Правові основи функцонування підприємства.

Підприємства мають діяти в межах законодавства, що регулює усі напрямки його діяльності. З поміж усіх юридичних актів визначальними є Закон України про підприємництво та статут підприємства, колективний договір. Закон про підприємництво: визначає види і організаційні форми підприємств, правила їх створення і ліквідації, механізм здійснення ним підприємницької діяльності; створює рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності на майно і системи господарювання; забезпечує самостійність підприємств, чітко фіксує їх права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини з іншими господарюючими суб’єктами та державою.

Будь-яке підприємство діє на підставі власного статуту, тобто зібрання правил, що регулюють сукупну їх діяльність, взаємовідносини з іншими господарюючими суб’єктами.

Велике значення має також трудовий договір – угода між трудовими колективами в особі профспілки та адміністрацією, що укладається щорічно і не може суперечити діючому законодавству.

Колективним договором регулюються виробничі, трудові та економічні відносини трудового колективу з адміністрацією усякого підприємсчтва, яке виконристовує найману працю.

 

Класифікація підприємств.

Досить повна класифікація забезпечується такими ознаками:

1)мета і характер діяльності (комерційні, некомерційні)

2)форма власності майна (приватна, колективна, державні, спільні).

3)належність капіталу (національні, закордонні, змішані).

4)правовий статус і форма господарювання (одноосібні, кооперативні, орендні, господарські товариства).

5)галузево-функціональний вид діяльності (промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, торгівельні, виробничо-торгові, товарно-посередницькі, іноваційно-впроваджувальні, лізінгові, банківські, страхові, туристичні тощо).

6)технологічна і територіальна цілісність (голловні, дочірні, асоційовані, філії).

7)розмір та чисельність працівнків (малі, средні, великі).

Існують також добровільні об’єднанн підприємств:

1)асоціації – найпростіша форма договірного об’єднання підприємств з метою постійної координації господарської діяльності.

2)корпорація – договірне об’єднання господарчих суб’єктів на основі інтеграції їх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів, з делегуванням певних повноважень централізованого регулювання кожного з учасників;

3)консорціум – тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної мети.

4)концерни – форма статутних об’єднань підприємств, що характеризується єдністю власності і контролю.

5)картелі - договірне об’єднання підприємств переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності.

6)синдикати – організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створення спільного збутового органу.

7)трести – монополістичне об’єднання підприємств, що раніше належали різним підприємям, в єдиний виробничо-господарський комплекс.

8)холдінги – державницьке інтегроване товариство, що само безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої фінансові кошти для придбання контрольних пакетів акцій інштих підприємств, які є учасниками концерну.

9)фінансові групи - об’єднання юридично та економічно самостійних підприємств різних галузей народного господарства.

36. Методи організації виробництва.

Є два метода організації виробництва: потоковий і непотоковий. Непотоковому виробництву властиві такі ознаки:

-на робочих місцях обробляються різні за конструкцією і технологією виготовлення предмети праці, бо кількість кожного з них невелика і недостатня для нормального завантаження устаткування

-робочі місця розташовані однотипними робочими групами без певного зв’язку з послідовністю виконання операцій.

-предмети праці у процесі обробки переміщуються складними маршрутами, внаслідок чого існують великі перерви між операціями. Непотоковий метод має наступні модифікації: одинично-технологічний, партійно-технологічний, предметно-груповий.

Потокове виробництво – високоефективний метод організації виробничого процесу. Потокове виробництво має такі ознаки:

-за групою робочих місць закріплюється обробка або складання предмета одного найменування або обмеженої кількості найменувань.

-робочі місця розташовуються послідовно за ходом технологічного процесу

-технологічний процес має високу коопераційну диференціацію, на кожному робочому місці виконується одна або декілька подібних операцій.

-предмети праці передаються з операції на операцію поштучно або невеликими партіями згідно з ритмом роботи.

38. Поняття, види і значення інфраструктури.

Інфраструктура підприємства – це комплекс цехів, господарств та служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства. Це своєрідний тил підприємства, без якого неможлива його нормальна робота. Інфраструктура підприємства поділяється на виробничу та соціальну. Виробнича інфраструктура – це сукупність підрозділів, які прямо не беруть участь у створенні основної продукції, але своєю діяльністю сприяють роботі основних цехів, створюючи необхідні для цього умови. Виробничу інфраструктуру складають:

-допоміжні та обслуговуючі цехи та господарства

-допоміжні дільниці та служби, що розміщені у основних цехах

-магістральні об’єкти, комунікаційні мережі, засоби збору та обробки інформації, природоохоронні споруди тощо.

Соціальна інфраструктура – це сукупність підрозділів підприємства, які забезпечують задоволення соціально-побутових та культурних потреб робітників підприємства. Соціальну інфраструктуру складають:

-заклади громадського харчування

-установи охорони здоров’я

-спортині споруди

-заклади освіти, культури та відпочинку

-житлово-комунальне господарство.

 

39. Ситема технічного обслуговування.

В рамках системи технічного обслуговування на підприємстві виконуються такі функції:

-ремонт технологічного, енергетичного, транспортного та іншого устаткування

-забезпечення робочих місць інструментом

-переміщення вантажів та виконання вантажно-розвантажувальних робіт.

-забезпечення електрикою і тепловою енергією, паром, газом тощо.

-забезпечення сировиною, основними та допоміжними матеріалами, паливом.

Досистеми технічного обслуговування входять наступні підрозділи:

1.ремонтне господарство. Здійснює технічне обслуговування та ремонт основних засобів, монтаж та введення в дію нового устаткування, виготовлення запасних частин, модернізацію. Містить такі підрозділи:

-відділ головного механіка

-ремонтно-механічний цех

-ремонтно-будівельний цех

-цехові ремонтні бази

2.інструментальне господарство. Це сукупність загальнозаводських та цехових підрозділів, що зайняті придбанням, проектуванням, виготовленням, відновленням та ремонтом технологічної оснастки, її обліком. Містить такі підрозділи:

-інструментальний відділ

-інструментальний цех

-центральний інструментальний склад

-цехові інструментально-роздавальні комори

3.транспортне господарство. Займається перевезенням та вантажно-розвантажувальними роботами. Містить такі підрозділи:

-транспортно-технологічний відділ

-транспортний цех

4.енергетичне господарство. Містить такі підрозділи:

-відділ головного енергетика

-господарства: електросилове, теплосилове, газове, пічне, слабкострумове.

5.складське господарство. Утворюється сукупністю складів підприємства. Містить такі підрозділи:

-матеріальні склади

-виробничі склади

-збутові склади

 

40. Методи планування діяльності підприємства.

Найважливішою функцією управління підприємством є планування його діяльності. Планування здійснюється за допомогою різних методів, які класифікуються за певними ознаками. Розглянемо їх:

Ознака: вихідна позиція для розробки плану.

Методи: ресурсний (враховує ринкові умови господарювання та наявні ресурси, застосовується при монопольному становищі), цільовий (використовується приконкурентній боротьбі, враховує потреби ринку, попит на продукцію).

Ознака: принципи визначення планових показників.

Методи: екстраполяційний (визначає проміжні та кінцеві значення планових показників, на основі цих показників в минулому, припускають збереження їх в майбутньому), інтерполятивний (за цим методом підприємство встановлює цілі для досягнення в майбутньому і виходячи з неї визначає довжину планового періоду та проміжні планові показники).

Ознака: спосіб розрахунку планових показників

Методи: спробно-статистичний (використання фактичних статистичних данних за попередні роки), чинниковий (планові значення показників визначаються на основі розрахунків впливу найважливіших чинників, що обумовлюють зміни цих показників), нормативний метод (планові показники розраховуються на основі прогресивних норм використання ресурсів із врахуванням їх змін в результаті впровадження організаційно-технічних заходів у плановому періоді).

Ознака: узгодження ресурсів та потреб.

Методи: балансовий (суть – розробка спеціальних таблиць-балансів, в одній частині яких – напрямки витрати ресурсів, в іншій – джерела їх надходження), матричний (побудова моделей взаємозв’язків між виробничими підрозділами та показниками).

Ознака: варіантність плану.

Методи: одноваріантний (інтуїтивний), поліваріантний, економічно-математичний (застосування економічно-математичного моделювання).

Ознака: спосіб виконання розрахункових операцій

Методи: ручний, механізований, автоматичний

Ознака: форма подання планових полказників

Методи: табличний, лінійно-графічний, логіко-структурний.

41. Сутність стратегічного планування.

Стратегічне планування – процес здійснення сукупності систематизованих та взаємоузгоджених робіт по визначенню довгострокових (на певний період) цілей та напрямків діяльності підприємства. Першим рішенням при стратегічному плануванні є вибір цілей. Основна загальна ціль підприємства – це його місія. На основі її формуються стретегічні цілі підприємства. Після визначення місії починається діагностичний етап стратегічного планування, першим та найбільш важливим етапом якого є вивчення зовнішнього середовища діяльності підприємства. Далі йде вибір генеральної стратегії, потім аналіз стратегічних альтернатив, розробка функціональних та ресурсних субстратегій. Кінцевим єтапом є впровадження, контроль та оцінка результатів.

 

Методи вибору стратегії.

Методи вибору генеральної стратегії можна розділити на дві групи: перша – в умовах монопрофільної діяльності або при вузькій гамі продуктів; друга – при девірсифікованому виробництві.

Методи однопродуктивного аналізу:

- метод PIMS. В основі методу лежить моделювання впливу стратегічних чинників на показники ефективності підприємства (зокрема рентабельність капіталовкладень,валовий прибуток). Враховує дію як зовнішніх так і внутрішніх чинників.

- метод кривих освоєння. Будується на залежності розмірів витрат на виробництво від його обсягу, відображує вплив лише внутрінніх чинників.

- Метод циклу життя виробу (товару). За період свого існування кожен виріб проходить, як правило, чотири стадії: впровадження, зростання, зрілість, спад. Перед прийняттям певної стратегії проводиться аналіз стадії життєвого циклу виробу. Для кожної стадії визначаються приорітетні стратегічні напрямки та дії.

Практично всі методи портфельного аналізу є матричними. Їх використання проходить за однаковою схемою: будується матриця, на одній осі якої розміщуються оцінки перспектив розвитку ринку, на другій – оцінка конкурентноспроможності відповідного стратегічного центру господарювання (СЦГ). Визначаються місії та цілі кожного СЦГ, генеральна стратегія та її субстратегії. Стратегічні плани кожного СЦГ оцінюються центральним апаратом управління і визначаються основні показники стратегії підприємства вцілому. Найбільш розповсюджені методи: БКГ, Мак-Кінсі тощо.