Уміння включають різні дії. Окремі дії, багаторазово повторюючись, автоматизуються і стають НАВИЧКАМИ.

Зауважимо, що є вміння, передусім загальні, які ніколи не перетворюються в навички. Наприклад, вміння розв’язувати задачі завжди потребують осмислення діяльності.

Для сформованих навичок характерні швидкість і точність відтворення.

Міцні навички відтворюються значною мірою автоматично. Ступінь автоматизації навички залежить від її складності. Якщо дитині під час читання зустрічається важке слово, вона знову починає читати його по складам, тобто починається процес деавтоматизації навички.

Навички - сформовані шляхом частого повторення дії, для яких властивий високий ступінь освоєння і відсутність поелементної сві­домої регуляції. На формування навичок впливають такі чинники: а) мотивація, научуваність, вправи, прогрес у засвоєнні, підкріплення, формування в цілому чи по частинах; б) рівень розвитку учня, його знання, уміння, спосіб пояснення змісту операції, зворотний зв'язок— тобто все, що сприяє розумінню зміс­ту операції; в) повнота вияснення змісту дії, поступовість переходу (величина стрибків) від одного рівня оволодіння до другого та ін..

ЗНАННЯ, УМІННЯ, НАВИЧКИ мають формуватись у складній взаємодії.

Наприклад, формування в дітей поняття про натуральне число й арифметичні дії із самого початку відбувається у зв’язку теорії і практики. На основі усвідомлення способу виконання дії поступово автоматизується навичка.

Початкова школа традиційно вважалася школою вмінь і навичок. Її головне завдання протягом століть обмежувалось навчанням дітей читати, писати, лічити.

Сучасна початкова школа, крім цих завдань, має розв’язувати, як обов’язкові й інші, не менш важливі – РОЗВИТКУ і ВИХОВАННЯ школярів.

ДОСВІД – характеризує певну систему ЗНАНЬ, УМІНЬ, НАВИЧОК, погляди і переконання, ставлення до навколишнього світу, володіння способами діяльності та поведінки, якості особистості, здобуті у процесі життєдіяльності.

Може бути:

v Досвід пізнавальної діяльності, зафіксований у формі знань. Включає в себе систему знань про природу, людину, суспільство, мислення, виробництво та засоби діяльності, засвоєння яких забезпечує формування у свідомості учнів наукової картини світу.

v Досвід виконання відомих способів діяльності – у формі умінь діяти за зразком. Включає загальнонавчальні та практичні вміння.

v Досвід творчої діяльності – у формі умінь приймати нестандартні рішення в нових ситуаціях. Засвоєння досвіду творчої діяльності по­кликане виробити здатність підростаючої людини використати отри­мані знання для застосування їх у системі індивідуальної творчості, що має вирішальне значення не лише для особистості зокрема, а й для суспільства в цілому, оскільки у випадку "випадання" цього ком­понента із змістової структури освіти і призвело б до того, що кожну людину зокрема і всіх загалом чекало б "топтання на місці".

Важливими рисами є: самостійне перенесення знань і умінь у нову ситуацію, бачення нової проблеми в знайомій ситуації, самостійне комбінування способів діяльності, знаходження різних способів вирішення проблем та альтернативних рішень.

Ці процеду­ри певним чином реалізуються у творчих вправах та завданнях, які за своїм змістом і методами чи прийомами виконання наближаються до ситуацій, що можуть виникнути в житті кожної людини.

v Досвід емоційного ставлення до навколишньої дійсності і своєї діяльності. Виховання культури людських почуттів, що є основою для формування системи цінностей, ідеалів, світогляду, високих рис духовності підрос­таючої особистості — чи не найважче завдання сучасної школи. Склад­ність цього виховання полягає в тому, що воно повинне відбуватися не відособлено, а паралельно із засвоєнням "традиційних" компонентів змісту шкільної освіти - знань, умінь та навичок, оскільки є невід'єм­ним компонентом процесу пізнання.

Таким чином, зміст освіти багатокомпонентний. Він включає в себе:

o засвоєння знань про природу, суспільство, мислення та способи діяльності, які допомагають людині зайняти певне положення в суспільстві серед інших людей, досягнути конкретних результатів в професійній діяльності, в спілкуванні з іншими;

o оволодіння системою інтелектуальних та практичних умінь, навичок, які дозволяють людині вирішувати будь-які проблеми, виникають в його житті і професійній діяльності;

o накопичення досвіду репродуктивної та творчої діяльності, необхідного для розв’язання різноманітних проблем життя і діяльності;

o накопичення досвіду емоційно-цінніших ставлень до інших людей та до навколишнього світу, що дає можливість людині самовдосконалюватись, розвивати свою психіку, внутрішній світ, підтримувати відносини з оточуючим її соціальним середовищем.

 

2. Найвідомішими теоріями освіти, які в різний час впливали на зміну змісту шкільної освіти, є такі:

Теорія формальної освіти. Її. її започатковували Дж.Локк (XVII ст.), Й-Г..Песталоцці, Е.Кант, Й.-Ф.Гербарт та ін. (XVIII- XIX ст).

Основне завдання – розумовий розвиток дитини, її логічного мислення, уяви, пам’яті, інтелекту. Зважаючи на це, перева­га надавалася предметам, які слугували гімнастикою для розуму (ла­тинська, грецька мови, математика, логіка і т. д.). Однак на вивчення предметів природничо-математичного циклу відводилося лише 20% навчального часу. На основі цієї теорії формували зміст освіти кла­сичні гімназії, ліцеї в Росії та в Англії. Певним чином орієнтуються па неї і нині в окремих гімназіях та ліцеях гуманітарного напряму.

Теорія матеріальної освіти сформувалася наприкінці XVIII — на початку XIX століття. Засновником її вважається англійський фі­лософ Герберт Спенсер. Зумовлена загальним науково-технічним прогресом, швидким розвитком промисловості, що ви­кликала потребу в підготовці відповідних фахівців.. На основі цього вибудовувалася система освіти для людей практичної діяльності - ремісників, торговців, бізнесменів, квалі­фікованих робітників тощо. Раніше такі підходи сповідували реальні та комерційні училища, зараз – коледжі, деякі ліцеї.

Однак як і перша, так і друга теорії виявляли певну однобічність, за що обидві неодноразово піддавалися критиці.

Педоцентрична теорія (Джон Дьюї, Г.Кершенштейнер та ін). визнавали пріоритет індивідуальної та суспільної діяльності учня, які повинні бути зорієнтовані на досягнення цивілізації. Дітей необ­хідно привчати до організації власного побуту - вчити готувати їжу, прибирати, шити тощо. Навколо вирішення проблем елементарної самоорганізації в житті зосереджувати інформацію загального ха­рактеру.

Проектна система навчання, розроблена у 20-і рр. XX ст. на осно­ві ідей Дж.Дьюї, передбачала структурування змісту шкільної освіти згідно з конкретними навчальними проектами, які учні вибудовува­ли разом з учителем на основі власних інтересів. У ході виконання цих проектів ставилося завдання оволодівати певними відомостями з навчальних дисциплін. Зрозуміло, що надмірне захоплення цією на­вчальною системою вело до зниження загального освітнього рівня школярів. Однак як навчальний метод, що використовується в окре­мих випадках із конкретними дидактичними цілями, ця система збе­рігає свої сліди до сьогодні.

Концепція середньої загальноосвітньої школи:

“Під змістом освіти розуміють узагальнену систему знань про природу, сучасне виробництво, суспільство, культуру, мистецтво, про людину, систему узагальнених інтелектуальних та практичних умінь, навичок творчого розв’язання практичних і теореричних проблем, систему етичних норм, якими мають оволодіти учні.”