Язичництво стародавніх слов’ян.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Язичництво стародавніх слов’ян.



Україна є батьківщиною однієї з найдавніших землеробських цивілізацій. У III тис. до н. є. в долинах Дністра, Бугу, Пруту з'явилися поселення трипільської культури. Саме тоді виникли дохристиянські релігійні вірування, які отримали назву язичництво (від слова «язики» — народи). Таким чином, язичництво має кількатисячолітню історію, набагато давнішу за історію християнства.

Давньослов'янське язичництво містило в собі: релігію племен і народів найдавнішої доби, яких зазвичай вважають предками слов'ян як в етнічному, так і в культурно-історичному плані; релігію східнослов'янських племен Київської Русі, що була поширена до прийняття християнства як офіційної релігії; народно-побутову релігійність, що існувала впродовж останнього тисячоліття поряд з офіційним християнством.

Характерною особливістю тогочасного язичництва були родові культи предків. Язичники обожнювали предмети й сили природи, поклонялися деревам, кущам, річкам, струмкам, озерам тощо. Родовий язичницький пантеон складався з бога Перуна — бога грому та блискавки, покровителя військового ремесла та княжої дружини. У деяких племенах головним богом був Сварог, бог неба й небесних світил, покровитель ковальства та ремесел. Не менш популярними були Дажбог — бог сонця, Велес — бог достатку й скотарства, Ярило — бог кохання та родючості.

Невід'ємним елементом язичницьких вірувань були культові об'єкти. Боги персоніфікувалися з ідолами, яких установлювали на спеціальних місцях — мольбищах. Ідолам приносили жертви, на їхню честь організовували врочисті церемонії зі співами, хороводами, ритуальними танцями. Велику роль у реалізації магічних обрядів, ритуалів і церемоній відігравали жерці-волхви, які крім релігійних функцій виконували і суто практичні, наприклад, лікували людей. Але загалом релігійної (церкви) в язичництві не було, позаяк не було єдиного віровчення й сталого культу.

У X ст. за князювання Володимира Великого завершилося об'єднання східнослов'янських земель в єдину державу — Київську Русь. Водночас він зробив спробу створити централізовану загальнослов'янську релігію, зібравши язичницьких ідолів деяких племен у Києві поблизу князівського палацу. Проте такий штучно централізований культ так і не вкорінився.

Тому виникла потреба в монотеїстичній релігії, яка сприяла б побудові міцної централізованої держави. Саме тому Володимир прийняв рішення про запровадження на Київській Русі християнства, яке не мало жодних ідейних і культових зв'язків з язичництвом. Історія довела, що утвердження християнства на Русі було історичним і логічним, але використання насильницьких методів його поширення стало причиною багатовікового конфлікту між християнством та язичництвом аж до сьогоднішнього дня.

Етнонаціональні релігії: загальна характеристика.

Історично цей етап починається у IV тс. до н.е. в період,коли давніх цивілізаціях створювались держава,суд,армія тощо.

Релігія збагатилась новими ідеями та досягненнями.Вона стаєгарантом подолання соціальних проблем тогочасного суспільства,набуває форм держ. релгії і моралі.

На зміну первісним релігіям приходять етнонаціональні,головною особливістю яких була одночасна приналежність послідрвників певного релігійного напрямку до конкретного роду,нації,держави,що,в свою чергу, визначало їх релігійну належність.

Залежно від особливостей етнонаціонального розвитку суспільства релігійні комплекси набувають спільних характеристик:

1.виникає стійка та однозначна ідея Бога(самого поняття Бога),Бог стає епіцентром релігйної віри й культу.

2.подальшого розвитку набуває політеїзм(багатобожжя)Різноманітні боги стаютьбаготофунк. в виявах,реалізують багаогранні інтереси етнічної спільноти.

3.в цей період формується головна ідея релігії-ідея про потойбічне життя та отримання винагороди за праведне життя в цьому світі.Етнонац. релігії логічно завершили ідею попередніх релігійних систем про прямий зв'язок між результатами діяльностя людини та її існування після смерті.

4.виникла вузька спеціалізація культової діяльності,що зумовило різе збільшення буд. культових споруд,розрост. ритуал. і церемоніал. особливостей релігій.

Тенденції до відокремлення духовної влади від світської.Вища влада церкви все частіше притендувала на монопольнупозицію в державі.

На етапі етнонац. реліг. По-своєму окресллась специфіка віри в Бога,оширюються письмово зафіксовані священні тексти.

До найдосліджуваніших етнонац.реліг. належать:давньоєгипетська,релігія еттів,халдеїв,сірійців,мітраїзм,індуїзм,зороастризм,ведична релігія,бразманізм,релігії майя та інків,релігі стародав. Китаю (даосизм, конфуціанство), давньогрецька та давньоримська реліг., язичнцтво словян.

Буддизм як світова релігія.

Буддизм – найдавніша з трьох світових релігій. Ця релігійна система зародилася в Індії у VІст. До н.е. в її північній частині – у рабовласницькій державі Магадана. Панівною тогочасною релігією був брахманізм – культ привілейованих каст і класів. Засновником буддизму вважають реальну історичну особу Сіддхартху Гаутаму Будду Шак’ямуні. Основним текстом буддизму є Трипі така(«Три кошики закону»), складена учнями Будди й записана в 80-х роках до н.е. Вона складається з 3 частин: «Віная-пітака», «Сутта-пітака», «Абхідхарма-пітака». Основи буддистського віровчення викладено Буддою в першій бенарській проповіді. Насамперед це вчення про «Чотири шляхетні істини» та «Шляхетний восьми степеневий шлях» який веде до подолання зла й страждання у світі. Шлях до пізнання істини, який пропонує Будда, називається середнім. Він дійсно ніби знаходиться посередині між водійською релігією, традиціями брахманізму та вчення, яке пропонують матеріалісти. Серединний шлях. Обраний Буддою, пролягає між протилежними позиціями – добром і злом.. Однією з найважливіших ідей буддизму є ідея Калачакри; вона орієнтує на те, що людина й всесвіт перебувають у єдності. Містична частина калачакри відображує наявність астрологічних знань, що відповідають на питання про еволюцію світу й людини в ньому. Світ є нескінченним поєднанням дхарм, елементарних частин, які є результатом вибуху життєвої енергії. Психологічно страждання людини є постійним переживанням неспокійного буття. Страждання, а разом з ним задоволення, визнають результат нових перероджень. Якщо не змінити характер переживань, то людина не зможе вийти з кола перероджень. Позитивні вчинки на рівні повсякденного життя складають карму. Досягненню нірвани заважають ілюзії особи, її сумніви, упередження, тілесні насолоди, ненависть, прив’язаність до землі, гордість, пихатість, невігластво Людина - це комплекс, який поєднує потік життя й смерті. Нірвана – це стан абсолютного спокою, проникнення в сутність речей, ліквідація гріховності й повна незалежність від довколишнього світу. Саме в стані нірвани, абсолютного спокою можна пізнати абсолютну істину. Медитація – розумова дія, спрямована на те, щоб привести психіку в стан поглибленого зосередження. Медитація слугувала головній меті – отриманню просвітлення та нірвани. Найбільшого розвитку медитація набула в буддійській практиці йоги. Людина згідно з ідеями буддизму повинна здійснювати свою Дхарму, яка зазичай пов’язана з виконанням оральних обов’язків. Розвиток буддизму був складний і суперечливий, його положення багато разів переробляли й трансформували відповідно до соціальних умов. Звідси наявність великої кількості різноманітних напрямів та окремих течій буддизму. На початку нашої ери існувало 2 його головних напрями – тхераваду та махаони, а з Vст. Н.е. вони знову поділилися на низку течій. Основна різниця між цими напрямами полягає в тому, що тхераваду провідує «вузький» шлях, а махаона – «широкий» шлях порятунку. Тхераваду стверджує, що досягнути нірвани може лише незначна частина людей – ченці. Махаона – північний буддизм, шлях. Що припускає спасіння мирян, а не тільки ченців, якщо вони дотримуватимуться заповідей буддизму, духовного саморозвитку, молитимуться і не нехтуватимуть допомогою ченців. На початку нашої ери в махаяні зявився новий напрям – ваджраяна, або тантризм. Особливого значення в ньому набуло вшанування гуру(духовного наставника). Специфікою ваджаряни є розроблена система езотеричної практики, що пропонує її адептам оригінальний спосіб отримання нірвани. В основі віровчення ваджаряни лежить ідея людини як мікрокосмосу, та уявлення про чоловічу й жіночу статеву енергетику, трансформація яких згідно з тантризмом приводить до розширення свідомості й просвітлення. Особливою характеристикою ваджаряни є величезна кількість релігійних організацій, в основі яких лежать окремі вчення великих йогів і вчителів мудрості. Ламаїзм є одним з найпоширеніших напрямів буддизму, який сформувався на Тибеті в VІст. Н.е. в результаті проникнення на його територію махаони та тантризму, а також їх поєднання з релігією тибетців бон-то. Ламаїсти вважають, що крім поклоніння загально буддійським цінностями, необхідно зробити їх складовими елементами душі віруючої людини. Шлях до цього лежить у реалізації «трьох практик» - вищої моральності, вищого медитативного зосередження та вищої мудрості. у Китаї буддизм адаптується до місцевих релігійних систем, і розвивається в синтетичній формі з даосизмом, що, зрештою, дає поштовх до виникнення нового релігійного напряму чань-буддизму. Особливості віровчення чань-буддизму відбивають віру в можливість містичного споглядання на основі особливої медитативної практики водночас специфічними рисами чань-буддизму стали певна контрпропозиція щодо офіційних релігійних систем, духовних авторитетів, релігійних догм, театралізованості й штучності життя; гіпертрофована спрямованість на індивідуальну свободу, на над індивідуальне існування в «драматичному» повсякденному житті. Дзен-буддизм бере початок з чань-буддизму в VІІст н.е. Першим провідником дзен-буддизму вважають буддистського монаха Єйсая, який після перебування в Китаї заснував у Японії школу Риндзай. Засадничними положеннями дзен-буддизму є принцип буддизму, але, на відміну від його класичних форм, він оригінально інтерпретує питання про співвідношення «земного» й «божого» світів. Послідовники дзену вважають, що земний і потойбічний світи нероздільні. Для послідовників дзен-буддизму характерним є ігнорування проблем довколишнього світу. Голвним завданням адепта стає індивідуальне злиття з божеством через стан саторі. Нині вчення буддизму знаходить величезну кількість послідовників про що свідчить більш як 400млн буддистів-мирян і 1 млн монахів і монахинь.



Последнее изменение этой страницы: 2016-08-15; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.233.219.62 (0.006 с.)