Зовнішня політика П. Скоропадського

Зовнішня політика була спрямована на підтримку дипломатичних відносин із Німеччиною, Австро-Угорщиною, Швейцарією, Туреччиною, Польщею. Урядові вдалося налагодити добрі відносини з урядами держав, які постали на території колишньої Російської імперії: Фінляндії, Литви, Грузії, Кубані, Дону, Криму. Однак вирішити бессарабське і кримське питання уряду П. Скоропадського не вдалося, Підляшшя та Холмщина продовжували залишатися у складі Польщі.

В умовах державно-політичної кризи 14 листопада 1918 р. гетьман оголосив про зміну урядового курсу — утворення федерації з не більшовицькою Росією, що остаточно скомпрометувало його уряд. 14 грудня 1918 р. гетьман П. Скоропадський зрікся влади.

Cтатус усрр у складі срср

Остаточна ліквідація державного суверенітету України відбулась не у момент утворення СРСР (грудень 1922 р.), а дещо пізніше і пов'язана, головним чином, з прийняттям нового тексту Конституції УСРР. Проте втрата незалежності, перетворення України на маріонеткову державу не означали цілковитої ліквідації атрибутів державності. Про це свідчать визнання територіальної цілісності України, існування в республіці власного адміністративного центру та державного апарату, надання певних прав компактнопроживаючим національним меншинам та ін. отже, модель СРСР була своєрідною формулою компромісу між силами централізму та унітаризму, лідером і основним стержнем яких була більшовицька партія, і силами децентралізації - національними рухами.

Шлях до створення єдиної союзної держави почався ще у ході громадянської війни і був обумовлений дією об'єктивних факторів. Території усіх республік, що увійшли до СРСР, свого часу були об'єднані у рамках Російської імперії. Між ними існували тісні економічні зв'язки, спеціалізація економічних районів, своєрідний розподіл праці.

Втрата Україною незалежності не була одномоментним актом, вона відбулася протягом тривалого періоду, поступово у процесі входження УСРР до складу Союзу РСР, який умовно можна поділити на кілька етапів.

Ленін категорично виступив проти сталінської моделі об'єднання республік, запропонувавши покласти в основу державного союзу принцип федерації. Авторитет вождя революції, хоча й хворого та фактично усунутого від справ у партії та державі, був беззаперечним, і тому жовтневий (1922 р.) пленум ЦК РКП (б) прийняв форму утворення єдиної держав, на якій наполягав Ленін.

Формально кожна республіка мала право виходу з СРСР, але механізм такого виходу так і не було розроблено. В результаті, не змінюючи своєї зовнішньої форми, “союз республік” фактично перетворився на жорстко централізовану, унітарну державу. В травні 1925 р. завершується процес входження України до складу СРСР. ІХ Всеукраїнський з'їзд Рад затвердив новий текст Конституції УСРР, у якому було законодавчо закріплено вступ Радянської України Радянського Союзу.

Впровадження нової економічної політики

Особливості проведення непу в Україні
• В українських селах неп було введено пізніше, аніж в Росії, — наприкінці 1921 р. — на початку 1922 р.
• Введення непу в сільському господарстві України співпало з голодомором 1922 p., що відсунув нормалізацію становища в селах ще на рік-півтора.
• Продподаток в Україні був вище, аніж в Росії і стягувався примусово, часто за допомогою військових підрозділів.
Особливості непу в Україні були пов'язані з прагненням радянського керівництва якнайдовше користуватися продовольчими ресурсами республіки без істотних обмежень.
В цілому неп позитивно вплинув на стан економіки: почали працювати заводи; була скасована карткова система; відновлено грошовий обіг; крамниці почали сповнюватися промисловими і сільськогосподарськими товарами. Нарешті зріс матеріальний рівень життя населення.
В грудні 1922 р. було завершено підготовчу роботу по створенню Союзу Радянських Соціалістичних Республік. 30 грудня 1922 р. в Москві відбувся І з'їзд Рад СРСР. В ньому взяли участь делегації Російської, Української, Білоруської та Закавказької радянських республік. З'їзд затвердив Декларацію про утворення Союзу РСР і Союзний договір. Було обрано Центральний Виконавчий Комітет СРСР; його очолили 4 співголови (від України — Г.Петровський). В 1924 р. була прийнята Конституція СРСР, в 1925 р. — Конституція УСРР.

НЕП у сільському господарстві Постановою Всеросійського Центрального Виконавського Комітету і Ради Народних Комісарів розкладка відміняється, і замість неї вводиться податок на продукти сільського господарства. Цей податок має бути менше, ніж хлібна розверстка. Він повинен призначатися ще до весняного посіву, щоб кожен селянин міг заздалегідь врахувати, яку долю урожаю він повинен віддати державі і скільки залишиться в його повне розпорядження. Податок повинен стягуватися без кругової поруки, тобто повинен падати на окремого господаря, щоб старанному і працелюбному господареві не доводилося платити за неакуратного односельця. Після сплати податку надлишки, що залишилися у селянина, поступають в його повне розпорядження. Він має право обміняти їх на продукти і інвентар, які доставлятиме в село держава з-за кордону і зі своїх фабрик і заводів; він може використовувати їх для обміну на потрібні йому продукти через кооперативи і на місцевих ринках і базарах.

НЕП у промисловості радикальні перетворення сталися і в промисловості. Главки були скасовані, а замість них створені трести — об'єднання однорідних або взаємозв'язаних між собою підприємств, що отримали повну господарську і фінансову незалежність, аж до права випуску довгострокових облігаційних позик. Вже до кінця 1922 р. близько 90% промислових підприємств були об'єднані в 421 трест, причому 40% з них було централізованого, а 60% — місцевого підпорядкування. Трести самі вирішували, що виробляти і де реалізовувати продукцію. Підприємства, що входили в трест, знімалися з державного постачання і переходили до закупівель ресурсів на ринку. Законом передбачалося, що «державна казна за борги трестів не відповідає».

Причини згортання українізації

Процес українізації, запроваджений більшовиками згори як тактика зближення з українським народом, зустрівся з бурхливим процесом українського національного відродження, що йшло знизу вверх. Відповідно, середина — друга пол. 1920-х років стали періодом значних зрушень у менталітеті українства, подоланні наслідків багатовікової русифікаторської політики, розширення сфери дії української мови, нового осмислення традицій, національних цінностей. Українізація сприяла поверненню в Україну значної кількості діячів культури, які з різних причин опинилися за кордоном. Все це привело до зростання впливу національної ідеї, що лякало Москву.

Ще одним головним болем для неї стало т. зв. націонал-ухильництво. Воно пов'язувалося насамперед з кількома іменами: письменника Миколи Хвильового, який своїм гаслом " Геть від Москви" закликав до подолання провінціалізму української культури, звільнення її від рабського наслідування російських зразків, творчого засвоєння європейського досвіду; наркома освіти Олександра Шумського, що різко засуджував російський шовінізм та централізм; економіста Михайла Воловусва, котрий стверджував, що економічна політика СРСР заснована на нехтуванні інтересів України і є, по суті, колоніальною.

До певного часу московське керівництво, зайняте внутріпартійною боротьбою, не могло ефективно втручатися в українські справи. Та в міру зміцнення позицій Й.Сталіна, формування адміністративно-командної системи ситуація значно погіршувалася. Під приводом захисту загальнодержавних інтересів обмежувалася самостійність України, набирала сили тенденція до унітаризму. Поступово розмивався закладений у Конституції 1924 р. розподіл компетенцій Союзу та республіки, суверенітет якої ставав дедалі формальнішим. До речі, показовим фактом політики Москви щодо України стала передача у жовтні 1925 р. Виконавчим Комітетом СРСР у підпорядкування Північнокавказького краю Російської Федерації двох українських округів — Шахтинського і Таганрозького. Боязкі спроби українського керівництва заперечити таке рішення залишилися без відповіді.

Аналогічні процеси відбувалися і в національно-культурній сфері. Головною загрозою для "соціалістичного ладу" було оголошено місцевий націоналізм, а не російський шовінізм, як раніше. Це стало сигналом до повсюдного наступу на українізацію.

Але найстрашнішим явищем став масовий терор, започаткований ще В. Леніним відразу після перемоги більшовицького перевороту. З кінця 1920-х років він набрав особливого розмаху і був спрямований насамперед проти української інтелігенції (на думку історика Я. Дашкевича, українізація була широкомасштабною провокацією більшовиків, скерованою на виявлення та винищення національно свідомих українців). Незабаром українізацію було потоплено в крові, задушено в муках штучного голодомору.