Управління самостійною роботою

Постановка проблеми. Сьогодні, коли вища школа перебудовує навчальний процес відповідно до вимог Болонської концепції, великого значення набуває самостійна творча праця студентів, яка організовується та керується викладачем на основі новітніх методів і засобів навчання.

Згідно з Положенням Міністерства освіти і науки України “Про організацію навчального процесу у вищих закладах освіти” на самостійну роботу студентів передбачено до 2/3 загального обсягу часу, відведеного на вивчення конкретної дисципліни. Мова йде не лише про збільшення кількості годин на самостійне навчання, а про принциповий перегляд організації навчального процесу у ВНЗ, який повинен будуватися так, щоб розвивати уміння вчитися, формувати у студента здібності до саморозвитку, творчого застосування отриманих знань, способів адаптації до професійної діяльності. Це зумовлено, перш за все, відставанням темпів розвитку освітніх процесів і технологій навчання від темпів розвитку науково-технічного прогресу. Значна частина професійних знань, якими повинен оволодіти майбутній фахівець, поновлюється щороку. Сучасний ринок праці потребує ініціативних, цілеспрямованих і творчих спеціалістів, котрі мають високий рівень теоретичної і практичної підготовки, вміють самостійно приймати рішення та є джерелом розвитку і прогресу галузі науки або виробництва, в якій вони задіяні.

Мета вищої школи – це не лише передача студентам інформації, а, насамперед, навчання їх засобам самостійних дій для здобуття й осмислення нової інформації. Це не лише самостійне читання, але й формування оптимальних методів і засобів здобуття знань, які необхідні для практичної діяльності, уміння самостійно працювати, досліджувати, планувати, ставити та вирішувати проблеми. Саме тому на сьогодні питання активізації самостійної роботи студентів у процесі професійної підготовки набувають особливої актуальності.

Аналіз досліджень і публікацій. Активізації самостійної роботи студентів у вищому навчальному закладі присвячено багаточисленні дослідження як вітчизняних, так і зарубіжних психологів, методистів, педагогів, зокрема, В. Буряка, М. Гарунова, О. Євдокимова, Б. Єсипова, А. Івасишина, І. Лернера, П. Підкасистого та і нших. Питан ня ми управління самостійною роботою студентів у позааудиторний час займалися Л. Клименко, В. Шпак та інші. Проблему формування у студентів уміння планувати свою пізнавальну діяльність досліджували А. Лошак, О. Козак, М. Красницький та інші. Системний підхід до організації самостійної роботи студентів досліджувався у працях Г. Гнитецької, Л. Заякиної та інших. Проте у вищих навчальних закладах, враховуючи особливості виробництва на сучасному етапі, виникає об’єктивна потреба більше уваги приділяти самостійній роботі студентів під час професійної підготовки.

Мета статті. Зважаючи на актуальність проблеми та її недостатню розробленість, метою статті є розгляд проблем управління самостійною роботою студентів ВНЗ у процесі професійної підготовки.

Дослідження О. Сліпенької та І. Коц показують, що досить багато студентів не задоволені обставинами організації самостійної роботи, її результатами, зворотним зв'язком з викладачами, контролем. Студенти називають такі позитивні моменти в організації самостійної роботи, як: творча самореалізація особистості; пізнання нового через отримання додаткових знань; розвиток культури мислення; більш глибоке освоєння матеріалу; розвиток індивідуальних якостей особистості; вироблення власної думки; міжособистісне спілкування у процесі навчання. Одночасно існує ряд перешкод, які виникають у студентів під час самостійної роботи, як от: відсутність уміння самостійно працювати; брак уміння пов'язувати теоретичні знання з практикою. Це свідчить про те, що проблема організації самостійної роботи стоїть достатньо гостро [8].

Самостійну роботу студентів під час їхньої професійної підготовки Т. Картель розглядає як умову професійного становлення. Цей вид передбачає формування професійних якостей, умінь, навичок, інтересу до обраної професії, мотивів нею займатися. Самостійна робота студентів є фактором, котрий сприяє швидшому й ефективнішому проходженню цього процесу [5]. Організація означеного виду навчальної діяльності пов'язана з цілою низкою достатньо складних педагогічних проблем: відсутність чітких методик щодо формування навичок самостійної роботи; визначення реального бюджету часу студентів і його раціональне використання; визначення шляхів оптимального поєднання навчальної, пізнавальної та наукової роботи студентів у цілісному навчальному процесі вищої школи.

На сьогодні у ВНЗ переважає вузько дисциплінарний підхід до викладання, який дозволяє здійснювати навчання на достатньому науковому рівні, проте обмежує можливості ініціативи самого студента. Замість моделювання реального світу виробничих відносин, де майбутній фахівець планує працювати, все інколи зводиться лише до навчальної, технологічної та виробничої практики, під час яких студент виконує домашні завдання, спрямовані лише на закріплення навчального матеріалу, без його співвідношення з дійсністю.

Ефективна активізація самостійної роботи студентів характеризується не пошуком узагалі, а пошуком шляхів розв’язання проблем; не лише засвоєнням результатів наукового пізнання, системи знань, але й самого шляху процесу отримання цих результатів, формування пізнавальної самостійної діяльності студентів, розвитку творчих здібностей. Проходження студентами у сіх видів виробничої практики розглядається сьогодні як один з видів самостійної роботи, спрямованої на формування у фахівця навичок активної професійної діяльності, оскільки праця сучасного фахівця на виробництві – це багатогранна активна діяльність. Не є таємницею те, що під час навчальної практики вся самостійна робота інколи зводиться до екскурсії та переписування звітів. Це різко зменшує творче навантаження студентів, порівняно з аудиторними заняттями.

Крім того, як можна підготувати фахівця, котрий розуміє соціальну значущість результатів своєї праці, якщо технологічною практикою керує одна кафедра, а виробничою – інша, та й до того ж не координуючи свої завдання. У ВНЗ до сьогодні відсутня єдина система формування досвіду продуктивної навчальної, виробничої та наукової роботи, немає неперервності у практичній підготовці студентів, яка дозволяє підвести їх до активного виконання професійних обов’язків. Самостійна робота студентів регулюється не лише різними кафедрами, а й різними керуючими органами (деканат, відділ практики, кафедри). Проте раціональна організація, планування й контроль самостійної роботи студентів, її подальша активізація – все це важливі завдання удосконалення навчально-виховного процесу. Отже, вкрай важливо створювати нормативи для самостійної роботи під час практики. Викладачам необхідні методичні поради щодо планування, формування змісту практик з урахуванням індивідуальних і вікових особливостей кожного студента.

Індивідуальність виконання самостійної роботи передбачає інший підхід до її організації. Діяльність викладача в організації самостійної роботи студентів повинна базуватися на основі індивідуально-орієнтованого підходу та передбачати такі напрями: оптимальне співвідношення годин аудиторної та позааудиторної самостійної роботи студентів; раціональний відбір навчального матеріалу з урахуванням його обсягу й рівня інформативності; розробка завдань різного рівня складності з предмета, що вивчається; складання завдань для різних типологічних груп; створення позитивного емоційного середовища на занятті; поєднання групової та індивідуальної форм роботи студентів з урахуванням особливостей типологічних груп; надання консультативної допомоги студентам, з урахуванням їх індивідуальних особливостей і рівня складності завдання; застосування методів і засобів контролю за результативністю виконання самостійної роботи.

У межах Болонського процесу важливе значення для організації самостійної роботи кожного студента відіграє складання індивідуального плану, який є одночасно засобом інформування про необхідний обсяг самостійного засвоєння дисципліни. Подібна система вже використовувалася свого часу в Московському фізико-технічному інституті (МФТІ), де кожний студент отримував графік завдань на семестр. Це забезпечувало організацію систематичної самостійної роботи студентів протягом семестру. Студент зобов'язувався дотримуватися графік а і час від часу звітувати перед викладачем про йог о виконання.

А. Каганов зазначає, що фахівець, який володіє здатністю і прагненням поповнювати старі й отримувати нові знання, уміння й навички як в галузі своєї, вузької спеціалізації, так і в мас штабі спеціальності і навіть інших спеціальностей, якщо це від нього вимагатиме практика, володіє професійною самостійністю [4]. Тому, необхідно створювати реальні можливості щодо глибокої спеціалізації та професіоналізації. За рахунок розподілу системи завдань можливо увести різну підготовку фахівців за основними видами діяльності: управлінської, технологічної, дослідницької, наукової тощо. Це дозволить ефективно сполучати предметно-орієнтовану підготовку, регламентовану навчальними планами, з функціонально-орієнтованою, яка здійснюється безпосередньо у сфері трудової діяльності. Проте професiоналiзацiя завдань для самостійної роботи студента ще не має масового характеру, мабуть тому, що їхня розробка пов'язана з наявністю об`єктивних методичних труднощів; визначенням переліку професійних знань, умінь і навичок майбутнього фахівця та формуванням його профілю роботи, а також розробкою його професiограми.

Самостійна діяльність студентів – це єдиний процес, який складається з багатьох елементів. Завданням організації самостійної роботи студентів є збалансування всіх елементів самостійної роботи та забезпечення ефективного входження студента у професійне середовище. Традиційно педагоги вищої школи трактують сутність самостійної роботи (П. Підкасистий) як “засіб організації та виконання студентами визначеної пізнавальної діяльності ”. Такий підхід дає можливість поділити самостійну роботу студентів на аудиторну і позааудиторну.

Під час аудиторних занять студенти слухають лекції, конспектують їх, виконують практичні та лабораторні роботи, беруть участь у дискусіях або в обговоренні питань на семінарських заняттях тощо. Основа аудиторних форм самостійної роботи – це творче спілкування студентів з викладачем. Викладач планує, спрямовує, координує та контролює самостійну діяльність студентів, тобто створює умови ї хньої навчальної діяльності, організує й активізує її. Активність студента, що спонукається викладачем, виявляється у його власних діях, без скутості та страху зробити помилки. Тому сьогодні аудиторна самостійна робота має передбачати застосування активних методів навчання – ділові ігри, аналіз виробничих ситуацій, виконання творчих проектів, дослідницькі, пошукові, проблемні методи навчання тощо. Передумовою успіху слугує ретельна підготовка до неї.

О. Королюк пропонує розробляти систему навчальних завдань для самостійної роботи студентів на основі принципів [6]: 1) поступове ускладнення завдань; 2) передбачення у процесі роботи самостійного здійснення студентами реконструкцій, перетворень, вирішення завдань пошукового характеру; 3) мотивація виконання завдань для самостійної роботи; 4) використання завдань, які б відкривали простір для поглиблення та розширення знань, професійних здібностей і творчого мислення.

Позааудиторна самостійна робота студентів, завдяки пасивній участі викладача, потребує особливої уваги щодо організації та методичного забезпечення. Проте не з’ясувавши питання про взаємодію кафедр щодо визначення видів та обсягу самостійних завдань, не можна вимагати від студента відповідного планування свого часу, передбаченого навчальним планом для самостійної роботи. Важливим фактором активізації позааудиторної самостійної роботи студентів, як вважає І. Грудкова, є організація навчально-наукового стажування, що передбачає: роботу з підручниками, навчальними посібниками, першоджерелами в позалекційний час (конспектування, реферування, складання тез); конспектами лекцій (до і після них); документами; розв'язання задач, виконання вправ, самостійні спостереження, написання творів і переказів, підготовка доповідей, наукових повідомлень, переклад спеціальної літератури, виконання індивідуальних завдань, залучення студентів усіх курсів до активної науково-дослідної роботи різного рівня складності тощо [2].

Години самостійної роботи, подані у навчальних планах до кожної дисципліни, є, на наш погляд, розподілом сфер впливу, в той час як цю частину студентської праці необхідно планувати як єдине ціле, з урахуванням індивідуальних особливостей студентів. Крім того, розглядати обсяг самостійних годин потрібно в контексті усієї навчально-трудової діяльності студента. Уміння студента планувати власну позааудиторну самостійну роботу залежить від його уміння організувати розумову працю, що також вкрай необхідно майбутньому фахівцю, оскільки саме це становить основу його професійної діяльності. Сьогодні досить часто можна почути таку думку, що майбутнього спеціаліста необхідно привчати до нестандартного мислення. Ці навички, як стверджує А. Лутошкін, відточуються у процесі самостійної роботи [7]. Самостійність стає професійно необхідною якістю особистості будь-якого спеціаліста, підкреслює А. Цюприк. Отже, у вищій школі самостійна робота студентів посідає вагоме місце. Вона передбачає обов’язкове оволодіння прийомами самостійного набуття знань та їх наступного творчого використання. Результатом навчання має бути відкритий і сприйнятливий до всього нового та прогресивного інтелект [10]. Організація розумової діяльності забезпечує сприйняття, усвідомлення, запам’ятовування, узагальнення, готовність до пошуку необхідного рішення. Студент тим самим розвиває самосвідомість, самодисципліну, особисту відповідальність, отримує задоволення від самовдосконалення, самопізнання, самореалізації.

На сьогодні у ВНЗ для оволодіння технологією розумової праці вивчають курс “Уведення до фаху”. Проте для розвитку здатності студента до самоуправління власною розумовою працею необхідні об’єднані зусилля всіх викладачів протягом усього періоду навчання у ВНЗ. Не всі підприємства, де студенти проходять практику, забезпечують випускників місцями, відповідно до рівня підготовки. Реальні завдання до курсових і дипломних робіт у багатьох ВНЗ скоріше за все виключення, ніж обов’язковість. Ці недоліки призводять до формального навчання, випуску фахівців без достатнього досвіду самостійної роботи, які володіють знаннями, але не мають навичок роботи.

Висновки. Активізація самостійної роботи студентів дозволить розвивати творчу активність, спостережливість, логічне мислення студентів; прищепити культуру розумової і фізичної праці, вчитися самостійно працювати, прагнути досягнення поставленої мети; формувати професіоналізм майбутніх фахівців ще під час навчання у ВНЗ та постійно вдосконалюватися в обраній професії.

Перспективи подальших пошуків у напрямку дослідження.

Ефективність становлення фахівця залежить також й від можливостей, які надаються студентам під час навчання: достатній аудиторний фонд матеріально-технічного обладнання, аудіовізуальні засоби, інформаційний фонд і програмні продукти, навчальна та наукова література, методичне забезпечення.

7. контроль самостійної роботи студентів

В качестве контроля ВСРС могут использоваться следующие формы:

- итоговые семестровые зачеты и экзамены;

- индивидуальные беседы и консультации с преподавателем;

- проверка рефератов и письменных текстов докладов;

- коллоквиумы;

- проверка письменных отчетов;

- тестирование;

- промежуточные зачеты;

- проведение групповых письменных контрольных работ с их провер-кой;

- проверка конспектов практических занятий, источников, монографий и статей;

- защита курсовых работ;

- самоотчеты;

- тестирование по определенным заданиям и др.

Для оценки деятельности студента может быть использована рейтинго-вая система оценки, позволяющая эффективно контролировать и стимулиро-вать работу, как на занятиях, так и при подготовке к ним. Условия рейтинго-вой системы оценки СРС должны быть максимально унифицированы и свое-временно доведены до сведения студентов.

УЧЕТ И ОТЧЕТНОСТЬ ПО ВСРС

Формы отчетности по ВСРС разрабатываются учебными подразделе-ниями (факультетами и общеуниверситетскими кафедрами) и утверждаются деканом факультета (заведующим кафедрой).

Работа преподавателя по руководству ВСРС отражается в индивиду-альных планах преподавателя.

Вопросы организации, качества руководства, методической обеспечен-ности ВСРС рассматриваются и анализируются на заседаниях кафедр, учебно-методических комиссий, ученых советов факультетов.

8. форми практичної підготовки студентів

Основні види практики у вищих закладах юридичної освіти такі:

• позанавчальна, що проводиться у формі залучення студентів у вільний від планових занять час до роботи в юридичних установах та об´єднаннях, участі в заходах з охорони громадського порядку, профілактики правопорушень серед молоді тощо. Цей вид практики передбачається в річних планах та графіках проходження навчального процесу вищого закладу освіти за поданням відповідних кафедр;

• ознайомча, призначена для первинного ознайомлення студентів з різними видами юридичної діяльності, формування професійних ціннісних орієнтацій, покращання професійного відбору;

• стажування — завершальний етап навчання, проводиться після опанування студентом теоретичної частини та перед виконанням кваліфікаційної роботи або дипломного проекту, з метою підготовки майбутніх спеціа-лістів-юристів до самостійного виконання професійних функцій на певній посаді чи у сфері професійної діяльності, набуття ними необхідних професійних навичок та умінь, збирання фактичного матеріалу для виконання кваліфікаційної та дипломної роботи, складання державних екзаменів. Під час цієї практики поглиблюють та закріплюють теоретичні знання з усіх дисциплін навчального плану.

Зміст і послідовність практики визначають відповідними програмами та іншими методичними документами, які розробляються вищим закладом освіти згідно з навчальним планом, затверджуються ректором або предтавниками замовників фахівців:

• наскрізною програмою практики, яка повинна відповідати нормативним документам Міністерства освіти і науки України, інших міністерств та відомств, вимогам замовників, навчальному плану, освітньо-професійній програмі спеціальності, кваліфікаційній характеристиці спеціалістів;

• робочими програмами відповідних видів практики, які зокрема містять рекомендації щодо видів, форм, тестів перевірки рівня знань, умінь, навичок, яких студенти мають набути.