Стрільба гладкостінної артилерії

 

Заряджання знарядь

 

Знаряддя до кінця XV в. не риси наперед приготованих зарядів. При заряджанні з казни заряд насипався в окрему камору і в камору потім вставлялася дерев'яна пробка. В знаряддях, що заряджають з дула, заряд відмірявся шуфлою (рис. 2.7-3) і на ній досилався до дна каналу, Потім шуфла поверталася на 180? і злегка струшувалася, щоб висипався з неї весь порох.

Для отримання належної величини заряду це повторювалося кілька разів. По деяких вказівках заряд в довгих безкамерних знаряддях Повинен займати по довжині каналу 3 калібри. Заряд прибивався прибійником до тих пір, поки не показувався із запального каналу. Потім досилалася дерев'яна втулка довжиною в 1 калібр. Снаряд вільно укочувався в канал

ствола або. його досилали прибійником і зазори між снарядом і каналом забивалися навощеним або смоленим мотузком за допомогою дерев'яних клинів.

При заряджанні розжареними ядрами вслід за зарядом досилався пиж з дерева або ганчірок, а потім пижі з мокрих ганчірок, дерну і потім вже ядро. Зазори не забивалися вірьовками з побоювання, що за час цієї роботи може відбутися постріл.

При заряджанні градом (шматками каменя, заліза) на дерев'яну втулку накладалося каміння, яке іноді розділялося на шари глиняними пижами.

Незабаром в ці прийоми заряджання були внесені зміни, а саме, канал знаряддя заздалегідь пробанював банником (рис. 2.7-1), колодка якого була покрита овчиною. Потім досилали шуфлою першу частину заряду, прибивали прибійником потім досилали наступні порції заряду. Дославши пиж, пробанивали знаряддя, щоб зняти порох, який міг прокидатися на стінки каналу і не був зібраний пижем, і потім вже досилали снаряд, обернутий промасленими ганчірками і паклею. Заряджання вимагало багато тривалих, операцій, а тому, скорострільність була дуже невеликою. Є свідчення, що з крупних знарядь під час облог ледве встигали зробити 4 постріли в день.

Проте ця вказівка не повно, мабуть по ходу справи і не вимагалося частіше стріляти.

З XV в. заряди поміщаються в картузах з якої-небудь тканини (1), паперу або пергаменту.

Із застосуванням картузів відпали деякі дії по зарядження знарядь (прибивание зарядів, досилання втулок, пробанивание після цього каналу), що звичайно спричинило за собою значне збільшення скорострільності. Але саме ця обставина - збільшення скорострільності - приводило до повернення до старих прийомів заряджанні шуфлою, щоб зменшити

витрату пороху і його. Додалися прийоми опудрення трубок м'якоттю з мякотниці і проколювання заряду протравником для більш легкого запалювання

заряду.

В іншому прийоми заряджання збереглися, як описано, до введення нарізної артилерії.

Картуз з паперу виготовлявся так: папір намотували на оправку. Заряджання вимагало багато тривалих, операцій, а тому, скорострільність була дуже невеликою. Є свідчення, що з

крупних знарядь під час облог ледве встигали зробити 4 постріли в день.

Проте ця вказівка не повно, мабуть по ходу справи і не вимагалося частіше стріляти.

З XV в. заряди поміщаються в картузах з якої-небудь тканини (1), паперу або пергаменту.

Із застосуванням картузів відпали деякі дії по зарядження знарядь (прибивание зарядів, досилання втулок, пробанивание після цього каналу), що звичайно спричинило за собою значне збільшення скорострільності. Але саме ця обставина - збільшення скорострільності - приводило до повернення до старих прийомів заряджанні шуфлою, щоб зменшити

витрату пороху і його. Додалися прийоми опудрення трубок м'якоттю з мякотниці і проколювання заряду протравником для більш легкого запалювання

заряду.

В іншому прийоми заряджання збереглися, як описано, до введення нарізної артилерії.

Картуз з паперу виготовлявся так: папір намотували на оправку циліндрової форми і склеювався. Після просушування зніриси і приклеювали дно. В готову гільзу насипали заряд, вкладали паклю і потім шпігель. У виїмку шпігеля вкладали снаряд і прив'язували його до гільзи. Картузи з матерії проклеювалися спеціальним клеєм для запобігання пороху від того, що відволожується.

 

Принладдя

 

У зв'язку із заряджанням знарядь і їх розрядкою застосовувалася наступна приналежність (рис.2.1).

Банники спочатку із смушковою щіткою, а з початку XIX с.- щетинною. На іншому кінці банника зміцнювалася дерев'яна колодка прибійника для досилання снарядів (мал. 2.1). В знаряддях великих калібрів прибійник представляв окремий предмет. Це було особливо потрібно у тому випадку, коли банник забезпечувався ручкою на кінці держака для того, щоб їм можна було діяти, стоячи не перед дулом, а дещо осторонь.

При випадковому вибуху той хто банить, міг втратити руку, а не позбавитися життю як це могло бути при баннику без особливої ручки.

 

Рисунок 2.1

 

При банені належало закривати пальцем запальний канал для найшвидшого і більш надійного потухання залишків тліючого картуза.

Для запобігання пальця від опіків на нього надягали шкіряний напальник. Для зняття нагару налипаючого на стінки каналу і не видаленого при банені, застосовувався скребок.

На рис.2.1 видні предмети приналежності:

а) для заряджання - банники, прибійники, шуфла і протравник

б) для повідомлення вогню - протравник і пальник;

в) для чищення каналу - банник і скребок;

г) для розрядки знаряддя - пташина мова.

 

 

Рисунок-2.2 Рисунок-2.3

 

Для прицілювання знарядь служили приціли у віце прямих брусків з розподілами в лініях і мушка. Лінія прицілювання розташовувалася в площині, перпендикулярної осі цапф і проходячої через вісь каналу ствола.

Вгорі стебла прицілу зміцнювався щиток або з прорізом або з невеликою дірочкою для візування через них на вершину мушки.

Робилися приціли або навісні, коливаючи (за пропозицією Кабанова), або закріплювалися на стволі (за пропозицією Бестужева див. рис.1.2). Останні простіші в обігу (усувалися прийоми по навішуванню і зняттю їх із знаряддя).

Для рикошетної і навісної стрільби були спеціальні довгі доладні приціли. Останні складалися з планок зсовувань.

Застосовувалися і квадранти з схилом і з рівнем.

Наведення гармат, гаубиць, одно рогів виключена пряма.

Для стрільби з мортир застосовувалося наведення і по невидимій меті. Виконувалася вона таким чином. На бруствері батареї в створі знаряддя - мета встановлювалися тонкі коли або шомполи. Потім позаду знаряддя встановлювалася тринога з схилом для усунення гойдання, його гиря опускалася у відро або в баклагу з водою. Нитку схилу встановлювали в створі шомполів і, нарешті, пересуваючи мортиру, приводили нанесену на стволі її білу лінію в створ схил - задній шомпол. Кут піднесення додавали або квадрантом або поворотом подушки підйомного механізму. Остання представляла призму багатогранного

перетину, причому грані складали з горизонтом кути відповідно: одна 30?, інша 45? і третя 60?; інші грані не риси певного кута нахилу. На грань з необхідним кутом нахилу опускалася дульна частина мортири і тим самим їй був доданий належний кут піднесення.

 

Виробництво стрільби

 

Стрільба польової артилерії проводилася виключно прямим наведенням; ядрами, гранатами і картечними гранатами. На близькі дистанції, менше 250 саж. (500 м), стріляли картеччю.

Ядра, рикошетити, завдавали поразки не тільки в місці першого падіння, але і в місцях подальших падінь, чому ними було вигідно стріляти по глибоких компактних побудовах супротивника - каре, вхід військ або вихід з дефіле.

Гранати застосовувалися для дії по більш тонких ладах, по військах в укриттях, для враження артилерії.

Картеч - для самооборони, для дії по атакуючому супротивнику. Поки картеч давала поразки на відстанях більших, ніж дійсний рушничний вогонь, вона знаходила широке вживання. З середини минулого століття рушничний вогонь завдавав вже серйозної поразки з відстаней 300 і навіть 400 саж. (600 - 850 м), чому вживання картечі скорочується.

При виході з бою застосовували стрільбу на відвезенні. Знаряддя в бойовому положенні прив'язувалося до передка за допомогою довгого каната (метрів 10 - 12) і, таким чином, поволі рухалося. На ходу його заряджали і, по готовності і у відповідне час, стріляли.

Дозволю собі навести приклад стрільби з відвезенням.

В битві під Аустерліцем 20.II.1805 р. наша артилерія відступала, відстрілюючись на відвезеннях. У знаряддя, яким командував підпоручик Демідов, лопнуло відвезення, знаряддя зупинилося. Залпом ворожої піхоти вся гарматна обслуга була виведена з ладу.

Демідов вихопив шпагу і з цією зброєю намагався захищати довірене йому знаряддя. Що під'їхав до цього місця Наполеон врятував сміливця від неминучої смерті - від тих, що оточення Демідова французів.

Цей приклад, хоча рисо дає в значенні ілюстрації способу стрільби з відвезенням, яке і так ясне, але він яскраво блищить героїзмом артилеристів, що, здається, тут цілком доречний.

Бойові досліди показують, що спостерігався наступний прийом віддзеркалення атак навіть кавалерійських. Батарея відважно виноситься вперед назустріч атакуючому, швидко повертає довкруги, знімається з передків і негайно впритул проводить залп картеччю. Цей прийом відбиття атаки звичайно супроводився успіхом.

В тому ж бою під Аустерліцем презразкааженьці і семеновці вимушені відступати. На допомогу їм настигнули частини гвардійської кавалерії з кінною ротою полковника Костенецкого. Рота відкрила швидкий вогонь, а кавалерія понеслася в атаку. Супротивник був перекинутий, але наші частини натрапили на батальйон французької піхоти в повній бойовій готовності, який не забарився відкрити сильний рушничний вогонь. В цю критичну хвилину Костенецкий виділяє 4 знаряддя під командою капітана Козена які негайно винеслися вперед і, наблизилися до ворожого батальйону настільки 'близко, що були видні вороги'зробили п'ять пострілів картеччю. Французький батальйон був розгромлений, а кіннота довершила його остаточну поразку.

Нарешті, відомий такий випадок відбиття кавалерійської атаки артилерією, мав місце в Бородінськом бою. Одна наша батарея була атакована польськими уланами. Батарея розстріляла всі боєприпаси але не розгубилася. Атака була відбита, але врукопашну.

Зброєю служили банники і інша приналежність. Трапився тут доблесний генерал Костенецкий, що відрізнявся величезною силою і багатирським зростом, теж кинувся в атаку і обломив в цій сутичці два банники. Розказують що на підставі цього Костенецкий просив Олександра I надалі забезпечувати кінні артилерійські роти залізними банниками, на що Олександр I відповів: 'железные банники у мене можуть бути, але звідки узяти Костенецких, щоб володіти ими'.

Дії під фортецями в багатьох війнах риси переважаюче значення. В XIV - XVI сторіччях війни майже виключно велися за оволодіння замками, містами, які всі були укріплено.

Сила артилерії, що з часом збільшується, з одного боку, а з іншою - збільшення площі, займаних містами, і рисе значення більшості з них в політичному і військовому відношенні привели до того що укріплювати стали лише деякі міста. В таких містах влаштовувалися фортеці, що зводилися за всіма правилами військово-інженерної науки.

Звичайно в кожній фортеці влаштовувалася центральна огорожа - цитадель - з більш менш широкою системою фортифікаційних споруд.

В плані цитадель риса вид багатокутника. Лінії, сполучаючі дві сусідні вершини багатокутника складали лінію полігону. На лінії полігону зводилися укріплені фронти, наступні ззразкааження, що риси: бастіонний полігональний фронт, крерисьерный і тенальный.

В профілі зміцнення риси наступне ззразкааження: вал із землі, рів, крутизна якого підтримувалися звичайно цегляними стінками товщиною 8 - 10 фут (21/2 - 3 м). Найближча до валу стінка називалася ескарпом, інша контрескарпом. Попереду контрескарпа розташовувалися: прикритий шлях, банкет для стрільців і бруствер, гласисом, що називався. Гласис підводився під вогонь захисників головного валу. За бруствером останнього розташовувалася на насыпах-барбетах артилерія а на банкетах - стрілки. За головним валом проходила військова дорога і, нарешті, розміщувалася внутрішня частина цитаделі,

на якій зосереджувалися склади, казарми, житлові будинки і та ін. Під валом влаштовувалися казарми для гарнізону захищені цегляними зведеннями і товщиною землі валу. Бастіонний фронт (рис..2.1) давав попереду лежачій місцевості дзразкау перехресну оборону як артилерійську, так і стрілецьку. Для того, щоб рух супротивника по напряму рівнодії витікаючого кута бастіону був небезпечним (оскільки по цьому напряму - напряму капитали (2) - могло стріляти, власне кажучи, одне знаряддя, встановлене в цьому кутку, бастіону) попереду куртини влаштовувалися оборонні споруди (равеліни) які або охоплювалися загальним гласисом зі всією цитаделлю або виносилися за нього і риси свій власний гласис.

Полігональний фронт, такого ж профілю як і бастіонний, майже співпадав з лінією полігону, складаючи звичайно тупий кут, обернутий вершиною до центру цитаделі.

При куті більш гострому виходив тенальный фронт.

Крерисьерний фронт теж майже співпадав з лінією полігону, але мав декілька невеликих зламів лінії. Ці злами і фланки бастіонного фронту і особливі споруди в кутку полігонального фронту або під флангами призначалися для установки на них або в особливих в них міцних спорудах - казематах, знарядь для подовжнього обстрілу ровів, щоб зробити перехід через рів неможливим або вельми скрутним.

При такому характері пристрою фортець артилерія облягаючого повинна була вирішувати наступні задачі в загальній системі атаки фортеці.

1. Виробництво загального обстрілу центру фортеці з метою знищення складів, розповсюдження пожеж, моральної дії на жителів і гарнізон. Такий загальний обстріл називається бомбардуванням. Форт, що бомбардується має великі розміри і оскільки всякий падаючий усередині фортеці снаряд до певної міри виконує своє призначення, то для бомбардування слід призначати знаряддя особливо далекобійні, хоч би і не дуже великої могутності. В період гладкостінной артилерії самими далекобійними були мортири, оскільки гарматам по слабкості дерев'яних лафетів не можна було додавати великих кутів піднесення. Для бомбардування призначалися 2-пд і 5-пд мортири. Снаряди цих мортир падаючи на споруди, руйнували навіть найміцніші з них і крім того, володіли запалювальною і картечною дією. Разом з ними могли бомбардувати і 24-фн і навіть 12-фе гармати при найбільшому заряді.

Бомбардування нерідко викликало падіння фортеці, особливо якщо в ній населення було численним.

2. Якщо бомбардування не приводило до бажаних результатів, то приступали до знищення озброєння фортеці, вели артилерійську боротьбу. Стрільба по артилерії проводилася безпосередньо по знаряддях, видимих або поверх бруствера (банка) або в амбразурі, або анфіладним вогнем (уздовж валу). В останньому випадку рекомендувалося вести навісно-рикошетну стрільбу.

Стрільба по збиттю знарядь називалася демонтажем. Таким чином, демонтаж міг бути, фронтальним анфіладним і навісно-рикошетним.

Виконання останнього виду демонтажу вимагало підбору заряду і кута піднесення, що відповідає розташуванню мети і виду зміцненьтому воно вимагало великого мистецтва.

3. Найрішучішою дією проти фортеці був штурм. Суворов віддавав перевагу штурму іншим видам дій проти фортеці (блокада, бомбардування і поступова або правильна атака), але штурм повинен бути вельми ретельно підготовлений, вироблений раптово і одночасно в багатьох місцях. У разі невдачі штурмуючі війська несуть величезні втрати у вельми короткий проміжок часу, що сильно знижує дух військ.

Дія артилерії при штурмі схоже з діями польової артилерії.

4. При веденні поступової або 'правильной атаки' війська облоги поступово наближаються до кріпосних веркам. Під час цього зближення артилерія руйнує казарми, каземати, знищує артилерію і живу силу, відзразкаажає вилазки з фортеці.

Нарешті, все-таки для узяття фортеці доводиться вдаватися до штурму. Задачею артилерії при підготовці штурму є руйнування ескарпа і контрескарпа для утворення в них пролому і зручного проходу всередину кріпосної огорожі і знищення флангової оборони ровів.

5. Для руйнування ескарпа проводять стрільбу, звану брешированием. Батареї бреширования звичайно розташовувалися на гласисе - 'батареи вінчання гласиса', тобто на відстані від брешируемой стіни близько 100 м. На такій відстані навіть знаряддя гладкостінной артилерія могло вести вельми точний вогонь - класти снаряд до снаряда. Тому, за пропозицією відомого французького артилериста Піобера, для бреширования застосовувався 'способ проробляє борозд' полягаючий в тому, що проробляли спочатку суцільну крізну пробоїну в ескарпі горизонтально на висоті близько 1/3 від дна рову, довгою метрів 20. Якщо стіна не вкачувалася після цього, то від кінців борозни робили дві вертикальні борозни йдучи від низу до верху. По обваленні стіни, якщо вона не розламувалася на порівняно невеликі шматки, її розбивали пострілами, а земляний насип збивали снарядами, щоб засипати уламки стіни. Після отримання пролому (3) стіна і земля, що обсипалася, частиною закривали обстріл знарядь, фланкирующих рів. Але проте знищення флангової оборони було необхідне. Воно досягалося анфіладним вогнем уздовж рову по амбразурах фланкирующих рів знарядь. Якщо розташувати анфіладні батареї не вдавалося, флангова оборона ровів знищувалася стрільбою 'а бриколь', - стріляли по ескарпу з таким розрахунком, щоб снаряд, рикошетити, потрапляв в амбразуру фланкирующей рів споруди.

Стрільба кріпосної артилерії зводилася до демонтажу, знищенню саперних робіт атаки і її живої сили.

Берегова артилерія організувалася у вигляді ряду батарей з таким розрахунком, щоб по кораблях, що атакують фортецю, можна було зосередити вогонь можливо більшого числа знарядь. На озброєння призначалися 24-фн, 60-фн і бомбические гармати карронады і мортири.

Стрільба проводилася прямим наведенням. Оскільки кораблі, атакуючі фортеці, ставали частіше всього на якір, то стрільба із знарядь берегових батарей не представляла великих утруднень і супроводилася звичайно успіхом.

У разі високого розташування батарей кораблі підходили дуже близько до берега і стрільба по них ставала неможливою, оскільки верстати переважно не допускали стрільби при кутах відміни. Вихід був знайдений в пристрої особливих верстатів для 'склонительной стрельбы'.

 

 

 

Рисунок 2.4