Міжнародна ліцензійна торгівля

Міжнародна торгівля ліцензіями є основним економічним механізмом міжнародного технологічного обміну і наразі набула широкого і швидкого поширення.

Зростання міжнародної торгівлі ліцензіями зумовлене рядом чинників, що стимулюють фірми продавати і купувати ліцензії на світовому ринку:

§ комерційна зацікавленість у здійсненні технологічного трансферту як з боку ліцензіара (продаючи ліцензію, він у короткий термін окуповує витрати на НДДКР, дістає додатковий прибуток за рахунок швидкого освоєння винаходу і випуску на його основі нових видів продукції), так і з боку ліцензіата (купуючи ліцензію, він економить на НДДКР, має доступ до передових науково-технічних досягнень, одержує доходи від використання новітніх технологій);

§ посилення конкурентної боротьби на світовому ринку;

§ прискорення випуску на ринок нової продукції;

§ одержання доступу до додаткових ресурсів;

§ проникнення і завоювання важкодоступних ринків у країнах, де широко використовуються тарифні і нетарифні бар'єри;

§ " одержання прибутку від продажу ліцензій на продукцію, що не відповідає новим-стратегічним пріоритетам. Так, фірми з диверсифікованим виробництвом постійно коригують асортимент продукції, переключаючи ресурси на виробництво найбільш прибуткових виробів. При цьому "за бортом" можуть виявитися види продукції чи технології, що для самих фірм уже не мають інтересу, але можуть бути з вигодою передані закордонним підприємствам, зацікавленим у їх продажу;

§ країни з обмеженими ресурсами науково-технічного розвитку, беручи участь у міжнародному технологічному обміні, мають можливість зайняти тверду позицію на світовому ринку без додаткових витрат;

§ за допомогою ліцензій створюється реклама вітчизняної продукції і завдяки цьому зростає попит на неї в інших країнах, а також вивчаються закордонні ринки;

§ політичні і правові мотиви. Так, ліцензування с більш вигідним способом інтернаціоналізації при бажанні ліцензіара захистити свої активи в умовах недосконалого законодавства, нестабільної політичної ситуації в країні-ліцензіаті, що до того ж проводить політику з обмеження панування іноземного капіталу і зміцнення державної власності.

Крім переваг, міжнародне ліцензування мас й недоліки, що для ліцензіара обертаються ось чим:

§ обмеження можливостей одержання майбутніх прибутків, пов'язаних із самостійним використанням нематеріальних активів, внаслідок передачі прав на досить тривалий період;

§ втрата контролю над якістю своєї продукції і технології, а також над збереженням репутації своєї фірми у випадку передачі права іншій фірмі. Основними наслідками втрати контролю є: неадекватне використання ліцензій, низька якість продукції, перетворення ліцензіата в конкурента;

§ зниження цінності технологій у тих випадках, коли вони можуть стати широко відомими і доступними [9, с. 329-333].

Міжнародні ліцензійні зв'язки здійснюються переважно між розвинутими країнами. У загальній сумі надходжень від міжнародної торгівлі ліцензіями частка розвинутих країн становить майже 98%.

У цілому оборот ліцензійної торгівлі складає близько 30 млрд дол. на рік. Однак значущість цього ринку визначається тим, що вартість продукції, що випускається в різних країнах з іноземними ліцензіями, становить 330-400 млрд дол. щорічно. Лідируюче положення на ринку ліцензій належить США (65% надходжень промислово-розвинутих країн від експорту ліцензій).

Значну роль у міжнародній ліцензійній торгівлі відіграють країни Західної Європи. Так, частка Німеччини у світовому експорті ліцензій становить ІЗ, Великої Британії - 8%. Нетто-імпортером ліцензій с Японія, але її частка у світовому експорті - 19% і мас тенденцію до зростання.

Існує класифікація країн залежно від їхньої ролі в міжнародній торгівлі ліцензіями [55, с. Ш]: (табл. 11.1).

Таблиця 11.1

Класифікація країн залежно від їхньої ролі в міжнародній торгівлі ліцензіями

Групи країн	Характеристика
1. Промислово розвинуті країни з домінуючим експортом ліцензій	США. Експортна спрямованість торгівлі ліцензіями має історичні характер і відображає науково-технічний потенціал країни. Пере важну частину витрат на проведення фундаментальних наукової досліджень бере на себе держава. У США надходження від продаж} ліцензій 56% загального обсягу платежів з ліцензійних угод в усі країнах і в 1,7 разу перевищують їх платежі за закуплені ліцензії
2. Промислово розвинуті країни з переважним експортом ліцензій	Великої Британія, Швейцарія. Вони мають позитивне сальдо в ліцензійній торгівлі і проводять політику стимулювання експорту ліцензій. Спеціалізуються на виготовленні високотехнологічних виробів, створюють велику кількість філій і дочірніх компаній великих фірм при порівняно невеликих можливостях промислового використання нових технологій
3. Промислово розвинуті країни з переважним імпортом ліцензій	Німеччина, Японія, Італія, Франція й інші промислово розвинуті країни. Вони широко використовують закордонний досвід і технічні знання для модернізації провідних галузей на основі передових технологій і прискорення власних науково-технічних розробок. Не прагнуть до балансування надходжень і платежів за ліцензійними угодами
4. Країни, що розвиваються, з експортно-імпортною спрямованістю торгівлі ліцензіями	Аргентина, Бразилія, Мексика, Індія, Туреччина. Проводять політику цілеспрямованої закупівлі закордонних технологій для вирішення великих економічних завдань. Експортуються ліцензії, як правило, до прилеглих держав
5. Країни, що розвиваються, з імпортною спрямованістю ліцензійної торгівлі	Таїланд, Алжир, Панама. Закупівля нових технологій здійснюється в основному у вигляді супутніх ліцензій при будівництві промислових об'єктів
6. Країни, що розвиваються, з епізодичним характером ліцензійної торгівлі	Найменш розвинуті країни

Об'єкти ліцензій:

§ запатентований винахід чи технологічний процес;

§ технологічні знання і досвід, ноу-хау;

§ промислові зразки (нове художньо-конструкторське рішення, що визначає його зовнішній вигляд);

§ товарний знак.

Ліцензії бувають патентні, тобто такі, що підтверджують передачу права використання патенту без відповідного ноу-хау, і безпатентні, тобто такі, котрі підтверджують право використовувати ноу-хау без патентів на винахід. Основна частка світової торгівлі технологіями припадає на продаж безпатентних ліцензій, оскільки вони не потребують проведення додаткових НДДКР і передбачають мінімальний комерційний ризик.

За обсягом переданих прав на використання науково-технічних знань ліцензіара розрізняють три види ліцензій:

§ проста (невиняткова), при продажу якої за ліцензіаром залишається право самостійно використовувати об'єкт ліцензії, а також надавати ліцензії на дану технологію й іншим ліцензіатам на даній території;

§ виняткова, що передбачає монопольне право ліцензіата використовувати технологію і відмовлення ліцензіара від самостійного використання запатентованих винаходів чи ноу-хау та їх продаж на домовленій території;

§ повна, що надає ліцензіатові виключне право на використання патенту або ноу-хау упродовж терміну дії угоди і відмовлення ліцензіара від самостійного використання предмета ліцензії упродовж цього терміну.

Ліцензія може бути відкритою, якщо патентом має право скористатися будь-яка зацікавлена особа. Відкрита ліцензія оформляється у відповідному патентному відомстві, при цьому патентне мито стягується в половинному розмірі.

Ліцензія буває примусовою у випадку, якщо компетентні органи примушують патентовласника передати іншим особам право на використання патенту.

Продаж ліцензій здійснюється на основі укладання ліцензійної угоди [9, с. 350; 55, с. 125]. Ліцензійна угода - це договір, згідно з яким ліцензіар (продавець) надає ліцензіатові (покупцеві) дозвіл на використання у визначених межах своїх прав на патенти, ноу-хау, товарні марки і за визначену винагороду.'

За способом передачі технології ліцензійні угоди поділяються на:

§ самостійні, тобто коли технологія передається незалежно від їх матеріального носія;

§ супутні, тобто коли ліцензія надається одночасно з укладанням контракту на будівництво підприємства, постачання комплектного технологічного устаткування і надання інженерно-консультаційних послуг.

Операції з міжнародного ліцензування можуть здійснюватися на підставі таких договорів і угод:

1. Міжнародні ліцензійні угоди. Об'єктом ліцензійної угоди можуть бути ліцей" зія на винахід, ноу-хау, товарна марка.

2. Міжнародний договір купівлі-продажу, шо передбачає постачання устаткування. Договір може бути доповнений супутньою ліцензією, шо надає додаткову інформацію про технологічний процес, у якому бере участь це устаткування, частина конструкторської документації для можливого виготовлення запасних частин, ремонту устаткування.

3. Міжнародні договори про проектування і будівництво промислових об'єктів. При здійсненні проектування і будівництва промислових об'єктів за рубежем складовою частиною загального договору або доповненням до нього може бути ліцензійна частина, шо стосується передачі патентних прав і ноу-хау, які входять у проект, об'єкт будівництва, технологію й устаткування цього промислового підприємства (супутня ліцензія) і проведення проектних робіт типу інжиніринг.

4. Комбіновані міжнародні договори про продаж ліцензій і постачання устаткування. При купівлі ліцензій на виробництво складних машин ліцензіат поряд з технічною документацією і навчанням фахівців для більш якісного освоєння виробництва ставить умову про постачання ряду складних вузлів спочатку в готовому вигляді, шоб потім поступово перейти на їх самостійне виготовлення.

5. Міжнародні договори про науково-технічне співробітництво. Науково-технічне співробітництво, як правило, передбачає обмін інформацією про науково-технічні досягнення, винаходи, науково-технічні знання і т.д. Тому в цих договорах часто застережуються супутні ліцензії. Якщо відбувається взаємний обмін цими матеріалами, ліцензії можуть виступати у формі перехресних, тобто взаємних ліцензій. При перехресних ліцензіях не обов'язково здійснюються взаємні грошові розрахунки. Сторони часто зацікавлені одержати рівнозначну інформацію.

6. Міжнародні договори про промислове співробітництво. В них можуть застосовуватися умови про надання ліцензій, постачання товарів або надання послуг у різних поєднаннях. У ряді випадків основу промислового співробітництва складають ліцензійні договори,-розширені договорами про виробниче кооперування.

Змістом міжнародних ліцензійних угод є встановлення науково-технічних зв'язків, спрямованих на впровадження результатів наукових досліджень і розробок у виробництво. Особливістю ліцензійних угод є те, що вони охоплюють цілий комплекс взаємин, пов'язаних з організацією виробництва ліцензованої продукції або з використанням ліцензованого процесу. До цього комплексу поряд з науково-технічними взаєминами входять фінансові і виробничі відносини, відносини, які пов'язані з реалізацією продукції, з керуванням підприємствами.

Міжнародна торговельна практика розробила багато варіантів типових! ліцензійних угод, що є основою для складання конкретних угод між сторонами. Можливість типізації форм ліцензійних угод полегшує і прискорює оформлення конкретних угод; спрощує вирішення судових і арбітражних суперечок, оскільки в міжнародних ліцензійних угодах беруть участь фірми різних країн, що мають своє національне'законодавство, яке специфічно вирішує ті чи інші питання.

Тилові ліцензійні угоди розробляються різними організаціями; зокрема, комісіями ООН, галузевими асоціаціями промислових фірм, окремими фірмами, шо здійснюють ліцензійну діяльність у міжнародному масштабі. Великі фірми, які мають власні типові угоди, неохоче йдуть на зміну умов таких угод і таким чином диктують свої умови контрагентам.

Міжнародна ліцензійна угода включає такі основні-умови: сторони угоди, преамбула, предмет угоди, види ліцензій, платежі, обов'язки ліцензіара і ліцензіата за ліцензійною згодою, термін дії ліцензії й умови припинення дії ліцензійної угоди.

Одним з найбільш важливих і складних питань при продажу і купівлі ліцензій є визначення ліцензійних платежів (ціни ліцензій). Ліцензійні платежі - це визначена винагорода ліцензіарові, виплачувана ліцензіатом як відшкодування за надання прав на використання предмета угоди.

Вартість ліцензії формується на базі оцінки можливого прибутку, одержуваного від використання права виготовляти продукцію в результаті впровадження винаходу, ноу-хау, а також продавати продукцію під товарним знаком. При цьому враховують усі витрати на придбання ліцензії: її ціну, витрати,-які пов'язані з освоєнням виробництва, збутом, рекламою тощо, і

На рівень ціни ліцензії впливає безліч чинників, технічного, економічного і правового характеру, до яких відносяться:

§ можливий прибуток, що може одержати ліцензіат від використання технології;

§ витрати на створення технології (втрати на НДДКР і освоєння виробництва); -зон

§ упущена вигода,: тобто втрати, пов'язані з неотриманням прибутку від самостійного застосування технології;

§ витрати, що виникають при передачі технології (витрати на відрядження фахівців для практичного ознайомлення і навчання використанню нової техні-

§ ки, надання технологічної допомоги, проведення пусконалагоджувальних робіт);

§ витрати на одержання такої самої чи аналогічної технології від альтернативного постачальника;

§ потенційні витрати від самостійної розробки технології покупцем;

§ витрати, пов'язані з порушенням патентних прав і прав інтелектуальної власності [55, с. 128].

Форми ліцензійних винагород бувають різні. Залежно від методу підрахунку вони поділяються на дві групи.

До першої Групи належать винагороди, розмір яких підраховується на базі фактичного економічного результату використання ліцензії. До цієї групи відносяться такі форми як періодичні відсоткові відрахування й участь у прибутку ліцензіата.

До другої групи належать винагороди, розмір яких безпосередньо не пов'язаний з фактичним використанням ліцензії, а заздалегідь встановлюється і вказується в договорі, виходячи з оцінок можливого економічного ефекту й очікуваних прибутків ліцензіата на базі використання ліцензії. До цієї групи відносяться такі форми: первісний платіж готівкою, паушальний платіж, передача пінних паперів ліцензіата, передача зустрічної технічної документації.'':

Періодичні відсоткові відрахування чи поточні відрахування ("роялті") встановлюються у вигляді визначених фіксованих ставок (у відсотках) і виплачуються ліцензіатом через визначені Погоджені проміжки часу (щорічно, щокварталу, щомісяця або на визначену дату). Вони обчислюються різними способами:

§ з вартості виробленої за ліцензією продукції;

§ з одиниці виготовлених або реалізованих виробів у вигляді відсотка до ціни чи собівартості;

§ на спеціально обумовленій базі (зі встановленої потужності запатентованого устаткування, з кількості переробленої за запатентованим способом сировини, на базі вартості переробки продукту, вартості чи кількості окремих компонентів, споживаних у процесі виробництва тощо).

Рівень ставок поточних відрахувань у сучасній практиці ліцензійної торгівлі становить у середньому 2-10%. Найчастіше трапляються ставки 3-5%. Ставки поточних відрахувань диференціюються залежно від виду ліцензії, терміну дії угоди, обсягу виробництва ліцензованої продукції, її реалізаційних цін, експортних чи внутрішніх продаж. Так, вищі ставки застосовуються зазвичай при видачі виняткової ліцензії на перші роки дії угоди і при постачаннях на експорт. Нижчі ставки встановлюються при видачі неви-няткової ліцензії на наступні роки чи у випадку продовження дії угоди, при продажах на внутрішньому ринку. Ставки ліцензійних винагород зазвичай знижуються із зростанням виробництва і продаж ліцензованої продукції.

Іноді в ліцензійну угоду включається застереження про мінімальну суму винагороди, що в будь-якому випадку повинна бути виплачена ліцензіатом упродовж терміну дії угоди. Цей мінімум встановлюється, як правило, в розмірі 50-75% очікуваних надходжень у другому чи третьому році дії угоди, помножених на період (у роках), для якого розраховується винагорода. Таке застереження включається в угоду з метою спонукати ліцензіата до якомога швидшого налагодження' і розширення виробництва і застрахувати ліцензіара від можливих несумлінних дій ліцензіата. У ліцензійних угода" передбачається також, що якщо сума поточних відрахувань за визначений проміжок ча су не досягне встановленого мінімуму, ліцензіат повинен в обговорений термін сплатити різницю між фактично виплаченою і гарантованою сумами. Іноді за ліцензіатом визнається право покрити цю різницю при наступних платежах.

Участь у прибутку ліцензіата як форма ліцензійної винагороди означає відрахування на користь ліцензіара визначеної частини (відсотка) прибутку, отриманого ліцензіатом завдяки використанню даної ліцензії. Ця частка звичайно коливається від 20 до 30% при наданні виняткової ліцензії і до 10% - при невинятковій ліцензії. Однак у практиці ліцензування ця форма трапляється дуже рідко.

Паушалмшй платіж - це визначена, твердо зафіксована в угоді суш ліцензійної винагороди. Паушальний платіж практикується в таких випадках: при передачі ліцензії разом з постачаннями устаткування, коли одноразовий характер угоди потребує й одноразового визначення її вартості; при продажу ліцензії маловідомій фірмі; при видачі ліцензії на базі секрету виробництва (як гарантія від збитків у випадку його розголошення); коли ліцензіат не хоче допустити контролю ліцензіара за використанням ліцензії; коли в країні ліцензіата існують утруднення у відношенні переказу прибутків.

Паушальний платіж може здійснюватися як у разовому порядку, так і в розстрочку (наприклад, 50% - після підписання угоди, 40% - після постачання устаткування і передачі технічної документації і 10% - після пуску устаткування). Іноді паушалька сума в абсолютному вираженні розбивається за роками. Перевага паушального платежу -одержання ліцензіаром всієї суми винагороди у відносно короткий термін без комерційних та інших ризиків, шо можуть виникнути в період дії угоди.

Первісний платіж готівкою передбачає оплату ліцензіатом визначеної встановленої в угоді суми у вигляді одноразового внеску чи вроздріб упродовж встановленого в угоді терміну або по виконанні визначених умов (наприклад, через повну днів після підписання ліцензійної угоди або кількість вступу в силу; після надання ліцензіаром. технічної документації). Іноді первісний платіж виплачується в розстрочку в певному встановленому для кожного внеску розмірі, але в досить обмежений термін.

Первісний платіж готівкою застосовується як доповнення до основної форми ліцензійних винагород і використовується в більшості ліцензійних угод, що передбачають виплату винагороди у формі поточних відрахувань. Майже 50-60% ліцензійних угод, шо укладаються між фірмами розвинутих країн, передбачають первісний платіж як частину ліцензійної винагороди, причому ця практика має тенденцію до розширення.

Передача цінних паперів (акцій і облігацій) як форма винагороди за ліцензійною угодою трапляється в чистому вигляді і в комбінації з іншими формами близько в 15% ліцензійних угод. Ліцензіар одержує найчастіше 5-20% акцій ліцензіата, хоча в окремих випадках ця частка доходить до 40%.

Передача технічної документації як форма платежу набула поширення в японських компаній. Вона передбачає взаємне надання ліцензій і в більшості випадків застосовується у поєднанні з іншими формами винагороди.

В умові платежу докладно застережується порядок сплати ліцензійної винагороди, а саме: валюта платежу з включенням залежно від обставин валютного застереження; форма розрахунку (порядок і умови відкриття акредитива, терміни переказу платежів); база для обчислення вартості продукції, що випускається, чи вартості продаж (при винагороді у формі поточних відрахувань) і порядок їх обчислення.

В умові платежу, як правило, передбачається також зобов'язання ліцензіата одержати відповідний дозвіл урядових органів на оплату і переказ платежів. У тих випадках, коли винагорода залежить від економічного ефекту використання ліцензії, ліцензіат зобов'язаний надсилати на адресу ліцензіара докладний бухгалтерський звіт за взаємопо-іодженою формою, обов'язковими реквізитами якого є кількість, продажні ціни, оборот за продажами ліцензованої продукції, географічний напрямок експорту (якщо ліцензія обмежена територією) і розрахункові документи.

У переважній більшості країн одержання і переказ винагороди обкладаються податками, тому в угоді застережується, що вони цілком відносяться на рахунок л і цензі? ага і не підлягають відрахуванню з ліцензійної винагороди.

Наразі ліцензійні угоди в більшості випадків укладають на термін 10-15 років.