Циклічність як форма економічного розвитку

Економічне зростання, що є довгодіючою тенденцією економічного розвитку, здійснюється нерівномірно. Економічна активність зазнає періоди спадів і підйомів. Про це свідчать результати економічних спостережень протягом майже двох сторіч. Але причини і природа економічних коливань до цього часу остаточно не визначені.

Значна частина сучасних західних економістів вважають, що причиною економічних коливань є випадкові й у кожному випадку інші впливи на економічну систему. Досить часто ці впливи називають імпульсами або шоками. Наприклад, це нафтовий шок 1973 р., коли в результаті дій ОПЕК по обмеженню пропозиції нафти ціни на неї піднялися в 4 рази, що було однією з причин розвитку кризи 1974-1975 р., яка вразила економічну систему більшості країн світу.

Багато економістів звертають увагу на те, що коливання ділової активності зв'язані з техніко-технологічними нововведеннями. Їхнє впровадження зв'язане з істотними змінами в рівні інвестиційних і споживчих витрат, виробництва, зайнятості і цін.

Не можна не помітити зв'язок між політичними подіями і потрясіннями і динамікою основних макроекономічних показників. Діяльність політичних партій і урядів пов'язана з періодичністю у виборчому процесі. Активна економічна політика уряду в рамках політичного ділового циклу здатна стимулювати чи скорочувати економічне зростання, зайнятість і рівень цін, тобто провокувати і ділові цикли.

Таким чином, усі концепції, що знаходять причини економічних коливань поза рамками самої економічної системи, можна об'єднати як екстернальні теорії.

Інший погляд на цю проблему ґрунтується на думці, що циклічність узагалі притаманна розвитку реального матеріального світу, у тому числі й економіці, а її причини знаходяться усередині економічної системи. Відповідно до цієї точки зору, в економічному рості час від часу як об'єктивна закономірність виникають перерви в більш-менш різкій, руйнівній і тривалій формі. Теоретичні погляди, що знаходять причини економічних коливань усередині самої економічної системи, називають інтернальними теоріями.

Деякі економісти вважають, що економічні коливання породжуються монетарними причинами: збільшення грошової пропозиції може викликати бум і інфляцію. І навпаки, якщо уряд стискає грошову пропозицію, це може викликати або прискорити падіння виробництва і зайнятості.

Одним з перших економістів, що досліджували ці циклічні коливання, був К. Маркс, який вважав, що кризові спади в економіці є відхиленням від стану рівноваги. Причому, кризи по К. Марксові є способом вирішення протиріч і відновлення рівноваги на новому рівні. К. Маркс досліджував середньострокові кризові цикли, що були найбільш виразними в ХІХ столітті. Перший з них почався в 1825 р. у Великобританії. Криза 1836 р. уже торкнулась економіки Англії, Франції, Німеччини і Сполучених Штатів. У 1857 р. почалася криза, що охопила більшість розвинутих на той час країн світу. Надалі кризи повторювалися з періодичністю 7-10 років. Останні з них були в 1980-1982 р. і в 1991-1992 р. У 2001 році починалась нова криза в економіці США. Матеріальною основою циклічності Маркс вважав масове відновлення основного капіталу. Ці погляди збігаються із сучасними концепціями, що пояснюють економічні коливання динамікою інвестиційних витрат, посиленою ефектами мультиплікації й акселерації.

Теорія реального ділового циклу, неокласична по своїй суті, пояснює економічні коливання не відхиленнями виробництва від свого природного рівня, а зміною самого потенційного рівня виробництва. Ця теорія спирається на такі передумови: гнучкість цін у коротко- і довгостроковому періоді і відсутність впливу пропозиції грошей і, відповідно, рівня цін на показник реального ВВП як у короткостроковому, так і в довгостроковому періодах. Прихильники теорії реального ділового циклу вважають, що коливання основних макроекономічних перемінних і формування нового циклу викликається сплесками в умовах виробництва товарів і послуг. При цьому зайнятість змінюється слідом за коливаннями рівня заробітної плати, монетарна політика і пропозиція грошей не впливає на ділову активність, а швидка реакція цін і заробітної плати на зміни в економіці забезпечує постійну підтримку ринкової рівноваги.

Розвиток середніх циклів характеризується відповідною динамікою валового внутрішнього продукту, зайнятості, реальних доходів. До важливих показників розвитку циклу звичайно відносять також динаміку обсягу промислового виробництва, рентабельності, рівень завантаження виробничих потужностей.

Звертає на себе увагу та обставина, що циклічні спади в різному ступені позначаються на динаміці різних галузей і сфер економіки. Зокрема, базові галузі промисловості, будівництво, галузі, що випускають споживчі товари тривалого користування, зіштовхуються з більш значними спадами виробництва і зайнятості, ніж галузі, що випускають товари короткочасного користування. З іншого боку, під час підйому галузі, що виробляють засоби виробництва і товари тривалого користування мають більше стимулів і більш високі показники росту.

Економічні показники, динаміка яких використовується для характеристики економічної кон'юнктури, розділяють на ациклічні, проциклічні і контрциклічні. Ациклічними вважаються показники, динаміка яких не збігається з фразами циклу. Наприклад, у період кризи обсяг експорту може зростати, особливо, якщо темп падіння курсу національної валюти вище темпу росту цін, що здешевлює товари даної країни для іноземців. Проциклічні показники зростають під час підйому і знижуються під час кризи. До них варто віднести рівень зайнятості, прибутку фірм, рівень завантаження виробничих потужностей, обсяг реалізації. Контрциклічними називають показники, рівень яких знижується під час підйому і зростає в період кризи. Це, наприклад, рівень безробіття, запаси готової продукції.

У розвитку середньострокового циклу можна виділити чотири фази: криза, депресія, пожвавлення, підйом, хоча в сучасній західній економічній літературі часто виділяють лише дві: рецесії (стискання) і підйом (бум). Кризова фаза характеризується, насамперед, спадом виробництва і підвищенням рівня безробіття, що виникають унаслідок відносного надвиробництва товарів. Відносний характер такого надвиробництва виявляється в тому, що товари є зайвими щодо платоспроможного попиту, хоча абсолютна потреба в них при цьому може і зберегтися. У період кризи зменшуються обсяги кредиту і підвищується рівень позичкового відсотка, падають ціни. Прибутковість виробництва знижується, збільшуються запаси готової продукції, частина виробництв закривається чи терпить банкрутство, наростає безробіття. Під час фази депресії падіння виробництва припиняється, товарні надлишки поступово зникають, рівень відсотка падає й у деяких сферах економіки починають виявлятися тенденції до зростання.

Поступово економіка оживляється, починає рости обсяг промислового виробництва, будівництва, зростає норма відсотка, заробітна плата і прибутковість. Після того, як рівень економічного росту перевищує передкризове значення, починається фаза підйому, на якій зберігаються всі позначені тенденції. Зростання продовжується доти, поки обсяг виробництва знову не вийде за рамки платоспроможного попиту і не розів'ється нова криза.

Матеріальною основою цього типу циклу є відновлення основного капіталу. Саме розвиток матеріальних факторів виробництва дає можливість вийти з кризи за рахунок зниження витрат на виробництво і зростання прибутковості. З іншого боку, ці процеси, створюючи стимули до зростання виробництва, підводять економіку впритул до нової кризи.

У другій половині ХХ століття в розвитку середньострокового циклу з'явилися істотні модифікації. Зокрема, унаслідок дій монополістичного сектора і держави в період кризи не відзначається падіння цін, що у класичному циклі викликалося загальним падінням платоспроможного попиту. Одночасне падіння виробництва і ріст цін називається стагфляцією (стагнація + інфляція). Особливо яскраво це явище проявилося під час кризи 1974-1975 р. у країнах Заходу. Кризові явища в українській економіці в 90-х роках, хоча і не були циклічними і мали дуже складний характер і свій комплекс причин, також супроводжувалися глибокою стагфляцією.

Явище стагфляції має велике значення в зв'язку з тим, що вона в значній мірі зруйнувала механізми саморегулювання економіки. Цей факт різко підвищує роль держави, його антикризової й антициклічної політики.

Зазнала змін і динаміка відсотка, тому що в сучасних умовах центральні банки в межах антикризової політики інтенсивно впливають на дисконтну ставку, знижують її, проводячи політику «дешевих грошей». Так, наприкінці 2003 року Федеральна резервна система США прийняла рішення про збереження дисконтної ставки на рівні 1%. Національний банк України для підтримки тенденції до економічного зростання також проводить політику зниження дисконтної ставки (з 12% до 7% наприкінці 2002 року). Середньостроковий цикл є далеко не єдиним проявом циклічності в розвитку економіки. Різні дослідження дозволили знайти величезну кількість циклів різного типу. Серед них важливе місце займають так звані цикли Кондратьєва, чи довгі хвилі. М.Д. Кондратьєв досліджував динаміку виробництва, товарних цін, заробітної плати, ренти, процентної ставки в розвинутих країнах за період з 1770 по 1926 р. Ці дослідження дозволили зробити висновок, що в результаті масового впровадження нових технологій, а також із приєднанням нових країн до світового господарства і змінами в обсягах видобутку золота виникає нова довга хвиля підйому. Технічний прогрес вимагає значного підвищення інвестицій. Це стимулює сукупний попит, веде до підвищення цін і заробітної плати, зростання пропозиції і рівня зайнятості. Зрозуміло, що розвиток цих процесів ґрунтується на підвищенні продуктивності праці внаслідок технічних нововведень. Початок першого великого циклу Кондратьєв зв'язував із промисловою революцією в Англії, другого – з розвитком залізниць, третього – з початком широкого використання електричної енергії, четвертого – з розвитком автомобільного транспорту. Сучасні учені вважають, що п'ята довга хвиля зв'язана з розвитком електронної генетики і техніки. Усі ці нововведення змінювали структуру виробництва, попиту, зайнятості, стосувалися всіх сфер економіки і, зрештою, змінювали спосіб життя всього суспільства. Поступово енергія великого підйому вичерпується, насамперед, у зв'язку з життєвим циклом відповідних продуктів і галузей. Але видимість процвітання якийсь час зберігається, і люди дозволяють собі накопичувати заборгованість. У таких умовах буває досить навіть незначного приводу для лавиноподібного розвитку кризових явищ.

38.Безробітними вважаються ті, хто не має роботи, але шукає її. При цьому національні законодавства різних країн можуть мати свої особливості у визначенні статусу безробітного.

До природних форм безробіття відносять його фрикційну і структурну форми. Фрикційне безробіття складають ті, хто шукає роботу вперше, тимчасово втратили сезонну роботу, шукає роботу після звільнення або в іншому регіоні, із кращими умовами праці та її оплати. Цей вид безробіття є короткостроковим для працівника, але постійним явищем в економіці в цілому. У певному сенсі фрикційне безробіття може бути визначене як позитивний момент, тому що може мати своїм результатом більш раціональний розподіл трудових ресурсів по галузях і регіонах супроводжуватися підвищенням оплати праці.

Причиною структурного безробіття є різкі зміни в техніці і технології, а також у структурі сукупного попиту. Вони приводять до змін професійно-кваліфікаційної структури робочих місць. У результаті структура попиту та пропозиції робочої сили не збігається. При цьому поряд із безробіттям людей одних професій існують вакантні робочі місця з інших спеціальностей. Якщо фрикційне безробіття може переборюватися в короткий термін, то структурні безробітні можуть одержати роботу лише після перепідготовки, а можливо – і зміни місця проживання.

Оскільки фрикційне і структурне безробіття – неминучі явища, їхня наявність припускає досягнення в країні ситуації повної зайнятості, а рівень безробіття при повній зайнятості утворить природну норму безробіття.

Повна зайнятість (і, відповідно, наявність природного рівня безробіття) досягається за умови наявності збалансованого ринку робочої сили, тобто в ситуації, коли чисельність безробітних збігається з кількістю вакантних робочих місць. Статистично точне визначення рівня повної зайнятості є важливою макроекономічною і складною в обліковому відношенні задачею, від коректності рішення якої багато в чому залежить адекватність економічної політики. Конкретне значення природного рівня безробіття залежить від величини і динаміки коефіцієнтів звільнень і працевлаштування

 

 

39.Очевидно, що недовикористання робочої сили приводить до відставання фактичного ВВП від потенційного. Кількісно зв'язок між рівнем безробіття і відставанням фактичного ВВП від потенційного описав Артур Оукен. Закон Оукена полягає в тому, що перевищення фактичним безробіттям його природного рівня на один відсоток приводить до відставання фактичного ВВП від потенційного в середньому на 2,5% (хоча на практиці конкретне значення коефіцієнта Оукена може трохи відхилятися від зазначеної величини). Наприклад, якщо в період спаду рівень безробіття досяг 8,5% при природному рівні в 4%, то відставання ВВП складе: (8,5 – 4) х 2,5 = 11,25%. Взаємозв'язок падіння ВВП і росту безробіття в Україні в 90-і роки навряд чи можна описати за допомогою закону Оукена, оскільки кризові явища в трансформаційній економіці не мали циклічної природи, не прояснений природний рівень безробіття, служби зайнятості і статистика безробіття знаходилися на етапі свого становлення, на державних підприємствах застосовувалася практика тривалих неоплачуваних відпусток, тобто фактично безробітні такими не вважалися і т.д.

Серйозними соціально-економічним наслідком безробіття є наростаюча втрата безробітними кваліфікації.

Неекономічні наслідки безробіття виявляються в кризі родини, зростанні числа деяких захворювань і самогубств, моральних утратах, соціально-політичній напруженості.

40.Інфляція - це підвищення загального рівня цін, що супроводжується знецінюванням національної грошової одиниці. ціни на деякі види товарів можуть знижуватися або залишатися стабільними. Найчастіше має місце незбалансована інфляція, що приводить до зміни відносних цін і деформує структуру попиту

Для виміру рівня інфляції застосовуються цінові індекси. Найчастіше використовують індекс споживчих цін, що розраховується для постійного кошика споживчих товарів і послуг, включаючи імпортні, і відбиває зміну рівня ринкових цін цього кошика в порівнюваних періодах.

, (3.7)

де ІСЦ – індекс споживчих цін;

P_t; P_t-1 – ціни відповідно в поточному і попередньому періодах;

g_k - споживчий кошик товарів і послуг.

Показник темпу інфляції використовують для того, щоб визначити чи прискорилася чи сповільнилася інфляція за минулий період, наприклад за рік.

, (3.8)

де π_t, π_t-1 – рівень цін у відповідних періодах.

Інфляція має безліч характеристик. Має сенс згрупувати їх відповідно до різних критеріїв класифікації.

Залежно від конкретного значення рівня інфляції розрізняють такі три різновиди:

Помірна інфляція. Ціни ростуть повільно, до 10% на рік. У рамках помірної інфляції іноді виділяють повзучу, котра характеризується тим, що ціни ростуть до 5% у рік. При такому рівні інфляції ціни досить стабільні, заощадження не знецінюються, існують нормальні умови для інвестицій.

Галопуюча інфляція характеризується ростом цін до 100-200% на рік. Оскільки в цих умовах гроші швидко знецінюються, усі прагнуть укласти їх у матеріальні цінності, в іноземну валюту, інвестувати за рубежем. Гіперінфляція відрізняється тим, що ціни ростуть дуже швидко, до тисячі і більше відсотків на рік. Усі суб'єкти економіки прагнуть якнайшвидше позбутися від грошей. Населення витрачає всі поточні доходи і заощадження на покупку споживчих товарів і будь-яких інших матеріальних цінностей (нерухомості, золота, валюти), що необов'язково в майбутньому використовуються раціонально. За ступенем раптовості інфляцію поділяють на передбачену і непередбачену.

Передбачена – це інфляція, яку економічні суб'єкти очікували і навіть планували. Наприклад, очікуваний рівень інфляції закладається в розрахунки бюджету на майбутній фінансовий рік. Такий розвиток подій дає можливість деякою мірою нейтралізувати негативні наслідки інфляції.

Непередбачена інфляція найчастіше пов'язана з інфляційними шоками, тобто різкими стрибками рівня цін, що можуть стати поштовхом для тривалого інфляційного процесу.

Залежно від форм прояву розрізняють відкриту і приховану (подавлену) інфляцію.

Прихована (подавлена) інфляція виявляється не у відкритому зростанні загального рівня цін, а в дефіциті товарів і послуг. У випадку адміністративного регулювання цін, якщо останні занижені і не відповідають рівноважному рівню, виникає дефіцит товарів і дефіцитні очикування споживачів з однієї сторони і формується «чорний ринок» з більш високими цінами – з іншої.

Якщо причиною підвищення загального рівня цін є ріст цін на імпортні товари за умови незмінного курсу національної валюти, має місце імпортована інфляція.

Як окремий різновид іноді виділяють інерційну інфляцію, коли рівень інфляції росте щорічно і рівномірно.

Залежно від причин виникнення і механізму розвитку розрізняють інфляцію попиту й інфляцію витрат (чи інфляцію пропозиції).

Інфляція попиту виникає в зв'язку з тим, що темпи росту сукупного попиту перевищують темпи росту обсягу виробництва в умовах обмеженості виробничого потенціалу.

 

 

AD₄ AS

 

P₃

 

AD₁ AD₂ AD₃

 

 

P₂

 

P₁

 

0 Q₁ Q₂ Q₃ Q*

 

Рисунок 3.1 - Інфляція попиту

 

41.Соціально-економічні наслідки інфляції різноманітні і різнобічні і залежать від її рівня і різновиду.

У результаті інфляції відбувається зниження рівня життя населення через знецінювання заощаджень і скорочення поточних реальних доходів. Застосування індексації доходів дещо скорочує падіння рівня життя, Однак як правило, індексація відстає і за рівнем, і по термінах, особливо при високому рівні інфляції.

Унаслідок інфляції виникає також і перерозподіл доходів між групами населення та між приватним сектором і державою. Від тих, хто одержує фіксовані доходи (пенсії, соціальні допомоги, посадові оклади), доход переміщається до інших груп населення (власникам капіталу і тим, хто бере участь у процесі виробництва, чиї доходи зростають пропорційно росту цін, за умови, що ціни на ресурси ростуть повільніше ціни готової продукції).

Крім того, в умовах інфляції виникає ефект Танзі-Олівера: у результаті свідомого відтягування податкових платежів платники податків виграють від того, що вносять у бюджет уже знецінені гроші. З іншого боку, податкові надходження ростуть разом з інфляційним збільшенням номінальних доходів і можуть служити джерелом засобів для погашення дефіциту. Свої борги уряд може теж оплачувати грошима, що знецінилися. Виникає своєрідний ефект інфляційного оподатковування.

Інфляція приводить до перерозподілу засобів між кредиторами і позичальниками і зниженню реальної вартості заощаджень. Нейтралізувати цей процес можна, використовуючи рівняння І. Фішера

, (3.9)

де i – номінальна ставка відсотка;

r – реальна процентна ставка;

π^e – очікуваний рівень інфляції.

З іншого боку, збільшення номінальних процентних ставок знижує стимули для інвестування.

Помірна інфляція може впливати на динаміку обсягу національного виробництва. При цьому стимулюються сукупні витрати; ростуть доходи виробників кінцевих товарів; нейтралізується нееластичність номінальної заробітної плати убік зниження інфляційним зниженням реальної заробітної плати, а отже, і реальних витрат. На цих передумовах ґрунтується т.зв. «економіка попиту» чи кейнсіанська модель стимулювання економічного зростання.

Однак високий рівень інфляції спричиняє руйнівну дію на економіку, знижує стимули до праці і розширення виробництва, до скорочення його обсягів.

Таким чином, для нормального розвитку економіки необхідно, щоб інфляція була керованою, а держава повинна проводити активну політику регулювання інфляційних процесів.

43. Попит на робочу силу є похідною величиною від сукуп.попиту на товари та послуги. Тому реалізація задач підвищ.рівня зайнятості вимагає заходів по стимулюванню сукупного попиту,але будь яке втручання в економ.має побічні наслідки: 1.заходи стмулювальної фіск.політики можуть викликати інфляційні тенденції,2. поступове підвищення сук.попиту супроводж.зростанням питомих витрат виробництва.

Інфляція і безробіття пов’язані зворотною залежнісю- сказав Філіпс.

 

Графік

44. Теорія адаптивних очікувань: люди оцінюють можливий рівень інфляції у майбутньому, виходячи з поточних і попередніх тенденцій в динаміці цін, і використовують цю оцінку при формуванні вимог до номінальної зарплати з метою збереження існуючого рівня реальної зарплати. Відхилення реального рівня інфляції від очікуваного свор.умови збереження альтернативи між інфляц. Та безробіттям у короткостроковому періоді. Але короткостр. Крива Філіпа постійно зміщ.вправо- економіка повертається до природного рівня безробіття. Теорія раціональних очікувань: інфляц.очікування суб’єктів ринку грунтується на реалістичному розумінні механізмів функціонування ринк.економіки, чинників інфляц. Крива Філіпа (вертикальна лінія)- інфляція не впливає на рівень безробіття.

 

45. Основи сучасної теорії зайнятості заклав Дж. М. Кейнс, він висунув своє пояснення рівня зайнятості в ринковій економіці в роботі “Загальна теорія зайнятості, процента та грошей”. Кейнс вважав, що спади виробництва, економічні депресії та значне і тривале безробіття – закономірність економічного розвитку з таких причин:

Сукупний попит нестабільний, його динаміка не співпадає з динамікою виробництва, тому що із зростанням доходу збільшується схильність домогосподарств до заощадження (“основний психологічний закон” Кейнса). Падіння виробництва, викликане дефіцитом попиту, спричиняє песимістичні ділові очікування і зменшення схильності до інвестицій, які стають нечутливими до відсоткової ставки, що посилює дефіцит попиту.

Ціни і заробітна плата в короткостроковому періоді жорсткі і не знижуються з падінням сукупного попиту. Це означає, що крива сукупної пропозиції є горизонтальною або положисто-висхідною: внаслідок стискання сукупного попиту в самій економічній системі немає механізмів відновлення рівноваги і повної зайнятості. Висновок: необхідний екзогенний вплив держави на економіку для створення “ефективного попиту” і відновлення повної зайнятості. Головним інструментом держави є бюджетна або фіскальна політика (див. тему 8). Якщо заходи державної стимулюючої політики спричинять дефіцит бюджету, припустимо покрити його за рахунок емісії грошей і допустити невисоку інфляцію. Зростання сукупного попиту за рахунок державних видатків підсилюється мультиплікативним ефектом. В економіці сучасних країн світу держава відіграє суттєву роль, впливає на економічний кругообіг і виконує такі функції: отримує податки від домогосподарств і фірм здійснює перерозподіл доходів у суспільстві; за рахунок отриманих доходів держава забезпечує домогосподарства і фірми суспільними благами: безпека, освіта, охорона здоров’я, соціальний захист та ін.). Тому у моделі кругообігу використовується поняття чистих податків – як різниці між податковими надходженнями та трансфертами; здійснює попит на товари та послуги, який є одним з елементів сукупного попиту. При цьому зміна обсягу державних закупівель та рівня чистих податків забезпечує виконання державою її стабілізаційної функції.

46. Потужним засобом впливу держави на економічний розвиток країни є фіскальна (або бюджетна) політика – зміна обсягу і структури державних видатків, або рівня оподаткування або підходів до формування державного бюджету в цілому, або поєднання цих заходів з метою забезпечення економічного зростання, підвищення рівня зайнятості та впливу на інфляцію.Інстирументами фіск.політики: держ.закупівлі, податки, емісія грошей, позики. прямі та непрямі податки. Прямі податки стягуються безпосередньо з фірм та громадян, наприклад, податок на прибуток фірм, прибутковий податок з громадян. Непрямі податки включаються в ціну товарів і таким чином їх виплачують покупці (наприклад, акцизи, податок на додану вартість, експортне та імпортне мито).

 

? Вплив податків на доходи державного бюджету в довгостроковому періоді був досліджений англійським економістом А. Лаффером. Крива Лаффера відбиває зв’язок між ставками оподаткування і обсягом податкових надходжень до бюджету.

Пояснення кривої Лаффера ґрунтуються на тому, що після певної межі (35-40%) подальше зростання податків знищує стимули до праці і підприємницької діяльності, а також провокує перехід від офіційної економіки до тіньової. Якщо ставки оподаткування нижчі від оптимальних, бюджет недоотримає доходи, що також може мати негативні наслідки для розвитку національної економіки і зростання рівня життя. Коефіцієнт

47. Дискреційна (або переривчаста) фіскальна політика – це цілеспрямована система заходів, які здійснюються час від часу і полягають у цілеспрямованих змінах рівня податків та видатків. Таким чином, дискреційна фіскальна політика можна розділити на політику державних видатків і податкова політика. Сукупні державні видатки РЕ мають такий склад:

PE = C_G + Tr + i·D_G + I_G (8.1)

C_G – державне споживання

Tr – трансфертні платежі приватному сектору

D_G – процентні платежі (обслуговування внутрішнього і зовнішнього державного боргів);

I_G – державні інвестиції;

C_G, Tr, i·D_G – поточні державні видатки (видатки бюджету на фінансування підприємств, установ, органів державного управління і заходів соціального захисту населення).

I_G – капітальні державні видатки (видатки бюджету на фінансування інвестиційної діяльності).

Податкова політика впливає на економіку через зміну використовуваного доходу економічних суб’єктів та зміну відносних цін, оскільки податки – це частина доходу фірм та домогосподарств, які впливають на величину цін товарів. Загалом зниження податків, за інших рівних умов, стимулює і сукупний попит, і сукупну пропозицію. Автоматичні (або вмонтовані) стабілізатори. Це економічні механізми, які цілеспрямовано впливають на обсяг виробництва як в умовах циклічного спаду, так і в умовах “перегріву” економіки без прийняття спеціальних рішень. Система автоматичних стабілізаторів включає прогресивні ставки оподаткування, страхування по безробіттю та інші соціальні виплати, заощадження фірм та особисті заощадження, програми допомоги сільському господарству. Приватний сектор може надавати перевагу державним борговим зобов’язанням, а не купівлі акцій або внескам у інвестиційні фонди. Усе це скорочує інвестиційні ресурси економіки і попит на інвестиційні товари.Державні боргові зобов’язання витісняють інвестиції. Зважаючи на це, що державний борг може бути наслідком бюджетного дефіциту, який викликаний стимулюючою фіскальною політикою, “ефект витіснення” послаблює ефективність цієї політики.

48. Бюджетний дефіцит - це від’ємна різниця між доходами бюджету та державними видатками. Його наявність та величина залежать від двох чинників: економічної кон’юнктури та фіскальної політики.

Можна виділити три різновиди бюджетного дефіциту: структурний, циклічний та фактичний.

Бюджет повної зайнятості (структурний бюджет) показує яким було б сальдо за умов збереження поточних видатків бюджету і податкових ставок якби економіка досягла потенційного рівня випуску продукції (а, відтак і доходу). Зміна бюджету повної зайнятості показує, в якому напрямку фіскальна політика має впливати на зміну сукупного попиту. Структурний дефіцит бюджету – це розрахункова величина, яка показує сальдо бюджету при поточних видатках і надходженнях при поточних ставках оподаткування, але потенційному доході (надходженнях заФактичний дефіцит бюджету – це реальна різниця між доходами та видатками бюджету при існуючих податкових ставках і фактичному рівні ВВП: BS = Y·t – G. На його величину впливають і циклічні коливання ділової кон’юнктури, і фіскальна політика держави повної зайнятості). Циклічний дефіцит – різниця між фактичним та структурним дефіцитом бюджету. Тобто він показує, на скільки фактичний дефіцит відхиляється від того, який міг би бути, якби економіка знаходилась у ситуації повної зайнятості, а фіскальна політика, що проявляється у ставках оподаткування, була б такою ж. Таким чином, циклічний дефіцит показує вплив циклічних коливань на державний бюджет. Державний бюджет – це баланс доходів і видатків держави, який планується і ухвалюється парламентом на кожний фінансовий рік.

Сукупність державного бюджету місцевих бюджетів, бюджетів фондів соціального та пенсійного страхування утворює бюджетну систему України.

50. Пропозиція грошей – кількість грошей, яка наявна у національній економіці на певний момент часу.Пропоз.грош.визначеє центральний банк.Грош.маса націонал.економіки поділяється на грошові агрегати, які відрізняються ступенем ліквідності, роллю у інфляційних процесах,економ.функціями.Классифікація грош.агрегатів:

М1=гроші поза банками+кошти на розрахункових і поточних рахунках.

М2=М1+строкові депозити+кошти на рахунках капітальних вкладеньпідпр.та організац.+кошти держстраху+валютні заощадження

М3=М2+кошти клієнтів за трст.операц.банків.

 

 

51. Попит на гроші для операцій визнач.їх функцією засобу обігу і пов'язаний з використанням грошей для обслуговування угод по купівлі товарів та послуг як домогосп., такі фірмами.Кількість грош..які необхідні нац.економ.для здійснення угод визнач. розміром номінального ВВП. Попит складається з 2=х частин: 1.попит на гроші для угод(операційний попит, 2.попит на гроші як активи.

Кільк.грошей,необхідна нац.економ. для здійснення угод:

MV=PY

M – кількість грошей в обігу

V – швидкість обігу грошової одиниці

P – рівень цін

Y – обсяг націонал виробництва

 

52. У ринк.економ. вплив на пропозицію грошей здійснюється державою через центральні банки. Збільшення чи скорочення пропозиції грошей є основою грош.-кркдитн. Політики як одного з напрямків макроекономічної. Діяльність банківської системи викликає мультиплікативний ефект у грош. Пропозиції. Гроші, що потрабляють до банків у якості депозитів,створюють їх пасив і використовуються для надання кредитів.Банк.пропозиція грошей обернено пропорційна нормі обов’язкового резервування, а депозитний мультиплікатор розрах.за такою формулою

 

Змінюючи величину rr центральні банки можуть ефективно впливати на величину грош.пропозиції.Мультиплікативний ефект скорочується за рахунок утворення банками наднормативних резервів внаслідок неповного використання для активних операцій надлишкових резервів.

 

 

53. Повний грош.мульт. показує,які зміни впливають на пропозицію грошей в економіці

 

 

Тобто повний грош.мульт. є відношенням грош. Маси до грошової бази.

Грош.пропозиція залежить від еличини грош.бази, норми резервування, коефіцієнта депонування.