Економічна теорія у Франції в першій пол.19ст. Економічне вчення Сея.

Політична економія у Франції мала свою специфіку: вона хоч і успадкувала класичні традиції, але не поставилася ортодоксально до надто абстрактної теорії вартості, з прагматичних позицій вирішу­вала проблеми розвитку буржуазного суспільства.

Жан Батист Сей (1767—1832)

Власне дослідження Сей будує за логічною схемою, яка згодом стає стандартною для більшості навчальних посібників з політеко­номії: виробництво — розподіл — споживання. Ця схема виключа­ла, на його думку, занадто абстрактні і складні підходи до аналізу, якими користувався Сміт.

Аналізуючи виробництво. Сей стверджує, що не лише земля є фактором багатства, бо під багатством слід розуміти будь-які ре­зультати виробництва, що приносять користь, мають реальну внут­рішню цінність.

У зв'язку з цим він переглядає тезу Сміта про продуктивну та непродуктивну працю.

Сей робить висновок, що поділ праці на продуктивну й непродуктивну не має сенсу, оскільки в обміні беруть участь і корисні результати — послуги.

Теорія вартості. Сей під вартістю розуміє корисність, і хоча й зазначає, що метою його аналізу в межах проблеми розподілу є дослідження законів, які регулюють розподіл вартості, однак відмов­ляється від трудової теорії вартості.

Отже, трудову теорію вартості Сей розуміє досить плюралістич-но: вартість розглядається як ціна, тобто залежить від корисності товару, витрат на його виробництво, а також від попиту і пропозиції.

Теорія трьох факторів. Головну ідею праці Сміта — трудове походження багатства — було трансформовано Сеєм у теорію трьох факторів виробництва. Людина, капітал та земля — основні агенти виробництва. Підприємець у Сея — це людина, що наділена особливими якостями, котрі дають їй змогу вести виробництво вибраним сві­домо курсом, панувати у сфері розподілу.

Трьом видам факторів відповідають три види доходів, що залежать від послуг цих факторів: заробітна плата, прибуток та рента і процент.

28 Фредерік Бастіа (1801—1850)

Теорія послуг. Обмін між суб'єктами в суспільстві має вартісний "арактер, тому важливо, на думку Бастіа, визначити, що лежить в основі вартості.

Теорія розподілу Бастіа також виводиться з теорії послуг. Гар­монічне поєднання послуг капіталіста — власника засобів виробни­цтва, які він надає в користування, відмовляючи самому собі в при­дбанні відповідної суми послуг, землевласника, земля якого використовується, та робітника, який докладає зусиль до засобів ви­робництва, створює можливість їхньої участі в обміні послугами.

Цей процес перерозподілу Бастіа називає законом розподілу су­спільного продукту між капіталом та працею,.

Теорія заробітної плати Бастіа безпосередньо випливає з його закону перерозподілу суспільного продукту. Повна, на його думку, гармонія інтересів капіталіста та найманого робітника, єдність їх­ньої мети полягають у тім, що вони разом створюють продукт для майбутнього розподілу. Капітал робить виробництво легшим і про­дуктивнішим. З розвитком виробництва створюються умови для ро­бітника, які дадуть йому змогу з часом стати нарівні з капіталістом.

Проблему земельної ренти Бастіа розглядав також дуже повер­хово. В аналізі ренти він використовує теорію послуг, яка знадобилася йому для вирішення проблеми супе­речностей між земельними власниками, капіталістами-орендарями та найманими робітниками.

У цілому теорія Бастіа не вносить нічого нового в економічну думку, оскільки є компіляцією чужих теоретичних ідей. Але в про­цесі узгодження різнопланових економічних доктрин Бастіа робить ряд цікавих висновків. Зокрема він доводить ще один закон: про ви­значальну роль споживача щодо виробника.

29. Економічна теорія в США

Американська економічна наука XIX ст. розвивалась під впливом англійської класичної політекономії, але водночас мала певні особливості, зумовлені специфікою розвитку капіталізму в США: він панував на Півночі, тоді як Південь усе ще залишався рабовласницьким. Виникала необхідність довести прогресивність капіталістичного устрою, оптимістично змалювати його перспективи, оголосити побудову капіталізму загальносуспільною метою.

Засновником ліберальної економічної теорії в США вважають Генрі Чарльза Кері (1793—1879),

Проблема вартості у працях Кері є однією з основних, він ви­знає роль вартості в процесі обміну та розподілу і вважає, що «причина існування в людському розумі ідеї вартості... це просто наша оцінка опору, який потрібно подолати перед тим, як ми оволодіємо бажаною річчю»'. Вартість збільшується чи зменшується, коли збільшується чи зменшується опір. Оцінку розмірів цього опору Ке­рі пропонує орієнтувати на витрати виробництва.

Однак визначення розмірів вартості Кері узалежнює від двох факторів не з погляду врахування витрат (оскільки це неможливо за такої постановки проблеми), а з позицій праці, що її було збережено завдяки перемозі людини над природою. Найбільш наочною щодо цього є його теорія земельної ренти.

Розподіл. Проявом гармонії інтересів є справедливий розподіл, який ураховує внесок кожного у виробництво. Цей природний закон притаманний капіталізмові й регулює відносини обміну та споживання.

Кері належить пріоритет відкриття так званого закону зростання частки робітників у національному продукті, відповідно до якого зростання продуктивності праці призводить до знецінення колишніх зусиль, оскільки сила природного опору зменшується, а нові, асоційовані зусилля (мається на увазі зростання суспільного характеру праці) посилюють свій вплив.

Міжнародна торгівля. Теорія гармонії Кері не вичерпується проблемою внутрішнього суспільного поєднання економічних інтересів. Кері вважає, що для прогресивного розвитку важливо врахувати всі чинники, які можуть впливати на стан національ­ної економіки. Одним із них є зовнішня торгівля, яка стимулює або стримує виробництво залежно від тієї політики, яку проводить держава.

41. Зародження системи національної політичної економії в Німеччині в перщій половині 19 ст. Ф.Ліст.

Німеччина XIX ст. — це країна, що складалася з політичне й економічно відособлених держав, об'єднаних у конфедерацію за національною ознакою. Їхня економічна відособленість базувалась на феодальних відносинах, нерозвиненій індустрії, політичному протиборстві та державній регламентації всіх сфер економічної діяльності.

Чи не найнаочнішою ознакою відсталості Німеччини (і важливим чинником такої відсталості) було існування митних кордонів між окремими державами конфедерації

Митна реформа 1818 мала певні позитивні наслідки, але не поліпшила стану німецької економіки в цілому. Ставало все очевиднішим, що часткове реформування торгово-економічних відносин не вирішує проблем суспільства. Необхідною була політика, яка б створила умови для вільного економічного розвитку всіх німецьких держав.

Автором нової теоретичної системи був Фрідріх Ліст.

Фрідріх Ліст (1789—1846) Ліст визнає ліберальні ідеї в тій їхній частині, що стосується розвитку капіталістичної промисловості, і закликає до реформ, перешкодою для яких, на його думку, є внутрішня митна політика Німеччини.

Головний предмет досліджень економічної теорії Ліст бачить у визначенні ролі держави в конкретній історичній ситуації, її діяль­ності зі «збудження» національних продуктивних сил суспільства. Політична економія має визначити, що саме треба зробити державі на конкретному етапі розвитку, аби продуктивні сили в межах даної країни забезпечили економічний розквіт.

Роль держави і теорія протекціонізму. Держава в перехідний до вищої стадії розвитку період мусить здійснювати функцію орга­нізації, об'єднання, виховання та захисту нації. Політичне сильна держава може цю функцію реалізувати і виконати завдання щодо створення умов для економічного прогресу. Сприятиме досягненню мети протекціоністська політика держави, яка захищатиме моло­ду індустрію від конкуренції.

Серед заходів, які має застосовувати держава, — протекціонізм, духовне та «індустріальне» виховання нації.

Теорія Ліста — це меркантилізм XIX століття, проповідь політи­ки національної відокремленості в перехідний до вищої стадії період розвитку. Вона збагатила політичну економію абстрактною теорією міжнародної торгівлі та протекціонізму. Це було оригінальне розуміння предмета політекономічного дослідження, згідно з яким існують два різновиди лібералізму — для внутрішнього використання й космополітичного, два рівні природних економічних законів— особливих для окремої країни (нації") і загальних для всіх економік, що перебувають на тій самій стадії розвитку, два рівні економіки — макроекономічний та мікроекономічний. Зведення цих рівнів в одне ціле, на думку Ф. Ліста, має теоретично забезпечити політична економія.

42. Історична школа в Німечинні в першій пол. 19 ст.

В. Рошер, К. Кніс, Б. Гільдебранд.

Історичний метод дослідження представників цієї школи характеризується аналізом економіки й економічної поведінки з погляду всіх історичних аспектів людського життя: історії розвитку культури, науки, мистецтв, індустрії, релігії, моралі, державних інституцій і т.д., тобто кожен елемент цивілізаційного процесу стає предметом уваги. З цього методу скористались і камералісти, наприклад Гегель і Савіньї, котрі сприймали історичний розвиток суспільства як пози­тивну практику, культуру і мораль — як прояви гуманістичного духу, а державу — як найголовніше в ієрархії суспільних явищ.

Теорію поступального розвитку суспільства Рошер протиставляв соціалістичним ідеям, які набували тоді все більшого поширення. Він уважав за можливе досягти соціалістичної мети реформістським шляхом і критикував класичну школу за те, що вона, розглядаючи капіталістичні відносини як результат цивілізаційного прогресу, во­дночас оголошувала їх незмінними й вічними, не бачила історичної перспективи.

Іншим німецьким адептом історичного методу був профе­сор-економіст Бруно Гільдебранд (1812—1878

Історія у Гільдебранда — це не лише засіб доповнення економіч­них теорій, а зброя повного оновлення науки. Як вершину прогресу економіки будь-якої нації він бачить кредитне господарство, що формується під впливом попередньої еволюції і є її результатом.

Ця форма господарства будується на справедливому обміні й розподілі, якому не потрібні гроші як посередник та вимірювач вар­тості. Її Гільдебранд фактично ототожнює з плановою економікою, що функціонує задля задоволення конкретних, наперед визначених потреб споживачів і є можливою завдяки високим моральним якос­тям громадян суспільства. Роль держави полягає в керівництві соці­ально-економічним процесом.

Кніс виходить з того, що рівень економічної могутності суспіль­ства і теоретичні концепції, які відображають стан цього суспільства, є результатами певної передісторії розвитку. Рівень, якого досягло воно на даний момент, є перехідною фазою до його наступного прогресу. Оцінити можна лише рівень розвитку культури. Економічна доктрина не може свідчити про рівень розвитку, оскільки категорії, якими вона оперує, мають місце в будь-якій господарській системі, але за різних умов відіграють різну роль. Ці категорії уза­гальнюють тільки аналогії, а не конкретні закономірності. Оскільки класична політекономія дотримується доктрин, які в часі залишаю­ться незмінними, вона просто не може бути правильною.