Україна у Першій світовій війні. Воєнні дії на території України в період 1ї світової війни.

Україна у Першій світовій війні. Воєнні дії на території України в період 1ї світової війни.

Перша світова війна була наслідком загострення політичних, економічних і колоніальних протиріч великих держав, які напередодні війни утворили два військово-політичні блоки: Антанту (В.Британія, Франція, Росія) і Троїстий союз, до якого входили спершу Німеччина, Австро-Угорщина, Італія - Четверний союз (замість Італії Туреччина та Болгарія). Всі учасники блоків мали агресивні наміри приєднання чужих територій та встановлення контролю над джерелами сировини і ринками збуту. Трагедія українського народу полягала в тому, що він був позбавлений державності, розшматований Російською імперією та Австро-Угорською монархією, а його землі стали об'єктом експансії воюючих сторін. Загарбання українських земель було невід'ємною частиною агресивних планів учасників ворогуючих блоків. Найбільш далекосяжні плани щодо України виношувала Німеччина: розгромити Російську імперію, відторгнути від неї Україну, долучивши її разом із Прибалтикою, Польщею та Кавказом до складу майбутньої світової імперії. Австро-Угорщина претендувала на Поділля й Волинь. Не меншими були й зазіхання російського самодержавства. Прикриваючись "ідеєю об'єднання всіх руських земель" під владою російського царя, воно планувало акцію приєднання Галичини, Буковини, Закарпаття. З початком війни українські землі перетворилися на театри воєнних дій, а самі українці, позбавлені власної державності, повинні були воювати за чужі інтереси і фактично брати участь у братовбивчому протистоянні - адже в російській армії знаходилося 3,5 млн. українців, а в австро-угорській - 250 тис. Бойові дії на території України розпочались у серпні 1914 р., коли, російський Південно-Західний фронт генерала Іванова силами чотирьох армій завдав удару по Галичині. За 33 дні Галицької битви російські армії просунулися на 200 км, оволодівши Львовом, Перемишлем, Чернівцями, відкинули австро-угорські війська за річки Сян і Дунаець, вийшовши до Карпат. На початку 1915 р. російське військо просувалося на захід, заволоділа значною частиною Карпат і просувалася на Краків. 2 травня 1915 р. німецькі війська прорвали фронт у районі Горліце. Російська армія була змушена залишити Галичину, Буковину, частику Волині, Польщу, Литву й Курляндію.

 

 

Національний рух у Галичині та Наддніпрянській Україні в роки Першої світової війни.

З початком війни український народ опинився між молотом і ковадлом: 3,5млн. українців було мобілізовано до російського війська, а 250 тис. одягнули австрійські однострої. Провідні українські політичні сили не забарилися з обнародуванням свого ставлення до війни. Створена у Львові Головна українська рада вже 3 серпня звернулася до галицьких українців із маніфестом, в якому закликала їх стати на бік Австро-Угорщини. Також за підтримку Троїстого блоку агітував створений у серпні 1914р. у Львові групою емігрантів з Наддніпрянщини Союз визволення України. Натомість заснований у Києві галицькими москвофілами "Карпато-русский освободительный комитет" ратував за підтримку Росії. Початок війни негативно позначився на становищі українців. Австрійська влада утискувала українське населення, вбачаючи в ньому потенційних симпатиків росіян. Російський уряд під приводом боротьби проти "мазепинства" повів боротьбу проти українства в цілому. У Києві було закрито всі україномовні часописи. Активних українських журналістів і видавців висилали до Сибіру. Після окупації росіянами Галичини, було закрито "Просвіти", заборонено українську пресу, закрито всі українські культурницькі установи. Було завдано удару по освіті: вводилися обмеження на вживання української мови, робилися спроби запровадити у школах вивчення російської мови, висилалися провідні діячі науки й освіти. Трагічні події 1914-1915 рр. змінили ставлення українців Наддніпрянщини до російського уряду. Стало очевидно, що перемога Росії у війні принесе Україні нові кайдани. Внаслідок поразки 1915 р., російський уряд став ліберальнішим щодо українців з Наддніпрянщини, визнавши, що головна причина поразки російських військ полягає в кепській підготовці, царський уряд дозволив громадську допомогу. Український народ опинився в жахливому становищі, мусячи гинути за імперські інтереси й суперечки між іншими державами.

 

Початок української революції, утворення Центральної Ради.

Звістка про Лютневу революцію в Росії й падіння династії Романових збіглася в Україні з роковинами народження і смерті Т.Шевченка. Утворення Центральної Ради датується 4 березня 1917р. Ініціатором створення цього штабу української революції виступило "Товариство українських поступовців". Головою Укр. Центр. Ради було заочно обрано М.Грушевського. Представником Центр. Ради в Петербурзі був М.Славінський. Він виконував функції посередника між УЦР і Тимчасовим урядом. До Центральної Ради ввійшли представники всіх провідних національних партій. Великий моральний вплив на розвиток української революції справила петроградська маніфестація українців 12 березня та українська маніфестація 19 березня у Києві, в якій під сотнями прапорів взяли участь близько 100 тис. осіб. Вона стала кульмінаційною подією у відродженні національного руху. Повернувшись до Києва, М.Грушевський висунув гасло автономії України у складі Федеративної Російської республіки. М.Грушевський не сприйняв поміркованого лібералізму своїх товаришів-тупівців і став на радикальну позицію.

Проголошення автономії України. І Універсал Центральної Ради.

Для підтвердження своїх повноважень і надання їм більшої ваги Центральна Рада скликала 6-8 квітня Український національний з'їзд. Її головою більшістю голосів знов обрали М.Грушевського. Делегати доручили Центральній Раді домагатися від Тимчасового уряду автономії України. 16 травня 1917 р. Рада відрядила до Петрограда свою делегацію на чолі з В.Винниченком. Українська делегація подала "Декларацію Української Центральної Ради" з домаганням автономії України. Вимоги Центральної Ради було відхилено; питання про надання автономії Україні також відхилено, Тимчасовий уряд не визнав Центральну Раду як виразника волі українського народу. За таких умов розпочалася підготовка до скликання 2-го військового з'їзду. Політика Росії спонукала Центральну Раду до активних дій. 10 червня 1917 р. УЦР схвалила і врочисто проголосила на цьому військовому з'їзді свій І Універсал. Основними положеннями І Універсалу були такі: проголошення національно-територіальної автономії України, надання Центральній Раді статусу найвищого державного органу в Україні, проголошення необхідності скликання Установчих зборів - законодавчого органу Української держави. 28 червня Центральна Рада створила тимчасовий революційний уряд - Генеральний секретаріат на чолі з В.Винниченком, який водночас виконував обов'язки генерального секретаря внутрішніх справ.

Україна у Першій світовій війні. Воєнні дії на території України в період 1ї світової війни.

Перша світова війна була наслідком загострення політичних, економічних і колоніальних протиріч великих держав, які напередодні війни утворили два військово-політичні блоки: Антанту (В.Британія, Франція, Росія) і Троїстий союз, до якого входили спершу Німеччина, Австро-Угорщина, Італія - Четверний союз (замість Італії Туреччина та Болгарія). Всі учасники блоків мали агресивні наміри приєднання чужих територій та встановлення контролю над джерелами сировини і ринками збуту. Трагедія українського народу полягала в тому, що він був позбавлений державності, розшматований Російською імперією та Австро-Угорською монархією, а його землі стали об'єктом експансії воюючих сторін. Загарбання українських земель було невід'ємною частиною агресивних планів учасників ворогуючих блоків. Найбільш далекосяжні плани щодо України виношувала Німеччина: розгромити Російську імперію, відторгнути від неї Україну, долучивши її разом із Прибалтикою, Польщею та Кавказом до складу майбутньої світової імперії. Австро-Угорщина претендувала на Поділля й Волинь. Не меншими були й зазіхання російського самодержавства. Прикриваючись "ідеєю об'єднання всіх руських земель" під владою російського царя, воно планувало акцію приєднання Галичини, Буковини, Закарпаття. З початком війни українські землі перетворилися на театри воєнних дій, а самі українці, позбавлені власної державності, повинні були воювати за чужі інтереси і фактично брати участь у братовбивчому протистоянні - адже в російській армії знаходилося 3,5 млн. українців, а в австро-угорській - 250 тис. Бойові дії на території України розпочались у серпні 1914 р., коли, російський Південно-Західний фронт генерала Іванова силами чотирьох армій завдав удару по Галичині. За 33 дні Галицької битви російські армії просунулися на 200 км, оволодівши Львовом, Перемишлем, Чернівцями, відкинули австро-угорські війська за річки Сян і Дунаець, вийшовши до Карпат. На початку 1915 р. російське військо просувалося на захід, заволоділа значною частиною Карпат і просувалася на Краків. 2 травня 1915 р. німецькі війська прорвали фронт у районі Горліце. Російська армія була змушена залишити Галичину, Буковину, частику Волині, Польщу, Литву й Курляндію.