Перекриття. Їхня класифікація і вимоги до них.

Перекриття. Їхня класифікація і вимоги до них.

Перекриття поряд зі стінами є основним конструктивним елементом будівель, вони розділяють їх на поверхи. За розташуванням перекриття є:

· міжповерхові,

· горищні

· надпідвальні.

Перекриття повинне бути міцним. Важливою вимогою, що визначає експлуатаційні якості перекриття, є твердість. Якщо твердість перекриття недостатня, то підвпливом навантажень воно дає прогини, що викликає появу тріщин.

Теплозахисні вимоги ставляться для горищних і надпідвальних

перекриттів опалювальних будівель, а також міжповерхових перекрит-

тів, що відокремлюють опалюв альні приміщення поверхів від неопа-

люваних. Увагу треба приділяти конструюванню перекриття в місцях примикання до несущого стінам, тому що можливе утворення містків холоду в стінах, що призведе до дискомфортних умов експлуатації будинку.

Перекриття повинні мати достатню звукоізоляцію. Перекриття повинні також задовольняти протипожежним вимогам, що відповідають класу будинку.

Залежно від призначення приміщень до перекриттів можуть висуватися також спеціальні вимоги: водонепроникність (для перекриттів у санвузлах, душових, лазнях, пралень), неспалювані сть (у пожежонебезпечних приміщеннях), повітронепроникність (при розміщенні в нижніх поверхах лабораторій, котелень).

У залежності від конструктивного рішення перекриття бувають:

балкові, в яких основним несучим елементом є балки, на які укладають

настили, накати та інші елементи покриття; плитні, що складаються з несучих плит або настилів, що спираються на вертикальні несучі опори будівлі або на ригелі й прогони; безбалкові, що складаються з плити, зв'язаної з вертикальною опорою несучою капітеллю. Залежно від застосовуваного матеріалу основних несучих елементів, які безпосередньо передають навантаження на стіни і прогони, перекриття бувають залізобетонні, дерев'яні і по сталевих балках.

Дерев'яні перекриття застосовують в основному в малопов ерхо-

вих будинках і в районах, де ліс є місцевим матеріалом. Цей вид пере-

криття простий у влаштуванні і має порівняно невелику вартість.

Рис.6.1. Конструкція дерев'яного междуэтажного перекриття:

1 – черепні бруски; 2 – балка; 3 – паркет; 4 – чорна підлога; 5 – лага; 6 – штукатурка;

7 – накат; 8 – змащення глиною; 9 – засипання.

 

Залізобетонні перекриття є найбільш надійними і довговічними,

тому в даний час знаходять широке застосув ання в цивільному будів-

ництві. За способом влаштування вони бувають монолітними, збірни-

ми і збірно-монолітними.

Рис.6.3. Залізобетонне монолітне

ребристе покриття:

1 – головна балка; 2 – другорядна балка;

3 – плита

При великих прольотах

влаштовують безбалкові перекриття, які можуть бути збірними і монолі тними.

Якщо висота головних і другорядних балок прийнята однаковою, то такий вид перекриття називають кесонним.

Безбалкові монолітнізалізобетонні перекриття (рис.6.6) являють собою плиту товщиною 150-200 мм, що спирається безпосередньо на колони.

Найбільше поширення в цивільному будівництві одержали плитні перекриття. Основними несучими елементами їх є різні види залізобетонних панелей-настилів, виготовлених з бетону.

Дерев'яні перекриття

Дерев'яні перекриття застосовують в основному в малопов ерхових будинках і в районах, де ліс є місцевим матеріалом. Цей вид перекриття простий у влаштуванні і має порівняно невелику вартість. До недоліків дерев'яних перекриттів необхідно віднести їхню недостатню довговічність, спаленні сть, можливість загнивання і малу міцність.

Дерев'яні перекриття складаються з балок, що є несучою конструкцією, міжбалкового заповнення, конструкції підлоги й оздоблювального шару стелі (рис.6.1).

Рис.6.1. Конструкція дерев'яного междуэтажного перекриття:

1 – черепні бруски; 2 – балка; 3 – паркет; 4 – чорна підлога; 5 – лага; 6 – штукатурка;

7 – накат; 8 – змащення глиною; 9 – засипання.

 

Відстань між балками (по осях) приймають 600-1000 мм. Між торцем балки і кладкою необхідно залишати зазор не менше 30 мм, щоб не було зіткнення з кладкою і забезпечувався випар вологи балки. Кінці балок антисептують розчином фтористого натрію на довжину, а бічні поверхні кінців балок оклеюють толем у два шари на смолі. Для посилення твердості й стійкості кінці балок перекриттів заанкеровують у стіни. Сталевий анкер одним кінцем при кріплюють до балки, а інший кінець зашпаровують у кладку. При обпиранні балок на внутрішні стіни (рис.6.2, б) кінці їх антисептують і обертають двома шарами толю. Зазор між балками і стінками гнізд також рекомендується зашпаровувати розчином з протипожежних і звукоізоляційних міркувань.

Рис.6.2. Обпирання дерев'яних балок на кам'яні стіни:

1 – антисептована частина балки; 2 – анкер; 3 – закладення розчином; 4 – два шари толю на смолі; 5 – цвях; 6 – два шари толю; 7 – сталева накладка 50х6 мм

Конструкція підлоги по дерев'яному перекриттю складається з дощатого настилу зі струганих шпунтованих дощок, що прикріплюються цвяхами до лагів із пластин, які укладаються поперек балок.

Залізобетонні перекриття.

Залізобетонні перекриття є найбільш надійними і довговічними, тому в даний час знаходять широке застосування в цивільному будівництві. За способом влаштування вони бувають монолітними, збірними і збірно-монолітними.

Найпростішим видом монолітного залізобетонного перекриття є гладка однопрогонова плита.

При великих прольотах влаштовують безбалкові перекриття, які можуть бути збірними і монолі тними. По головних балках через 1,5-2 м улаштовують так звані другорядні балки. По верху укладають плиту. Таким чином конструкція перекриттявиходить ребристою. Якщо висота головних і другорядних балок прийнята однаковою, то такий вид перекриття називають кесонним.

Рис.6.4. Загальний вид залізобетонного монолітного кесонного перекриття

До широкого впровадження в будівництві залізобетону для влаштування важко спалюваних і водостійких перекриттів застосову вали металеві балки. У даний час конструктивні рішення перекриттів використовують рідко, їх можна зустріти в основному при виконанні ремонтних робі т і реконструкції будинків.

Рис.6.5. Перекриття по сталевих балках:

Безбалкові монолітні залізобетонні перекриття (рис.6.6) являють собою плиту товщиною 150-200 мм, що

спирається безпосередньо на колони, у верхній частині яких влаштовані стовщення, що називаються капітелями.

Найбільше поширення в цивільному будівництві одержали плитні перекриття. Основними несучими елементами їх є різні види залізобетонних панелей-настилів, виготовлених з бетону.

Суцільні одношарові панелі являють собою залізобетонну плиту постійного перетину з нижньою поверхнею, готовою під фарбування, і верхньою рівною, підготовленою для влаштування підлоги.

Багатопустотні панелі широко застосовують для влаштування

перекриттів. Панелі бувають з круглими й овальними порожнинами.

Застосовують також шатрові панелі, що мають вигляд плити,

обрамленої по контуру ребрами, спрямованими вниз у вигляді карни-

за. Виготовлені розміром на кімнату, вони дозволяють виключити з

конструктивної схеми будівлі ригелі та інші балкові елементи, а за-

вдяки малій товщині знизити висоту поверху, не зменшуючи висоти

приміщення.

 

Просторові покриття.

Просторові покриття від площинних відрізняються тим, що тон­ка плита оболонки працює переважно на стиск, а розтяжні зусилля раціонально зосереджені в контурних елементах, причому всі ці еле­менти працюють у різних площинах. Основними видами просторових покрить є оболонки, складки і шатра висячі й пневматичні.

 

Рис.7.7. Складки і намети: а - складка пилкоподібна; б - те ж трапецієподібного профілю; в - те ж, з однотипних трикутних площин; г - шатро на прямокутній основі з плоским верхом; д - складка складного профілю; е - багатогранний складчасте сктепіння; ж - складка-капітель; і - чотиригранне шатро; л - складчастий купол; м - збірна складка призматичного типу; н - збірна накладка з затягуваннями

 

Оболонки бувають одинарної і двоякої кривизни. Перші явля­ють собою циліндричні чи конічні поверхні. Оболонки двоякої криви­зни можуть бути або оболонками обертання з криволінійною твірною (купол, гіперболічний параболоїд, еліпсоїд обертання та ін.).

Складки і шатра - це просторові покриття, утворені плоскими взаємно пересічними елементами (рис.7.7). Складки складаються з ряду повторюваних у певному порядку поперек прольоту елементів, що спираються по краях на діафрагми жорсткості. Шатра перекрива­ють прямокутний в плані простір площинами, що змикаються догори з чотирьох боків. Товщина плоского елемента складки повинна бути не менше 1/200 прольоту, висота - не менше 1/20, а ширина грані - не менше 1/5 прольоту. Їх застосовують для будинків прольотом до 40 м

Висячі покриття відрізняються найбільш економічною витратою металу, що працює тільки на розтягання (рис.7.8).

Пневматичні покриття (рис.7.9) дозволяють перекривати про­льоти до 30 м, бувають трьох основних видів: повітроопорні оболон­ки, пневматичні каркаси і пневматичні лінзи. Їх використовують для влаштування спортивних споруд, польових лабораторій та інших ви­довищних споруд тимчасового і пересувного характеру.

Перекриття. Їхня класифікація і вимоги до них.

Перекриття поряд зі стінами є основним конструктивним елементом будівель, вони розділяють їх на поверхи. За розташуванням перекриття є:

· міжповерхові,

· горищні

· надпідвальні.

Перекриття повинне бути міцним. Важливою вимогою, що визначає експлуатаційні якості перекриття, є твердість. Якщо твердість перекриття недостатня, то підвпливом навантажень воно дає прогини, що викликає появу тріщин.

Теплозахисні вимоги ставляться для горищних і надпідвальних

перекриттів опалювальних будівель, а також міжповерхових перекрит-

тів, що відокремлюють опалюв альні приміщення поверхів від неопа-

люваних. Увагу треба приділяти конструюванню перекриття в місцях примикання до несущого стінам, тому що можливе утворення містків холоду в стінах, що призведе до дискомфортних умов експлуатації будинку.

Перекриття повинні мати достатню звукоізоляцію. Перекриття повинні також задовольняти протипожежним вимогам, що відповідають класу будинку.

Залежно від призначення приміщень до перекриттів можуть висуватися також спеціальні вимоги: водонепроникність (для перекриттів у санвузлах, душових, лазнях, пралень), неспалювані сть (у пожежонебезпечних приміщеннях), повітронепроникність (при розміщенні в нижніх поверхах лабораторій, котелень).

У залежності від конструктивного рішення перекриття бувають:

балкові, в яких основним несучим елементом є балки, на які укладають

настили, накати та інші елементи покриття; плитні, що складаються з несучих плит або настилів, що спираються на вертикальні несучі опори будівлі або на ригелі й прогони; безбалкові, що складаються з плити, зв'язаної з вертикальною опорою несучою капітеллю. Залежно від застосовуваного матеріалу основних несучих елементів, які безпосередньо передають навантаження на стіни і прогони, перекриття бувають залізобетонні, дерев'яні і по сталевих балках.

Дерев'яні перекриття застосовують в основному в малопов ерхо-

вих будинках і в районах, де ліс є місцевим матеріалом. Цей вид пере-

криття простий у влаштуванні і має порівняно невелику вартість.

Рис.6.1. Конструкція дерев'яного междуэтажного перекриття:

1 – черепні бруски; 2 – балка; 3 – паркет; 4 – чорна підлога; 5 – лага; 6 – штукатурка;

7 – накат; 8 – змащення глиною; 9 – засипання.

 

Залізобетонні перекриття є найбільш надійними і довговічними,

тому в даний час знаходять широке застосув ання в цивільному будів-

ництві. За способом влаштування вони бувають монолітними, збірни-

ми і збірно-монолітними.

Рис.6.3. Залізобетонне монолітне

ребристе покриття:

1 – головна балка; 2 – другорядна балка;

3 – плита

При великих прольотах

влаштовують безбалкові перекриття, які можуть бути збірними і монолі тними.

Якщо висота головних і другорядних балок прийнята однаковою, то такий вид перекриття називають кесонним.

Безбалкові монолітнізалізобетонні перекриття (рис.6.6) являють собою плиту товщиною 150-200 мм, що спирається безпосередньо на колони.

Найбільше поширення в цивільному будівництві одержали плитні перекриття. Основними несучими елементами їх є різні види залізобетонних панелей-настилів, виготовлених з бетону.

Дерев'яні перекриття

Дерев'яні перекриття застосовують в основному в малопов ерхових будинках і в районах, де ліс є місцевим матеріалом. Цей вид перекриття простий у влаштуванні і має порівняно невелику вартість. До недоліків дерев'яних перекриттів необхідно віднести їхню недостатню довговічність, спаленні сть, можливість загнивання і малу міцність.

Дерев'яні перекриття складаються з балок, що є несучою конструкцією, міжбалкового заповнення, конструкції підлоги й оздоблювального шару стелі (рис.6.1).

Рис.6.1. Конструкція дерев'яного междуэтажного перекриття:

1 – черепні бруски; 2 – балка; 3 – паркет; 4 – чорна підлога; 5 – лага; 6 – штукатурка;

7 – накат; 8 – змащення глиною; 9 – засипання.

 

Відстань між балками (по осях) приймають 600-1000 мм. Між торцем балки і кладкою необхідно залишати зазор не менше 30 мм, щоб не було зіткнення з кладкою і забезпечувався випар вологи балки. Кінці балок антисептують розчином фтористого натрію на довжину, а бічні поверхні кінців балок оклеюють толем у два шари на смолі. Для посилення твердості й стійкості кінці балок перекриттів заанкеровують у стіни. Сталевий анкер одним кінцем при кріплюють до балки, а інший кінець зашпаровують у кладку. При обпиранні балок на внутрішні стіни (рис.6.2, б) кінці їх антисептують і обертають двома шарами толю. Зазор між балками і стінками гнізд також рекомендується зашпаровувати розчином з протипожежних і звукоізоляційних міркувань.

Рис.6.2. Обпирання дерев'яних балок на кам'яні стіни:

1 – антисептована частина балки; 2 – анкер; 3 – закладення розчином; 4 – два шари толю на смолі; 5 – цвях; 6 – два шари толю; 7 – сталева накладка 50х6 мм

Конструкція підлоги по дерев'яному перекриттю складається з дощатого настилу зі струганих шпунтованих дощок, що прикріплюються цвяхами до лагів із пластин, які укладаються поперек балок.

Залізобетонні перекриття.

Залізобетонні перекриття є найбільш надійними і довговічними, тому в даний час знаходять широке застосування в цивільному будівництві. За способом влаштування вони бувають монолітними, збірними і збірно-монолітними.

Найпростішим видом монолітного залізобетонного перекриття є гладка однопрогонова плита.

При великих прольотах влаштовують безбалкові перекриття, які можуть бути збірними і монолі тними. По головних балках через 1,5-2 м улаштовують так звані другорядні балки. По верху укладають плиту. Таким чином конструкція перекриттявиходить ребристою. Якщо висота головних і другорядних балок прийнята однаковою, то такий вид перекриття називають кесонним.

Рис.6.4. Загальний вид залізобетонного монолітного кесонного перекриття

До широкого впровадження в будівництві залізобетону для влаштування важко спалюваних і водостійких перекриттів застосову вали металеві балки. У даний час конструктивні рішення перекриттів використовують рідко, їх можна зустріти в основному при виконанні ремонтних робі т і реконструкції будинків.

Рис.6.5. Перекриття по сталевих балках:

Безбалкові монолітні залізобетонні перекриття (рис.6.6) являють собою плиту товщиною 150-200 мм, що

спирається безпосередньо на колони, у верхній частині яких влаштовані стовщення, що називаються капітелями.

Найбільше поширення в цивільному будівництві одержали плитні перекриття. Основними несучими елементами їх є різні види залізобетонних панелей-настилів, виготовлених з бетону.

Суцільні одношарові панелі являють собою залізобетонну плиту постійного перетину з нижньою поверхнею, готовою під фарбування, і верхньою рівною, підготовленою для влаштування підлоги.

Багатопустотні панелі широко застосовують для влаштування

перекриттів. Панелі бувають з круглими й овальними порожнинами.

Застосовують також шатрові панелі, що мають вигляд плити,

обрамленої по контуру ребрами, спрямованими вниз у вигляді карни-

за. Виготовлені розміром на кімнату, вони дозволяють виключити з

конструктивної схеми будівлі ригелі та інші балкові елементи, а за-

вдяки малій товщині знизити висоту поверху, не зменшуючи висоти

приміщення.