Поняття про фізичні здібності, основні форми їх вияву

ПЛАН

1. Поняття про фізичні здібності, основні форми їх вияву.

2. Закономірності розвитку фізичних здібностей.

2.1. Рух як чинник розвитку фізичних здібностей

2.2. Розвиток здібностей від режиму рухової діяльності.

2.3. Етапність розвитку фізичних здібностей.

2.4. Нерівномірність і гетерохронність (різночасність) розвитку здібностей.

2.5. Перенесення фізичних здібностей.

2.6. Принципи розвитку фізичних здібностей.

 

Поняття про фізичні здібності, основні форми їх вияву

У процесі фізичного виховання відбувається не тільки надбання рухових умінь і пов'язаних з ними знань, але і розвиток фізичних здібностей тих, хто займається фізичними вправами.

Для характеристики рухових можливостей людини використовуються терміни "фізичні здібності" і "фізичні якості". Ці поняття в певному значенні ідентичні, проте не тотожні.

В літературі існують досить суперечливі точки зору на визначення і взаємозв'язок даних понять.

Наприклад, в одному випадку, фізичні здібності розуміють як форми вияву дієздатності функціональних систем організму, які беруть участь у руховій діяльності і визначаючих її ефект; в іншому – як властиві людині можливості, які реалізуються в житті, особливо в руховій діяльності, основу якої складають його фізичні якості (Л.П. Матвєєв, 1991); У третьому випадку під здібностями мають на увазі розвинені природжені задатки, які базуються на психофізіологічних і морфологічних особливостях організму.

Одним з головних завдань, які вирішуються в процесі фізичного виховання, є забезпечення оптимального розвитку фізичних якостей, властивих людині. Фізичними якостями прийнято називати природжені (генетично успадковані) морфофункціональні якості, завдяки яким можлива фізична (матеріально виражена) активність людини, яка одержує свій повний вияв у доцільній руховій діяльності. До основних фізичних якостей відносять м'язову силу, швидкість, витривалість, гнучкість і спритність.

Стосовно динаміки зміни показників фізичних якостей використовуються терміни «розвиток» і «виховання». Термін «розвиток» характеризує природний хід змін фізичної якості, а термін «виховання» має на увазі активну і направлену дію на зростання показників фізичної якості.

В сучасній літературі використовують терміни «фізичні якості» і «фізичні (рухові) здібності». В найзагальнішому вигляді рухові здібності можна розуміти як індивідуальні особливості, які визначають рівень рухових можливостей людини.

Основу рухових здібностей людини складають фізичні якості, а форму вияву — рухові уміння і навики. До рухових здібностей відносять силові, швидкісні, швидкісно-силові, рухово-координаційні здібності, загальну і специфічну витривалість. В основі різного розвитку здібностей лежить ієрархія різних природжених (спадкових) анатомо-фізіологічних задатків (В. І. Лях, 1998):

- анатомо-морфологічні особливості мозку і нервової системи (властивості нервових процесів — сила, рухливість, врівноваженість, будова кори головного мозку, ступінь функціональної зрілості її окремих ділянок і ін.);

- фізіологічні (особливості серцево-судинної і дихальної систем — максимальне споживання кисню, показники периферичного кровообігу і ін.);

- біологічні (особливості біологічного окислення, ендокринної регуляції, обміну речовин, енергетики м'язового скорочення і ін.);

- тілесні (довжина тіла і кінцівок, маса тіла, маса м'язової і жирової тканини і ін.);

- хромосомні (генні).

"Фізичні здібності" – цей термін правильніше використовувати для позначення можливостей психофізіологічного потенціалу людини, які визначають успішність виконання будь-яких фізичних вправ. Наприклад, один учень у віці 7 років може стрибнути в довжину з місця на 100 см, а інший – 160 см. У цьому ж віці один може підтягтися на високій щаблині з вису всього один раз, інший – 5 разів. Під час 6-хвилинного бігу один може пробігти 700 м, а інший – 1200 м. В практиці, як правило, порівнюючи різні рухові досягнення вихованців в одних і тих же завданнях, як правило. говорять: "Ця дитина більш здібна до вправ швидкісно-силового характеру, ніж біг на витривалість; у цього – більш виражені здібності до вправ силового характеру, ніж до вправ на координацію".

Індивідуальні відмінності, які спостерігаються при виконанні даних рухових дій пояснюються різними можливостями окремих органів і систем організму учнів (м'язовій, нервовій, серцево-судинній, дихальній і ін.). Від рівня функціонування кожної з цих систем залежатиме характер і ступінь розвитку тих або інших фізичних здібностей.

На розвиток рухових здібностей впливають також психодинамічні задатки (властивості психодинамічних процесів, темперамент, характер, особливості регуляції і саморегуляції психічних станів і ін.).

Фізичні здібності – це комплекс морфологічних і психофізіологічних властивостей людини, які відповідають вимогам будь-якого виду м'язової діяльності та які забезпечують ефективність її виконання.

Для позначення окремих сторін рухових можливостей людини довгий час використовувався термін "фізичні (рухові) якості". Зараз деякі автори пропонують виключити його з наукового побуту у зв'язку з "примітивно-формалістичним змістом категорії "фізичні якості" і використовувати замість нього тільки термін "фізичні здібності". Проте і в буденній мові, і в науково-методичній літературі цей термін є досить поширеним.

Про здібності людини судять не тільки за її досягненнями в процесі навчання або виконання будь-якої рухової діяльності, але і за тим, як швидко і легко вона набуває ці уміння і навики.

Здібності виявляються і розвиваються в процесі виконання діяльності, але це завжди результат сумісних дій: спадкових і набутих. Практичні межі розвитку людських здібностей визначаються такими чинниками, як тривалість людського життя, методи виховання і навчання і т.д., але зовсім не закладені в самих здібностях. Достатньо удосконалити методи виховання і навчання, щоб межі розвитку здібностей почали поширюватися.

Нині прийнято розрізняти п'ять основних фізичних здібностей: м'язова сила (силові здібності), швидкість (швидкісні здібності), координація (координаційні здібності), витривалість і гнучкість. Кожна з них має різні форми вияву в різних видах рухової діяльності.

Для розвитку рухових здібностей необхідно створювати певні умови діяльності, використовуючи відповідні фізичні вправи на швидкість, на силу і т.д. Проте ефект тренування цих здібностей залежить, крім того, від індивідуальної норми реакції на зовнішні навантаження.

Педагог з фізичної культури і спорту повинен добре знати основні засоби і методи розвитку різних рухових здібностей, а також способи організації занять. В цьому випадку він зможе точніше підібрати оптимальне поєднання засобів, форм і методів вдосконалення стосовно конкретних умов.

Одержати точну інформацію про рівень розвитку рухових здібностей (високий, середній, низький) можна за допомогою відповідних тестів (контрольних вправ).

Закономірності розвитку фізичних здібностей

Спрямованому розвитку всіх фізичних здібностей властивий цілий ряд закономірностей. До них числа відносяться:

 

Нерівномірність і гетерохронність (різночасність)

Розвитку здібностей

Нерівномірність розвитку означає, що ступінь приросту показників фізичних здібностей на одних етапах може бути більш значним, ніж на інших. Найбільший приріст фізичних здібностей спостерігається на початковому періоді занять фізичними вправами. З підвищенням рівня розвитку будь-якої здатності темпи її приросту зменшуються. Оскільки розвиток фізичних здібностей пов'язаний із зменшенням темпів їх приросту, то на кожному подальшому етапі розвитку для досягнення необхідних змін потрібно все більше часу.

В динаміці показників розвитку фізичних здібностей спостерігається явище гетерохронності, яке проявляється в неспівпадінні в часі моментів, яке відповідає початку інтенсивного приросту окремих фізичних здібностей. У певні вікові періоди життя людини є сприятливі можливості для розвитоку здібностей, оскільки темпи приросту деяких з них будуть більш високими, ніж в інші вікові етапи. Ці періоди звичайно називають сенситивними (чутливими) або критичними, тому що вони відіграють особливу роль у розвитку організму.

Найбільший ефект фізичного виховання в розвитку окремих здібностей досягається в період їх бурхливого природного розвитку. Ефективність педагогічних дій у інші вікові періоди для даної здатності може бути нейтральною або навіть негативною. При вдосконаленні конкретних фізичних здібностей дуже важливо не упустити найсприятливіші вікові періоди, оскільки згодом зробити це буде набагато складніше.

У науково-методичній літературі у різних авторів можна зустріти різні сенситивні періоди розвитку тієї або іншої здатності. Ці відмінності можуть бути обумовлені кількома причинами:

1. Застосуванням неоднакових тестів для вимірювання будь-якої здатності.

2. Використовуванням різних підходів і формул для визначення темпів приросту показників фізичних здібностей.

3. Неоднорідністю обстежуваної вибірки випробовуваних (різним числом обстежуваних людей, відмінностями в рівні їх фізичного розвитку, підготовленості, загального режиму діяльності і т.д.).

 

Принцип сполученої дії

Принцип грунтується на органічній взаємодії процесів розвитку фізичних здібностей і формування рухових навиків і на можливості його регулювання. Згідно з цим принципом тренувальні дії повинні відповідати не тільки розвитку необхідних здібностей, але й умінню використовувати їх у руховій структурі конкретної вправи. Це досягається шляхом підбору спеціальних вправ, направлених на одночасний розвиток сили, витривалості і інших здібностей і на вдосконалення окремих елементів рухового навику або навику в цілому. В плаванні для розвитку сили рук у структурі гребця рекомендується плавання на руках з буксируванням партнера або плавання на гумовому шнурі з подоланням його натягнення; в легкій атлетиці – стрибкові вправи, стрибки в довжину і у висоту, які виконуються з поясом, що обважнює.

Досягти необхідної відповідності в розвитку окремих здібностей можна за рахунок раціонального розподілу різних засобів підготовки в процесі занять.

Представлена в цій темі схема закономірностей розвитку фізичних здібностей розроблена доктором педагогічних наук, професором Ю.М. Курамшиним, 1999.

 

Література

1. Боген М.М. Обучение двигательным действиям. – М.: Физкультура и спорт, 1985.

2. Верхошанский Ю.Ф. Программирование и организация тренировочного процесса. – М.: Физкультура и спорт, 1985.

3. Евстафьев В.В. Анализ основных понятий в теории физической культуры: Материалы к лекциям и семинарам. – Л.: ВИФК, 1985.

4. Ламарк Ж.Б. Собр. соч. – М. – Л., 1935. – Т. 1. – С. 186.

5. Лях В.И. Тесты в физическом воспитании школьников. – М.: Аст, 1998. – 342 с.

6. Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры: Учебник для институтов физической культуры. – М.: Физкультура и спорт, 1991.

7. Теоретическая подготовка юных спортсменов. Пособие для тренеров ДЮСШ / Под общей редакцией Ю.Ф. Буйлина и Ю.Ф. Курамшина. – М.: Физкультура и спорт, 1981.

8. Теория и методика физической культуры: Учебное пособие / Под ред. Ю.Ф. Курамшина, В.П. Попова. – Санкт-Петербург, 1999.

ПЛАН

1. Поняття про фізичні здібності, основні форми їх вияву.

2. Закономірності розвитку фізичних здібностей.

2.1. Рух як чинник розвитку фізичних здібностей

2.2. Розвиток здібностей від режиму рухової діяльності.

2.3. Етапність розвитку фізичних здібностей.

2.4. Нерівномірність і гетерохронність (різночасність) розвитку здібностей.

2.5. Перенесення фізичних здібностей.

2.6. Принципи розвитку фізичних здібностей.

 

Поняття про фізичні здібності, основні форми їх вияву

У процесі фізичного виховання відбувається не тільки надбання рухових умінь і пов'язаних з ними знань, але і розвиток фізичних здібностей тих, хто займається фізичними вправами.

Для характеристики рухових можливостей людини використовуються терміни "фізичні здібності" і "фізичні якості". Ці поняття в певному значенні ідентичні, проте не тотожні.

В літературі існують досить суперечливі точки зору на визначення і взаємозв'язок даних понять.

Наприклад, в одному випадку, фізичні здібності розуміють як форми вияву дієздатності функціональних систем організму, які беруть участь у руховій діяльності і визначаючих її ефект; в іншому – як властиві людині можливості, які реалізуються в житті, особливо в руховій діяльності, основу якої складають його фізичні якості (Л.П. Матвєєв, 1991); У третьому випадку під здібностями мають на увазі розвинені природжені задатки, які базуються на психофізіологічних і морфологічних особливостях організму.

Одним з головних завдань, які вирішуються в процесі фізичного виховання, є забезпечення оптимального розвитку фізичних якостей, властивих людині. Фізичними якостями прийнято називати природжені (генетично успадковані) морфофункціональні якості, завдяки яким можлива фізична (матеріально виражена) активність людини, яка одержує свій повний вияв у доцільній руховій діяльності. До основних фізичних якостей відносять м'язову силу, швидкість, витривалість, гнучкість і спритність.

Стосовно динаміки зміни показників фізичних якостей використовуються терміни «розвиток» і «виховання». Термін «розвиток» характеризує природний хід змін фізичної якості, а термін «виховання» має на увазі активну і направлену дію на зростання показників фізичної якості.

В сучасній літературі використовують терміни «фізичні якості» і «фізичні (рухові) здібності». В найзагальнішому вигляді рухові здібності можна розуміти як індивідуальні особливості, які визначають рівень рухових можливостей людини.

Основу рухових здібностей людини складають фізичні якості, а форму вияву — рухові уміння і навики. До рухових здібностей відносять силові, швидкісні, швидкісно-силові, рухово-координаційні здібності, загальну і специфічну витривалість. В основі різного розвитку здібностей лежить ієрархія різних природжених (спадкових) анатомо-фізіологічних задатків (В. І. Лях, 1998):

- анатомо-морфологічні особливості мозку і нервової системи (властивості нервових процесів — сила, рухливість, врівноваженість, будова кори головного мозку, ступінь функціональної зрілості її окремих ділянок і ін.);

- фізіологічні (особливості серцево-судинної і дихальної систем — максимальне споживання кисню, показники периферичного кровообігу і ін.);

- біологічні (особливості біологічного окислення, ендокринної регуляції, обміну речовин, енергетики м'язового скорочення і ін.);

- тілесні (довжина тіла і кінцівок, маса тіла, маса м'язової і жирової тканини і ін.);

- хромосомні (генні).

"Фізичні здібності" – цей термін правильніше використовувати для позначення можливостей психофізіологічного потенціалу людини, які визначають успішність виконання будь-яких фізичних вправ. Наприклад, один учень у віці 7 років може стрибнути в довжину з місця на 100 см, а інший – 160 см. У цьому ж віці один може підтягтися на високій щаблині з вису всього один раз, інший – 5 разів. Під час 6-хвилинного бігу один може пробігти 700 м, а інший – 1200 м. В практиці, як правило, порівнюючи різні рухові досягнення вихованців в одних і тих же завданнях, як правило. говорять: "Ця дитина більш здібна до вправ швидкісно-силового характеру, ніж біг на витривалість; у цього – більш виражені здібності до вправ силового характеру, ніж до вправ на координацію".

Індивідуальні відмінності, які спостерігаються при виконанні даних рухових дій пояснюються різними можливостями окремих органів і систем організму учнів (м'язовій, нервовій, серцево-судинній, дихальній і ін.). Від рівня функціонування кожної з цих систем залежатиме характер і ступінь розвитку тих або інших фізичних здібностей.

На розвиток рухових здібностей впливають також психодинамічні задатки (властивості психодинамічних процесів, темперамент, характер, особливості регуляції і саморегуляції психічних станів і ін.).

Фізичні здібності – це комплекс морфологічних і психофізіологічних властивостей людини, які відповідають вимогам будь-якого виду м'язової діяльності та які забезпечують ефективність її виконання.

Для позначення окремих сторін рухових можливостей людини довгий час використовувався термін "фізичні (рухові) якості". Зараз деякі автори пропонують виключити його з наукового побуту у зв'язку з "примітивно-формалістичним змістом категорії "фізичні якості" і використовувати замість нього тільки термін "фізичні здібності". Проте і в буденній мові, і в науково-методичній літературі цей термін є досить поширеним.

Про здібності людини судять не тільки за її досягненнями в процесі навчання або виконання будь-якої рухової діяльності, але і за тим, як швидко і легко вона набуває ці уміння і навики.

Здібності виявляються і розвиваються в процесі виконання діяльності, але це завжди результат сумісних дій: спадкових і набутих. Практичні межі розвитку людських здібностей визначаються такими чинниками, як тривалість людського життя, методи виховання і навчання і т.д., але зовсім не закладені в самих здібностях. Достатньо удосконалити методи виховання і навчання, щоб межі розвитку здібностей почали поширюватися.

Нині прийнято розрізняти п'ять основних фізичних здібностей: м'язова сила (силові здібності), швидкість (швидкісні здібності), координація (координаційні здібності), витривалість і гнучкість. Кожна з них має різні форми вияву в різних видах рухової діяльності.

Для розвитку рухових здібностей необхідно створювати певні умови діяльності, використовуючи відповідні фізичні вправи на швидкість, на силу і т.д. Проте ефект тренування цих здібностей залежить, крім того, від індивідуальної норми реакції на зовнішні навантаження.

Педагог з фізичної культури і спорту повинен добре знати основні засоби і методи розвитку різних рухових здібностей, а також способи організації занять. В цьому випадку він зможе точніше підібрати оптимальне поєднання засобів, форм і методів вдосконалення стосовно конкретних умов.

Одержати точну інформацію про рівень розвитку рухових здібностей (високий, середній, низький) можна за допомогою відповідних тестів (контрольних вправ).