Антична культура міст-держав Північного Причорномор’я і Криму.

Українська культура як соціально-історичне явище.

Культура первісного суспільства-доба палеоліту, мезоліту, неоліту.

Трипільська культура.

Культура давніх кочових народів.

Антична культура міст-держав Північного Причорномор’я і Криму.

Язичницька культура давніх східних слов’ян.

Запровадження християнства та його вплив на давньоруську культуру.

Розвиток писемності, освіти, літератури в Київській Русі.

Архітектура Київської Русі. Культові споруди.

Монументальний живопис Русі. Мозаїка. Фрески.

Розвиток іконопису у X-XII ст. Київська школа.

Музична культура та народна творчість Київської Русі.

Культура Галицько-Волинського князівства та її особливості.

Поширення гуманістичних ідей в духовній культурі України доби Ренесансу.

Пересопницьке Євангеліє - визначна пам’ятка староукраїнської мови.

Українські православні братства та їх діяльність у XVI-XVII ст.

Розвиток освіти і науки в Україні у XVI-першій половині XVII ст.

Книгодрукування у XVI-XVII ст. Острозька Біблія.

Полемічна література XVI-XVII ст.

Ренесансний стиль в архітектурі і містобудуванні.

Архітектура і образотворче мистецтво XVI-першій половині XVII ст.

Народна творчість та музика у XVI-першій половині XVII ст.

Козацтво-захисник віри та культури українського народу. Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний.

Києво-Могилянська академія-визначний центр освіти і науки в Україні.

Гетьман Іван Мазепа та його роль у розвитку української культури.

Усна народна творчість та література у другій половині XVII-XVIII ст. Козацькі літописи.

Музична і театральна культура у другій половині XVII-XVIII ст.

Архітектурні пам’ятки доби козацького бароко, рококо, класицизму.

Образотворче мистецтво у другій половині XVII-XVIII ст.

Національно-культурне відродження наприкінці XVIII-першій половині XIX ст.

Література, музика, театр у першій половині XIX ст.

Архітектура у першій половині XIX ст.

Образотворче мистецтво у першій половині XIX ст.

Національно-культурницька діяльність Кирило-Мефодіївського братства.

Розвиток культури у Західноукраїнських землях у XIX ст. «Просвіти», НТШ.

Українські громади та їх роль у розвитку української культури у другій половині XIX ст.

Наступ російського царизму на українську культуру у другій половині XIX ст.

Театральна культура у другій половині XIX-на початку XX ст.

Микола Лисенко - класик українського музичного мистецтва.

Музична культура у другій половині XIX-на початку XX ст.

Українська архітектура у другій половині XIX-на початку XX ст.

Скульптура та живопис середини XIX-на початку XX ст.

Українська література у другій половині XIX-на початку XX ст.

Розвиток української культури у 1917-1920 рр.

Політика українізації та її вплив на українську культуру.

Українська література у 30-х рр. XX ст

Образотворче мистецтво. Школа українських монументалістів М. Бойчука. 48)Театральне мистецтво. Театр «Березіль» Л. Курбаса.

Музична культура у 1920-1940-х рр.

Українське кіномистецтво у 20-30-х рр. XX ст.

Розстріляне відродження» та його наслідки для української культури.

Українська культура у Західній Україні у 1920-1930-х рр.

Олександр Довженко - кінорежисер, драматург, письменник.

Культура української діаспори в 1920-1930-х рр.

Культурне життя у роки Другої світової війни та в післявоєнний період.

Розвиток освіти, науки та мистецтва в післявоєнний період.

Творчість шістдесятників. «Шістдесятники» у літературі та мистецтві.

Кінематограф в Україні. С. Параджанов, Ю. Іллєнко, І. Миколайчук.

Українська культура у другій половині 1960-першій половині 1980-х рр. Посилення русифікації.

Самвидав» як феномен культури.

Живопис, скульптура, графіка у 1960-х-1980-х рр.

Ліна Костенко - класик сучасної української літератури.

Музична культура і український театр у 1960-х-1980-х рр.

Культура в часи перебудови та становлення незалежної української держави.

Українська культура як соціально-історичне явище.

Культура — це історичне явище, а її розвиток — найважливіша частина процесу розвитку

людства. Історія культури — результат досліджень істориків, археологів,

етнографів, фольклористів, істориків літератури, фахівців у галузі суспільної думки,

науки, філософії, мистецтва. Історія культури дає можливість більшою мірою відчувати результати історичного прогресу, вона показує, що навіть у найтяжчі часи й епохи світ був наповнений талановитими людьми і ніяка руйнівна сила не спроможна знищити культуру народу. Історія культури розкриває значення як національних традицій, так і культурних зв’язків між народами. Саме завдяки розвитку національних

культур утворилася різнобічна і яскрава скарбниця людської культури.У розвитку кожної національної культури значна роль належить активній взаємодії з іншими культурами. Але все ж таки стан кожної культури визначається, передусім, внутрішніми процесами, а вже потім — зовнішнім впливом. Українська культура належить до європейського кола культури, де традиційно вищою цінністю визнавалися свобода і значущість особистості. Саме визнання особистості як основної цінності національної культури може забезпечити прогресивний культурний розвиток країни. Культура виступає, водночас, і як мірило цивілізованості етносу, і як форма та зміст внутрішнього зв’язку поколінь. Процес створення і передавання всього найкращого, формування культурної традиції є своєрідною потребою кожної нації. Протягом усього часу свого існування український народ творив культуру, яка постійно збагачувалась, незважаючи на постійну загрозу знищення етносу.Історія культури посідає одне з чільних місць у системі розвитку суспільства та формування національної самосвідомості. Визначення сутності, змісту та визначальних етапів еволюції національної культури є основними завданнями сучасної української культурологічної науки.

 

Трипільська культура.

В III тисячолітті до н.е. на території Правобережної України, на теренових просторах від Дніпра до Дунаю була поширена культура, яка вперше була відкрита напри. XIX ст. на середньому Дніпрі у районі м. Трипілля і відтоді ввійшла в науковий обіг під назвою трипільської.

Властивою особливістю селища трипільських часів було те, що житла в цьому селищі були розташовані по колу. Середина селища становила вільну, незабудовану площу. Це був майдан, який слід припускати, був для розташування великої рогатої худоби. Етнографічні дані вказують, що такий спосіб побудови селищ є характерний для скотарських народів.

Трипільську хату будували з брусів і обмазаних ззовні, і зсередини грубим шаром глини. На півдні (Уманьщині), де бракувало дерева, хату будували, як і нині, із саманну. Хати розмальовувалися, як ззовні, так із середини. Цей звичай, як відомо, зберігся й до наших часів, але слід зазначити, що у III тисячолітті до н.е., трипільці малювали свої хати естетично досконаліше й далеко барвистіше.

Родинний лад трипільців становить перехідний період між материнсько-родовим устроєм та батьківсько-родовим. Україна трипільських часів - суцільно хліборобська країна. У домішці до глиняних вальків ми знаходимо постійно полову, цілі зерна, зернову луску. Хліборобство не було додатковою галуззю в системі господарства того часу, воно становило основу трипільського господарства, було його провідною ділянкою. З хліборобством було сполучене скотарство. Скотарство - великохудобне.. Віл є типовим для часів трипілля. Села були, збудовані на відкритих місцях, без топографічного пристосовування до рельєфу місцевості, який давав би природні умови для захисту. Життя було осіло-хліборобське і мирне.. Якщо припустити, що в кожному помешканні селища, розкопаного на Коломийщині під Трипіллям, мешкало 10-15 осіб, то у 30-х роках у цьому помешканні повинно б було жити 300- 500 людей. Такі, мабуть, були середні розміри селищ трипільських часів.

 

 

Українська культура як соціально-історичне явище.

Культура первісного суспільства-доба палеоліту, мезоліту, неоліту.

Трипільська культура.

Культура давніх кочових народів.

Антична культура міст-держав Північного Причорномор’я і Криму.