Доведіть, що Запорізька січ, яка виникла у пониззі Дніпра, була своєрідним державним утворенням.

“Організація козацького самоврядування Запорізької Січі дає підстави стверджувати, що так закладалися основи нової української державності; адже вся система органів військово-адміністративної влади мала змогу виконувати і забезпечувати внутрішні і зовнішні функції, властиві державній владі.”

В організації козацького самоврядування, яке склалося на Запоріжжі, можна віднайти зародки майбутньої української державної організації. І недаремно вчені ведуть відлік її становлення саме з періоду існування Запорізької Січі. Характерно, що ця своєрідна за структурою система органів військово-адміністративної влади була спроможна виконувати складні функції внутрішньої і зовнішньої політики.

Запорізька Січ мала свої символи: печатку-герб (додатки), на якій був зображений козак з мушкетом на плечі та шаблею при боці; січовий прапор малинового кольору із зображенням святого Архангела Михаїла з білим хрестом. Це також свідчило, що Запорізька Січ перетворилась на своєрідну демократичну та військово-адміністративну організацію – державне утворення. Автор не поділяє думки тих дослідників козацтва, які дійшли висновку про те, що Запорізька Січ була державою.

Запорізька Січ визнавалась республікою безпосереднього управління, в якій законодавча влада належала всьому народу, а не тільки його представникам. Таке безпосереднє управління об’єктивно можливе лише у невеликих республіках, до яких належала і Січ. Тут було кілька десятків тисяч осіб, а по всіх Вольностях Запорізьких – декілька сотень тисяч. Козацька рада була органом законодавчої влади, але не у формі представницького органу, яким були станові парламенти європейських держав тих часів, а у формі прямої участі в управлінні справами Війська Запорізького всіх членів козацького війська, тобто всього козацького стану. Вона по суті була органом найвищого порядку в управлінні козацьким військом.

Дисертант відзначає, що козацький уряд – Кіш пройшов певний еволюційний шлях у своєму розвитку. Зростала кількість козаків, урізноманітнювалися функції Коша, розширювалася і збагачувалася сфера його діяльності. Кіш, як козацький уряд, спочатку був виконавчим органом, що обирався та контролювався Військовою радою. Але в часи Нової Січі, коли компетенція козацької ради звузилась, Кіш взяв на себе частину її функцій. Залишаючись центральним органом розпорядчо-виконавської влади, Кіш займався вирішенням і поточних питань. В той час лише ускладнилась система нижчої ланки адміністративно-політичного управління. Поділ Вольностей Запорізьких на паланки обумовив появу додаткових посадових осіб в місцевих адміністраціях. В останні десятиріччя існування Січі Кіш лише формально обирався Військовою радою, а фактично призначався радою Старшин.

Автор підкреслює, що усі представники паланкової адміністрації обирались на свої пости й залишали їх після рішення загальної Військової ради, тобто через рік. Але щоразу того чи іншого представника з відповідної посади могла скинути Січова рада – ще до закінчення терміну його повноважень, в разі незадоволення козаками його діяльністю. Але у XVIII ст. з піднесенням ролі старшин і зниженням ролі рад на посадах січової старшини перебували кілька років і через це в значній мірі їх посади втрачали свій тимчасовий характер.

Паланковій адміністрації були підпорядковані лише хутори посполитих (селян) та одружених козаків, хоча й були випадки прямих відносин їх з Кошем. Зимівники ж січового товариства тільки номінально залишались підпорядкованими Січі, але фактично мали певну автономію, і їх залежність від Січі обмежувалась залежністю господаря від влади курінного, до якого він був приписаний.

З плином часу на Запоріжжі створилася досить могутня верхівка козацтва: старшина, яка зосередила в своїх руках значні матеріальні багатства, займала керівні посади і тримала в своїх руках владу. До старшини приєднувались заможні козаки. А поруч з цією аристократією стояла маса козаків – “сіроми”, “голоти”, яка не мала нічого, крім своєї сорочки. Частина “голоти” мешкала в самій Січі, в курені, перебувала на утриманні Коша, а більша частина проживала поза Січчю, працювала як наймити у зимівниках, на промислах, у чумацьких валках.

Старшина запорізького козацтва вже тоді прагнула використовувати своє становище у власних інтересах, інколи всупереч інтересам більшості козаків, тобто мали місце процеси “переродження” керівників, які спостерігаємо, на жаль, і сьогодні.

Слабкою стороною і досить серйозним недоліком устрою Запорізької Січі було поєднання виконавчої і судової влади в одних руках козацької урядової старшини та значна кількість судових інституцій, до яких можна було апелювати. Це призводило до досить тривалого судового розгляду.

Запорізьке братство мало великий вплив на процеси державотворення, і багатий досвід самобутньої козацької організації самоврядування був використаний у ході визвольної війни українського народу 1648-1654 років. Своє актуальне, пізнавально-історичне значення цей досвід не втратив і в наш час.

 

16.Чому адміністративно-політичний устрій Січі визначають як республіканський і демократичний? (Вибори на січі, посадові обов’язки кошового атамана, судді, писаря осавула, права рядових козаків)

За формою правління Запорозька Січ належить до демократичних республік. Вона стала ідеалом республікансько-демократичного устрою і для тогочасних правителів, і для нащадків.

 

Органом прямої демократії була козацька рада, яка виконувала функції своєрідного законодавчого органу. Під час роботи козацьких рад (на Водохреще, Великдень і Покрову) відкритим демократичним способом висували кандидатури на посади, їх обговорювали і більшістю голосів обирали.У Раді міг брати участь будь-хто з козаків. На ній ухвалювали закони, вирішували питання війни і миру, організації військових походів, покарання злочинців, розподілу господарських угідь тощо. Вона контролювала діяльність урядовців.Виконавча влада належала кошу, тобто обраним на один рік на козацькій раді посадовцям (кошовому отаману і старшині). Загалом у владних структурах Січі перебувало 120 осіб командно-адміністративного персоналу, з яких 21 особу вважали високопосадовцем.Найвище становище в апараті управління мав кошовий отаман. За сучасною термінологією, він був главою держави, головнокомандувачем війська та військовим комендантом Січі як військового табору. У воєнний час кошовий ставав верховним головнокомандувачем і діяв як повновладний диктатор. При ньому була група радників, яка утворювала дорадчий орган, що складався з колишніх посадовців, які пішли у відставку.

 

Адміністрація Січі мала три ланки управлінців:

а) військові начальники (кошовий отаман, військовий суддя та військовий отаман);

б) військові чиновники (булавничий, хорунжий, довбиш, пушкар, гармаш, тлумач, шафар, кантаржей);

в) похідна старшина (полковник, осавул, писар) та паланкова старшина (паланковий полковник, осавул і писар).

 

Досить впливовими на Січі були курінні отамани, що очолювали окремі структурні ланки товариства. Варто зазначити, що саме отамани були тими елементами суспільної організації, які виникли передусім. Отамани стояли на чолі розрізнених загонів-ватаг, які з часом - у процесі консолідації козацтва та ускладнення функцій - створили організацію, відому під назвою Запорозька Січ. Зазвичай курені були своєрідними об'єднаннями земляків, а тому й назву куреню давали від місцевості, звідки прибули більшість членів курінної громади (Канівський, Іванівський, Дерев'янківський, Титарівський). Курінного отамана обирали на сходці куреня, його кандидатура не потребувала підтвердження на загальній козацькій раді (колі) чи кошового отамана. Курінних дуже шанували, їх слухалися, "як батька свого".

 

Уся адміністрація Запорозької Січі разом із козаками формально підлягала владі Речі Посполитої. Однак фактично вона діяла як незалежна у відносинах з іншими державами. Наприкінці XVI ст. Січ налагодила тісні контакти з Туреччиною, Угорщиною, Австрією, Московським царством, ставши таким чином суб'єктом міжнародного права.

 

Що визначало форму правління Запорозької Січі як республіканську?

 

По-перше, наявність вищого органу влади, який мав колективно-представницький характер (козацька рада). По-друге, виборність усіх органів влади. По-третє, функціонування органів влади за принципом розподілу повноважень. По-четверте, колегіальність у прийнятті рішень. По-п'яте, строковість терміну повноважень органів влади та посадових осіб. По-шосте, відповідальність посадових осіб у формі відкликання їх, відставки, суду чи навіть страти. По-сьоме, високий авторитет судової влади (детальніше про це буде сказано при розгляді питання судочинства).

Така військово-республіканська форма правління, участь якнайширших кіл козацтва у вирішенні практично всіх господарських і громадських питань Січі перетворили її на стійкий політичний організм.

Тривалу живучість Запорозької Січі у ворожому оточенні забезпечували також внутрішньо-общинна демократія, рівність усіх членів козацької громади, шана давніх звичаїв і традицій.

Водночас не слід ідеалізувати суспільно-політичні порядки на Запоріжжі. Тут мали місце внутрішньо-станові (серед козацтва) суперечності та конфлікти, майнова нерівність (заможні козаки і голота) та соціальна диференціація (козацька старшина, "сірома", сімейні козаки).Запорозька Січ існувала як суб'єкт міжнародних відносин. Кіш Війська Запорозького приймав представників Австрії, Швеції, Трансільванії, Польщі, Росії, Кримського ханства, укладав міжнародні угоди, вів переговори з іноземними дипломатами, підтримував деякі держави у військових коаліціях.У 1616р. польський сейм офіційно визнав, що всередині Речі Посполитої утворилася інша республіка. Багаторічне функціонування Січі по суті становило наступний (після Галицько-Волинської держави) етап формування та існування української етнічної держави.Запорозьку Січ можна називати республікою безпосереднього управління, у якій законодавча влада належала всьому народові, а не лише його представникам. Таке безпосереднє управління було можливе лише в невеликих державах із населенням у кілька сот тисяч.Козацька (або військова) рада була органом законодавчої влади, але не у формі представницького органу, якими були станово-представницькі органи європейських держав тих часів (Генеральні штати, парламент, рейхстаг), а у формі участі в управлінні справами Запорозької Січі всього козацького стану держави.

17.Що таке козацьке право? Яким було судочинство на землях Війська Запорозького Низового?

Козацьке право - сукупність звичаєвих норм (приписів), переважна більшість яких виникла в Запорізькій Січі. Запорізька Січ, як військово-політичне утворення, розвивалася на підставі своєрідних традицій і звичаїв, що склалися серед козаків протягом десятиліть.

Вона мала свій військовий та адміністративно-територіальний поділ: 38 військових куренів і 5-8 територіальних паланок, а також оригінальну систему органів управління їх трьох ступенів: військові начальники, військові чиновники, похідні та поланкові начальники. Вся військова старшина обиралася Генеральною Військовою Радою на один рік кожного 1-го січня. На підставі тих же звичаїв і традицій чітко регламентувалися права і обов'язки старшин. У Запорізькій Січі склалася своя правова система, в основі якої лежало звичаєве К.п. Норми К.п. стверджували ті суспільні відносини, що склалися серед козацтва, закріплювали військово-адміністративну організацію Січі, встановлювали правила військових дій, діяльність судових органів, порядок землекористування, укладання договорів, визначали види злочинів і покарань. К.п. визнавалося іноземними державами, а козаки всіляко захищали його, побоюючись, що писане право може обмежити козацькі вольності. Із Запорізької Січі звичаєві норми в 16-17 ст. поширювались по всій Україні. Великого значення К.п. набуло після укладення Березневих статей 1654, за якими царський уряд офіційно визнав силу "попередніх прав". Гетьман і старшина, виносячи ті чи інші рішення або даючи вказівки судам, посилалися на практику, що склалася. Суди ж, ухвалюючи вироки, нерідко посилалися на давні права і звичаї козацького війська. Норми звичаєвого права є в "Правах, за якими судиться малоросійський народ" (1743), "Екстракті малоросійських прав" (1767) та ін. законодавчих збірниках. Архівні матеріали 18 - першої пол. 19 ст. свідчать, що протягом цього часу в Лівобережній Україні ще діяли окремі норми звичаєвого права, в тому числі К.п. Звичаєве право Запорізької Січі, доповнене правовими актами місцевої військово-адміністративної влади, вважалося народним правом, користувалося великим авторитетом, охоронялося державою та народними традиціями і навіть одержало своєрідну назву - К.п. Норми К.п. складали основу правової системи Гетьманщини, що проіснувала до 1840-42.