Savings Banks and the National Giro

 

There are two major savings banks, the National Savings Bank which is operated by the Post Office on behalf of the Department for National Savings and the Trustee Savings Dank. Both banks provided deposit facilities for small savers and these are collected at 21 000 post offices (in the case of the NSB) and at 1 500 branches of the Trustees Saving Bank. The Trustees Savings Bank now provides a current ac­count service (i.e. payments may be made by cheque); the National Savings Bank does not provide such a service, but the National Giro provides money transmission services. All of the assets of the National Savings Bank and the greater part of the assets of the Trustees Savings Bank consist of government securities (i.e. loans to the government).

The National Giro is managed by the Post Office and commenced operations in 1968. Its aim is to provide a cheap, simple and quick money transmission service by making use of the existing network of post offices. All the records are kept, and the processing is carried out, at the computerised centre at Bootle. People holding giro accounts are provided with three basic services:

1. Transfers to other account holders. These are carried out by posting giro transfer forms to the computer centre. These transfers are free although there is a small charge for stationery.

2. Deposits. Deposits can be made in cash at any post office or by cheque. Deposits into one's own account arc tree, but a charge is made when people pay into some other person s account.

3. Payments. An account holder can draw-cash through post offices or can make payment to a non-account holder by means of a postal cheque. In each case, as long as the account is in credit, no charge is made for these services.

The giro system is not new, most western European countries have been such systems for many years. In the UK the system started slowly and losses were made in early years. It has since broadened its services to include deposit accounts, personal loans and limited overdraft facilities and cheque guarantee cards. It is now operating profitably and is widely used for local authority rent payments and for the payments of social security benefits.

 

 

Ex.14.Role play. Study information placed on the websites of the major UK banks. Choose one of the banks and act as its official representative. Make presentation of your bank: briefly describe its history, code and rules, dwell upon its business structure and services provided.   High Street Banks There is a large number of High Street banks in the UK. This list is not exhaustive, and should be used only as a guide. Abbey National Bank www.abbeynational.co.uk Alliance & Leicester www.alliance-leicester.co.uk Bank of Scotland www.bankofscotland.co.uk Barclays Bank www.barclays.co.uk Bradford & Bingley www.bbg.co.uk Bristol & West www.bristol-west.co.uk Britannia Building Society www.britannia.co.uk Clydesdale Bank www.cbonline.co.uk Cheltenham & Gloucester www.cheltglos.co.uk Co-operative Bank www.co-operativebank.co.uk Halifax www.halifax.co.uk HSBC Bank PLC www.hsbc.co.uk Lloyds TSB www.lloydstsb.co.uk National Westminster Bank (Natwest) www.natwest.co.uk Nationwide Building Society www.nationwide.co.uk Northern Bank www.nbonline.co.uk Portman www.portman.co.uk Royal Bank of Scotland www.rbs.co.uk Standard Chartered Bank www.standardchartered.co.uk Standard Life Bank www.standardlifebank.co.uk Woolwich Building Society www.woolwich.co.uk Yorkshire Building Society www.ybs.co.uk

Ex.15. Translate the following text into English:

 

Кредитні операції здійснюються у формі надання позичок під зобов'язання позичальників повернути кошти та сплатити проценти у вста­новлені строки. Це ключовий вид активних опе­рацій банків, вони забезпечують переважну час­тину доходів у багатьох банків. Позички банків — важливе джерело грошових коштів для бізнесо­вого і споживчого секторів економіки.

Разом з тим кредитні операції несуть в собі найбільшу загрозу для банків — ризик неповер­нення позичок. Тому банки при наданні кредитів повинні вживати заходів щодо запобігання кре­дитних ризиків: ретельно перевіряти здатність позичальника повернути позичку (його кредито­спроможність), вимагати забезпечення позички чи гарантії її повернення третьою особою (бан­ком, страховою компанією), створювати резервні фонди тощо.

За користування наданими в позичку кош­тами банки стягують з позичальників плату у ви­гляді процента, який є важливим джерелом дохо­дів банків.

Залежно від тривалості обороту коштів, сформованих позичальником за участю банківсь­ких позичок, та від окупності прокредитованих банками проектів, банківські кредити поділяють­ся на короткострокові (до 1 -го року), середньо- та довгострокові (відповідно до 3-х та більше 3-х років). Зі строком кредиту тісно пов'язаний ри­зик його неповернення — чим довший строк, тим вищий ризик. Тому по середньо- та довго­строкових кредитах банки встановлюють більш високі процентні ставки ніж по короткострових. Але й цей захід не завжди захищає банки. В умо­вах інфляції, коли ймовірність ризиків істотно підвищується, банки взагалі перестають надавати спочатку довгострокові, а потім і средньострокові кредити.

 

Ex.16. Summarise the following text in English in about 150 words:

Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб шляхом виконання депозитних операцій, у процесі яких використо­вують різні види банківських рахунків.

Депозит (вклад) — це грошові кошти в національній та іноземній валюті, що передані їх власником або іншою особою за його дору­ченням в готівковій або безготівковій формах на рахунок власника для зберігання на певних умовах. Операції, пов'язані з залученням гро­шових коштів на вклади, мають назву депозитних.

Практично усі клієнтські рахунки назива­ють депозитними. Депозитним може бути будь-який відкритий клієнту у банку рахунок, на яко­му зберігаються його грошові кошти. За формою використання рахунків вони поділяються на: де­позити (вклади) до запитання, термінові або строкові депозити, умовні депозити.

Вклади (депозити) до запитання розмі­щуються у банку на розрахунковому або поточно­му рахунку клієнта. Вони використовуються для здійснення поточних розрахунків власника ра­хунку з його партнерами. За вимогою клієнта кошти з розрахункового та поточного рахунків у будь-який час можуть вилучатися шляхом видачі готівки, виконання платіжного доручення, сплати чеків або векселів. До вкладів до запитання прирівнюються внески з попереднім повідом­ленням банку про намір зняти гроші з рахунку (за умови, що термін повідомлення не перевищує одного місяця). Вклади до запитання є нестабіль­ними, що обмежує можливість їх використання банком для позичкових та інвестиційних опера­цій, тому власникам поточних рахунків сплачу­ється низький депозитний процент або не сплачується зовсім. В умовах відсутності (як пра­вило) плати за депозити до запитання банки намагаються залучити клієнтів і стимулювати приріст поточних внесків за рахунок надання їм додаткових послуг та підвищення якості обслуго­вування. Це, зокрема, кредитування з поточного рахунка, пільги вкладникам в одержанні кредиту, використання зручних для клієнта форм розра­хунків: застосування кредитних карток, чеків, розрахунково-консультативне обслуговування тощо.

Для покриття операційних витрат, пов'я­заних з веденням поточних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Комісія може утримуватися з депозитного процента. Деякі бан­ки не стягують комісії з безпроцентних рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку не нижче встановленого рівня.

Формою залучення банком вкладів до запи­тання є також поточний рахунок з овердрафтом. За режимом функціонування цей рахунок подіб­ний до контокорентного. Проте, якщо останній відкривається надійним клієнтам, що активно кредитуються, то при овердрафті таке запозичен­ня допускається від випадку до випадку, тобто має нерегулярний характер. Для цього рахунка характерний кредитовий залишок. Особовий рахунок з овердрафтом може відкриватися юри­дичним і неюридичним особам, а також грома­дянам, у той час, як контокорентний рахунок ви­користовується тільки у відношеннях банку з юри­дичними особами. Отже, особовий рахунок з овер­драфтом має більш широку сферу застосування.

Одним із видів депозитів до запитання є залишок коштів на кореспондентських рахунках, відкритих у даному банку іншими банками.

Строкові вклади — це кошти, що розміщені у банку на певний строк і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попе­реднього повідомлення банку за встановлений період (не менше 1 місяця). Вилучення строкових вкладів відбувається шляхом переказу грошей на розрахунковий (поточний) рахунок або готівкою з каси банку. Строкові вклади є для банків кра­щим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плануванні. За ними спла­чується високий депозитний процент, рівень яко­го диференціюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов.

Строкові вклади є джерелом одержання прибутків їх власниками. Вони оформляються угодою між вкладником і банком. Банки само­стійно розробляють форму депозитної угоди. Угода укладається в двох примірниках, один із яких зберігається в клієнта, а інший у банку. В угоді передбачається сума внеску, термін, протя­гом якого внесок буде зберігатися у банку, розмір депозитного процента, обов'язки та права вклад­ника і банку, відповідальність сторін за недотри­мання умов депозитної угоди. Деякі банки вста­новлюють мінімальний розмір строкового вкладу, величина якого залежить від орієнтації банку на відповідного вкладника (дрібного, середнього, значного).

У свою чергу банк бере на себе зобов'язан­ня своєчасно виконати усі умови угоди і відпові­дати за їхнє порушення, що відображається у встановленні пені або штрафів за невчасну вида­чу коштів власнику депозитного рахунка або ви­плату процентів.

Суперечності, що виникають між банком і вкладником, вирішуються у судовому порядку. Строкові вклади не використовуються для здійс­нення поточних платежів. Якщо вкладник бажає змінити суму внеску — зменшити або збільшити, то він може розірвати депозитну угоду і пере­оформити свій строковий вклад на нових умовах. При достроковому вилученні коштів з термі­нового депозиту власник, як правило, позбавля­ється передбачених угодою процентів. У цьому випадку проценти знижуються до рівня, перед­баченого по вкладах до запитання.

Однією з форм строкових вкладів є сер­тифікати.

Сертифікати бувають депозитні та ощадні. Депозитні сертифікати надаються юридичним, а ощадні — фізичним особам. Сертифікати можна класифікувати і за такими ознаками: 1) спосіб випуску; 2) спосіб оформлення; 3) термін обер­тання: 4) умови сплати відсотків. Відповідно до першої ознаки сертифікати випускаються у разовому порядку і серіями; із другою ознакою — іменні і на пред'явника; із третьою ознакою — термінові і до запитання; із четвертою ознакою — з регулярною сплатою процентів по закінченню визначеного розрахункового періоду і з виплатою процента в день погашення сертифіката. Депо­зитний сертифікат — це цінний папір, що може використовуватися його власником як платіжний засіб і мати обіг на фондовому ринку. Сертифі­кати мають суттєву перевагу над строковими вкладами, що оформлені депозитними догово­рами. Завдяки вторинному ринку цінних паперів сертифікат може бути достроково проданий власником іншій особі з одержанням деякого прибутку за час зберігання і без зміни при цьому обсягу ресурсів банку, у той час як дострокове вилучення власником строкового вкладу означає для нього втрату прибутку, а для банку — втрату частини ресурсів.

Комерційні банки можуть залучати вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою банківського векселя. Банківський вексель має депозитну природу і цим він схожий на серти­фікат. Проте, на відміну від сертифікату, банків­ський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари і послуги, причому новий власник векселя може передавати його третій особі шляхом індосамента.

Щоб придбати банківський вексель, поку­пець має перерахувати гроші на рахунок банку-продавця, після чого останній виписує бланк бан­ківського векселя на ім'я покупця і позначає дату зарахування грошей. Погашення банківських векселів відбувається шляхом їхнього викупу після закінчення терміну обертання або ж достро­кового викупу векселів. У банківських векселях вказується величина прибутку у виді процента до номіналу, що одержує власник векселя. Це означає, що продаються векселі по номіналу, а викуповуються банком по ціні продажу.

Ощадні вклади служать власникам для накопичення грошових заощаджень. Власнику ощадного вкладу видається іменне свідчення про внесок у формі ощадної книжки, у якій відби­ваються усі операції по рахунку. Зняття грошей з ощадного рахунка здійснюється за попереднім повідомленням власника внеску. Період завчасно­го попередження може бути закріплений законо­давче (як засіб державного регулювання) або встановлюватися за договором між банком і влас­ником рахунка. Отже, ощадні вклади передба­чають тривале існування на рахунках стабільних залишків коштів, що використовується в актив­них банківських операціях. По ощадних вкладах банки нараховують проценти.

Конкуренція на ринку позичкових капіталів змушує комерційні банки шукати нові форми і способи залучення депозитів. Значне поширення в банківській практиці дістав депозит, що відкри­вається клієнту при оформленні ним розрахун­кового рахунка. Депозит має обов'язковий харак­тер, а його величина і термін внеску коштів на рахунок визначаються банком. Якщо клієнт не виконує умови даного депозиту, банк може при­пинити його обслуговування. За своїм характером цей депозит можна віднести до умовного, оскільки вилучення коштів з нього можливе лише у випадку закриття клієнтом розрахунково­го рахунка. Він вважається безстроковим, що дозволяє банку використовувати його в якості довгострокового кредитного ресурсу. За аналогі­єю з вкладами до запитання по даному депозиту нараховуються мінімальні проценти або вони зовсім не нараховуються, якщо банк не бере з клієнта плату за ведення операцій по розрахун­ковому рахунку.