Новаторський характер поетичної збірки франка «з вершин і низин»

Іван Франко хотів продовжувати традиції й ідеї Шевченка в українській поезії, але розумів, що в нових історич них умовах міг писати по-новому. Це завдання він виконав. Його поетична збірка "З вершин і низин" викликала справжнє захоплення в колах передової молоді і дике збурення в таборі націона лістичної реакції. Успіх книжки окрилив Франка.Збільшивши обсяг майже вчетве ро, але під тією ж щасливою назвою "З вершин і низин",він у 1893 році випус тив її другим виданням.Збірка "З вершин і низин" у доповненому виданні 1893 ро ку стала етапом у розвитку української поезії післяшевченківського періоду, водночас вона підсумувала поетичну діяльність Франка за двадцять років. Збірка вражала насамперед своїм тема тичним багатством і версикаційною різ номанітністю.В ній знайшли яскраве від биття всі важливі питання епохи. Це вже була (за визначення самого Франка) поезія "нової енергійної дикції". Якби ми схотіли уявити собі конкретний образ ліричного героя Франкової поезії, то він неодмінно постав би перед нами в образі людини героїчного складу, бійця і поета, захопленого ідеєю соціалізму як ідеєю прекрасного. Може, саме тому збірка "З вершин і низин" характером своєї політичної лірики і сатири нагадує не так Шевченка чи навіть Некрасова, як гнівну патетику чартистських поетів, веселу злість гейнівського сміху. Тут є все: гучні поклики до бою і ніжний шепіт любовного освідчення, радість весняного цвітіння і скорботна печаль зів'ялих листочків осені, м'який, задушевний ліризм сповіді і їдкий сар казм викриття, - усе, в чому виявляється душевне багатство ліричного героя збірки і що робить зустріч з ним приєм ною і радісною.Збірка "З вершин і ни зин" – це складна мистецька будова, а не звичайна збиранина віршів, писаних у різний час і з різного приводу. Збірка складається з семи великих розділів, які умовно розподіляємо тут на дві нерівні частини. У перших трьох розділах – "De profundis", "Профілі і маски" та "Сонети" – зібрано ліричні твори, в чоти рьох останніх – "Галицькі образки", "Із жидівських мелодій", "Панські жарти" та "Легенди" – твори епічні. Політичну лірику Івана Франка зосереджує голов ним чином у розділі "De profundis" і ста вить його на чолі всієї збірки. Оскільки ж у політичній ліриці сплітаються моти ви душевного піднесення і спаду, віри і зневір'я, радості і печалі, розділ "De profundis" розподілено на цикли, назви яких говорять самі за себе: "Веснянки", "Осінні думи", "Скорбні пісні", "Нічні думи", "Думи пролетаря", "Excelsior". Як бачимо,назви "De profundis"(ми б ска зали: "з глибин" чи "з низин" народних) і "Excelsior" (ми б сказали "з вершин" великих ідей епохи) не тільки ще раз підкреслюють широту і багатство тем Франкової лірики, а й розкривають назву самої книги – "З вершин і низин". Для громадської лірики останньої чверті XIX ст. як російської, так і української характерними були поетичні алегорії і символи, винесені, мабуть, з фольклору та із попередніх літературних традицій. Наприклад: образ осені символізував згасання суспільного життя, образ зими – пору суспільного застою, образ ночі – період чорної політичної реакції, і навпа ки: образ весни,весінньої громовиці сим волізував час громадського пробуджен ня в народі,а образ бурі–натиск народної революції. Подібну символізацію явищ природи знаходимо і в поетів 90-х років, таких, як Леся Українка та Олександр Олесь. До цих засобів поетичної мови залюбки вдавався у 70-80-х роках і Франко. Особливо характерний з цього погляду його цикл "Веснянки".У сим волізації й алегоризації явищ природи поет шукав способів якнайглибшого розкриття соціальних контрастів. У природі йому ставав народнопоетичний за своїм походженням мистецький засіб психологічного паралелізму. Характер но, що в розділі поетичної лірики Фран ко не уникає відображення особистих, навіть інтимних переживань. Франка цікавило насамперед моральне обличчя передового сучасника – бійця за народну справу. Це були герої численних судових соціалістичних процесів, які відбулися в Росії і Австро-Угорщині в 70-х роках минулого століття. Сам Франко з товаришами відбував один із таких процесів у Львові 1878 року. Так герой агітаційного вірша "На суді" (1880),користуючись формальним пра вом оборони,кидає грізний виклик класо вому буржуазному суду і всьому експлу ататорському суспільству. Поет одверто пропагував високі моральні якості революціонерів, відкидав звинувачення в тенденційності, у зведенні поезії до рівня віршів-прокламацій. А ці вірші-прокламації сприймалися в колах демо кратичної молоді як зразки справжньої, високої поезії.Ставлячи героїв визволь ної боротьби,Франко з особливою при страстю викриває підле дворушництво ренегатів-одвертих і маскованих ("Мило сердним","Ідеалісти","Ви плакали фаль шивими сльозами…"),тих, що в час жор стокої реакції, мов слимаки, забивалися у теплі куточки, жадаючи тільки одного – супокою.Далі "з низин"суспільного життя,йде жорстока боротьба між бідни ми і багатими,між пригнобленими і гно бителями, мисль поетова злітає до "вер шин" ідеальних відносин,у ту специ фічну сферу людських змагань, у якій реальні соціальні конфлікти виступають як зіткнення ідей. Мова йде про цикл політичної лірики Франка – "Excelsior". Складається він з шести невеличких творів: "Наймит", "Беркут", "Христос і хрест","Човен","Каменярі" та "Ідилія". Назвати їх можна було б ліро-епічними поемами-алегоріями, у яких ліричні переживання поета виявляються не у формі прямої, безпосередньої реакції на оточення, а у формі алегорії.

15.Мойсей Її структуру визначає загальний пафос романтичної утопії й міфотворчості, властивий початку XX ст. Міфологізм цього твору базовано на по­передніх культурософських ідеях поета, відображених у його твор­чості. Символічного й узагальненого смислу набувають у ній тема вождя й народу, колізія двійництва, міфологема жертви.

Біблійно-міфологічна основа й символічна постать Мойсея дали змогу Франкові поєднати раціональний аналіз з ірраціональним і міфологічним, а в плані художньому синтезувати ліричні рефлексії, психологічні сугестії й моралізаторські притчі. Таким чином, поема "Мойсей" концентрує в плані художньому різні стилі та форми художнього зображення, а в плані ідеологічному поєднує проблема­тику національного й особистісного плану. Візіонерсько-пророчий пролог перекладає нерозчленовану смислову єдність міфу на мову раціональну:

Народе мій, замучений, розбитий, мов паралітик той на роздорожжу, Людським презирством, ніби струпом, вкритий! Твоїм будущим душу я тривожу.

Доля Мойсея-пророка, "відіпхнутого своїм народом", стала тією духовною ситуацією й тим архетипом, який допоміг Франкові синтезувати емоційний і раціональний досвід власного життя, національно-духовний код цілого на­роду, якому судилося "в сусідів бути гноєм", із загально гуманістичною І проблематикою, що нею Франко вивіряв історичний поступ людства.

Хитання Мойсея від майже провіден- ціалістської віри у власну "обраність" до повного нігілізму, роздвоєння між Азазелем (демо­ном одчаю) та Єговою (божественною сутністю), між раціоналістич­ним скепсисом та пророчим оптимізмом відображають основні колізії культурної самосвідомості пізньої позитивістської епохи.

Ототожнення Мойсея з Єговою та Азазелем, опозиції Мойсей — Датан — Авірон, Мойсей — Єгошуа характеризують внутрішню ди­наміку розгортання культурно-психологічної самосвідомості національного пророка. Романтично-міфологічного змісту надає по­емі архетип Мойсея як носія національного законопорядку й, отже, культурного героя. Він поставлений на межі нового культурного простору й на межі майбутнього і теперішнього. Франко надає ха­рактерові свого героя також екзистенціального забарвлення. Емоційно-психологічне скочування Мойсея в магічний світ образів власної підсвідомості символізоване в поемі образами матері, Єгови, Азазеля. У культурно-духовному універсумі свого народу Мойсей займає центральне смислове місце. Зі зникненням його відкриваєть­ся ситуація екзистенціальної пустки, "ніщо", туга й страх буття.

Поема "Мойсей" розглядається критикою в аспекті романтичної ідеї протиставлення пророка й народу або ж під кутом зору дидак­тичної тенденції прологу до поеми. Справді, й романтична па-фосність подібного протиставлення, й притчевість, і сугестивний містичний символізм наявні в поемі. Але особливого, незрівняного за силою впливу ефекту надає твору саме його індивідуальна міфо­логія.

Використавши біблійну легенду про пророка Мойсея - вождя єврейського | народу, який виводить свій народ із єгипетського полону до "землі обітованої", Франко персоніфікував у цьому образі власний сорокарічний досвід на | службі у свого народу. Як зауважував він у передньому слові до "Мойсея",

"основною темою поеми я зробив смерть Мойсея як пророка, не признаного своїм народом. Ся тема в такій формі не біблійна, а моя власна (курсив

наш. — Т. Г.), хоч і основана на біблійнім оповіданні" [33, 201].

На цій основі він розгортає культурно-психологічну міфологему "переходу", тобто межову ситуацію між теперешнім і майбутнім, розробляючи далі одну з основних своїх тем про долю тих, "що рвуться весь вік до мети і вмирають на шляху". Поема завершується візією геро- їчного перетворення "номадів лінивих" в "люд героїв".

Вставні притчі, діалогізоване внутрішнє мовлення, динамізм і пристрасність монологів, афористичність і сугестив- ність разом із прозорою мудрістю та енергійністю п'ятистопного анапестично-го ритму сприяли пластичності, картин- ності втілення поетичного про­роцтва Франка.

16. Проекція «нової» людини в повісті І.Франка «Перехресні стежки». Гол. герой повiстi Євген Рафалович є носiєм Франкових народницьких iдей. Саме в його вуста письменник укладає своє розумiння багатьох сусп. явищ, оцiнку тогочасного життя,визначення ролi iнте лiгенції в соцiумi.Життєва мета молодо го адвоката Євгена Рафаловича полягає в змiнi соц. i нац. умов у Галичинi. Рафалович прагне соц., культурного та політ. звiльнення народу. Задля цього головному героєвi доводиться переборю вати безлiч перешкод на шляху до по ставлених цiлей.Він вступає в конфлiкт iз системою, оточенням та обставинами, намагається подолати недовiру селян, переживає власну драму — втрату колишнього iдеалу коханої Регіни (жін. ка Стальського – колишнього домаш нього інструктора Євгена). Але вiн таки досягає свого: збурює повiтове життя, здобуває довiру селян, домагається скликання народного вiча. З-помiж двох форм полiтичної боротьби— революцій ної(шлях повстання, перевороту) та еволюцiйної(шлях реформ, законотвор чої дiяльностi) — Рафалович вiддає перевагу 2-iй. Основою його програми є iдея політ. боротьби, реформування суспiльства шляхом створення такої партiї, яка б, виражаючи народнi iнтереси, була б впливовою в країнi. Повiсть має декiлька сюжетних лiнiй, які між собою переплітаються: • громадсь ко-полiтична дiяльнiсть адвоката Євгена Рафаловича; • особисте життя (кохання Рафаловича та Регiни);•життя галиць кого селянина, залежного вiд шляхти. Любовна сюжетна лiнiя має трагічну розв’язку. Регiна вбиває Стальського, а потім гине сама.Рафаловича звiльнено, знято несправедливі звинувачення в убивствi Стальського,вiн сповiщає ста росту про проведення народного вiча й вимагає привселюдної реабiлiтацiї. У повiстi Франко акцентує увагу не лише на соц., а й на нац. проблемах Галичини, зверта- ється до iнтелiгенції як до сили, що здатна просвiтити селян та змiнити їхнє життя.Проблемi служiння демокра тичної iнтелiгенції своєму народовi при свячена повiсть «Перехреснi стежки».

17.Ранній укр.модернізм. У 1920-х роках в умовах підрадянської України модернізм став фактично забороненим явищем, що підлягало ідеологічно-ценз урному переслідуванню. Відтак, замістьоб’єктивних оцінок та переосмислення досвіду,український модернізм зазнав шельмувань та огуд, що тяжіли над ним довгі десятиліття,залишався протягом тривалого часу “заблокованим просто ром” (термін Ліни Костенко) української культурної свідомості.Ранній укра їнський модернізм фор мувався в 1890-ті – 1900-ті роки і відзна чався інтенціями пошуку нової системи естетичних корди нат.В їх тлумаченні продуктивними мо жуть бути методи сучасної нейроестети ки,яка встановлює зв’язки між функціо нальними можливостями мозку, психі кою та естетикою.В цьому ракурсі інте гративність модерністського стилю мо же бути витлумачена також в межах ком пенсаційних функцій художньої свідо мості перехідної епохи.Адже розширен ня естетичної парадигми модернізму здійснювалось у багатовекторній науко вій взаємодії і основним регулятором тут стала функціональна спроможність художньої свідомості та психіки взагалі. Мозок людини організовано як універсальний «бінарний механізм» Його творча діяльність визначається бінарною заданістю, яка на переломних етапах соціокультурного розвитку, завдяки підключенню компенсаційних функцій свідомості, звертається до архетипних моделей генерування.

Бачення світу в постійній боротьбі про тиилежностей характеризує художнє мислення М.Коцюбинського,В.Винни ченка,В.Стефаника.Йдучи за цим універ сальним законом буття, письменники на стильовому рівні моделюють життєві колізії та структури характерів в опози ціях культурного та природного, свідо мого та несвідомого,реального та ірре ального тощо за принципом контрасту. В різних формах, у більшій чи меншій мірі антиномічність задає поетику конт растів і антитези в неоромантичній, імп ресіоністичній і неоміфологічній стильо вих тенденціях,поетику дисонансу в екс пресіонізмі.

Модернізм вніс кардинальні зміни у світовідчування та естетичніорієнтації нового часу.

18.Майстерність психологічного аналі зу та імпресіоністичного стилю в нове лістиці Коцюбинського. Психологізм і ліризм як найсуттєвіші ознаки новели нового типу в творчості М. Коцю бинського несли на собі відблиск непов торного внутрішнього світу самого авто ра,його витонченої внутрішньої органі зації.І це,звичайно,позначилось на жан рових особливостях новелістики пись менника,зокрема його новели «Inter mezzo».Цей твір—один із най яскраві ших зразків новелістичного новаторства М. Коцюбинського щодо стилю й жанру. Хоч і прийнято називати цей твір новелою, проте і зміст, і проблематика, і жанрові особливості вказують на те, що «Intermezzo»—твір поліфонічний, багато плановий. Це водночас і соціально-психологічна, політична новела, і лірич на симфонія, і лірична драма в прозі, і пейзажна новела,і естетичний, філо софсько-політичний трактат. Об'єдную чим началом, організуючим стрижнем твору є манера викладу, яку літературо знавці називають «потоком свідомості». Це заглиблення у психологію героя, відображення найтонших порухів його думок та емоцій. Новела «Intermezzo» є наче своєрідною стенограмою психоло гічних станів ліричного героя, його почу вань і настроїв. У лірико-драматичному ключі у ній розповідається про людину, яку втомило місто з усією складністю і багатогранністю його проблем і яка прагне заспокоєння, усамітнення в кононівських полях: «Я утомився. Мене втомили люди.Мені докучило бути заїз дом,де вічно товчуться оті створіння, кричать,метушаться і смітять. Повідчи няти вікна! Провітрить оселю! Викинуть; разом із сміттям і тих, що смітять. Нехай увійдуть у хату чистота й спокій». Пейзаж в «Intermezzo» виразно ліричний і разом з тим психологічний. Він відобра жає не лише красу навколишньої приро ди, а й складний внутрішній світ героя, зміну його настроїв, думок, почувань. Це своєрідна лірична сповідь, винятко вої художньої краси пейзажна лірика, у якій, як сказав І. Франко, «якнайбільше живої крові і нервів» самого автора. Майстерно використані системи метафо ричних образів і персоніфікацій: «ниви котять та й котять зелені хвилі і хлю пають ними аж в краї неба»; «киплять... срібноволосі вівса»; «пливе блакитними річками льон»;«біла піна гречок, запаш на,легка,наче збита крилами бджіл»;«вів са, пшениці, ячмені — все се зіллялось водну могутню хвилю». Ця неземна кра са, освітлена сонцем, створює погідний, сонячний настрій, торкає в душі най потаємніші струни,що звучать,як «співу ча арфа», і водночас відроджує в ній те, що було притлумлене людським горем і неспокоєм: «Душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає...» Краса і гар монія поля відроджує в душі інте лігента-революціонера потребу в спілку ванні з людиною, прагнення.зарадити її горю.Рефрен «Говори, говори!», ритмі зуючи розповідь, підсилює неспокій у ду ші ліричного героя, викликаний моноло гом згорьованого селянина. Автор переконаний, що суспільний обов'язок інтелігента,митця в широкому розумінні -бути на передньому краї боротьби наро ду за його поступ до правди і справед ливості. Цей глибокий філософський і політичний висновок новели дає змогу трактувати її і як політичний, революцій ний памфлет, поданий у формі, що її не тільки українська, а й світова література до Коцюбинського не знала.

19.Образ поет.слова в ліриці Л.Укр. Найширше, всенародне визнання Леся Українка здобула як поетеса, її ім'я ввійшло в свідомість поколінь як символ мужності й боротьби. «Своїми думками вона обіймає весь український народ… Вона старається розбудити в серцях цього народу віру в краще майбутнє й у власні сили…». Вірші писала протягом усього творчого життя: відома нам перша поезія «Надія» датована 1880 роком, остання – «Про велета» - 1931.

Світ поезії Лесі Українки, різноманітно- багатий, яскраво індивідуальний, емоцій но-піднесений.Її талант лірика найповні ше розкрився в громадянській поезії. Роз глядаючи жанри громадсько-політичної лірики в контексті свідомості епохи,пере конуємось,що образна думка поетеси ор ганічно пов'язана з реальним життям, з найважливішими подіями того часу.Са ме тому двосічні мечі і блискавиці, вог нисті пісні і дзвін кайданів,громи весня ної бурі і борці-прометеїсти з'являються у творчості Лесі Українки як естетични необхідність.Тема революційної бороть би, любов до рідного краю, роздуми про майбутнє народу, завдання і обов'язки митця визначили головний пафос твор чості письменниці,а разом з тим і світ ху дожніх образів. Іван франко найбільший серед сучасників знавець і цінитель поезії Лесі Українки, підсумовуючи її творчий доробок, у 1900 році писав: «Тут кожне слово має силу і пластику… Леся Українка …уміє простими словами викликати глибоке враження».З перших кроків літературної праці поетеси помі чаємо її тяжіння до лірично го циклу як принципу компонування поезії.Це «По дорож до моря»(1888),«Сім струн» (1890),«Кримські спогади»(1890-1891) та інші. Ліричні поезії – це сторінки прагнень і страждань, поривань і сумнівів, радості і горя поетеси. Були в них зоряні верховіття, були й хвилини розпачу.

20.Політичний та психологічний зміст конфлікту в драматичній поемі «Боя риня»Л.Українки Творчість Лесі Укра їнки завжди була тісно пов'язана з жит тям і соціальними та національними виз вольними змаганнями народу, викону вала активну громадянську функцію у цій боротьбі. Геніальна дочка свого народу, Леся Українка добре розуміла, яке велике значення в духовному розвит ку суспільства має національна ідея, тому й звернулася у своїй творчості до історії України. Один із таких творів — драматична поема «Бояриня», яка була написана 1910 року, коли письменниця перебувала на лікуванні в Єгипті. Це єдиний твір поетеси, побудований на матеріалі історичної минувшини Украї ни, твір, який був опублікований після смерті поетеси — 1914 року. Відомі ще два видання — 1918 і 1923 років, але потім, упродовж багатьох десятиріч, через цензурні заборони твір не включався до зібрань спадщини письмен ниці, навіть не згадувався дослідниками її творчості. Тільки в останні роки, після 66 років замовчування, ми дістали змогу ознайомитися з цією драматичною поемою.Тема «Боярині» ґрунтується на подіях минулого, коли Україну у другій половині XVII століття роздирали гострі суспільно-політичні суперечності, пов'я зані зокрема з посиленням колоніаль ного закабалення приєднаних до Моско вії українських лівобережних земель. XVII століття в Україні — це доба Руїни і гетьмана Дорошенка, який вів боротьбу за визволення українського народу з-під гніту російського царату та хотів об'єднати Україну. Правда, не треба шукати у творі конкретних історичних подій доби Руїни, письменниця узагаль нює в ньому долі окремих людей, які потрапили під гніт складних обставин. В основі сюжету твору — історія життя дочки козацького старшини Олекси Перебійного Оксани, яка, одружившись із боярином з українців Степаном, опини лася в Москві. Батько Степана був ко лись козацьким старшиною, але згодом присягнув московському цареві і пере їхав до Москви,«продався за соболі скан динавські», як вважає брат Оксани Іван.Гетьманська Україна того часу мала республіканський устрій і була ніби протиставленням Московському царству з його феодально-кріпосницькою держа вою. Московщина дивилась на Україну як на свою колонію, дедалі більше обмежуючи українську автономію. Го ловна героїня драми тяжко переживала національне приниження. Зіткнувшись у Москві віч-на-віч з численними обмежен нями навіть на родинно-побутовому рів ні, побачивши, що й Степан, і його мати згинаються, як «холопи», під тягарем чужих звичаїв, розгублюючи рештки людської самоповаги, Оксана серцем і розумом відчула покірливість Степана перед царськими прислужниками, адже від цього залежить його становище серед них. Збентежена Оксана з жахом вигукує:Степане, та куди ж се ми попа лись? Та се ж якась неволя бусурменсь ка? Певна річ, що авторка цими словами показує ту неволю, у яку потрапив весь український народ. Оксані дуже боляче, що її чоловік, який колись був добрим козаком, уже сам себе звик називати «боярином Стьопкою». Він — відірвана від національної духовності особа. Втративши свою духовну ментальність, будучи прислужником, Степан зумисне пориває зв'язки з посланцями з України, бо боїться за своє життя. Життя його зводиться до виконання певної ролі. Він знецінив національну гідність, здатність протистояти всьому негативному — і в цьому трагізм цього образу.Не менш тра гічним є й образ Оксани, яка всім серцем кохає Степана, вірить в те, що він оберігає й оберігатиме її рідну Україну. Але поступово вона розуміє, що її Сте пан перетворився на звичайного раба Москви. їй прикро, що він не хоче покинути Москву й повернутися в Україну, нестримно боляче, що «Україна лягла Москві під ноги». Поступово Оксана стає чужою не тільки в Москві, а й в Україні. Втомившись від невизна ченості, бездуховності, у тузі за рідним краєм Оксана помирає. Поема Лесі Українки «Бояриня» має непересічне значення, вона не втратила своєї актуаль ності і в наш час. Адже зараз йде розбу дова вільної, незалежної української дер жави, відроджуються її мова і традиції, мораль і духовність, культура. Твір цей допомагає нам, громадянам України, свідомо обрати дорогу в майбутнє, стати на правильні позиції, щоб не допустити змертвіння національних коренів.

21.Експресія та символіка новеліс тики В.Стефаника Твори Василя Стефаника - шедеври світової новелісти ки. Василь Стефаник увійшов в українсь ку літературу як неперевершений майс тер новели. За спостереженням І. Фран ка, нове покоління, яке з гідністю предс тавляв В. Стефа-ник, намагалося "модер ним європейським способом зобразити своєрідність життя українського наро ду". Новелістика Стефаника дала змогу Франкові узагальнити новаторство моло дих прозаїків, які ніби засідали "в душі своїх героїв і нею, мов магічною ламп ою",висвітлювали їхнє оточення. Переда ча найтонших, найсклад-ніших порухів душі людини, майстерність компонуван ня художньої фрази, нерво-ва експресія мовлення - усе це дає підстави називати Стефаника експресіоністом у мистецтві слова.Найяскравішим зразком соціаль но-психологічної новели стефаниківсь кого типу є "Новина".Тема твору-вбивст во батьком своєї дитини-була взята Сте фаником із самого життя. Головну увагу в ньому зосереджено на психологічному вмотивуванні дій Гриця Летючого. Пись менник порушив тут усталені прийоми композиції: новела починається нібито з розв'язки: "У селі сталася новина, що Гриць Летючий утопив у річці свою дів чинку. Він хотів утопити і старшу, але випросилася".Причина цього страхітли вого злочину - голодне бідування сім'ї після смерті Грицихи. Примара солоду оселилася в хаті. В експозиції письмен ник використовує вражаючі деталі, що ніколи не зітруться з пам'яті читача: "Бог знає, як ті дрібонькі кісточки держа лися вкупі? Лише четверо чорних очей, що були живі і що мали вагу. Здавалося, що ті очі важили б так, як олово, а решта тіла, якби не очі, то полетіла б за вітром, як пір'я!" Впадає в око майстерність у поєднанні погляду автора і точки зору батька на страждання дітей. Гриць жах нувся від їхнього вигляду, все його єство пронизала страшна думка:."Мерці". Найголовнішим у творі є показ мораль них страждань Гриця, котрий не зміг визволитися від нав'язливої ідеї про мертвих дітей і скотився до злочину. Великою силою емоційності позначений фінал твору.Одного вечора батько вихо дить з дітьми надвір. "Довгий огневий пас" пік у серце й голову, камінь давив на груди. він "скреготав зубами, аж го мін лугом розходився". Кинувши дитину в річку, Гриць відпустив старшу Гандзу ню, порадив стати в людей за няньку ще й бучок дав у руки, щоб могла захиститися від собак. А сам пішов до міста, щоб заявити про злочин, вчине ний з любові до страждаючих дітей. Ху дожнє дослідження душі головного ге роя маємо у новелі "Камінний хрест". Йдеться у ній про прощання Івана Діду ха з сусідами у зв'язку з виїздом до Аме рики.Від часу повернення з війська лю ди пам'ятають Івана у виснажливій пра ці. Щороку впрягався поряд з конем і вивозив гній на свою нивку на кам'янис-тому горбі. Обкладав горб дерном, щоб дощі не змивали грунт, обробляв поле. Праця зігнула його в дугу, й стали в селі прозивати Івана Переломаним. Сповіді героя при своє життя вражаючі. Моно логи,що є важливим засобом його індиві дуалізації,обертаються насамперед нав коло образу горба, на якому Іван Дідух встановив на пам'ять селу камінний хрест з вибитими іменами своїм і дружи ни.Образ хреста символізує страдницьку долю селянина, який усе своє життя гірко працював і однаково змушений покидати свою нивку,бо вона не спро можна його прогодувати. Жахи світової війни, яка впродовж кількох років несла смерть галичанам, хвилювали В. Стефа ника. У новелі "Марія" він вивів образ селянки, трьох синів якої забрала кривава хуртовина. Думи Марії зосереджені навколо синів, що були її невимовним щастям. Пригадує Їхнє дитинство, часи юності. Хата,ширшала від молодечого гомону. Сподівалися юнаки, що розваляться імперії і прийде визволення. Кидаються у вир визвольної боротьби, створюють національні з'єднання, над якими замайоріли рідні прапори, загримів "спів про Україну". Ті хвилини національного пробудження навіки увійшли у пам'ять матері. Стефаник передає патріотичне піднесен ня галицької молоді, не вдаючись до докладних описів, але характерні деталі дають відчути урочистість моменту. Тема національно-визвольних змагань художньо розкривається також у новелі "Сини". Двох синів благословив батько на боротьбу "за У країну". Через спогади Максима зринають ті дні, коли Андрій, прощаючись з ним, сказав, що йде визво ляти рідну землю. Надзвичайно хвилю ючими є слова батька, який, усвідомлю ючи небезпечність свого кроку, піднявся до розуміння ідеї державотворення: "Си ну, - кажу, -та є ще в мене менший від тебе, Іван, бери і єго на це діло; він ду жий, най вас обох закопаю в цу нашу землю,аби веріг з цего коріння її не ві торгав у свій бік". Громадянський под виг саможертовності батька має бути виписаний на скрижалях нашої історії. Про талант геніального новеліста І. Франко писав: "Василь Стефаник, може, найбільший артист, який появився у нас від часу Шевченка. Стефаник – абсолют ний пан форми... Його оповідання пливе, бачиться, спокійно,з елементарною сил ою,але власне, сею елементарною силою воно захоплює й нашу душу".