 м від поверхні приладу з д