Ша українська політична еміграція. Діяльність пилипа і григорія орликів.

Пилип Орлик – (11 жовтня 1672 — 24 травня 1742) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького(від 5 квітня 1710 р), голова коз. держави у вигнанні (1710—1742). Представник шляхетського роду Орликів чеського походж. Один з упорядників 1ї у світі К. - першого козацького суспільного договору. Після смерті Мазепи у молдовських Бендерах відбулися вибори нового гетьмана. Ним став генеральний писар Війська Запорозького Пилип Орлик. Конституція: Намагаючись завоювати собі підтримку, в 1710 р. П. О. складає “Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорізького”, укладає зі старшиною та запорожцями угоду - документ, який пізніше дістав назву К.П.Орлика — так звана Бендерська К., яку вважають першою українською К.,а також однією із перших К. у Європі. Нею він зобов'язувався: - обмежити гетьманські прерогативи, - зменшити соціальну експлуатацію, - зберегти особливий статус запорожців і боротися за політичне й церковне відокремлення У. від Росії у випадку, якщо він здобуде владу в Укр. К. складалася з 16 статей, які в цілому передбачали* встановлення національного суверенітету і визначення кордонів Української держави, *забезпечення демократичних прав людини, *визнання непорушності трьох складових чинників правового суспільства, а саме: єдності і взаємодії законодавчої (виборна Генеральна Рада, що мала скликатися тричі на рік), виконавчої (гетьман, генеральна старшина й обрані представники від кожного полку, обмежені у своїх діях законом)і судової влад (підзвітна і контрольована). Це загальні принципи побудови Української держави. Кожна ж із статей формулює норми в усіх галузях державного та суспільного життя за головної умови — відторгнення майбутньої країни від Росії. Григор Орлик (*5 листопада 1702 — †14 листопада 1759) — син Пилипа Орлика, державний і військовий діяч Франції, граф, генерал-лейтенант, довірена особа короля Людовика XV.Протягом 30 років разом з батьком робив спроби відстоювати ідею необхідності створення незалежної Української держави серед урядових і політичних кіл західноєвропейських країн. В 1732—1734 рр. їздив за дорученням французького уряду до кримського хана Каплан-Гірея — з проханням підтримати боротьбу запорожців і П.Орлика проти Російської імперії. Постійно попереджав уряди Франції і Швеції про небезпеку політичної і воєнної експансії з боку Росії, стверджував що лише досягнення Україною самостійності могло б забезпечити стабільність у Європі. Намагався реалізувати ідею створення антиросійської коаліції держав (Франція, Швеція, Пруссія, Туреччина, Кримське ханство, Польща) і за активної підтримки Запоріжжя здобути незалежність України. Початок Семирічної війни 1756—1763 рр. перешкодив реалізації його планів. Будучи французьким генералом, брав участь у цій війні. У квітні 1759 р. відзначився в битві під Бергеном (поблизу Франкфурта-на-Майні) проти військ князя Фердінанда Брауншвейзького (йому було присвоєно звання генерал-поручника), в ході якої був важко поранений. Не зовсім одужавши, взяв участь у битві під Менденом і незабаром помер.

 

Перша Малоросійська колегія. Обмеження політичної автономії України.

Малоросійська колегія - центральний орган російської колоніальної адміністрації в Лівобережній Україні у 18 ст. Малоросійська колегія (т. зв. перша М.к.) створена за указом Петра І від 16(27).5.1722 у гетьманській столиці Глухові (замість існуючого до цього Малоросійського приказу в Москві) з метою контролю за діяльністю гетьмана і українського уряду та поступового обмеження політичної автономії Гетьманщини. М. к. складалася з шести офіцерів російських полків, розташованих в Україні, та прокурора (всіх призначив цар) на чолі з бригадиром С. Вельяміновим-Зерновим. У цивільних справах М.к. підлягала сенатові, а у військових - головнокомандуючому російських військ в Україні М. Голіцину. За царською інструкцією від 16.5.1722 на М.к. покладалися функції щодо нагляду за діяльністю гетьмана, генеральної і полкової старшини, встановлення і стягнення податків до царської казни, провіанту для російської армії; розквартирування російських офіцерів і солдат в Україні; контролю за діяльністю Генеральної Військової Канцелярії, роздачі земельних володінь офіцерам і старшинам. М.к. була апеляційною установою у судових справах, які розглядалися в Генеральному Військовому Суді, полкових і ратушних судах Лівобережної України. Всі питання державного життя Гетьманщини український уряд повинен був вирішувати за погодженням з М.к. В 1727 у зв'язку з загостренням російсько-турецьких відносин царський уряд, намагаючись залучити на свою сторону козацьку старшину, ліквідував М.к. (указ Петра ІІ від 29.9.1727) і поновив гетьманство. В 1734 після смерті Д. Апостола гетьманство було тимчасово скасоване. 10(21). 11.1764 Катерина II своїм указом остаточно ліквідувала гетьманство і незабаром відновила діяльність т.зв. другої М.к. у Глухові. М.к. складалася з чотирьох російських урядовців,чотирьох українських старшин, прокурора (російського полковника), двох секретарів (українця і росіянина) і канцелярських службовців. На чолі М.к. стояв граф П.Рум'янцев (одночасно генерал-губернатор Малоросії), перед яким російський уряд ставив завдання якнайшвидшої остаточної ліквідації автономії Гетьманщини та повного підпорядкування управління українськими землями загальноросійським державним органам. В адміністративному відношенні М.к. підлягала канцелярії малоросійського генерал-губернатора (існувала до 1796). Поступово М. к. узурпувала всю повноту військової влади. Після ліквідації російським урядом сотенно-полкового устрою Лівобережної України (1781), перетворення лівобережних козацьких полків у регулярні карабінерні кавалерійські частини російської армії (1783) та запровадження намісництв (1780-83), на українських землях повністю поширилась система державного управління Російської імперії. Указом від 20(31).8.1781 М.к. була скасована.

 

К. Розумовський і основні напрямки його діяльності.

К. Р. (18 березня 1728 — 9 січня 1803) — український військовий, політичний і державний діяч. Останній гетьман Війська Зап., голова козацької держави на Лівобережній Укр (1750—1764). Представник козацького роду Розумовських. Граф Рос. Імп., генерал-фельдмаршал.

К.Розумовський намагався перебудувати Гетьманщину на самостійну українську державу європейського типу. У процесі цієї перебудови виявилися дві головні політичні течії серед вищої козацької старшини. Одна з них, консервативна (речниками її були генеральний писар Андрій Безбородько й генеральний підскарбій М.Скоропадський), намагалася, зберігаючи традиційний козацький устрій Гетьманщини, наблизити його до шляхетського ладу Речі Посполитої. За гетьманування К.Розумовського Гетьманщину було поділено на повіти, запроваджено систему шляхетських судів — земських, ґродських і підкоморських (1760—1763), війтівські посади у великих містах передано до козацької старшини. Поширилися політичні права старшини, яка частіше брала участь у старшинських з'їздах, «зібраннях», а згодом (1763—1764) у «Генеральному зібранні» в Глухові для обговорення важливіших справ і проектів державних реформ. Термін «шляхетство» став офіційною назвою козацької старшини. Поруч з тим ішов процес обмеження прав посполитих, але одночасно було відкрито ширший доступ до старшини представникам некозацьких верств (духовенство, міський патриціат тощо).

Це пожвавлення українського політичного життя й думки було пов'язане з діяльністю самого К.Р. Він намагався — але без успіху — дістати право дипломатичних зносин, дбав про розвиток української торгівлі й промисловості, розпочав широку програму «національних строєній» (у зв'язку з проектом перенесення столиці до Батурина — цими заходами керував Г. Теплов), реформував козацьке військо («воїнська екзерциція», за проектом полковника лубенського Івана Кулябки та інші заходи), планував відкриття університету в Батурині, сприяв розвиткові української науки (зокрема історії), літератури й мистецтва.