Тема: пікорнавіруси. Лабораторна діагностика ентеровірусних інфекцій: поліомієліту, коксакі, есно. Ротавіруси. Риновіруси. Афтовіруси. Кардіовіруси.

Заняття № 4

Тема: Пікорнавіруси. Лабораторна діагностика ентеровірусних інфекцій: поліомієліту, Коксакі, ЕСНО. Ротавіруси. Риновіруси. Афтовіруси. Кардіовіруси.

Актуальність теми: Ентеровіруси, що відносяться до родини Пікорнавірусів, викликають у людини ураження ЦНС (енцефаліт, менінгіт, поліомієліт), шлунка та кишківника (діарея, панкреатит), а також дихальних шляхів (риніт, фарингіт, пневмонія новонароджених та ін.), серцевосудинної системи (міокардит, перикардит). Можливий також розвиток екзантеми, везикулярного стоматиту, міалгії і кон’юктивіта. Різні ентеровіруси можуть зумовлювати однакові клінічні прояви, в той же час один ентеровірус здатний призвести до розвитку різних синдромів.

Мета (загальна): вивчити біологічні особливості збудників поліомієліту, ентеровірусних інфекцій Коксакі і ЕСНО, ротавірусної інфекції. Вивчити методи діагностики ентеровірусних інфекцій.

Для цього необхідно уміти (конкретні цілі):

користуватися основними способами діагностики вірусних нфекцій;

користуватися знаннями про особливості противірусного імунітету.

Для реалізації цілей навчання необхідний вихідний рівень знань-умінь.

Уміти:

готувати матеріал для вірусологічних досліджень;

ставити основні імунологічні реакції та оцінювати їх результати.

 

Теоретичні питання:

1. Загальна характеристика та класифікація родини Picornaviridae.

2. Рід ентеровірусів (Enterovirus). Класифікація: віруси поліомієліту, Коксаки, ЕСНО, ентеровіруси 68 – 72-ого типів. Характеристика віріонів. Антигени. Культивування. Патогенність для тварин. Чутливість до фізичних і хімічних факторів. Значення генетичної гетерогенності популяцій ентеровірусів у розвитку захворювання.

3. Роль ентеровірусів у патології людини. Патогенез поліомієліту та інших ентеровірусних інфекцій. Імунітет. Принципи специфічної профілактики і терапії. Проблема ліквідації поліомієліту в усьому світі.

4. Лабораторна діагностика ентеровірусних інфекцій.

5. Родина Reoviridae, рід Rotavirus. Загальна характеристика. Патогенез ротавірусної кишкової інфекції. Лабораторна діагностика, специфічна профілактика та лікування цього захворювання.

6. Рід риновірусів (Rinovirus). Загальна характеристика. Класифікація. Патогенез риновірусної інфекції. Лабораторна діагностика.

7. Рід афтовірусів (Aphtovirus). Віруси ящура. Біологічні властивості. Класифікація. Патогенез інфекції у людини. Лабораторна діагностика, специфічна профілактика.

8. Рід кардіовірусів (Cardiovirus). Загальна характеристика. Роль в патології людини.

ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Медицинская микробиология, вирусология и иммунология: Учебник / Под ред. А.А. Воробьева. – М. Медицинское информационное агентство, 2004. - С.

2. Борисов Л.Б. Медицинская микробиология, вирусология, иммунология – М.: ООО "Медицинское информационное агентство", 2002. – С.

3. Медицинская микробиология, вирусология, иммунология: Учебник / Под ред. Л. Б. Борисова, А. М. Смирновой. – М.: Медицина, 1994. -С.

4. Пяткин К.Д., Кривошеин Ю.С. Микробиология. – М., Медицина, 1981. – С.

5. Пяткін К.Д., Кривошеїн Ю.С. Мікробіологія з вірусологією та імунологією: Підручник / Пер. з рос. В.В.Клінченка. – К.: Вища шк., 1992. – С.

6. Борисов Л.Б., Козьмин-Соколов Б.Н., Фрейдлин И.С. Руководство к лабораторным занятиям по медицинской микробиологии, вирусологии и иммунологии: Учеб.пособие. - М.: Медицина, 1993. – С.

7. Климнюк С.І., Ситник І.О., Творко М.С., Широбоков В.П. Практична мікробіологія: Посібник. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2004. - С.

8. Пояснення до теми "Мікробіологія ентеровірусних інфекцій” для самостійної роботи студента (додаток 1).

9. Графи логічної структури теми (додаток 2).

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:

1. Коротяев А. И., Бабичев С. А. Медицинская микробиология, иммунология и вирусология: Ученик для мед.вузов. – СПб.: СпецЛит., 2002. - С.

2. Поздеев О.К. Медицинская микробиология / Под ред. акад. РАМН В.И.Покровского. – М.: ГЭОТАР-МЕД, 2001. – С.

3. Медицинская микробиология / Гл.ред. В.И.Покровский, О.К.Поздеев. – М.: ГЭОТАР МЕДИЦИНА, 1998. – С.

МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

На початку заняття за допомогою тестових завдань викладач перевіряє рівень знань-умінь кожного студента. Потім викладач методом опитування та заповнення карти програмового контролю з‘ясовує ступінь та глибину засвоєння кожним студентом теоретичного матеріалу. Наступний етап роботи – засвоєння студентами методики виконання практичної роботи. Після цього студенти виконують практичну роботу, хід виконання якої контролюється викладачем. При вивченні студентами демонстрацій проводиться їх аналіз, робляться висновки, які заносяться у протокол практичного заняття.

Технологічна карта практичного заняття

Етапи роботи	Години, хвилини	Навчальні посібники	Місце проведення
1. Тестовий контроль початкового рівня знань		Тести	Комп‘ютерна кімната
2. Опитування студентів по основним питанням теми.		Таблиці, схеми	Кімната для практичних занять
3. Заповнення карт програмованого контролю.
4. Виконання практичної частини заняття.		Схеми "Мікробіологічна діагностика ентеровірусних інфекцій", діагностичні, лікувально-профілактичні препарати, слайди.
5. Підведення підсумків заняття.		Таблиці, схеми

ПРАКТИЧНА РОБОТА СТУДЕНТА

1. Провести індикацію вірусу поліомієліту (реакція бляшкоутворення). Написати висновок.

2. Врахувати результати реакції пригнічення бляшкоутворення, яка ставилася з метою ідентифікації віруса поліомієліта (демонстрація). Написати висновок.

3. Врахувати результати реакції нейтралізації для визначення антитіл в сироватці крові хворого (демонстрація). Написати висновок.

4. Переписати імунобіологічні препарати (демонстрація) із вказанням мети і способу їх використання.

5. Оформити протокол і підписати у викладача.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

ПО ВИКОНАННЮ ПРАКТИЧНОЇ РОБОТИ

Робота 1

В одношарову культуру ниркових клітин, що вирощена у матраці, внесли дослідний матеріал (випорожнення). Його рівномірно розповсюдили по поверхні моношару культури клітин. Інкубували при 35⁰С 2 тижні.

Віруси поліомієліту цитопатогенно впливають на такі клітини, викликаючі круглоклітинну дегенерацію, інтенсивність якої залежить від інокульованої дози віруса. В результаті цитопатичної дії вірусу на культуру клітин, в моношані з‘являються стерильні плями (бляшки). Якщо такі бляшки спостерігаються, то це свідчить про наявність вірусу у дослідному матеріалі.

Студент повинен зробити оцінку реакції на основі знань про механізм даної реакції, написати висновок у протоколі.

 

Робота 2

Реакції пригнічення бляшкоутворення, що використовується з метою ідентифікації віруса поліомієліта ставиться наступним чином:

1. Змішують рівні об‘єми розведення вірусу і відповідних розведень імунної сироватки.

2. Інкубують суміш упродовж 30 хвилин при кімнатній температурі.

3. Суміш та контроль (вірус без сироватки) вводять в одношарову культуру клітин, потім покривають шаром агару.

4. Врахування результатів проводять порівнюючи кількість бляшек в досліді та контролі. Реакція вважається позитивною при зниженні кількості бляшек в досліді, у порівнянні з конролем – принцип нейтралізації.

Студент повинен зробити оцінку реакції на основі знань про механізм даної реакції, зарисувати її у протоклі та написати висновок. У висновку студент має вказати за якими ознаками виявлений вірус в культурі клітин, який серовар.

 

Матеріал, який досліджується	Виділення вірусу	Ідентифікація вірусу
Дослід	Контроль	Імунні сироватки до поліовірусів типів:	1:10	1:20	1:30	1:40	К

 

Робота 3

Реакції нейтралізації для визначення антитіл в сироватці крові хворого заснована на здатності віруса цитопатично діяти на культуру клітин та гальмувати їх розмноження. В результаті цього вихідний червоний колір рідкого середовища 199, в якому вирощують клітини, не змінюється. Якщо ж вірус нейтрализується антитілами, культура клітин розмножується (а значить в результаті метаболізму клітин змінюється рН середовища) і колір середовища 199 зміюється на жовтий.

Для виявлення антитіл необхідний матеріал:

1) культура клітин, придатна для розмноження;

2) вірус поліомієліта (діагностикум);

3) сироватка крові хворого, у якого виявляються антитіла.

Діагностикум змішується з сироваткою крові хворого, з взятої в різних розведеннях, залишається на 1 годину при кімнатній температурі а тотім вноситься в пробірки з культурою клітин. Врахування результатів проби проводиться через 4 – 9 днів. При наявності пробірок з жовтим середовищем становиться знак „+” (реакція позитивна), при наявності червоного середовища – „-” (реакція негативна).

Від хворого гострою кишковою інфекцією виділено вірус, який віднесено до роду ентеровірусів. Для встановлення серотипу віруса застосовують діагностичні сироватки. Вкажіть, які антитіла повинні містити ці сироватки?

*А. Проти білків капсиду

В. Проти білків суперкапсидної оболонки

С. Проти неструктурних білків віруса

D. Проти вірусних ферментів

E. Проти вірусних гемаглютинінів

Випорожнення хворого з підозрою на кишкову вірусну інфекцію обробили антибіотиками протягом доби при 40С. Потім суспензією заразили первинні та перещеплювані клітинні культури. Через 2-3 дні в заражених клітинах культур виявлено цитопатичну дію. Як проводиться ідентифікація ентеровірусів?

A. За реакцією імунофлюоресценції.

B. За допомогою реакції гальмування гемаглютинації

*C. За допомогою реакції нейтралізації цитопатичної дії типоспецифічними енетровірусними сироватками.

D. За допомогою реакції аглютинації.

E. За допомогою реакції преципітації.

ПОЯСНЕННЯ ДО ТЕМИ

„Пікорнавіруси. Лабораторна діагностика ентеровірусних інфекцій: поліомієліту, Коксакі, ЕСНО. Риновіруси. Афтовіруси. Кардіовіруси.”

ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТА

Збудники ентеровірусних інфекцій	Входять до родини Picornaviridae
Загальна характеристика представників родини Picornaviridae	Це РНК-геномні, мілкі, найбільше просто організовані віруси, що уражують людину та тварин
Антигенна будова ентеровірусів	Антигенність ентеровірусів пов’язана з білками капсиду і, перш за все, с білками VP1.Віруси містять комплементзв’язуючий (групоспецифічний) антиген, загальний для роду і типоспецифічний (індивідуальні) для кожного серотипу (серовара) антигени.
Резистентність ентеровірусів	Ентеровіруси мають значну стійкість до багатьох факторів зовнішнього середовища. Вони виживають при рН в межах 2,5-11,0. Стійкі у кислому середовищі. Тривалий час зберігаються у воді, грунті, випорожненнях. Вони резистентні до дії багатьох дез.засобів, жировозчинників, поверхнево-активних речовин. Декілька років зберігаються у замороженому стані. В той же час, ентеровіруси інактивуються УФВ, при нагріванні до 50 С гинуть через 50 хвилин, а при кип’ятінні маже миттєво.
Поліомієліт	Гостре інфекційне захворювання, що спричиняється поліовірусами та характеризується ураженням сірої речовини спинного мозку та стовбура головного мозку, в результаті чого розвиваються в‘ялі паралічі і парези м‘язів ніг, тулуба, рук.
Таксономія збудника поліомієліту	Родина Picornaviridae Рід Enterovirus Вид Poliovirus
Основні структурні компоненти віруса поліомієліта	1. Однониткова РНК 2. Капсид
Антигенні варіанти віруса поліомієліта	1. Серотипи І, ІІ, ІІІ 2. Не викликають перехресного імунітету
Джерело зараження поліомієлітом	1. Хвора людина 2. Вірусоносій
Механізми передачі поліомієліта	1. Аліментарний 2. Рідше – крапельний
Шляхи передачі поліомієліту	1. Харчовий 2. Контактно-побутовий 3. Водиний 4. Повітряно-крапельний
Які онкогоаціяно онкогоація до вірусу	Найбільш сприйнятливі діти у віці від 3 місяців до 5 років.
Основні етапи патогенезу поліомієліту	1. Лімфатичні вузли глоточного кільця або тонкої кишки 2. Вірусемія 3. Ураження епітеліальних клітин та онкогоація дихальних шляхів 4. Реплікація вірусу в клітинах тонкого кишечника 5. Ураження судин і периваскулярних просторів, що супроводжується висипом 6. Ураження поперекового відділу спинного мозку з наступною атопією сфінктера сечового міхура 7. Ураження дихальних м‘язів, онкогоаціяної системи 8. Ураження рухомих клітин і центрів, атрофія м‘язів (парези, паралічі) 9. Масова загибель мотонейронов, атрофія м‘язів 10. Набряк, тонкогоація оболонок мозку
Локалізація персистенції віруса поліомієліта	Епітелій тонкого кишечника Вірусоносіїв
Імунітет після перенесеного поліомієліту	Перенесене захворювання залишає стійкий, довічний типоспецифічний постінфекційний імунітет гуморального характеру. Захисну дію мають типоспецифічні вірус нейтралізуючі сироваткові антитіла і, особливо, секреторні IgA, що знаходяться в області вхідних воріт
Принципи лабораторної діагностики поліомієліту	1. Виявлення збудника 2. Виявлення специфічних антитіл в крові
Методи лабораторної діагностики поліомієліту	1. Вірусологічний 2. Серологічний
Матеріал для вірусологічного дослідження поліомієліту	Випорожнення, слиз носоглотки, мозкова тканина трупа
Вірусологічний метод діагностики поліомієліту	Полягає у виділенні та ідентифікації вірусу. З цією метою дослідним матеріалом, після обробки антибіотиками і центрифугування, інфікують первинні культури клітин з нирок мавп або нирок ембріона людини та перещеплю вальну клітинну культуру амніона людини. Наявність вірусу (індикацію) встановлюють за вираженою ЦПД, методу бляшок або кольоровій пробі. Ідентифікацію (типування) вірусу проводять в реакції нейтралізації з культуральною рідиною та діагностичними типоспецифічними сироватками 1,2 та 3 типів на культурі клітин
Компоненти кольорової проби для виділення віруса поліомієліта	Дослідний матерал + культура клітин в середовищі 199
Компонети кольорової проби для ідентифікації віруса поліомієліта	Виділений вірус + специфічна сироватка + культура клітин в середовищі 199
Результат кольорової проби при виділенні віруса поліомієліту	ЦПД, колір середовища змінюється
Результат позитивної кольорової проби при ідентифікації вірусу поліомієліту	Затримка цитопатичної дії, колір середовища змінюється
Серологічний метод діагностики поліомієліту	Досліджують парні сироватки, які беруть на початку захворювання і з інтервалом в 3-4 тижні, в РЗК, ІФА або ставлять РН на культурі клітин з поліомієліт ними діагностикумами 1,2 та 3 типів. Про наявність захворювання свідчить 4-кратне та більше збільшення титру антитіл в парній сироватці у порівнянні з першою
Полімеразна ланцюгова реакція у діагностиці поліомієліта	Це експрес-метод дозволяє ідентифікувати вірус (виявляючи специфічну РНК) та ідентифікувати дикі, патогенні штами вірусу від вакцинних штамів
Засіб створення активного імунітета при поліомієліті	Жива вакцина Вбита вакцина ВООЗ надає перевагу живій поліомієлітній вацині, бо вона створює внаслідок вакцинальних штамів (І – ІІІ типів) у кишечнику не тільки гуморальний, але й місцевий імунітет (sIgA)
Переваги живої поліомієлітної вакцини	1.Ефективна. 2.Створює довічний імунітет. 3.Індукує утворення секреторних IgA (подібно природній інфекції). Вакцинний вірус, циркулює серед населення, посилює клективний імунітет. 4.Зручна для використання, вводиться per os. 5.Не потребує частої ревакцинації
Недоліки живої поліомієлітної вакцини	1.Можливий ризик вакцино асоційованої інфекції у щеплених та оточуючих людей. 2.Небезпечна для введення людям з імунодефіцитом.
Інактивована поліомієліт на вакцина	Переваги: 1.Ефективна. 2.Безпечна для пацієнтів з імунодефіцитами. 3.Не викликає вакциноасоційованої інфекції. Недоліки: 1.Не індукує утворення секреторних IgA. 2.Для створення довічного імунітету необхідне багаторазова ревакцинація. 3.Не створює колективний імунітет
Засіб створення пасивного імунітета при поліомієліті	За допомогою людського гамма-глобуліна (донорського)
Ускладнення, що формуються після перенесеного поліомієліту	Стійкі в‘ялі паралічі, у вагітних – мимовільні аборти, мертвонародженість плода
Ентеровірусна (Коксакі та ЕСНО) інфекція	Група захворювань, що викликаєтьсявірусами роду ентеровірусів та характеризується синдромом інтоксикації і поліморфізомом клінічних проявів.
До якої родини відносяться віруси Коксакі та ЕСНО	Picornaviridae
Особливості антигенної бідови вірусів Коксакі	1. Розрізняють дві ізольовані по антигенам групи А та В 2. Група А включає 23 серотипи 3. Група В включає 6 серотипів
Тропизм до тканин вірусів Коксакі та ЕСНО	1. Нейротропність 2. Ураження м’язевої тканини 3. Ураження тканин верхніх дихальних шляхів та ін.
Джерело інфекції при ентеровірусній (Коксакі та ЕСНО) інфекції	1. Хвора людина 2. Вірусоносії
Механізми ентеровірусної (Коксакі та ЕСНО) інфекції	1. Крапельний 2. Фекально-оральний
Шляхи передачі при ентеровірусній (Коксакі та ЕСНО) інфекції	1. Повітряно-крапельний 2. Харчовий 3. Контактно-побутовий 4. Трансплацентарний (рідко)
Особливості патогенезу ентеровірусної (Коксакі та ЕСНО) інфекції	Вхідні ворота інфекції: слизові оболонки носу, глотки, тонкої кишки. Після проникнення в організм відбувається його розмноження у лімфоїдній тканинині, епітеліальних клітинах, регіонарних лімфатичних вузлах. Потім вірус потрапляє у кров і викликає первинну вірусемію. Найбільший тропізм ентеровірусів відмічається до ЦНС та м‘язевої тканини. Але можуть уражуватися і інші органи: серце, печінка, підшлункова залоза, легені, нирки, кишечник. Для ентеровірусів характерна персистенція вірусу в організмі з тривалим зберіганням в кишечнику, м‘язах, паренхіматозних органах, шкірі, ЦНС, що зумовлює хронічний перебіг деяких форм.
Клінічні прояви інфекції Коксакі	Поліморфізм клінічної картини: а) гострі респіраторні захворювання; б) поліомієлітоподібні захворювання; в) кишкові інфекції та ін.
Клінічні прояви інфекції ЕСНО	Поліморфізм клінічної картини: а) серозний менінгіт; б) поліомієлітоподібні захворювання; в) гострі респіраторні захворювання; г) кишкові інфекції та ін.
Принципи лабораторної діагностики ентеровірусних інфекцій	1. Виявлення збудника 2.Визначення специфічних змін в організмі
Методи лабораторної діагностики ентеровірусних інфекцій	1. Вірусологічний 2. Серологічний 3. Біопроба (Коксакі)
Матерал для виявлення ентеровірусів	1. Випорожнення 2. Змиви з носоглотки та мазки з зіву 3. Кров 4. Спинно-мозкова рідина
Імунітет при інфекції Коксакі та ЕСНО	1. Напружений 2. Довічний 3. Типоспецифічний
Ротавірусні інфекції	Гострі інфекційні захворювання, що характеризують ураженням шлунково-кишкового тракту за типом гастроентериту.
Таксономія збудника ротавірусних інфекцій	Родина Reoviridae Рід Rotavirus
Морфологія ротавірусів	1. Сферична форма 2. Наявність одного або двох капсидів 3. Двониткова ДНК 4. Розміри 65 – 75 нм
Антигени ротавірусів	Розрізняють групові, під групові та типові антигени. За груповим антигеном (білок VP-6) рота віруси поділяються на серогрупи (A, B, C, D, E, F {G}). Типоспецифічними антигенами є глікопротеїни зовнішнього капсиду VP-7 (G-тип) та VP-4 (Р-тип). Ротавіруси мають антигенну мінливість
Джерела та шляхи розповсюдження ротавірусів	1. Хвора людина та вірусоносій 2. Механізм передачі: фекально-оральний. 3. Шляхи передачі: харчовий (молоко, молочні продукти), водний, контактно-побутовий.
Патогенез ота вірусної інфекції	1. Вхідні ворота: шкт 2. Інфікування епітелію тонкої кишки 3. ЦПД на епітеліоцити 4. Порушення функції розщеплення дисахаридів 5. Порушення осматичного тиску в товстому кишечнику, діарея
Лабораторна діагностика рота вірусної інфекції	В лабораторній діагностиці рота вірусного гастроентерита є два підходи: 1.Виявлення віруса, його антигенів або нуклеїнової кислоти у випорожненнях хворого на першому тижні захворювання. * У випорожненнях виявляють вірус в перші 2-3 доби захворювання, для цього готують суспензію випорожнень у розчині Хенкса та вивчають в електронній мікроскопії або проводять імуноелектронну мікроскопію. * Антигени рота вірусів у фекаліях виявляють за допомогою таких серологічних реакцій, як ІФА, РІФ, коаглютинації тощо. * Геном рота вірусів можна виявити за допомогою РНК-зондів та ПЛР Серологічний метод – виявлення специфічних антитіл та наростання титру антитіл в сироватках хворих та реконвалісцентів за допомогою ІФА, РНГА, РЗК, РН, РІФ. Для вивчення парних сироваток першу беруть у хворого на 3-4-й день захворювання, другу – згодом на 12-14 добу, 4-кратне збільшення титру антитіл і більше вказує на рота вірусну інфекцію
Специфічна профілактика ротавірусної інфекції	В стадії розробки
Етіологія риновірусних інфекцій	РНК-вмісні віруси родини Picornaviridae рід Rhinovirus
Шляхи передачі риновірусної інфекції	Контактно-побутовий Аерозольний
Методи мікробіологічної діагностики риновірусної інфекції	1. Ескпрес: РІФ 2. Вірусологічний: віруси виділяють в культурі клітин 3. Серологічний: виявлення наростання титру антитіл в РН
Етіологія ящура (афтовірусної інфекції)	РНК-вмісні віруси родини Picornaviridae рід Aphtovirus
Ящур	Зоонозна інфекція, передається від тварин, особливо від великої рогатої худоби. Людина інфікується при догляді за тваринами, а також при вживання сирого молока та молочних продуктів.
Методи мікробіологічної діагностики ящура	1. Вірусологічний: на культурі клітині, мишатах-сисунах 2. Серологічний: РЗК, РН, РПГА, ІФА

 

 

Додаток Б

(довідковий)

	Види та серотипи роду Enterovirus

Види Серотипи Кількість серотипів Поліовірус людини (Poliovirus) Поліовірус 1, поліовірус 2, поліовірус 3   Ентеровірус А людини (Human enterovirus A) Коксаківіруси А людини (А2 – А8, А10, А12, А14, А16), ентеровірус 71 людини   Ентеровірус В людини (Human enterovirus В) Коксаківіруси В людини (В1 – В6), коксаківірус А9, ЕСНО-вірус людини (1-7, 9, 11-21, 24-27, 29-33), ентеровірус 69 людини   Ентеровірус С людини (Human enterovirus С) Коксаківіруси А людини (А1, А11, А13, А15, А17 – А22, А24)   Ентеровірус D людини (Human enterovirus D) Ентеровірус 68 людини, ентеровірус 70 людини

Граф логічної структури на тему: „Лабораторна діагностика поліомієліту”

Граф логічної структури на тему: „Лабораторна діагностика ентеровірусних інфекцій (Коксакі та ЕСНО)”

Заняття № 4

Тема: Пікорнавіруси. Лабораторна діагностика ентеровірусних інфекцій: поліомієліту, Коксакі, ЕСНО. Ротавіруси. Риновіруси. Афтовіруси. Кардіовіруси.

Актуальність теми: Ентеровіруси, що відносяться до родини Пікорнавірусів, викликають у людини ураження ЦНС (енцефаліт, менінгіт, поліомієліт), шлунка та кишківника (діарея, панкреатит), а також дихальних шляхів (риніт, фарингіт, пневмонія новонароджених та ін.), серцевосудинної системи (міокардит, перикардит). Можливий також розвиток екзантеми, везикулярного стоматиту, міалгії і кон’юктивіта. Різні ентеровіруси можуть зумовлювати однакові клінічні прояви, в той же час один ентеровірус здатний призвести до розвитку різних синдромів.

Мета (загальна): вивчити біологічні особливості збудників поліомієліту, ентеровірусних інфекцій Коксакі і ЕСНО, ротавірусної інфекції. Вивчити методи діагностики ентеровірусних інфекцій.

Для цього необхідно уміти (конкретні цілі):

користуватися основними способами діагностики вірусних нфекцій;

користуватися знаннями про особливості противірусного імунітету.