Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Методи науково-педагогічних досліджень

Поиск

Метод науково-педагогічного дослідження – спосіб дослідження психолого-педагогічний процесів формування особистості, встановлення об’єктивної закономірності виховання і навчання.

Сучасна педагогіка використовує такі методи педагогічних досліджень:

- педагогічне спостереження;

- бесіда;

- інтерв’ю;

- експеримент;

- вивчення продуктів діяльності;

- соціологічні методи;

- тестування;

- соціометричні методи тощо.

Педагогічне спостереження. Це систематичне, цілеспрямоване простеження проявів психіки людини у визначених умовах. Наукове спостереження вимагає постановки чіткої мети і планування. Заздалегідь визначається, які саме психічні процеси і явища будуть цікавити спостерігача, по яких зовнішніх проявах їх можна простежувати, в яких умовах буде відбуватися спостереження і як передбачається фіксувати його результати.

Спостереження повинне бути цілеспрямованим: спостерігач повинний чітко представляти і розуміти, що він збирається спостерігати і для чого спостерігати, інакше спостереження перетвориться у фіксацію випадкових, другорядних фактів. Спостереження варто проводити систематично, а не від випадку до випадку. Чим довше спостереження, тим більше фактів може нагромадити спостерігач, тим глибше і надійніше будуть його висновки.

Розрізняють спостереження пряме, опосередковане та самоспостереження.

Пряме – вид спостереження, під час якого дослідник, безпосередньо бере участь у досліджуваному процесі, діє разом з учасниками дослідження.

Опосередковане – вид спостереження, що не передбачає безпосередньої участі дослідника у процесі, який вивчають.

Самоспостереження - процес споглядання внутрішніх психічних процесів з одночасним спостереженням за їх зовнішніми виявами.

Метод бесіди. Бесіда – метод безпосереднього спілкування,який дає змогу одержати від співрозмовників інформацію, що цікавить учителя, за допомогою заздалегідь підготовлених питань.

Для ефективного проведення бесіди необхідно визначити мету, розробити план, з’ясувати, які питання є основними, а які додатковими, створити сприятливу, доброзичливу атмосферу для відвертої розмови, беручи до уваги вікові та індивідуальні особливості співрозмовників., виявляти педагогічний такт, запротоколювати бесіду.

Відповідно до мети подальшої співпраці вчителя та учнів виділяють такі види бесіди:

- експеримент (залучення до співробітництва). Передбачає настоювання співрозмовника на специфіку експерименту, перелік основних дій, надання інструкцій;

- експериментальна бесіда (перевірка гіпотези). Використовують ситуаціях, коли кожний елемент діяльності передбачає повну змістову завершеність попереднього.

- інтерв’ю.

Інтерв’ю – метод отримання інформації за допомогою усного опитування. Інтерв’ю допомагає одержати глибинну інформацію про думки, погляди, мотиви, уявлення респондентів; дає змогу вести спостереження за їхніми психологічними реакціями. Воно ефективне в тих випадках, коли дослідник впевнений у об’єктивності відповідей опитуваного. Під час інтерв’ю дослідник ставить сформульовані наперед запитання у певній послідовності й записує відповіді на них. При проведенні інтерв’ю слід подбати про усунення або хоча б зниження впливу «третіх осіб», присутність яких може змінити психологічний контекст інтерв’ю, спричинити нещирі відповіді респондента. За ступенем формалізованості інтерв’ю бувають:

А) вільні – не регламентовані темою, формою бесіди; тривала бесіда за загальною програмою чи без чіткої деталізації питань;

Б) стандартизовані – близькі за формою до анкети із закритими запитаннями;

В) напівстандартизовані – поєднують у собі особливості двох попередніх.

Експеримент. Експеримент полягає в тому, що вчений (експериментатор) навмисно створює і видозмінює умови, у яких діє досліджувана людина (випробуваний), ставить перед ним визначені задачі і по тому, як вони вирішуються, судить про виникаючі при цьому процеси і явища. Проводячи дослідження при однакових умовах з різними випробуваними, експериментатор може встановити вікові й індивідуальні особливості протікання психічних процесів у кожного з них. У психології застосовують два основних типи експерименту: лабораторний і природний.

Лабораторний експеримент проводять у спеціально організованих і у відомому змісті штучних умовах, він вимагає спеціального оснащення, а часом і застосування технічних пристосувань. Прикладом лабораторного експерименту може служити дослідження процесу дізнавання за допомогою спеціальної установки, що дозволяє на особливому екрані (типу телевізійного) поступово пред'являти випробуваному різну кількість зорової інформації (від нуля до показу предмета у всіх його деталях), щоб з'ясувати, на якому етапі людина довідається про зображуваний предмет. Лабораторний експеримент сприяє глибокому і всебічному вивченню психічної діяльності людей.

Однак поряд з достоїнствами лабораторний експеримент має і визначені недоліки. Найбільш істотний недолік цього методу – його деяка штучність, що за певних умов може привести до порушення природного ходу психічних процесів, а отже, до неправильних висновків. Даний недолік лабораторного експерименту до відомого ступеня усувається при організації.

Природний експеримент об’єднує у собі позитивні сторони методу спостереження і лабораторного експерименту. Тут зберігається природність умов спостереження і вводиться точність експерименту. Природний експеримент будується так, що випробувані не підозрюють про те, що вони піддаються психологічному дослідженню – це забезпечує природність їхнього поводження. Для правильного й успішного проведення природного експерименту необхідно дотримувати всі ті вимоги, що пред'являються до лабораторного експерименту. Відповідно до задачі дослідження експериментатор підбирає такі умови, що забезпечують найбільш яскравий прояв цікавлячих його сторін психічної діяльності.

Один з різновидів експерименту в психології та педагогіці – соціометричний експеримент. Він використовується для вивчення взаємин між людьми, положення, що займає людину в тій або іншій групі (заводській бригаді, шкільному класі, групі дитячого саду). При вивченні групи кожний відповідає на ряд питань, що стосуються вибору партнерів для спільної роботи, відпочинку, занять. За результатами можна визначити найбільше і найменш популярної людини в групі.

Вивчення продуктів діяльності. Результати діяльності людей – це створені ним книги, картини, архітектурні проекти, винаходи і т. п. По них можна у відомій мері судити про особливості діяльності, що привела до їх створення, і включених у цю діяльність психічних процесах і якостях. Аналіз результатів діяльності вважається допоміжним методом дослідження, тому що дає надійні результати тільки в сполученні з іншими методами (спостереженням, експериментом).

Соціологічні методи.

Анкетування являє собою перелік питань, що дають досліджуваним особам для листовної відповіді. Достоїнство цього методу в тому, що він дозволяє порівняно легко і швидко одержати масовий матеріал. Недолік же цього методу в порівнянні з бесідою – відсутність особистого контакту з випробуваним, що не дає можливість варіювати характер питань в залежності від відповідей. Питання повинні бути чіткими, ясними, зрозумілими, не повинні вселяти ту або іншу відповідь.

За формою анкети бувають:

- відкриті – анкети, в яких інструкція не обмежує способу відповіді на запитання.

- Закриті – анкети, що мають варіанти відповідей, з яких потрібно вибрати одну;

- Напіввідкриті – передбачають не тільки можливість скористатися однією з наведених відповідей, але й запропонувати свою;

- Полярні – анкети, що виявляють стандартизований набір якостей особистості, ступінь виразності яких може бути оцінений за 4-5 бальною шкалою.

Метод рейтингу. Полягає в оцінюванні діяльності, її окремих аспектів компонентними експериментами, здатними вирішувати творчі завдання, контролювати процес експертизи, виявляти наукову об’єктивність, аналітичність, широту і конструктивність мислення, самокритичність, мати власну думку і вміти її обстоювати. За допомогою рейтингу відбувається класифікація соціально-психологічних об’єктів за ступенем вираження загальної для них властивості – експертних оцінок.

Метод узагальнення незалежних характеристик. Розроблений рос. вченим К.Платоновим. передбачає узагальнення відомостей про учнів, одержаних із різних джерел (вчителі, батьки, особи, що спостерігали за учнями у важливих для дослідника ситуаціях, однолітки, друзі), зіставлення цих відомостей, їх осмислення.

Тестування. Тест – це особливий вид експериментального дослідження, що представляє собою спеціальне завдання або систему завдань. Випробуваний виконує завдання, час виконання якого звичайно враховують. Тести застосовують при дослідженні здібностей, рівня розумового розвитку, навичок, рівня засвоєння знань, а також при вивченні індивідуальних особливостей протікання психічних процесів.

Тестове дослідження відрізняється порівняльною простотою процедури, воно короткочасне, проводиться без складних технічних пристосувань, вимагає самого простого оснащення (часто це просто бланк із текстами задач). Результат рішення тесту допускає кількісне вираження і тим самим відкриває можливість математичної обробки.

Соціометричні методи. Соціометрія – галузь соціології, яка вивчає міжособистісні взаємини у малих групах кількісними методами, зосереджуючись на внутрігрупових симпатіях і антипатіях; прикладна наука, метод вивчення структури й рівня міжособистісних емоційних зв’язків у групі. Запропонував америк. Психолог Джакоб Морено. Цей метод застосовують для дослідження міжособистісних стосунків і міжгрупових відносин з метою їх поліпшення. За соціометричними критеріями можна визначити розуміння людиною закономірностей щодо взаємин у групі, бачення нею процесів спілкування між учасниками групи.

У процесі соціометричного дослідження складають соціограму – графічне відображення математичної обробки результатів, отриманих за допомогою соціометричного тесту. Соціограма наочно відображає взаємні симпатії та антипатії, наявність соціометричних «зірок» (осіб, яких обирає більшість опитуваних), «паріїв» (осіб, від яких усі відвертаються) та проміжні ланки між цими полюсами. Вона дає змогу побачити структуру взаємин у групі, робити припущення щодо стилів лідерства, ступеня організованості групи загалом.

 

Система освіти в Україні

Відповідно до закону «Про загальну середню освіту» система освіти в сучасній Україні складається з таких ланок:

· дошкільна освіта;

· загальна середня освіта;

· позашкільна освіта;

· професійно-технічна освіта;

· вища освіта;

· післядипломна освіта;

· аспірантура;

· докторантура;

· самоосвіта.

Дошкільна освіта. Здійснюється у дитячих яслах, садках, яслах-садках, сімейних, прогулянкових дошкільних закладах компенсуючого (для дітей, які потребують корекції фізичного і психічного розвитку) та комбінованого типів з короткотривалим, денним, цілодобовим перебуванням там дітей, а також у дитячих садках інтернатного типу, дитячих будинках тощо. Метою дошкільних закладів є забезпечення фізичного, психічного здоров'я дітей, їх різнобічного розвитку, набуття життєвого досвіду, вироблення умінь та навичок, необхідних для подальшого навчання.

Загальна середня освіта. Вона є обов'язковою складовою безперервної освіти і спрямована на забезпечення всебічного розвитку особистості через навчання та виховання, які ґрунтуються на загальнолюдських цінностях, принципах науковості, полікультурності, світського характеру освіти, системності, інтегрованості, єдності навчання і виховання, на засадах гуманізму, демократії, громадянської свідомості, взаємоповаги між націями і народами в інтересах людини, родини, суспільства, держави.

Завдання загальної середньої освіти полягають у вихованні громадянина України; формуванні особистості учня (вихованця), розвитку його здібностей та обдаровань, наукового світогляду; підготовці учнів до подальшої освіти і трудової діяльності; вихованні в учнів поваги до Конституції, державних символів України, прав і свобод людини й громадянина, почуття власної гідності, відповідальності перед законом за свої дії, свідомого ставлення до обов'язків людини і громадянина; реалізації права учнів на вільне формування політичних і світоглядних переконань, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу та інших народів і націй; виховання свідомого ставлення до свого здоров'я та здоров'я інших громадян, формування гігієнічних звичок і засад здорового способу життя, збереження і зміцнення фізичного та психічного здоров'я учнів.

Відповідно до закону 12-річна загальна середня освіта має три рівні: початковий, основний, старший. Початкова освіта забезпечує загальний розвиток дитини, вміння впевнено читати, знати основи арифметики; набуття первинних навичок користування книжкою та іншими джерелами інформації; формування загальних уявлень про навколишній світ, засвоєння норм загальнолюдської моралі та особистісного спілкування, основ гігієни, вироблення перших трудових навичок. Строк навчання — 3 (4) роки.

Основна середня освіта. Є фундаментом загальноосвітньої підготовки всіх школярів, формує в них готовність до вибору подальшого профілю навчання і здобуття освіти. У цьому віці в учнів в основному завершується формування загальнонавчальних умінь і навичок, засвоєння навчального матеріалу на рівні, достатньому для подальшого навчання. Важливе значення надається формуванню здорового способу життя, правовому й екологічному вихованню. Термін навчання — 5 років.

Повна середня освіта. Забезпечує поглиблене засвоєння знань з базових дисциплін та за вибором, формування цілісних уявлень про природу, людину, суспільство, культуру, виробництво, громадянської позиції особистості, з'являється можливість здобуття освіти вищого рівня. Результатом здобуття повної середньої освіти має бути інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості — підґрунтя подальшої освіти і трудової діяльності. Термін навчання — 2 (3) роки.

Старша школа функціонує переважно як профільна. Це створює ширші умови для диференційованого навчання, врахування індивідуальних особливостей розвитку учнів, які відрізняються своїми здібностями.

Середня загальноосвітня школа — загальноосвітній навчальний заклад І—III ступенів. І ступінь — початкова школа (1—3 (4) класи; термін навчання — 3 (4) роки); II ступінь — основна школа (5—9 класи; термін навчання — 5 років); III ступінь — старша школа, як правило, з орієнтацією на профільне навчання (10—11 (12) класи; термін навчання — 2 (3) роки).

Загальноосвітня школа-інтернат — загальноосвітній навчальний заклад з частковим або повним державним утриманням дітей, які потребують соціальної допомоги.

Вечірня (змінна) школа — загальноосвітній навчальний заклад II—III ступенів для громадян, які не мають можливості навчатися у школах з денною формою навчання.

Спеціалізована школа (школа-інтернат) — загальноосвітній навчальний заклад І—III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів.

Гімназія — загальноосвітній навчальний заклад II—III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю (переважно гуманітарного).

Ліцей — загальноосвітній навчальний заклад III ступеня з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою.

Колегіум — загальноосвітній навчальний заклад III ступеня філологічно-філософського та (або) культурно-естетичного профілю.

Спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтернат) — загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку.

Загальноосвітня санаторна школа (школа-інтернат) — загальноосвітній навчальний заклад І—III ступенів відповідного профілю для дітей, які потребують тривалого лікування.

Школа соціальної реабілітації — загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання (створюється окремо для хлопців і дівчат).

Професійна освіта здійснюється в системі вищих та середніх навчальних закладів: багатопрофільних університетах, академіях, інститутах, коледжах, технікумах, педагогічних, медичних та мистецьких училищах. Професійно-технічну освіту здобувають у середніх професійно-технічних училищах, які забезпечують підготовку кваліфікованих робітників.

Відповідно до статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації:

1. Технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади.

2. Коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади.

3-4. Інститут, консерваторія, академія, університет.

Вищі навчальні заклади освіти можуть створювати різні типи навчально-науково-виробничих комплексів, об'єднань, центрів, інститутів, філій, коледжів, ліцеїв, гімназій. Підготовка фахівців у них здійснюється з відривом від виробництва (очна), без відриву (вечірня, заочна форма), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей — екстерном.

Трудове виховання.

Трудове виховання — виховання свідомого ставлення до праці через формування звички та навиків активної трудової діяльності.

Завдання трудового виховання зумовлені потребами існування, самоутвердження і взаємодії людини в суспільстві та природному середовищі. Воно покликане забезпечити:

— психологічну готовність особистості до праці (бажання сумлінно та відповідально працювати, усвідомлення соціальної значущості праці як обов'язку і духовної потреби, бережливість щодо результатів праці та повага до людей праці, творче ставлення до трудової діяльності);

— підготовка до праці (наявність загальноосвітніх і політехнічних знань, загальних основ виробничої діяльності, вироблення умінь і навичок, необхідних для трудової діяльності, підготовка до свідомого вибору професії).

Трудове виховання ґрунтується на принципах:

— єдності трудового виховання і загального розвитку особистості (морального, інтелектуального, естетичного, фізичного);

— виявлення і розвитку індивідуальності в праці;

— високої моральності праці, її суспільно корисної спрямованості;

— залучення дитини до різноманітних видів продуктивної праці;

— постійності, безперервності, посильності праці;

— наявності елементів продуктивної діяльності дорослих у дитячій праці;

— творчого характеру праці;

— єдності праці та багатогранності життя.

У трудовому навчанні учні одержують загальнотрудову (оволодіння знаннями, уміннями і навичками з планування, організації своєї праці), загальновиробничу (освоєння науково-технічного потенціалу основних галузей виробництва, основ економіки та організації праці, природи й навколишнього середовища), загальнотехнічну (оволодіння знаннями з урахуванням специфіки галузі, в яку входить обраний профіль трудової підготовки) й спеціальну підготовку (передбачає формування початкових умінь і навичок праці з обраної спеціальності).

Зміст трудового виховання визначається навчальною програмою для кожного класу. Його особливості відображають поняття «трудова свідомість», «досвід трудової діяльності», «активна трудова позиція».

Трудова свідомість особистості містить уявлення про ставлення до праці, участі у суспільно корисній праці, усвідомлення необхідності трудового самовдосконалення, систему знань, трудових умінь і навичок, з'ясування ролі праці у виборі майбутньої професії.

Досвід трудової діяльності означає систему загальних умінь і навичок, необхідних у повсякденному житті, праці, об'єктивного оцінювання результатів своєї праці та самооцінювання, вмінь і навичок систематичної, організованої, посильної суспільно корисної праці, узагальнення набутого досвіду.

Активна трудова позиція зумовлюється системою трудових потреб, інтересів, переконань, ціннісних орієнтацій, уподобань, прагненням до обдуманого вибору професії, продовження освіти у відповідному навчальному закладі.

Формування готовності до праці поділяють на етапи — своєрідні ступені трудового становлення особистості.

Дошкільний період. На цьому етапі відбувається залучення дітей до побутової праці, догляду за тваринами і рослинами, виготовлення іграшок, ознайомлення з працею дорослих, формування переконань щодо необхідності праці, бережливого ставлення до її результатів.

Початкова школа. Головне для неї — вироблення елементарних прийомів, умінь і навичок ручної обробки різних матеріалів, вирощування сільськогосподарських культур, ремонту навчально-наочного приладдя, виготовлення іграшок, різних предметів для школи. Учнів знайомлять з деякими професіями.

Основна школа. Навчання і виховання у ній зосереджується на оволодінні знаннями і практичними вміннями обробки металу та дерева, основами електроніки, металознавства, графічної грамоти. Формування уявлень про головні галузі народного господарства, вмінь і навичок виготовлення нескладних виробів. Починаючи з 8-го класу, учні працюють у навчально-виробничих бригадах, міжшкільних навчально-виробничих комбінатах, навчальних цехах.

Старша школа. Вона ставить за мету оволодіння уміннями і навичками з наймасовіших професій, які здобувають безпосередньо на виробництві, з урахуванням потреб регіону, наявної навчально-технічної та виробничої бази. На цьому етапі важливо знайомити учнів з основами економічної теорії, підприємницької діяльності, законодавства з питань підприємництва, фінансово-кредитних операцій, психолого-педагогічними засадами управління.

На всіх етапах трудового виховання учнів необхідно формувати потребу в праці, творче ставлення до неї, залучати до реальних виробничих відносин і формувати розвинуте, зорієнтоване на особливості ринкового господарювання, економічне мислення, розвивати загальні (інтелектуальні, психофізіологічні, фізичні та ін.) і спеціальні (художні, технічні, математичні тощо) здібності, відроджувати національні традиції, народні промисли та ремесла, виховувати культуру особистості в усіх її проявах.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-08-16; просмотров: 182; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.191.195.180 (0.01 с.)