Призначення житлових будинків та житлових приміщень. Вимоги, що ставляться до житлових приміщень

Призначення житлових будинків та житлових приміщень. Вимоги, що ставляться до житлових приміщень

 

Розглядаючи цю тему, слід зазначити, що для житлового права розкриття таких понять, як житловий фонд, житловий будинок, квартира, житлове приміщення, житлова площа, квартира, кімната має велике значення, адже правильно застосовувати нормативно-правові акти можна лише за умови повного з'ясування змісту цих категорій.

Цивільний кодекс України чітко визначає, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інші приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. Під житловим будинком потрібно розуміти будівлю капітального типу, споруджену з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначену для постійного у ній проживання.

Характеризуючи житлові приміщення, в юридичній літературі виділяють:

а. загальну площу, під якою розуміють суму площ усіх приміщень квартири (площа жилих кімнат, коридорів, ванних кімнат і т. д.)

б. житлові площі, які включають площі усіх житлових кімнат (спальні, столові, кімнати для ігор, навчання, роботи). Крім того, зважаючи на різноманітність житлових приміщень, їх можна згрупувати:

а) залежно від призначення:

• приміщення квартирного типу;

• приміщення дачного типу;

• приміщення типу гуртожитку.

б) за часом проживання:

• тимчасового характеру (призначені для тимчасового проживання);

• постійного характеру (призначені для постійного проживання);

в) залежно від підстав надання в користування громадянам:

• житлові приміщення, що надаються за договором оренди(комерційного найму);

• житлові приміщення, що перебувають у власності громадян;

• службові і спеціалізовані житлові приміщення;

• житлові приміщення, що надаються громадянам на інших підставах (наприклад, договір дарування) тощо.

Разом з тим існують і такі будівлі, які з самого початку непридатні для проживання, наприклад підвали, вони явно не відповідають санітарним і технічним вимогам і є непридатні для проживання.

Слід звернути увагу на те, що з позиції права будова визначається житловим будинком з моменту завершення її будівництва, прийняття до експлуатації уповноваженою на те комісією та реєстрації в установленому законом порядку в органах місцевого самоврядування.

Метою проведення такої реєстрації житлового фонду є встановлення права власності на житлові будинки та його облік.

Слід наголосити на тому, що житлові приміщення, житлові будинки можуть вважатися придатними для постійного проживання, якщо вони відповідають усім умовам, за яких людина може проживати без шкоди для здоров'я. Конструктивно житло не повинно призводити до виникнення чи розвитку фізичних або душевних захворювань. Житлове приміщення має бути природно освітленим, у ньому повинна підтримуватися належна температура, звуконепроникність.

Наявність водопроводу, каналізації, газозабезпечення є елементами благоустрою.

Відповідно до ст. 50 Житлового кодексу житлове приміщення, що надається громадянам для проживання, має бути благоустроєним стосовно до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.

Необхідно пам'ятати, що житлові будинки і житлові приміщення можуть бути виключені із житлового фонду в разі їхньої невідповідності санітарним і технічним вимогам, що ставляться до житлових приміщень.

Відповідно до нині чинного Житлового кодексу періодично (1 раз на 5 років), у строки, визначені Кабінетом Міністрів України, проводяться обстеження стану житлових будинків державного і громадського житлового фонду. Непридатні для проживання житлові будинки і житлові приміщення переобладнуються для використання в інших цілях або такі будинки зносяться за рішенням виконавчого комітету обласної, міської ради. Непридатні для проживання житлові приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів можуть бути переобладнані в нежитлові за рішенням загальних зборів членів кооперативу, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті рад.

Порядок обстеження стану житлових будинків з метою встановлення їхньої відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання житлових будинків і житлових приміщень непридатними для проживання визначаються постановою Ради Міністрів УРСР від 26 квітня 1984 р. № 189 «Про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання».

Обстеження житлових будинків проводять інспекторно-технічні працівники житлово-експлуатаційних організацій. У разі необхідності можуть залучатися фахівці закладів санітарно-епідеміологічної служби, проектних і науково-дослідних організацій, представники громадськості. Під час виявлення невідповідності стану жилих будинків санітарним і технічним вимогам житлово-експлуатаційна організація виступає з пропозицією про визнання житлового будинку таким, що не відповідає санітарним і технічним вимогам і є непридатним для проживання та подає до уповноваженого органу ряд документів, таких як:

• акт обстеження стану житлового будинку з відповідним висновком;

• технічний паспорт житлового будинку з даними про його фізичну зношеність (відповідно до наказу Держжитлокомунгоспу від 2 липня 1993р. №52 непридатним для проживання вважаються будинки, фізичний знос яких становить 81 %);

• висновок органу санітарно-епідеміологічної служби, щодо відповідності житлового будинку санітарним нормам;

• висновок проектної або науково-дослідної організації щодо технічного стану житлового будинку та про недоцільність проведення капітального ремонту.

Після цього обстеження будинку проводить спеціальна комісія, до складу якої входять заступник голови місцевої державної адміністрації або іншого виконавчого органу, начальник управління житлового господарства, представники органів санітарно-епідеміологічної служби, державного пожежного нагляду, органів управління у справах будівництва і архітектури, депутат місцевої ради, інженер житлово-експлуатаційної організації, представники громадського будинкового комітету. За результатами обстежень комісія складає акт про визнання чи невизнання жилого будинку непридатним для проживання. За рішенням виконавчого комітету обласної, міської ради житлові приміщення і житлові будинки можуть бути переобладнані для використання в інших цілях або знесені.

Відповідно до чинного законодавства України громадяни, які проживали у житлових будинках чи житлових приміщеннях, що були переведені у нежилі, забезпечуються житловою площею.

Управління житловим фондом

 

Розглядаючи зазначене питання, слід пам'ятати, що управління житловим фондом здійснюють органи виконавчої влади, державні комітети і відомства, місцеві ради, спеціально уповноважені органи, які повинні здійснювати державне управління в галузі використання і забезпечення схоронності житлового фонду. Крім того, участь в управлінні і забезпеченні схоронності житлового фонду беруть також громадські організації, трудові колективи, громадяни.

Зважаючи на те, що Кабінет Міністрів України є центральним органом виконавчої влади, то саме він покликаний регулювати державну політику в сфері житла.

Органом спеціальної компетенції є Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України (далі — Держбуд). Відповідно до Положення про Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України, затвердженого указом Президента України від 20 серпня 2002 р. № 725/2002, він є центральним органом виконавчої влади і бере участь у формуванні державної житлової політики, державної науково-технічної та економічної політики у сфері містобудування, будівництва і комунального господарства та забезпечує проведення її в життя. Його діяльність і координує Кабінет Міністрів України через міністра економіки.

У межах своїх повноважень здійснюють управління житловим фондом і виконавчі органи обласних, районних, міських, селищних, сільських рад. Вони здійснюють державний контроль за використанням і схоронністю житлового фонду, керують житловим господарством, забезпечують правильну експлуатацію і схоронність жилих будинків, що є у віданні відповідної ради, організовують їх капітальний і поточний ремонт, здійснюють управління житловим фондом місцевих рад; здійснюють облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, та інше.

Управління житловим фондом у межах своїх повноважень здійснюють також обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. При міських державних адміністраціях м. Києва та Севастополя існують управління житлового господарства та комунального господарства, які відповідно до Типових положень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1996 р. № 707, є місцевими органами державної виконавчої влади.

Управління житлового господарства Київської та Севастопольської міських адміністрацій здійснює керівництво у сфері житлового господарства міст. Основними його завданнями є реалізація державної політики щодо комплексного розвитку житлового господарства міста, експлуатації та ремонту житла, виконання робіт і надання послуг на замовлення населення; участь у розробленні проектів програм економічного і соціального розвитку міста, цільових програм, спрямованих на підвищення рівня забезпеченості житлово-комунальними послугами та поліпшення їх якості, в тому числі з постачання якісною питною водою, охорони навколишнього природного середовища, енергозбереження.

Слід пам'ятати, що важливе значення для покращення експлуатації житлового фонду та забезпечення його збереження має діяльність житлово-експлуатаційних організацій, які створюються для експлуатації державного і громадського житлового фонду, діяльність яких здійснюється на основі господарського розрахунку.

Основні функції житлово-ксплуатаційної організації полягають у забезпеченні схоронності житлового фонду і належного його використання, високому рівні обслуговування громадян; контролі додержання громадянами правил користування житловими приміщеннями; утриманні житлового будинку і прибудинкової території.

У великих містах створюються ремонтно-будівельні і житлово-експлуатаційні служби, житлово-комунальні відділи, ремонтно-експлуатаційні управління та ін.

Крім того, відповідно до концепції державної житлової політики громадяни України також можуть брати участь в управлінні житловим фондом. Метою такої участі є захист своїх економічних і соціальних прав та інтересів.

Відповідно до Житлового кодексу в управлінні державним і громадським житловим фондом та в забезпеченні його схоронності беруть участь професійні спілки, трудові колективи, громадські організації та громадяни. Вони беруть участь у розробленні і здійсненні заходів щодо поліпшення експлуатації житлового фонду, здійсненні контролю за якістю і строками виконання інших заходів з управління житловим фондом та забезпечення його схоронності.

В Україні дедалі частіше почали створюватися об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (Закон України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» від 29 листопада 2001 р. № 2866/ІП набрав чинності з дня опублікування 4 січня 2002 р. № 2). У Законі зазначаються організаційні та правові засади створення, функціонування, реалізації і ліквідації об'єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку. Будучи юридичною особою, це об'єднання може взяти житловий комплекс на власний баланс для управління ним, залишити весь комплекс чи його частину на балансі попереднього власника чи укласти договір з будь-якою юридичною особою, статут якої передбачає можливість здійснення відповідної діяльності про передачу їй на баланс усього житлового комплексу або його частини.

Крім того, варто зазначити, що розвиток житлового фонду, постійне підвищення вимог населення до благоустрою житла обумовлюють необхідність удосконалення організаційних форм управління житловим фондом. Тож певних змін потребують норми нині чинного Житлового кодексу, оскільки він ще передбачає компетенцію колишнього Союзу РСР. Виходячи з цього, положення статей Житлового кодексу потрібно узгоджувати з нормативними документами, прийнятими пізніше.

Призначення житлових будинків та житлових приміщень. Вимоги, що ставляться до житлових приміщень

 

Розглядаючи цю тему, слід зазначити, що для житлового права розкриття таких понять, як житловий фонд, житловий будинок, квартира, житлове приміщення, житлова площа, квартира, кімната має велике значення, адже правильно застосовувати нормативно-правові акти можна лише за умови повного з'ясування змісту цих категорій.

Цивільний кодекс України чітко визначає, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інші приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. Під житловим будинком потрібно розуміти будівлю капітального типу, споруджену з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначену для постійного у ній проживання.

Характеризуючи житлові приміщення, в юридичній літературі виділяють:

а. загальну площу, під якою розуміють суму площ усіх приміщень квартири (площа жилих кімнат, коридорів, ванних кімнат і т. д.)

б. житлові площі, які включають площі усіх житлових кімнат (спальні, столові, кімнати для ігор, навчання, роботи). Крім того, зважаючи на різноманітність житлових приміщень, їх можна згрупувати:

а) залежно від призначення:

• приміщення квартирного типу;

• приміщення дачного типу;

• приміщення типу гуртожитку.

б) за часом проживання:

• тимчасового характеру (призначені для тимчасового проживання);

• постійного характеру (призначені для постійного проживання);

в) залежно від підстав надання в користування громадянам:

• житлові приміщення, що надаються за договором оренди(комерційного найму);

• житлові приміщення, що перебувають у власності громадян;

• службові і спеціалізовані житлові приміщення;

• житлові приміщення, що надаються громадянам на інших підставах (наприклад, договір дарування) тощо.

Разом з тим існують і такі будівлі, які з самого початку непридатні для проживання, наприклад підвали, вони явно не відповідають санітарним і технічним вимогам і є непридатні для проживання.

Слід звернути увагу на те, що з позиції права будова визначається житловим будинком з моменту завершення її будівництва, прийняття до експлуатації уповноваженою на те комісією та реєстрації в установленому законом порядку в органах місцевого самоврядування.

Метою проведення такої реєстрації житлового фонду є встановлення права власності на житлові будинки та його облік.

Слід наголосити на тому, що житлові приміщення, житлові будинки можуть вважатися придатними для постійного проживання, якщо вони відповідають усім умовам, за яких людина може проживати без шкоди для здоров'я. Конструктивно житло не повинно призводити до виникнення чи розвитку фізичних або душевних захворювань. Житлове приміщення має бути природно освітленим, у ньому повинна підтримуватися належна температура, звуконепроникність.

Наявність водопроводу, каналізації, газозабезпечення є елементами благоустрою.

Відповідно до ст. 50 Житлового кодексу житлове приміщення, що надається громадянам для проживання, має бути благоустроєним стосовно до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.

Необхідно пам'ятати, що житлові будинки і житлові приміщення можуть бути виключені із житлового фонду в разі їхньої невідповідності санітарним і технічним вимогам, що ставляться до житлових приміщень.

Відповідно до нині чинного Житлового кодексу періодично (1 раз на 5 років), у строки, визначені Кабінетом Міністрів України, проводяться обстеження стану житлових будинків державного і громадського житлового фонду. Непридатні для проживання житлові будинки і житлові приміщення переобладнуються для використання в інших цілях або такі будинки зносяться за рішенням виконавчого комітету обласної, міської ради. Непридатні для проживання житлові приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів можуть бути переобладнані в нежитлові за рішенням загальних зборів членів кооперативу, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті рад.

Порядок обстеження стану житлових будинків з метою встановлення їхньої відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання житлових будинків і житлових приміщень непридатними для проживання визначаються постановою Ради Міністрів УРСР від 26 квітня 1984 р. № 189 «Про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання».

Обстеження житлових будинків проводять інспекторно-технічні працівники житлово-експлуатаційних організацій. У разі необхідності можуть залучатися фахівці закладів санітарно-епідеміологічної служби, проектних і науково-дослідних організацій, представники громадськості. Під час виявлення невідповідності стану жилих будинків санітарним і технічним вимогам житлово-експлуатаційна організація виступає з пропозицією про визнання житлового будинку таким, що не відповідає санітарним і технічним вимогам і є непридатним для проживання та подає до уповноваженого органу ряд документів, таких як:

• акт обстеження стану житлового будинку з відповідним висновком;

• технічний паспорт житлового будинку з даними про його фізичну зношеність (відповідно до наказу Держжитлокомунгоспу від 2 липня 1993р. №52 непридатним для проживання вважаються будинки, фізичний знос яких становить 81 %);

• висновок органу санітарно-епідеміологічної служби, щодо відповідності житлового будинку санітарним нормам;

• висновок проектної або науково-дослідної організації щодо технічного стану житлового будинку та про недоцільність проведення капітального ремонту.

Після цього обстеження будинку проводить спеціальна комісія, до складу якої входять заступник голови місцевої державної адміністрації або іншого виконавчого органу, начальник управління житлового господарства, представники органів санітарно-епідеміологічної служби, державного пожежного нагляду, органів управління у справах будівництва і архітектури, депутат місцевої ради, інженер житлово-експлуатаційної організації, представники громадського будинкового комітету. За результатами обстежень комісія складає акт про визнання чи невизнання жилого будинку непридатним для проживання. За рішенням виконавчого комітету обласної, міської ради житлові приміщення і житлові будинки можуть бути переобладнані для використання в інших цілях або знесені.

Відповідно до чинного законодавства України громадяни, які проживали у житлових будинках чи житлових приміщеннях, що були переведені у нежилі, забезпечуються житловою площею.