Загальний контроль у сфері виконавчої влади

Загальний чи спеціальний види контролю можуть мати попередній, поточний та наступний характер і при цьому розглядатися як види контролю, стадії при здійсненні загального і спеціального контролю.

Як одна з неодмінних функцій управління контроль здійснюється на різних рівнях реалізації виконавчої влади і практично всіма його суб'єктами (органами). При цьому кожен такий суб'єкт наділений певними контрольними повноваженнями, обсяг і характер яких багато в чому залежать від особливостей компетенції даного суб'єкта (органа).

Відповідно, контроль, здійснюваний безпосередньо органами виконавчої влади, класифікується за певними видами.

Першим таким видом є загальний контроль, що здійснюється, як про це свідчить його назва, у всіх сферах державно-управлінської діяльності, тобто поширюється на всю систему виконавчої влади на державному рівні. Очевидно, що такого роду контрольна діяльність притаманна органам виконавчої влади, наділеним загальною управлінською компетенцією. Такою компетенцією володіє Уряд – Кабінет Міністрів України.

Так, Уряд України, будучи вищою ланкою системи виконавчої влади у державі, здійснює систематичний контроль за виконанням Конституції України, законів, Указів Президента України центральними та місцевими органами виконавчої влади; здійснює заходи по усуненню порушень діючого законодавства; контролює діяльність підзвітних йому органів виконавчої влади з проведення державної політики в доручених їм сферах господарства, культури і т.п.; забезпечує виконання своїх постанов і розпоряджень і т.д.

Загальний контроль охоплює всю діяльність підконтрольних підрозділів. Загальний контроль здійснюють, як пра­вило, вищі органи виконавчої влади за своїми підлеглими підрозділами. В ході такого контролю перевірці підлягають усі основні напрямки діяльності підпо­рядкованих підрозділів. Насамперед це виконання Конституції, законів, указів Президента, інших нормативних право­вих актів, відомчих документів.

 

 

Спеціальний контроль у сфері виконавчої влади

 

Спеціальний контроль має об'єктом окреме питання діяльності підконтроль­них об'єктів. Одним з важливих напрям­ків спільного контролю є вивчення фінансово-господарської дисципліни підконтрольних об'єктів. Як правило, суттєвим елементом загального контр­олю є вивчення та перевірка результатів роботи за показниками відомчої звітнос­ті, порівняння їх з результатами, отрима­ними іншими аналогічними підрозділа­ми органів виконавчої влади.

Спеціальний контроль - це всебічне і поглиблене вивчення якогось окремого напряму (або напрямів) діяльності під­контрольного органу виконавчої влади. Особливістю спеціального контролю є те, що перевіряючий орган в ході перевірки не має повноважень перевіряти стан інших напрямів діяльності підконтрольного об'єкта. Його повноваження обмежені тільки вузькоспеціалізованим питанням.

Окремо щодо фін контролю

Аналізуючи норми чинного законодавства, вважаємо правильним від­несення Національного банку України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України та Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України до ор­ганів державного контролю у сфері фінансових послуг «спеціальної компетенції». Іншими словами, вказані суб'єкти становлять систему органів, владна діяльність яких є спеціально спрямованою на державне регулювання та контроль ринків фінансових послуг. У свою чергу, контрольні функції Антимонопольного комітету України реалізуються на ринку фінансових послуг лише тією загальною мірою, якою вони мають місце на будь-яких інших ринках економічного життя України. Тому Антимонопольний комітет України поряд з інши­ми органами державної влади, компетенція яких спеціально не спрямована, але містить окремі повноваження щодо контролю на ринку фінансових послуг, ми відносимо до орга­нів державного контролю у сфері фінансових послуг «загальної компетенції». А саме, вважаємо, що сьогодні до останніх, поряд з Антимонопольним комітетом України, можна відносити Верховну Раду України та Кабінет Міністрів України. Так, Верховна Рада України ре­алізує повноваження щодо державного контролю у сфері фінансових послуг здебільшого під час прийняття законів, що регламентують засади створення та функціонування фінансо­вого ринку України, зокрема, через встановлення загального правового порядку організа­ції та діяльності всіх його суб'єктів.

 

Парламентський контроль

Контроль з боку органів законодавчої влади (нормативний контроль).
Це вид контролю, який здійснюється Верховною Радою України згідно з Конституцією України і прийнятими відповідно до неї нормативними актами з даного питання.
Згідно з Конституцією України Верховна Рада здійснює контроль за: виконанням державного бюджету (п. 4 ст. 85); діяльністю Кабінету Міністрів (п. 13 ст. 85, ст. 87, ст. 113); використанням наданих Україні від іноземних держав, банків, міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України (п. 14 ст. 85); додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина (п. 17 ст. 85, ст. 101).
Для реалізації контрольних повноважень Верховна Рада використовує постійно діючі і тимчасово діючі структури. До постійно діючих належать Рахункова палата і Уповноважений Верховної Ради з прав людини.
Рахункова палата здійснює від імені Верховної Ради контроль за використанням засобів Державного бюджету (ст. 98 Конституції). Вона функціонує на підставі Закону України "Про рахункову палату" (в ред. від 14 січня 1998 p.) як постійно діючого, незалежного від будь-яких органів держави, органу контролю, який створюється Верховною Радою, підзвітний та підконтрольний їй.
Уповноважений Верховної Ради з прав людини (ст. 101 Конституції) здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина. Його діяльність регламентується Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 23 грудня 1997 p.
Крім цього, згідно із ст. 89 Конституції, Верховна Рада України для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, створює тимчасові слідчі комісії.
Крім того, контрольні повноваження Верховної Ради України з конкретних питань можуть визначатися й іншими нормативними актами.
Зокрема, ст. 42 Закону України "Про надзвичайний стан" передбачає, що Верховна Рада України протягом усього часу дії надзвичайного стану здійснює контроль за дотриманням цього Закону і проводить періодичні депутатські інспекційні перевірки територій, де введено надзвичайний стан. Усі посадові особи зобов´язані сприяти представникам Верховної Ради України у здійсненні перевірок і надавати вичерпну інформацію з питань, що належали до їх діяльності в умовах надзвичайного стану. Права народного депутата України обмеженню не піддягають.

 

Президентський контроль

Контроль з боку Президента України та його апарату (президентський контроль).
Будучи главою держави. Президент України наділений правом контролю за додержанням законності в усіх структурах і сферах функціонування виконавчо-розпорядчої системи держави.
Він має право відмінити акти Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Президент є гарантом додержання Конституції України, забезпечення прав і свобод людини і громадянина (ст. 102 Конституції).
Для здійснення своїх функцій, зокрема й контрольних, Президент може створювати необхідні дорадчі, консультативні та інші допоміжні органи та служби (п. 28 ст. 106 Конституції). Таким органом, наприклад, є Адміністрація Президента України. В своїй структурі Адміністрація Президента України має контрольне управління і організує контроль за виконанням законів, указів, розпоряджень, а також доручень Президента органами виконавчої влади та їх посадовими особами.
З метою виконання законів і у межах своєї компетенції Президент України видає Укази й розпорядження, які мають підзаконний характер і є обов´язковими для виконання на всій території України.
Для прикладів реалізації Президентом контрольних повноважень можна звернутися до його Указів "Про невідкладні заходи щодо усунення порушень законності та правопорядку в Автономній Республіці Крим" від 26 липня 1995 p.; "Про посилення контролю за надходженням податків та інших обов´язкових платежів до Державного бюджету України і внесків до державних цільових фондів" від 17 листопада 1997 p.; "Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю" від 21 липня 1994 p., у якому міститься норма такого змісту: "Керівникам Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Державного митного комітету України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Національної гвардії України не рідше як раз на місяць доповідати Президентові України про виконання цього Указу".

 

Судовий контроль

Судовий контроль – це комплексне правове явище, яке відображає як основні риси судової влади, так і ознаки юрисдикційної діяльності органів держави.

Судовий контроль щодо забезпечення законності державного управління виступає необхідною умовою ефективності юрисдикційної діяльності суду в справах, які пов’язані з перевіркою законності діяльності відповідних органів та посадових осіб.

Оскільки контрольна діяльність суду підпорядкована загальній меті його юрисдикції – розв’язанню певного правового спору і не може здійснюватися поза нею, судовий контроль є юрисдикційним.

Залежно від різновиду судової юрисдикції можна виокремити такі види судового контролю:

загальний судовий контроль, або контроль з боку загальних судів під час розгляду кримінальних, цивільних та адміністративних справ;

спеціалізований судовий контроль, або контроль з боку спеціалізованих(адміністративних і господарських) судів;

конституційний судовий контроль, або контроль з боку Конституційного Суду.

Під час розгляду цивільних справ за позовами, і передусім таких, де однією із сторін є орган виконавчої влади, суд (суддя) оцінює їх з точки зору відповідності закону, приймає певне рішення у справі, яким може змінити або скасувати управлінське рішення (акт управління), чим фактично втручається в здійснення державного управління (глава 31-А Цивільного процесуального кодексу України).

Під час розв’язання кримінальних справ суд може застосувати непряму (опосередковану) форму контролю щодо державного управління. Поряд із вирішенням питання про винність особи в кримінальному злочині та її відповідальність суд перевіряє законність дій органів управління та посадових осіб. Якщо суд виявить порушення законності, він вносить окрему ухвалу (ст. 340 Кримінально-процесуального кодексу України).

Контроль з боку спеціалізованих судів має багато спільних рис із контролем, що здійснюється судами загальної юрисдикції, але існують і відмінності, серед яких: предметні підстави судового контролю (специфіка предмета судового розгляду); суб’єкти, які обов’язково беруть участь у розгляді справи (юридичні особи, органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування);процедура розгляду справи, в ході якого здійснюється контролювання.

Контрольні повноваження Конституційного Суду щодо державного управління визначаються Конституцією України і Законом «Про Конституційний Суд України». Конституційний Суд здійснює свої контрольні повноваження під час розгляду справ про конституційність актів вищого органу вико­навчої влади – Кабінету Міністрів України; розгляду конституційних подань і конституційних звернень.

Прямий контроль передбачає вирішення подальшої долі управлінського акта, законність якого перевіряється судом. Така ситуація можлива у випадку оскарження конкретного індивідуального або нормативного правового акта управління.

Непрямий контроль здійснюється, коли оскаржується не безпосередньо акт управління, а дії, які суперечать цьому акту, чи бездіяльність (якщо акт зобов’язує здійснити відповідні дії). В такому випадку правова доля акта управління не вирішується, а лише розв’язується пов’язане з ним спірне питання.

 

Підстави та особливості проведення перевірок органами прокуратури в місцевих органах виконавчої влади 15. Підстави та особливості проведення перевірок органами прокуратури в органах місцевого самоврядування

Прокурорська перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора. Прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю (ст. 19 Закону України „Про прокуратуру”).

Наказом Генерального прокурора України від 7.11.12 № 3гн „ Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів ” визначено приводи і підстави для проведення перевірок, їх планування, розгляду звернень з указаних питань.

Згідно з цим наказом перевірки слід проводити за зверненнями та повідомленнями про порушення законів, у тому числі поширені у засобах масової інформації, що вказують на неналежне виконання своїх обов’язків посадовими особами контролюючих та правоохоронних органів, за матеріалами цих органів, а також за власної ініціативи.

За заявами громадян, юридичних осіб, зверненнями та запитами депутатів усіх рівнів, за винятком заяв та повідомлень про злочини, розслідування яких належить до компетенції органів прокуратури, перевірки проводити лише у разі їх попереднього вирішення керівниками компетентних органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та контролю. В інших випадках надсилати такі звернення за належністю. Роз’яснювати право на звернення за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав і свобод до відповідних органів державної влади та контролю, органів місцевого самоврядування, а в передбачених чинним законодавством випадках – до суду.

Перевірки за власної ініціативи проводити за планом роботи відповідної прокуратури, який з урахуванням стану законності в регіоні складається на півріччя, включає поточні та перспективні заходи, які можуть корегуватися щоквартально.

Підставами для проведення позапланових перевірок є рішення колегій органів прокуратури, координаційних і міжвідомчих нарад, доручення керівництва Генеральної прокуратури України та прокуратури області. Міськміжрайпрокурорам про проведення за власної ініціативи позапланових заходів у п’ятиденний строк інформувати прокуратури вищого рівня.

Під час перевірок у місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування і державного контролю, на підприємствах, в установах і організаціях особливу увагу звертати на додержання законів у сфері запобігання і протидії корупції та іншим правопорушенням. Перевіряти законність і повноту вжитих заходів щодо усунення порушень закону, притягнення винних осіб до відповідальності. У разі необхідності перевірки проводити безпосередньо на підконтрольних їм об’єктах.

Стаття 13. Питання, що вирішуються місцевими державними

Адміністраціями

 

До відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах,

визначених Конституцією і законами України, належить вирішення

питань:

1) забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних

інтересів громадян;

2) соціально-економічного розвитку відповідних територій;

3) бюджету, фінансів та обліку;

4) управління майном, приватизації, сприяння розвитку

підприємництва та здійснення державної регуляторної політики;

{ Пункт 4 частини першої статті 13 із змінами, внесеними згідно із

Законом N 2388-VI (2388-17) від 01.07.2010 }

5) промисловості, сільського господарства, будівництва,

транспорту і зв'язку;

6) науки, освіти, культури, охорони здоров'я, фізкультури і

спорту, сім'ї, жінок, молоді та неповнолітніх;

7) використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля;

8) зовнішньоекономічної діяльності;

9) оборонної роботи та мобілізаційної підготовки;

10) соціального захисту, зайнятості населення, праці та

заробітної плати.