Обґрунтування системи стимулювання праці

Основною метою управління стимулюванням праці є забезпечення росту доходів персоналу та диференціації їх виплат відповідно трудовому вкладу окремого працівника у загальні результати діяльності.

В процесі управління стимулюванням праці приймаються рішення щодо:

1) вибору форм і систем оплати праці;

2) побудова на підприємстві тарифної системи заробітної плати;

3) побудова системи додаткового стимулювання окремих аспектів трудової активності персоналу;

4) індивідуалізація умов матеріального стимулювання найбільш кваліфікованих працівників;

5) планування коштів на стимулювання праці.

При обґрунтуванні ФОП необхідно враховувати підвищення продуктивності праці працівників та підвищення прибутку. Для цього застосовують такий алгоритм:

1) Обчислюється індекс зростання продуктивності праці у розрахунковому періоді щодо базового (І_прдк).

2) Визначається нормативний коефіцієнт випередження підвищення продуктивності праці щодо підвищення заробітної плати ().

3) Визначається розрахункове значення фонду оплати праці:

. (19)

4) Встановлюються індекси зростання прибутку та ФОП .

5) Обчислюється максимальне значення поточного ФОП:

. (20)

6) Порівнюється розрахунковий фонд оплати праці (Ф_пот) та максимальний фонд оплати праці (Ф_{пот max}):

якщо < , то (21)

> , то (22)

РІШЕННЯ ПРО ДОЦІЛЬНІСТЬ ІНВЕСТИЦІЙ У ТЕХНІКУ

ДЛЯ ЗАМІНИ ЖИВОЇ ПРАЦІ

Для обґрунтування рішень даного типу необхідно розраховувати річну суму витрат на 1000 грн. капітальних витрат, що спрямовується на заміну живої праці минулою, і витрат на робочу силу, яка буде вивільнена.

І складова включає постійні витрати (амортизацію) і змінні вит­рати (ремонт, пальне, енергія).

ІІ складова – визначається за формулою

, (23)

де — тарифна годинна ставка; — тривалість робочого дня, год.; — кількість робочих днів за рік; — коефіцієнт соціальних нарахувань.

На основі цих даних визначають «зрівноважені капітальні витрати», тобто капітальні витрати, за яких витрати в умовах механізації виробництва зберігаються із витратами на робочу силу, що вивільняється:

, (24)

де П_з — сума постійних і змінних витрат.

Підприємство матиме економію, якщо інвестиції на заміну працівників будуть меншими за КА. Підприємство зазнаватиме збитків, якщо інвестиції будуть більшими за зрівноважені капітальні вкладення.

ПРИДБАННЯ ТЕХНІКИ ЧИ ЇЇ ВИКОРИСТАННЯ НА УМОВАХ ПІДРЯДУ

Для обгрунтування прийняття даного рішення насамперед потрібно точно визначити коло витрат на утримання техніки, а також здійснити їх розподіл на постійні і змінні.

Постійні витрати — це витрати володіння технікою, які не залежать від інтенсивності її використання. Сюди відносяться амортизація, страхові платежі (на розсуд підприємства) і витрати на утримання приміщень, де зберігається техніка. Змінні витрати на техніку пов’язані з її експлуатацією. До них відносяться: пальне і мастила, ремонт техніки, оплата праці обслуговуючого пер­­соналу, інші. Сума постійних і змінних витрат дає загальні річні витрати на утримання техніки. Її величина на одиницю продукції залежить від трьох факторів: строку служби техніки, співвідношенням між постійними і змінними витратами, обсягу виконаних робіт.

Співвідношення між постійними і змінними витратами на утримання техніки є важливим економічним параметром, за допомогою якого розв’язують ряд важливих господарських проблем. Наприклад: обґрунтовують обсяг робіт, за якого досягаються беззбитковість роботи власної техніки порівняно з підрядом.

, (25)

де — обсяг робіт; — постійні витрати на утримання техніки протягомроку; — вартість підряду техніки на одиницю продукції; — змінівитрати на утримання техніки одиниці продукції.

Слід пам’ятати, що для використання тієї самої роботи можуть використовуватися різні марки машин, що відрізняються за рівнем продуктивності. Як правило, більш продуктивні машини дорожчі, тому і постійні витрати більші, ніж у менш продуктивних. Це означає, що придбання техніки дорогої є доцільним при більших обсягах робіт.