Утворення київської держави рюриковичів. Норманська теорія прибічники і противники

2.Київськ.князівство постало внаслідок об’єднання розрізнених східнослов'янських племен у племінні союзи та племінні княжіння навколо території Середньої Наддніпрянщини (Русі у вузькому або етнічному значенні) та Великого Новгорода. У IV-XII ст. утворюється державне об’єднання Русь (Русь земля), з центром у м. Київ. Кий – засновник Києва. Останніми представниками місцевої київської династії нащадків Кия були, ймовірно, Аскольд і Дір, за князювання яких поляни звільнилися від сплати данини хозарам. За часів Аскольда Київська держава посіла гідне місце серед найвпливовіших держав того часу — Хозарського каганату і Візантії — і почала впевнено виходити на міжнародну арену. У результаті вдалих походів на Візантію було укладено вигідні договори. Київська держава міцно утвердилася на узбережжі Чорного моря, яке в деяких джерелах того часу йменувалося Руським морем. Після походу 860 р. Аскольд і деякі представники правлячої верхівки прийняли християнство. Це викликало незадоволення численних прихильників язичницької віри.На півночі у Славіїблизько 860 р. на престол було запрошено норманського конунга (князя) Рюрика, для якого руські землі були головним об'єктом політичних і економічних інтересів. Рюрик помер 879 p., і престол через малолітство його сина Ігоря зайняв регент Олег, ймовірно, родич Рюрика.Олег 882 р. здійснив похід на Київ, убив Аскольда й захопив владу. Дата цієї події вказує на завершення утворення держави на значній частині території розселення східних слов'ян. Князь жорстоко розправився з населенням Новгорода, яке не бажало приєднуватися до Києва. Прихильники так званої норманської теорії вважають, що утвердження при владі в Києві представників норманської династії відіграло винятково важливу роль у формуванні основ державності у східних слов'ян. Але факти з історії східнослов'янської державності переконливо свідчать, що вона формувалася незалежно від варягів. Поява варязьких дружинників і навіть князя норманського походження не вплинули суттєво на її -творення. Олег та його дружинники почали фактично служити Київській державі, яка до того часу вже пройшла довгий шлях розвитку.НОРМАНСЬКА ТЕОРІЯ- наукова теорія, згідно якої слов’янські племена звеpнулися до ваpягi, з тим, щоб вони пpийшли на слов`янську землю та навели там поpядок,отже згідно теорія варяги заснували К. Р.. У першій половині 19 ст. проти неї виступили історики-декабристи, слов'янофіли, пізніше - відомі російські вчені С. Гедеонов, Д.Іловайський, В.Васильєвський. На противагу норманістам вони висунули ряд теорій (балтійсько-слов'янська, литовська, готська), що спричинило розгортання дискусії на новому рівні.вважав, що назва Русь, як і держава східних слов'ян постала на місцевому ґрунті. М. Костомаров, виступаючи з критикою Н.т., обґрунтовував литовське походження Русі. Не надавали значення норманізмові В. Антонович та представники його школи. Видатний український історик М.Грушевський доводив, що Н.т. є непотрібною для висвітлення питання про походження Київської Русі. М. Грушевський допускав лише певний вплив варязької військової організації на об'єднавчий процес давньоруських земель під владою Києва.

Правління ігоря ольги та святослава

Ігор (912—945)-Прагнув посилити централізацію держави, збільшуючи особисту владу в союзі з дружинною верхівкою-Організував військовий похід проти деревлян, які хотіли відділитися від влади Києва після смерті Олега•Намагався збільшити данину з підлеглих племен (за ці спроби був убитий деревлянами на чолі з князем Малом) •Протягом трьох років боровся з уличами, зруйнувавши їхню столицю — Пересічен, але остаточно підкорити їх не зміг•Поширив владу Києва на східний Крим і Тамань, де було Тмутараканське князівство•Здійснив два військові походи проти Візантії (похід 941 р. завершився поразкою, а похід 945 р. — укладенням нового, менш вигідного за попередній, договору, згідно з яким держави обмінювалися посольствами, Русь зобов'язувалася не претендувати на кримські володіння Візантії, не мати застави в гирлі Дніпра) •Заволодів містами Закавказзя — Дербентом і Бердаа (943 р.) •Воював проти кочовиків-печеніґів, із якими 915 р. уклав мирну угоду (920 р. печеніги порушили її) Ольга (945—964)-Придушила повстання деревлян, спалила їхню столицю Іскоростень.•Запровадила фіксовані норми податків з феодально залежного населення (устави, уроки, оброки, дані) з метою упорядкувати збирання данини•Заснувала нові села й міста, орга-нізувала розбудову Києва і захист столиці від печенігів•Розділил. територію держави на по-гости (області) для збору данини•Сприяла поширенню християнства на Русі•Намагалася забезпечувати інтереси своєї держави шляхом мирної дипломатії•Відвідала Константинополь у складі мирного посольства (946 p.), яке урочисто зустрів візантійський імператор Константин Багрянородний. Було укладено союзницьку угоду, обговорювалося питання про християнізацію Русі •Активізувала відносини із західноєвропейськими державами, обмінялася посольствами з Німеччиною (імператором Оттоном І) Святослав (964—972)•Замінив місцевих племінних правителів київськими намісниками (своїми синами) з метою зміцнення центральної влади•Дотримувався язичництва, але не забороняв приймати хрещення усім бажаючим•Повернув до складу Київської держави племінне князівство в'ятичів (964 p.), переміг союзників хозарів волзьких болгар і завоював столицю каганату місто Ітиль; завоював племена ясів (осетинів) і касогів (адигів), захо- | пив хозарське місто Білу Вежу•Здійснив другий похід проти хозарів (968 p.), який закінчився повною перемогою русичів■ Вступив у тривалу війну Візантії з Болгарією, здійснив декілька походів у Болгарію•Воював проти Візантії (971 p.), яка була занепокоєна зростанням могутності Русі. Уклав мирну угоду, згідно! з якою відмовився від завойованих земель у Подунав'ї і ведення воєнних дій у Криму, здав місто Доростол ві-зантійському імператору й зобов'язався надавати йому допомогу проти арабів

Соціально політичний розвиток та державний устрій київської русі

Київська Русь — ранньофеодальна держава з монархічною формою правління. Протягом IX—XIII ст. влада пережила складну трансформацію. На етапі становлення Давньоруської держави утворилася дружинна форма державності: на ґрунті княжої дружини сформувався примітивний апарат управління, судочинства та збирання данини. У цей час дружина виконує не тільки роль війська, а й радників. Центральною фігурою цієї форми державності є князь, який більше виявляє себе як воєначальник, а не як державний діяч. У добу піднесення Київської Русі формується централізована монархія: вся повнота влади дедалі більше зосереджується в руках князя, дружина відходить від державних справ, а на рішення князя впливає лише частина старших дружинників та вихідців зі старої племінної аристократії —

Бояри. У період феодальної роздрібненості відбулася ще одна зміна форми державного устрою: одноосібна монархія поступилася місцем федеративній монархії. Тепер долю Русі вершив не великий князь, а група найвпливовіших князів, що шукали компромісних рішень на своїх зібранняхЦю форму правління історики називають «колективним сюзеренітетом» Отже, розвиток державності Київської Русі відбувався у двох напрямах: від системи управління, що випливала з військової організації, — до цивільних форм правління та під посилення централізму — до децентралізації. Основними елементами механізму політичної влади в Давньоруській державі були князь, боярська рада та віче (збори міського населення). Великий київський князь був головним носієм державної влади, гарантом функціонування всіх органів управління, репрезентантом країни гарантом функціонування всіх органів управління, репрезентантом країни на міжнародній арені, символом державної стабільності. У його руках було зосереджено всю повноту законодавчої, виконавчої, судової та військової влади. У своїй діяльності князь спирався на військову підтримку дружини та ідеологічну — церкви. Дружина являла собою постійне військо, що виконувало роль апарату примусу. Вона формувалася на засадах васалітету. Важливі громадські та державні справи вирішувало віче — народні збори дорослого чоловічого населення. Цей орган влади логічно продовжує слов'янську традицію племінних зборів. У добу посилення монархії та централізму віча занепали, а в період ослаблення князівської влади знову відродилися. В літописах перші згадки про них датуються 1016 р.

(Новгород), 1068 р. (Київ), 1097 р. (Володимир-Волинський). Право

Скликати віче мали князь, митрополит або ж самі жителі міста. Віче мало досить широкі права: оголошувало війну і укладало мир, виганяло або ж запрошувало князя, розпоряджалося фінансовими та земельними ресурсами, усувало адміністрацію, чинило вічовий суд. Механізм прийняття рішень був гранично простим — голосування не проводилося, а підтримка або ж заперечення висловлювалися гучним криком. Володіючи правом затвердження важливих державних рішень, віче все ж мало обмежену самостійність і рідко виступало із законодавчими ініціативами. Князь, боярська рада, віче — це носії різних форм державності; основні елементи трьох моделей управління — монархічної, аристократичної та демократичної. Домінувала переважно князівська влада, але в періоди її ослаблення на перші ролі висувалися боярська рада і віче. Механізм

Політичної влади Давньоруської держави характеризується не тільки співпрацею, а й суперництвом і протистоянням його елементів, що, безумовно, надавало динаміки суспільному розвитку. Проте боярська рада і віче (на відміну від князя) не стали постійними органами влади з чітко окресленими функціями.