I. Ідеї елітарності у вченнях Стародавнього Сходу та епохи Античності.

I. Ідеї елітарності у вченнях Стародавнього Сходу та епохи Античності.

“Артхаиіастра” Каутілью – всі мають свої обов’язки а цар контролює

Легісти – закон над чи під правителем

Лаоцзи найкращий володар, про якого знають лише те, що він існує

Конфуція - Мета правлыння загальне благо, сімя, чиновники, шляхетний правитель, навчання

Геракліт – тре чьотких при владі, бо натовп худоба

Піфагора, яку називають Філософією обраності. Вона створювалася як своєрідне елітне знання для обраних, до яких могли долучитися лише члени таємного ордену

Сократа, У державі повинна правити не нетямуща маса, адобрі люди, які відмінно знають свою справу.

“Правити повинні ті, хто володіє знаннями”.

Платона - Платон допускає можливість нерівності при владі та привілеях без несправедливості: аристократи володіють владою тому, що вони є наймудрішими людьми полісу. соціальної мобільності

вченні про душу, яка складається із трьох частин: розумової, вольової і чуттєвої. Перші дві частини притаманні вибраним, що дає їм право керувати державою, а третя простим людям, від яких вимагається виконання встановлених порядків, працелюбство, покора правителям і охоронцям. Залізо, мідь, золото, срібло

Аристотель Аристократій влада перебуває в руках небагаї ьох, які володіють особистими чеснотами, що так високо цінує народ. аристократія правління шляхетних. здатність керувати та розсудливість.

II. Ідеї елітарності у вченнях Середньовіччя та Нового часу.

Томи Аквінського -Суспільство це система цілей та намірів, у якій ни жче служить вищому, а вище керує нижчим і провадить. Монарх.

Нікколо Макіавеллі - “леви” (рішучі правителі, які спираються на силу) й “лиси” (гнучкі політики, для яких характерна спритність, хитрість це майстри переговорів і закулісних інтриг). Політика на народ

Шарль Луї Монтеск’є

ЖанЖак Руссо - Держава, яка виникає внаслідок суспільного договору, узаконила не лише економічну, а й політичну нерівність через розподіл людей на меншість, яка управляє (магістратуру), і масу підданих, зобов’язаних їй коритися.

III. Елітарна концепція Р. Міхельса.

Елітарна концепція Роберта Міхельса “Соціологія політичних партій в умовах демократії”

“залізним законом олігархічних тенденцій”.

Суть цього закону полягає в тому, іцо "демократія, аби зберегти себе й досягти відомої стабільності", змушена створювати організацію, іцр пов'язано з виділенням еліти активної меншості, якій маса мусить довіритися через неможливість її прямого контролю над цією меншістю.

історичного підходу до демократії. “На нижньому щаблі людської культури панувала тиранія. Демократія могла виникнути лише на пізнішій та високорозвиненій стадії громадського життя”.

Неможливість прямої демократії випливає насамперед “з чисельності”

IV. Правлячий клас Г.Моски.

Політичний клас Г. Моски “Основи політичної науки”

“політичний клас” щодо частини правлячого класу, що має безпосередній стосунок до влади, згодом вживає поняття “політичний клас” і правлячий клас” як синоніми.

“в усіх суспільствах існують два класи людей клас правлячих і клас керованих. Один керує другий підпорядковується

Аристократична тенденція полягає в намаганні цього класу стати спадковим, закритим, наслідком чого є його кристалізація і деградація:

Г. Москою: військові, релігійні, спадкові, здатність управляти людьми

демократичної тенденції правлячий клас оновлюється найздібнішими вихідцями з нижчих верств суспільства. Це

кооптація (введення в органи влади нових політиків без проведення виборів).

V. Теорія циркуляції еліти В.Парето.

фундаментальним соціальним законом є закон “соціальної гетерогенності”, внутрішньої диференційованості, підґрунтям якого є протиставлення маси керованих індивідів невеликому числу керівників, яких він називає елітою. “еліта”

статистичний метод – індекси – еліта ті хто хапанув найкращу оцінку

Політична, релігійна, військова, комерційна верхівки – індекси – широке трактування

Вузьке розуміння еліти це частина еліти, яка відіграєвизначальну роль у політиці і є правлячою елітою

“циркуляції еліт” "Еліти виникають із нижчих груп суспільства й у ході боротьби піднімаються до вищих, там розцвітають і, врешті—реиїт, вироджуються, занепадають й зникають... Цей кругообіг еліт є універсальним законом історії".

Еліта-контреліта Перший тип “леви”, для яких характерний крайній консерватизм, грубі, “силові” методи правління. Другий тип "лиси”, майстри обману, політичних комбінацій, інтриг. Стабільна політична система характеризується перевагою еліти “левів”. Навпаки, нестійкість стану політичної системи потребує прагматично мислячих енергійних діячів, новаторів, комбінаторів. Кожній еліті притаманний один із двох основних методів керування: еліті “лисів” Суспільство, де переважає еліта “левів”, являє собою суспільство ретроградів: воно аморфне, застійне. Навпаки, еліта “лисів” динамічна.

VI. Марксизм та теорія панівного класу.

Карл Маркс Фрідріх Енгельс зазначав, що в основі поділу на класи лежить розподіл праці. При цьому йдеться про розподіл праці між масою, яка зайнята фізичною працею, і небагатьма привілейованими, які керують виробництвом і займаються державними справами.

К. Маркс виділяє три категорії: Класова свідомість охоплює усвідомлення класом місця у виробничому процесі, в соціальній системі щодо інших класів. Класова солідарність — це воля до спільних дій, усвідомлення єдності класу. Класовий конфлікт неусвідомлена й цілеспрямована боротьба між класами.

Антоніо Грамші — керівників та керованих. Цей поділ зумовлений самою природою держави, оскільки одна з найважливіших місій держави полягає в тому, аби підняти широкі верстви населення до певного культурного й морального рівня, який відповідав би розвиткові виробничих сил.

VII. Фашистський варіант елітаризму.

виник як відповідь на розвиток масової демократії,

Б. Муссоліні у праці “Доктрина фашизму” зазначає, що народ поняття якісне а не кількісне, тобто містить найбільш сильну моральну, істинну ідею. Держава найбільша цінність фашизму.

А. Гітлер у “Майн Кампф” “маса — нетерпляча, але підпорядкована авторитетові, вона вимагає від своїх героїв сили, навіть насильства

Джовані Джентіле забезпечення зв'язку між масою та елітою. в суспільстві повинно існувати щось на зразок форуму, де всі громадяни матимуть змогу спілкуватися з представниками політичної еліти, обговорювати соціальні та політичні проблеми. До складу політичної еліти мають належати особи, що за своєю природою володіють вродженими талантом керувати й переконувати.

VIII. Консервативно-аристократичний елітизм.

Хосе Ортегою-і-Гасетом.

"Меншини це спеціально кваліфіковані одиниці чи групи одиниць. Маса це сукупність осіб без Еліта це особи, які інтелектуально чи морально стоять над людською масою та мають розвинуте почуття спеціальної кваліфікації. Маса це "рядова людина".“Це людина що не відрізняється від інших, а є повторенням загального типу”

Еліта, відтак, повинна бути винагороджена достатньою мірою як меритократія еліта заслуг.

домагання мас на рівність із елітою. Небезпека масових егалітариських рухів полягає в тому, що їхні учасники вимагають рівності результатів, вони не задовольняються рівністю можливостей, які проголошуються західними демократіями.

IX. Ліберальні теорії еліт

Суспільство це своєрідний векторний підсумок взаємодії різноманітних намагань, а не просто їхня сума, адже зазвичай політичні рішення майже ніколи не збігаються з окремими намаганнями тієї чи іншої групи, класу, організації, впливової особи, а інколи суперечать їм усім. кого підходу до реальності, коли належний ідеал виступає моделлю цілеспрямованих перетворень.

Гарольда Лассуелла

відкрита для усіх здібних людей, а її члени володіють знаннями й уміннями управляти

поведінка політиків залежить від психологічних чинників. несвідомі сексуальні мотиви трансформуються в політичні бажання. Боротьба за владу це лише компенсація дитячих травм, влада до помагає подолати низьку самоповагу.

Учений виділяє вісім таких благ: влада, знання, багатство, здоров’я, вміння, прив’язаність, повага, моральність.

Еліта це ті люди, які володіють благами найбільшою мірою, або "ті, хто отримує більшу частину зі всього, що можна отримати". Вісім елітних груп перехрещуються, і конкретний індивід може водночас належати до декількох груп.

Існує певний “політичний тип" особистості, основна характеристика якого “орієнтування на владу порівняно з іншими благами”

XII. Неоелітизм.

Томас Дай і Хармон Зіглєр Еліта це та меншість суспільства, яка володіє вла дою. Маси це більшість, у якої її немає. Влада це можливість брати участь у розподілі матеріальних благ у суспільстві.

не дають рецептів проти зловживань еліти. Зловживання вони вважають меншим злом, порівняно зі шкодою, якої може завдати некомпетентність мас.

Демократія правління народу, але збереження де мократи покладено на плечі еліти. V цьому полягає іронія демократи: еліти повинні правити мудро, для того щоб правління народу вижило.

“Вибори це символічний захід, який допомагає прив’язати маси до встановленого порядку шляхом створення у них відчуття, що вони відіграють якусь роль”. На виборах обирають посадових осіб, а не політиків.

Михайло Драгоманов

замість введення демократії впроваджувати широке самоврядування.

ґУ здійсненні державного управління ключовою одиницею є громада та індивід як мета держави. Громади будують федерацію знизу догори, аж до всесвітньої федерації як наступниці держави. Стосунки між громадами мають будуватися на федеративних засадах. Управління суспільством мають здійснювати виборні представники від кожної громади.

Іван Франко в політиці та суспільній сфері потрібні фахові знання: Провідники нації передусім повинні запропонувати народу національний ідеал, мобілізувати народ

Михайло Грушевський

“лежить на добре організованій й незвичайно впливовій, просто таки всевладній бюрократії...”. Дослідник намагається обмежити вплив бюрократії, і єдиними механізмом для цього, на його думку, є запровадження дієвого місцевого самоврядування. побудову державного ладу, охорону державних інтересів треба залишити “новій українській бюрократії”.

“народного” способу відтворення еліти

Системний метод

Біхевіористичний метод

Позиційний аналіз

Репутаційного аналізу

Стратегічно важливі рішення

XXIII. Типологія еліти.

Фрагментовану політичну еліту характеризує мінімальний рівень структурної інтеграції і невелика сфера нормативного консенсусу. нормативно інтегрована еліта, що визначається порівняно високим рівнем структурної інтеграції та нормативного консенсусу. Ідеологічно інтегрована еліта передбачає високу структурну інтеграцію, порозуміння ж щодо цінностей видається надзвичайно сильним.

консенсусні еліти внутрішньої солідарності і прагнення консенсусу назовні таких еліт досить високий.

Конкуренційні еліти характеризує гостре бажання досягнути влади, тому простежується жорстка боротьба за владу та її утримання, переговори і порозуміння замінюють конфронтація і боротьба, що іноді набуває форми “політичної війни”.

Коаліційні еліти формуються в елітних групах, які змагаються між собою, однак згодом формують коаліцію

тоталітарна еліта монопольної тоталітарної влади. Це унітарна еліта за своїм складом та політичними орієнтаціями, закрита за механізмами формування, монопольна за ідеологічними настановами. домінантна еліта Така еліта характерна для перехідних суспільств. їй властиві здатність до компромісів, перспективність і конструктивність,

демократична еліта цивілізованого демократичного суспільства з сильною законодавчою, виконавчою і судовими гілками влади, плюралістична за своїм складом/ Її влада ґрунтується на авторитеті, компетентності, багатстві, визначеності моральних позицій.

Номеклатурне рекрутування.

осіб, які потрапили до номенклатурнмх списків, чекала, як правило, заздалегідь визначена, тривала кар’єра.

I. Ідеї елітарності у вченнях Стародавнього Сходу та епохи Античності.

“Артхаиіастра” Каутілью – всі мають свої обов’язки а цар контролює

Легісти – закон над чи під правителем

Лаоцзи найкращий володар, про якого знають лише те, що він існує

Конфуція - Мета правлыння загальне благо, сімя, чиновники, шляхетний правитель, навчання

Геракліт – тре чьотких при владі, бо натовп худоба

Піфагора, яку називають Філософією обраності. Вона створювалася як своєрідне елітне знання для обраних, до яких могли долучитися лише члени таємного ордену

Сократа, У державі повинна правити не нетямуща маса, адобрі люди, які відмінно знають свою справу.

“Правити повинні ті, хто володіє знаннями”.

Платона - Платон допускає можливість нерівності при владі та привілеях без несправедливості: аристократи володіють владою тому, що вони є наймудрішими людьми полісу. соціальної мобільності

вченні про душу, яка складається із трьох частин: розумової, вольової і чуттєвої. Перші дві частини притаманні вибраним, що дає їм право керувати державою, а третя простим людям, від яких вимагається виконання встановлених порядків, працелюбство, покора правителям і охоронцям. Залізо, мідь, золото, срібло

Аристотель Аристократій влада перебуває в руках небагаї ьох, які володіють особистими чеснотами, що так високо цінує народ. аристократія правління шляхетних. здатність керувати та розсудливість.

Познавательные статьи:



Психологические особенности спортивного соревнования

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Занятость населения и рынок труда

Социальный статус семьи и её типология