Основні характерні риси ринкових економічних систем

- приватна власність на ресурси

- максимальна свобода підприємництва

- свобода вибору

- свобода споживчого вибору

- особистий інтерес

- конкуренція

- координація економіки через ринкову систему, або систему ціноутворення

- висока ефективність використання ресурсів

-відсутність потреби у державному регулюванні економіки. Роль держави зводиться до 1) захисту приватної власності та 2)встановлення правових основ функціонування ринку.

- суспільний поділ праці (спеціалізація виробництва)

- економічне відособлення окремих виробників

Ринкова економіка – це відпрацьований механізм об’єктивної координації виробничої діяльності мільйонів людей і фірм з допомогою системи цін і ринків.

Ринок – це механізм, через який покупці і продавці взаємодіють, щоб визначити ціну та кількість товару.

19.кругообіг в економіці

Платежі, які здійснюють підприємства, купуючи ресурси, становлять витрати цих підприємств, але одночасно вони є грошовими доходами у вигляді заробітної плати, ренти, процента і прибутку для домогосподарств, що постачають ресурси.

20.Попит показує потребу споживачів у продуктах даного виду, яка забезпечена грошима. Попит виражається тією кількістю товару певного виду, яку споживачі хочуть придбати за даними цінами.

Взаємозвязок між ціною та кількістю купленого товару виражається шкалою попиту або кривою попиту.

Графічне зображення схеми попиту, тобто зв’язку ціни і величини попиту називається кривою попиту. Вона має спадних характер. Це означає, що коли ціна на товар зростає, то за інших однакових умов покупці починають купувати менше цього товару. І навпаки, коли ціна зменшується, то величина попиту зростає. Цей обернений зв'язок між попитом і ціною називається законом попиту.

Зменшення величини попиту із підвищенням цін пояснюється такими двома причинами

-ефект доходу: коли ціна зростає, то кожен стає дещо біднішим.

- ефект заміщення: із збільшенням ціни на певний товар людина прагне змінити його аналогічним, але дешевшим.

Нецінові чинники, які впливають на попит:

-середній дохід покупців

-розміри ринку чи кількість домогосподарств

-ціна і корисність інших товарів

-клімат, очікування щодо майбутніх цін і доходів

21.Пропозиція виражається в кількості певного товару, яку виробник бажає і може виготовити і запропонувати на продаж на ринку за даними цінами. Вирішальним елементом, що лежить в основі прийняття рішень з пропозиції, є витрати виробництва. Якщо витрати на виготовлення окремого товару нижчі від ринкових цін, то виробникові вигідно постачати на ринок такий товар у великих кількостях. На витрати виробництва впливають технологія та ціни факторів виробництва.

 

Нецінові чинники, що впливають на пропозицію:

- Ціни споріднених товарів

- Організація ринку (якщо ринок стає монополізованим, ціни за будь-якого обсягу виробництва зростатимуть)

- Податки і дотації

- Очікування зміни ринкової кон’юнктури

- Кількість продавців на ринку.

22.Рівновага попиту і пропозиції

Сили попиту і пропозиції взаємодіють через ринок. Результатом є формування рівноважної ціни або ринкової рівноваги. Ринкова рівновага настає за такої ціни і кількості товару, коли сили попиту і пропозиції урівноважені, тобто коли кількість товару, яку покупці хочуть купити, відповідає тій кількості, яку продавці хочуть продати.За рівноваги немає ні надлишку, ні нестачі.

Еластичність попиту — це показник, що виражає коливання сукупного попиту, викликані пониженням цін на товари і послуги. Еластичним називається попит, що сформувався за умови, що зміна його об'єму (у %) перевищує відсотковий вираз зниження цін: Ed>1.

Якщо показники падіння цін і збільшення попиту виражені у відсотках, рівні, тобто зростання об'єму попиту лише компенсує зниження рівня цін, то еластичність попиту рівна одиниці: Ed=1.

У разі, коли ступінь пониження цін перевищує показник попиту на товари і послуги, попит нееластичний: Ed<1. Отже, еластичність попиту - показник ступеня чутливості (реакції) споживачів до змін ціни товару.

Еластичність попиту може бути пов'язана не тільки із зміною ціни на товар, але і зі зміною доходу споживачів.

Еластичність пропозиції — показник, що відтворює зміни сукупної пропозиції, які відбуваються у зв'язку зі зростанням цін.

фактори, що змінюють пропозицію

· Зміни в собівартості виробництва за рахунок цін на ресурси, зміни податків і дотацій, досягнень науки і техніки, нових технологій.

· Виробничий процес

· Зміни цін на інші товари, зокрема на товари субститути.

· Індивідуальні смаки споживачів.

· Перспективні очікування виробників.

· Кількість товаровиробників

24.економічні функції держави

- спрямовані на створення умов, які б забезпечили успішне функціонування ринкової економіки

· Формування правової бази громадянської атмосфери, які сприяли б розвитку ринкової економіки та створювали умови для конкуренції

- спрямовані на посилення та модифікацію ринкових відносин

· Перерозподіл ВВП і націон багатства

· Удосконалення структури суспільного виробництва

· Стабілізація економіки через широкий контроль за фінансовою, грошово-кредитною діяльністю фізичних та юридичних осіб, аналіз економічної кон’юнктури, стимулювання виробничої активності.

Державна закупів ля — придбання замовником товарів, робіт і послуг за державні кошти.

Трансферні платежі –це безповоротні вирлати держави громадянам.

трансфертними платежами держава менше втручається в економіку країни, ніж у разі державних закупівель.

Різниця

Урядові закупівлі безпосередньо поглинають або використовують ресурси: отримана при цьому продукція с складовою частиною національного продукту. Трансфертні платежі не поглинають ресурсів і не пов'язані з виробництвом.

 

Через урядові закупівлі суспільство намагається перерозподілити ресурси від індивідуального до суспільного споживання товарів. Через трансферти уряд змінює структуру виробництва товарів приватного сектора.

Конкуре́нція — економічний процес взаємодії і боротьби товаровиробників за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів, за отримання найбільших прибутків. Водночас — механізм стихійного регулювання виробництва в умовах вільних ринкових відносин.

види конкуренції:

1. цінова — конкуренція, що здійснюється через зниження цін;

2. нецінова — конкуренція, здійснювана через підвищення якості товарів, їх надійності, збільшення термінів служби, підвищення продуктивності, поліпшення умов реалізації за незмінних цін;

3. чиста (ідеальна, досконала) — конкуренція, на ринку з багатьма продавцями та покупцями тотожного, взаємозамінного товару, коли жоден із продавців чи покупців не здатний відчутно вплинути на ціну чи обсяги продажу;

4. недосконала — конкуренція, коли ринок не здатний виконувати свої функції, внаслідок чого, наприклад, окремі виробники мають змогу контролювати ціни й обсяги продажу продукції, яку вони виробляють;

5. монополістична — конкуренція, яка має місце на ринку з багатьма продавцями і покупцями та значною кількістю товарів, що реалізуються за різними цінами;

6. олігополістична (грец. oligos — мало) — конкуренція, на ринку з небагатьма великими продавцями товарів, здатними суттєво впливати на ціни реалізації цих товарів; модель ринкової структури, за якої небагато великих фірм монополізують виробництво і реалізацію основної маси товарів.

Конкуренція виконує в ринковій економіці наступні функції:

функція регулювання;

функція мотивації;

функція розподілу;

функція контролю.

Монопольний стан – це панування підприємця, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежити конкуренцію на ринку збуту певних товарів.

Причини виникнення монополій
1) через процес концентрації виробництва, коли підприємства замість введення між собою всеможлива конкурентна боротьба укладають між собою угоди, тобто обєднують і капітал.
2) на основі централізації виробництва і капіталу.
Централізація виробництва - це збільшення масштабів виробництва продукції в результаті обєднань кількох підприємств в одне із загальним управлінням.
Централізація капіталу - це збільшення розміірв капіталу внасоідок обєднання раніше самостійних капіталів.
3) вніслідок дій держави, спеціальних або навмисних її кроків.
4) поява акціонерної капіталістичної власності, коли індивідуальна приватна власність перетворюється на гальм розвитку продуктивних сил. Воно виникає в результаті злиття обєднання декількох капіталістів.
5) кризові явища в економіці.

Форми монополії

Картель - це об'єднання кількох підприємств однієї галузі виробництва, яке не ліквідовує їх виробничої або комерційної самостійності, але передбачає угоду між ними з окремих питань: розподілу ринків збуту, рівня цін, квотування виробництва тощо.
Синдикат - об'єднання підприємств однієї галузі промисловості, які створюють спільну гуртово-збутову контору. Таким чином, залишаючи за собою виробничу незалежність, члени синдикату втрачають комерційну.
Трест - акціонерне товариство, члени якого втрачають як виробничу, так і комерційну незалежність. Управління ведеться радою директорів. Може охоплювати підприємства різних галузей промисловості.
Концерн - це об'єднання юридично незалежних підприємств різних галузей промисловості через систему контрольних пакетів акцій.

Види монополій

n Економічна монополія є результатом перемоги у конкурентній боротьбі на ринку або наслідком домовленості (угоди) між господарюючими суб'єктами. Організаційна монополія має неринкову природу й представлена адміністративним об'єднанням однакових за профілем і видом діяльності підприємств та організацій (галузеві, відомчі монополії, концерни та асоціації в умовах командно-адміністративної системи).

n Природна монополія виникає внаслідок дії об'єктивних причин, коли в умовах застосування певної технології виробництва попит на продукцію ефективно задовольняється одним або кількома підприємствами.

n Адміністративна - виникає внаслідок дії державних органів.

 

Засоби запобігання монополізму:

-деконцентрація виробництва

-приватизація

Антимонопольне законодавство:

-ставить під державний контроль злиття компаній

-забороняє угоди і змови фірм щодо цін і умов торгівлі

-присікає недобросовісну конкуренцію

З 1992 р. В Україні також діє закон "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності". Даний закон передбачив утворення спеціального Антимонопольного комітету України. До його компетенції входять: розробка заходів з розвитку конкуренції, демонополізації виробництва і обігу, розукрупнення високомонополізованих структур; комплексний аналіз стану ринків і конкуренції на них; підготовка пропозицій з питань удосконалення антимонопольного законодавства; розгляд справ про порушення антимонопольного законодавства. Закон повинен стати важливим важелем здійснення антимонопольної боротьби. Він дає визначення підприємства-монополіста в Україні (ним вважається підприємство, частка якого на ринку певного товару перевищує 35%).

 

Перелив виникає, коли деякі вигоди або витрати, пов’язані з виробництвом чи споживанням товару, переміщуються до тих, хто не є безпосередніми покупцями і продавцями. Переливи називають також побічними наслідками, оскільки вони являють собою вигоди та витрати, що становлять частку індивіда або групи, які не є учасниками ринкової економіки. Витрати переливу виникають тоді, коли виробництво або споживання породжує некомпенсовані витрати з будь-якої третьої сторони. Витрати переливу спричиняють надмірне надходження ресурсів у деякі галузі, яке може бути усунене шляхом державних заходів та запровадження особливих податків. Виробництво або споживання певних товарів і послуг може також зумовити вигоди переливу, які створені зовнішніми факторами, що не вимагають також компенсації від третьої сторони або суспільства загалом.(напр. освіта)вони супроводжуються дефіцитом ресурсів для деяких галузей, який може бути усунений з допомогою субсидій або споживачам або виробникам.

 

Субсидія – фінансова або інша підтримка державними органами виробн., переробки, продажу, транспорт., експорту подібного товару, завдяки якій суб’єкти госп відносин країни експорту одержує пільги(прибутки). Грошова допомога!

 

Дотації – доплата до держ бюджету задля збалансування бюджетів нижчих рівнів, яка не має цільового характеру та надається у випадку перевищення роздрубних цін тощо

 

Крива Лафера вказує на об’єктивну залежність між величиною податкової ставки і зростання надходжень до бюджету. Із підвищенням ставки податку доходи держави за рахунок податків спочатку збільшуються, а коли податкова ставка перевищить певну межу, доходи від податкових надходжень починають зменшуватись.

 

Основні види податків:

- Податки з юридич осіб: ПДВ, акцизний збір, податок на використання природних ресурсів, податок на прибуток підприємств тощо

- Податок з юридичних і юридичних осіб: на нерухомість, ао майновий податок

- Податок на фізичних осіб – прибутковий податок з громадянин, податок на доходи підприємств тощо

ПДВ: 1)важче ухлитися 2) пов’язано менше порушень 3) більше ніж податки стимулює зростання доходів

Базою оподаткування є додана вартість, яка включає витрати на заробітну плату з нарахуваннями, амортизацію, проценти за кредит, прибуток, витрати на транспорт, рекламу.

Сума ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету визначається як різниця між сумою податку, одержаного від покупців за реалізовані товари і сумою податку, сплаченого постачальникам за матеріальні ресурси, паливо та витрат обігу.

Податки

-прогресивний (із зростанням доходу його середня ставка підвищується)

-регресивний (середня ставка знижується із зростанням доходу)

-пропорційний (незмінність середньої податкової ставки)

Податки

-прямі

-непрямі: акцизи, ПДВ, мито

Державні видатки — це сукупність грошових відносин, які складаються в процесі розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових ресурсів для фінансування основних витрат суспільства. Відповідно до законодавства України видатки республіканського бюджету спрямовуються на фінансування:

-виробничого й невиробничого будівництва, геологорозвідувальних, проектно-пошукових та інших робіт;

-заходів у галузі освіти, науки, культури, охорони здоров'я, фізичної культури, соціального забезпечення;

-загальнореспубліканських програм підвищення життєвого рівня та заходів соціального захисту населення;

-загальнореспубліканської програми охорони навколишнього середовища та ресурсозбереження;

-утримання органів державної влади й державного управління, судів, прокуратури;

-утворення резерву коштів для ліквідації наслідків стихійних явищ, аварій і катастроф;

-створення республіканських матеріальних резервів і резервного фонду та ін.

Державне регулювання цін

У випадках коли механізм попиту і пропозиції породжує ціни або несправедливо високі для покупців, або несправедливо низькі для продавців, уряд може законодавчо встановлювати межі зростання або падіння цін.

Стеля цін – законодавчо визначена максимальна ціна, яку продавцеві дозволяється встановлювати на свій товар

Установлення стелі цін призводить до виникнення дефіцитів, і держава змушена брати на себе нормування споживання. Встановлення нижнього рівня цін спричиняє виробництво надлишків продукції і уряд змушений скуповувати ці надлишки й продавати їх на світовому ринку

 

Основні етапи, напрямки і школи економічної теорії.

Термін „економія", виник в епоху античного рабства, означав певну систему правил, законів управління домашнім господарством, землеробством. Його використовували ще Ксенофонт, Платон, Аристотель.

Першим напрямком в економічній теорії історично став меркантилізм. Представники (Т.Мен, А.Монкретьєн, Ж.Б.Кольбер) основне місце в економічних процесах відводили торгівлі. Меркантилісти ототожнювали багатство із золотом і грішми, вважали, що держава тим багатша, чим більше грошей вона має, а тому захищали політику держави, спрямовану на підтримку активного торгового балансу.

У середині XVIII ст. на зміну меркантилістам прийшли фізіократи. (Ф.Кене, А.Тюрго, В.Мірабо, Г.Летрон) Вони вперше перенесли предмет економічного дослідження зі сфери обігу в сферу виробництва і цим заклали фундамент для аналізу капіталістичного виробництва. Однак сферу виробництва вони обмежували сферою землеробства, вважаючи, що багатство збільшують лише „дари землі", тобто сільське господарство.

Класична школа - В.Петті, П.Буагільбера, А.Сміта, Д.Рікардо. Цей напрямок в економічній теорії виник в епоху промислового перевороту. ідеологія економічного лібералізму, відповідно до якої держава не повинна втручатись в економічну діяльність індивідів.

Марксизм. (К.Маркс, Ф.Енгельс, В.Ленін) К.Маркс у своїй теорії виходив з того, що основою розвитку суспільства є матеріальне виробництво, а між продуктивними силами і виробничими відносинами в суспільстві повинна існувати відповідність для гармонійного розвитку економічної системи.

У немарксистській економічній науці кінця XIX- початку XX ст. склався цілий ряд нових наукових шкіл і напрямків економічної теорії, які отримали визнання в сучасній науці: неокласична школа, інституціоналізм, кейнсіанство, монетаризм, неолібералізм.

Неокласичний напрямок в економічній науці виник наприкінці XIX ст. Основною неокласичною теорією вважається маржиналізм. До нього відносять австрійську (К.Менгер, Є.Бем-Баверк, Ф.Візер) та математичну школи (У.Джевонс, Л.Вальрас, В.Парето), американську школу граничної продуктивності (Дж. Б.Кларк), кембріджську школу (А.Маршал). Основна ідея маржиналізму - дослідження граничних економічних величин як взаємопов'язаних явищ економічної системи на рівні окремої фірми чи галузі.Представниками неокласичного напрямку вважають також Дж.Хікса, Ф.Хайєка, Дж.Міда, Р.Солоу, М.Фрідмена. Усіх цих вчених об'єднує прихильність до вільної конкуренції, відстоювання принципу невтручання держави в економіку. Сучасним варіантом неокласичної теорії вважається теорія раціональних очікувань, яка грунтується на тих самих принципах: раціональність поведінки господарських суб'єктів; повнота інформації; досконала конкурентність, негайна реакція попиту і пропозиції на нову економічну інформацію та ін.

Інституціоналізм — це сучасний напрямок у розвитку економічної теорії, що виник у США на початку XX ст. Його представники (Т.Веблен, У.Мітчелл, Дж.Гелбрейт, Я.Тінберген)Вони виступають з критикою капіталізму, за розширення соціальних програм, створюють теорії соціально-економічного розвитку корпорацій, їхньою заслугою є розробка методологічних принципів соціології як науки.

Неоінституціоналізм - найбільш популярний напрямок у розвитку економічної науки XX ст. У 60-х роках сформувалась теорія суспільного вибору (Дж.М.Б'юкенен)

у США виникла ідея „ народного капіталізму " (А.Берлі, М.Надлер, С.Чейз), яка включає в себе: теорію дифузії власності, теорію управлінської революції та теорію революції доходів, зміст яких полягає у трансформації капіталізму.

Кейнсіанство. Його засновник Дж.М.Кейнс. запропонував принципово нові методи регулювання економіки, що базуються на новій економічній ролі держави. Вивела економічну теорію із кризи.

У праці Дж.М.Кейнса були запропоновані методи, що могли вивести економіку з кризи: активне втручання держави в економіку, формування та стимулювання ефективного попиту, регулювання інвестиційної діяльності. Інструментами такого регулювання є державні інвестиції, державні закупки товарів, кредитні ставки, тобто грошово-кредитний та бюджетний механізми.

Новий підхід до регулювання економічних процесів, пов'язаний з використанням грошової маси в економіці, який отримав назву монетаризм. Його засновник М.Фрідмен.Суть концепції монетаристів полягає у тому, що між обсягом і динамікою грошової маси та національного доходу в економіці існує тісний зв'язок, а впливати на рівновагу в економіці можна за допомогою грошової емісії, так званих „грошових імпульсів"

Неолібералізм - це сучасний напрямок в економічній науці, прихильники якого відстоюють принцип саморегулювання, економічної свободи господарських суб'єктів, обмеженості економічної ролі держави. До неолібералізму відносять представників різних шкіл: чиказької (М.Фрідмен), лондонської (Фр. фон Хайєк), фрайбурзької (В.Ойкен, Л.Ерхард).