Розділ 3. Безробіття в Україні та напрямки його подолання

Основні проблеми ринку праці нашої держави пов’язані зі зростанням тривалості періоду безробіття, збільшенням кількості громадян, які шукають роботу, а також існуванням труднощів щодо працевлаштування соціально незахищених верств населення. І хоча, за даними Державного центру зайнятості, рівень безробіття в Україні нижче, ніж у Євросоюзі (чисельність безробітних в Україні в середньому за 9 місяців 2011 року, порівняно з 2010 зменшилася на 153,6 тис. осіб і становила 1,8 млн. осіб), все одно особливої актуальності набуває розробка нової концепції вирішення проблеми зайнятості та безробіття [15].

Аналіз безробіття в Україні станом на січень 2011 – січень 2012 наведений в Додатку 2.

З даних Додатку 2 ми бачимо, що в січні 2012 р. рівень безробіття зріс до 1,9% порівняно з 2011 р. Cтаном на 1.02.12 в Державній службі зайнятості було зареєстровано 520,9 тис. безробітних, тоді як у січні 2011 р. 482,8 тис., з них кількість чоловік, що тримують допомогу з безробіття зросла на 33, 1 тис. Середній розмір допомоги на одного безробітного збільшився на 72 грн порівняно з 2011 р.

Відзначимо, що фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття встановив на 2012 р. мінімальний розмір виплат з безробіття в розмірі 544 грн. Додамо, що Міжнародна організація праці (МОП) попереджає, що світ зіткнувся з терміновою необхідністю створити в найближче десятиліття 600 млн нових робочих місць, щоб забезпечити стійке зростання і зберегти соціальну єдність. В цілому рівень світового безробіття за прогнозами МОП в цьому році може вирости з 197 млн до 225 млн (з 6% до 6,9%).

Головними причинами високого рівня безробіття є такі: спад економіки і відповідне скорочення сукупного попиту на робочу силу; структурні зрушення (міжгалузеві, внутрішньогалузеві, регіональні); рух робочої сили (професійний, соціальний, регіональний).

Значної шкоди Україні завдала світова фінансова криза (2007-2008 рр.). Найбільшого скорочення зайнятості на початку кризи зазнали такі сектори, як промисловість та будівництво. Згідно статистичних даних, в Україні кількість офіційно зареєстрованих безробітних у лютому 2011 року збільшилася на 5,3%, або на 31,1 тис. осіб, порівняно з січнем цього року, і на 1 березня становила 616,7 тис. осіб (Додаток 2).

Але ж при цьому, починаючи з березня 2011 року, рівень безробіття в Україні поступово починає знижуватись. За даними Держкомстату, рівень зареєстрованого безробіття загалом по Україні на 1 вересня 2011 року становив 1,5 % від загальної кількості населення працездатного віку, що на 0,7% менше, ніж на 1березня 2011 року. Максимальна кількість безробітних, які отримували допомогу з безробіття, була зареєстрована 1 березня і становила 466,3 тис. осіб, а 1 жовтня цього року вже було зареєстровано 281,1 тис. осіб, що на 37,24% є меншим ніж на початок цього року.

Рівень безробіття є досить диференційованим по окремих регіонах України. Нині найвищий рівень зареєстрованого безробіття характерний для західних областей республіки — Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської. Найнижчі показники рівня безробіття склалися в Одеській області, м. Києві та Севастополі.

Враховуючи демографічну ситуацію, яка склалася в різних регіонах України, можна передбачити, що при нинішньому рівні створення нових робочих місць у західних областях і природному прирості населення рівень безробіття в регіонах у майбутньому набуде ще більшої гостроти [15].

На ринку праці України також можна виділити таку актуальну проблему, як проблема конкурентоспроможності національного ринку праці. Сучасний стан розвитку економіки України характеризується трансформаційними процесами, позитивний результат таких перетворень не може бути досягнутий без виходу на якісно новий рівень кваліфікації робочої сили та її конкурентоспроможності.

Система забезпеченості кадрами має гнучко реагувати на зміни потреб виробництва, що виявляються на ринку праці. Але відсутність комплексного системного підходу до потреб кадрового забезпечення виробничої сфери як на загальнодержавному, так і регіональному рівні призвели до зростання невідповідності між потребою у кваліфікованих кадрах і фактичною професійно- кваліфікаційною структурою пропозиції робочої сили. На сьогодні в Україні просліджується тенденція невідповідності кількості безробітних зареєстрованих у державній службі зайнятості, кількості найнятих робітників, які скористалися послугами служби зайнятості, та потребі у робочий силі (Додаток 3).

Значне перевищення пропозиції робочої сили, яке існує сьогодні в Україні призводить до того, що зростає кількість «хронічного безробіття», тобто тих, хто не може отримати роботу більше ніж протягом одного року. Незначна позитивна динаміки статистики щодо зростання попиту на робітників, може бути лише відображенням «сезонності» ринку праці, а ніяк ні зростанням економіки та створенням робочих місць.

Враховуючи досвід інших країн світу, можна виділити такі заходи боротьби із безробіттям в Україні:

1. Перерозподіл наявного попиту на працю шляхом стимулювання переходу підприємств на неповний робочий день, неповний робочий тиждень тощо.

2. Бюджетне субсидування додаткової (стосовно фактичного рівня) робочої сили на діючих підприємствах. Воно може мати вид кредитування державою зарплати додатково найнятих робітників.

3. Зниження фактичної пропозиції робочої сили за рахунок зниження встановленого законом пенсійного віку. Такий же ефект може обумовити розвиток служб перепідготовки кадрів і підвищення кваліфікації.

4. Надання робочих місць, неорієнтованих на одержання прибутку, а пов'язаних з роботою в інтересах суспільства, наприклад: робота в сфері охорони навколишнього середовища і т.д.

5. Перехід до створення системи соціального партнерства, у тому числі створення механізму вироблення тристоронніх угод (роботодавці - профспілки - держава) з метою обмежити ріст заробітної плати. З роботодавців варто стягувати податок на засоби, додатково витрачені на заробітну плату, і направляти його на субсидування зайнятості.

6. Розширення зайнятості в майбутньому залежить і від іноземних інвестицій. У цілому інвестиції в реконструкцію і технологічне переобладнання підприємств будуть мати працезберігаючий ефект.

В Україні у вересні 2012 р. рівень безробіття не змінився і склав 1,5%. Про це повідомляє Державна служба статистики (Держстат).

На 1 жовтня 2012 р. в Державній службі зайнятості було зареєстровано 416,1 тис. безробітних (426,7 тис. у серпні та 437,8 тис. у липні), з них 292,4 тис. (312,2 тис. в серпні та 324,9 у липні) отримують допомогу з безробіття. Середній розмір допомоги на одного безробітного становив 948 грн (977 грн в серпні і 988 грн у липні). (Додаток 4)

Отже, основними напрямами вирішення проблеми безробіття в Україні на мій погляд можуть бути:

– стимулювання розвитку малого та середнього бізнесу;

– підтримка ліквідності проектів з будівництва комерційної нерухомості, які у випадку різкого скорочення джерел фінансування змушені будуть звільняти тисячі робітників;

– надання податкових кредитів підприємствам за кожне нове створене робоче місце;

– використання страхування на випадок безробіття для субсидування підприємств, які пропонують професійне навчання для внутрішньо фірмового повторного прийому на роботу;

– преміювання підприємств, які сплачували страхові внески протягом більше, ніж двох років, без звільнень робітників;

– збільшення терміну та обсягу виплат допомоги по безробіттю;

– впровадження додаткової системи соціального забезпечення для службовців, метою якого є прив’язка гарантії зайнятості до подальшої кваліфікації;

– збільшення фінансування заходів щодо надання ефективної підтримки пошуку робочих місць безробітними;

– проведення щотижневого моніторингу працівників звільнених у зв’язку з ліквідацією підприємств та організацій або скороченням чисельності чи штату працівників, а також неповної зайнятості працівників;

– збільшення державного фінансування програм професійного навчання;

– надання податкових пільг для підприємств з високою часткою зайнятого сільського населення.

ВИСНОВКИ

Отже, таке поняття, як безробіття, в нашій країні набуло широкого загалу під час розвалу адміністративно-командної системи управління народним господарством, коли виник дефіцит виробництва, скорочувались робочі місця, знижувався попит на робочу силу. Багато представників ріних напрямів економічної думки вважають безробіття центральною проблемою сучасного суспільства.Чим нижчий рівень соціально-економічного розвитку країни, тим вищий рівень безробіття, і навпаки.

Причин пояснення безробіття існує беліч. Ряд їх було висунуто провідними вченими-економістами, таким як: Кейнсі, Т. Мальтус,А.Пігу, К. Маркс. Справді кожен з них доклав зусиль і висунув свою гіпотезу, всі вони між собі взаємопов’язані.Однак, їх не можна вважати досконалими, бо кожна з них має як свої переваги, так і недоліки.

Характер причин виникнення безробіття комплексний: наприклад, структурні зміни в економіці тягнуть за собою її диспропорційний розвиток. Це і демографічні зміни в чисельності та складі робочої сили і постійний прогрес техніки, особливо з розгортанням науково-технічної революції.

Як бачимо, причин безробіття може бути чимало. Тому економісти нині розглядають не безробіття взагалі, а його конкретні форми чи види.

Досвід переходу окремих країн до ринку свідчить, що коден рівень зайнятості і масштаби безробіття характеризуються значними коливаннями, зумовленим сукупним впливом багатьох чинників.

Безробіття неоднаково виявлялося на різних етапах формування і функціонування ринкових відносин. Окремі його види мали місце і в період до ринкової економіки.

Розрізняють основні види безробіття: фрикційне, структурне, сезонне, приховане, циклічне, хронічне, застійне, конверсійне та інші

Загроза безробіття в умовах України пов'язана не з кризою надвиробництва, вичерпанням місткості ринку, як у західному світі, а з сучасною кризою недовиробництва, неузгодженістю процесів вивільнення, перерозподілу та працевлаштування робітників, тобто з глибокими деформаціями, що мали місце в попередній економічній системі та наступною економічною політикою.

Особливо гостро постає проблема безробіття тому, що продовжується фінансова та економічна кризи. Рівень безробіття за останні роки говорить за те, що криза зайнятості збігається з фінансовою кризою і буде продовжуватися щонайменше протягом декількох наступних років. Виникають різні соціально-економічні диспропорції, у тому числі – різкі регіональні розходження в динаміці зайнятості, сементації ринку праці.

Різноманіття форм безробіття робить задачу її скорочення надзвичайно складною. Оскільки єдиного способу боротьби з безробіттям не існує, в будь – якій країні для рішення цієї проблеми доводиться використовувати різні методи, заходи як на рівні держави, так і на рівні підприємств.

Роль держави в таких умовах полягає у проведенні активної політики щодо формування ринку праці, забезпечення зайнятості, надання соціальних послуг мало захищеному населенню. Проблема безробіття є ключовим питанням у ринковій економіці, і не вирішивши його неможливо налагодити ефективну діяльність економіки.

Нинішні методи в економічній політиці України вичерпали себе і не здатні забезпечити нормального функціонування ринку праці, його соціальної інфраструктури та ціннісних орієнтирів, а процесові державного макроекономічного регулювання зайнятістю притаманні невідповідність у цілому фінансової, законодавчої, нормативної бази ринковим формам господарювання, відірваність від соціально-економічних процесів, які відбуваються на мікрорівні.

Діюча політика зайнятості повинна в нинішніх умовах мати попереджувальний характер і включати цілий комплекс заходів державного регулювання, та запобігати росту безробіття і її переходу у застійну форму. Важливо, що це дозволить спиратися на світовий досвід регулювання безробіття.