Гігієнічні вимоги до тканин і одягу

Навчальна мета

1.1. Оволодіти методикою гігієнічної оцінки тканин різного призначення за їх фізико-хімічними властивостями та засобів індивідуального захисту тіла, сенсорних органів, органів дихання.

Вихідні знання та вміння

2.1. Знати:

2.1.1. Анатомічні особливості та фізіологічні функції шкірного покрову людського тіла.

2.1.2. Гігієнічне значення та функції одягу і взуття.

2.1.3. Види і фізико-хімічні властивості тканин одягу.

2.2. Вміти:

2.2.1. Працювати з кататермометром, мікрометром, торзійними чи аналітичними вагами при визначенні фізико-хімічних властивостей тканин.

Питання для самопідготовки

3.1. Анатомічні особливості та фізіологічні функції шкіряного покрову тіла людини.

3.2. Гігієнічне значення, функції, види одягу різного призначення: побутового, виробничого, лікарняного.

3.3. Основні види тканин, їх класифікація за походженням і призначенням.

3.4. Фізико-хімічні показники, які характеризують гігієнічні властивості тканин для одягу побутового, виробничого, лікарняного призначення.

3.5. Гігієнічні вимоги до різних шарів комплекту одягу в залежності від їх функціонального призначення.

3.6. Гігієнічні особливості та критерії оцінки мікроклімату підодежного простору.

3.7. Гігієнічна характеристика властивостей та можливості використання натуральних тканин у різних шарах комплекту одягу різного призначення.

3.8. Гігієнічна характеристика властивостей та можливості використання синтетичних тканин у різних шарах комплекту одягу.

3.9. Гігієнічні вимоги до лікарняної білизни та одягу.

3.10. Класифікація за призначенням та гігієнічна характеристика тканин виробничого одягу.

3.11. Класифікація і характеристика захисного одягу від шкідливих факторів виробничого середовища – фізичних, хімічних, біологічних. Гігієнічні умови праці у ньому.

3.12. Загальна схема гігієнічної оцінки тканини, методика визначення окремих її показників (товщини, питомої ваги, пористості, капілярності, гігроскопічності, відносної паро-теплопровідності, стійкості до кислот, лугів, органічних розчинників, до механічної дії, теплової радіації тощо).

Структура та зміст заняття

Заняття лабораторне. На першій половині викладач перевіряє підготовку студентів до заняття, розглядаються теоретичні питання, згідно їх переліку у п. 3 та додатків 1, 2. На другій половині заняття студенти отримують індивідуальні завдання по дослідженню зразків тканин різного призначення, у яких визначають ряд фізико-хімічних показників:

- пористість та повітропроникність;

- товщина;

- питома вага (щільність);

- капілярність;

- теплопровідність;

- паропровідність, випаровуюча здатність;

- гігроскопічність;

- стійкість до кислот;

- стійкість до лугів;

- стійкість до органічних розчинників.

Визначення цих показників виконуються за методиками, наведеними у додатках 3, 4 та рекомендованій обов’язковій літературі. Зведені результати доцільно зафіксувати у таблицю за такою формою:

Результати дослідження зразка тканини ___________________________

(її назва та призначення)

Студенти завершують дослідження обґрунтуванням висновків, в яких характеризують походження та властивості тканини, вказують вид (шар одягу), для якого доцільно використовувати досліджувану тканину.

Література

5.1. Основна:

5.1.1. Габович Р.Д., Познанский С.С., Шахбазян Г.Х. Гигиена. – К.: 1983 – С. 305-307.

5.1.2. Загальна гігієна. Пропедевтика гігієни. / Є.Г.Гончарук, Ю.І.Кундієв, В.Г.Бардов та ін / За ред. Є.Г. Гончарука. – К.: Вища школа, 1995. – С. 494-502.

5.1.2. Общая гигиена. Пропедевтика гигиены. / Е.И.Гончарук, Ю.И.Кундиев, В.Г. Бардов и др. – К.: Вища школа, 2000 – С.578-592.

5.2. Додаткова:

5.2.1. Чекаль В.Н. и др. Гигиенические особенности одежды из искуственных материалов. – К.,1982.

5.2.2. Гигиенические требования к одежде для детей (методические указания). – М., 1984.

5.2.3. Минх А.А. Общая гигиена. – М., 1984.

5.2.4. Дель Р.Д. с соавт. Гигиена одежды. – М., 1979.

5.2.5. Гигиена детей и подростков. / Под ред. В.Н.Кардашенко. – М.: Медицина, 1980. – С. 317-385.

5.2.6. Справочник по гигиене труда. / Под ред. Б.Д.Карпова, В.Е.Ковшило. – М., Медицина, 1979. - 445с.

Додаток 1

Гігієнічні вимоги до тканин і одягу

Головне призначення одягу – естетичне та захисне від холоду: вітру, дощу, спеки, механічних пошкоджень, різних видів опромінення, хімічних чинників тощо. Основна функція одягу – підтримання мікроклімату підодежного простору в оптимальних для теплової рівноваги організму параметрах.

Тому тканини одягу повинні мати відповідно такі основні гігієнічні якості: низьку (для зимового одягу) або високу (для літнього одягу) теплопровідність, пористість, легкість, низькі гігроскопічність, водоємкість, водопроникність, високі паропровідність та випаровуючу здатність, а також міцність, носкість, низькі абсорбційні властивості у відношенні до хімічних сполук, протиелектростатичні властивості, тощо.

Ці якості залежать від природи волокон (бавовна, льон, конопля, шерсть, шовк, синтетичні тканини), товщини тканин, їх збігання та ущільнення при змочуванні, пранні, від імпрегнації в процесі носіння пилом, шкіряним салом, технічними маслами, солями кальцію і магнію при пранні з милом у жорсткій воді тощо.

Якість тканин залежить також від їх хімічної природи та розчинності у воді і жирах (шкірне сало) фарбників, якими вони окрашені (з вмістом миш’яку, сурьми, свинцю, аніліну, пікріновоної кислоти, урсолу, кораліну).

В тканинах одягу при її носінні можуть накопичуватися і зберігати вірулентність бактерії, грибки, паразити та їх яйця (збудники туберкульозу, дифтерії, сибірки, стрептококи, пневмококи, черевно-тифозні, гниди вошей).

Гігієнічні вимоги до взуття

Взуття повинно захищати ноги від несприятливих умов навколишнього середовища: холоду, механічних пошкоджень, забруднень, за конструкцією відповідати усім фізіолого-анатомічним особливостям будови та розміру стопи, підтримувати амортизаційну, ресорну функцію стопи, повинно бути зручним, легким, повітро- і паропроникним, водостійким, відповідати умовам праці, побуту, клімату, сезону року, а також бути носким, міцним, стійким до деформацій, які сприяють розвитку платопедії.

Недотримання цих вимог може призводити до порушення нормального крово- та лімфообігу, нормального функціонування опорно-рухового апарату, появи мозолів та потертостей. Низька повітро- та паропровідність матеріалу взуття сприяє потінню ніг, утворенню запальних процесів.

Для виготовлення взуття використовують у першу чергу, шкіру, яка, завдяки порам, забезпечує необхідну вентиляцію, випаровування поту, завдяки жирності є водостійкою, м’якою, еластичною. Використовують також хутряні, шерстяні, а для літнього взуття тканини з бавовни та льону. Для виготовлення підошов нині частіше використовують пористу або щільну гуму, поліуретан. Гумовий чи інший водонепроникний матеріал (кірза, штучна шкіра) використовують для верхньої частини виробничого спецвзуття, призначеного для робіт на відкритому ґрунті (у сільському господарстві, будівництві тощо).

Використання взуття із синтетичних полімерних матеріалів, які нині вживаються досить широко, може призводити до підвищення пітливості ніг, розвитку грибкових уражень (епідермофітія), до накопичення значних рівнів (до 500-2000 В/см) статичної електрики, до дії на шкіру ніг хімічних речовин, які виділяються з полімерних матеріалів: можуть виникати дерматити, алергії. Проте недостатність та відносна дороговизна шкіри, естетичний вигляд та відносна дешевизна полімерних матеріалів сприяють поширенню їх використання у взуттєвій промисловості.

Додаток 2

Гігієнічна характеристика виробничого одягу

Методи дослідження гігієнічних показників тканин одягу

(навчальна інструкція).

Навчальна мета

1.1. Оволодіти методикою гігієнічної оцінки тканин різного призначення за їх фізико-хімічними властивостями та засобів індивідуального захисту тіла, сенсорних органів, органів дихання.

Вихідні знання та вміння

2.1. Знати:

2.1.1. Анатомічні особливості та фізіологічні функції шкірного покрову людського тіла.

2.1.2. Гігієнічне значення та функції одягу і взуття.

2.1.3. Види і фізико-хімічні властивості тканин одягу.

2.2. Вміти:

2.2.1. Працювати з кататермометром, мікрометром, торзійними чи аналітичними вагами при визначенні фізико-хімічних властивостей тканин.

Питання для самопідготовки

3.1. Анатомічні особливості та фізіологічні функції шкіряного покрову тіла людини.

3.2. Гігієнічне значення, функції, види одягу різного призначення: побутового, виробничого, лікарняного.

3.3. Основні види тканин, їх класифікація за походженням і призначенням.

3.4. Фізико-хімічні показники, які характеризують гігієнічні властивості тканин для одягу побутового, виробничого, лікарняного призначення.

3.5. Гігієнічні вимоги до різних шарів комплекту одягу в залежності від їх функціонального призначення.

3.6. Гігієнічні особливості та критерії оцінки мікроклімату підодежного простору.

3.7. Гігієнічна характеристика властивостей та можливості використання натуральних тканин у різних шарах комплекту одягу різного призначення.

3.8. Гігієнічна характеристика властивостей та можливості використання синтетичних тканин у різних шарах комплекту одягу.

3.9. Гігієнічні вимоги до лікарняної білизни та одягу.

3.10. Класифікація за призначенням та гігієнічна характеристика тканин виробничого одягу.

3.11. Класифікація і характеристика захисного одягу від шкідливих факторів виробничого середовища – фізичних, хімічних, біологічних. Гігієнічні умови праці у ньому.

3.12. Загальна схема гігієнічної оцінки тканини, методика визначення окремих її показників (товщини, питомої ваги, пористості, капілярності, гігроскопічності, відносної паро-теплопровідності, стійкості до кислот, лугів, органічних розчинників, до механічної дії, теплової радіації тощо).

Структура та зміст заняття

Заняття лабораторне. На першій половині викладач перевіряє підготовку студентів до заняття, розглядаються теоретичні питання, згідно їх переліку у п. 3 та додатків 1, 2. На другій половині заняття студенти отримують індивідуальні завдання по дослідженню зразків тканин різного призначення, у яких визначають ряд фізико-хімічних показників:

- пористість та повітропроникність;

- товщина;

- питома вага (щільність);

- капілярність;

- теплопровідність;

- паропровідність, випаровуюча здатність;

- гігроскопічність;

- стійкість до кислот;

- стійкість до лугів;

- стійкість до органічних розчинників.

Визначення цих показників виконуються за методиками, наведеними у додатках 3, 4 та рекомендованій обов’язковій літературі. Зведені результати доцільно зафіксувати у таблицю за такою формою:

Результати дослідження зразка тканини ___________________________

(її назва та призначення)

Студенти завершують дослідження обґрунтуванням висновків, в яких характеризують походження та властивості тканини, вказують вид (шар одягу), для якого доцільно використовувати досліджувану тканину.

Література

5.1. Основна:

5.1.1. Габович Р.Д., Познанский С.С., Шахбазян Г.Х. Гигиена. – К.: 1983 – С. 305-307.

5.1.2. Загальна гігієна. Пропедевтика гігієни. / Є.Г.Гончарук, Ю.І.Кундієв, В.Г.Бардов та ін / За ред. Є.Г. Гончарука. – К.: Вища школа, 1995. – С. 494-502.

5.1.2. Общая гигиена. Пропедевтика гигиены. / Е.И.Гончарук, Ю.И.Кундиев, В.Г. Бардов и др. – К.: Вища школа, 2000 – С.578-592.

5.2. Додаткова:

5.2.1. Чекаль В.Н. и др. Гигиенические особенности одежды из искуственных материалов. – К.,1982.

5.2.2. Гигиенические требования к одежде для детей (методические указания). – М., 1984.

5.2.3. Минх А.А. Общая гигиена. – М., 1984.

5.2.4. Дель Р.Д. с соавт. Гигиена одежды. – М., 1979.

5.2.5. Гигиена детей и подростков. / Под ред. В.Н.Кардашенко. – М.: Медицина, 1980. – С. 317-385.

5.2.6. Справочник по гигиене труда. / Под ред. Б.Д.Карпова, В.Е.Ковшило. – М., Медицина, 1979. - 445с.

Додаток 1

Гігієнічні вимоги до тканин і одягу

Головне призначення одягу – естетичне та захисне від холоду: вітру, дощу, спеки, механічних пошкоджень, різних видів опромінення, хімічних чинників тощо. Основна функція одягу – підтримання мікроклімату підодежного простору в оптимальних для теплової рівноваги організму параметрах.

Тому тканини одягу повинні мати відповідно такі основні гігієнічні якості: низьку (для зимового одягу) або високу (для літнього одягу) теплопровідність, пористість, легкість, низькі гігроскопічність, водоємкість, водопроникність, високі паропровідність та випаровуючу здатність, а також міцність, носкість, низькі абсорбційні властивості у відношенні до хімічних сполук, протиелектростатичні властивості, тощо.

Ці якості залежать від природи волокон (бавовна, льон, конопля, шерсть, шовк, синтетичні тканини), товщини тканин, їх збігання та ущільнення при змочуванні, пранні, від імпрегнації в процесі носіння пилом, шкіряним салом, технічними маслами, солями кальцію і магнію при пранні з милом у жорсткій воді тощо.

Якість тканин залежить також від їх хімічної природи та розчинності у воді і жирах (шкірне сало) фарбників, якими вони окрашені (з вмістом миш’яку, сурьми, свинцю, аніліну, пікріновоної кислоти, урсолу, кораліну).

В тканинах одягу при її носінні можуть накопичуватися і зберігати вірулентність бактерії, грибки, паразити та їх яйця (збудники туберкульозу, дифтерії, сибірки, стрептококи, пневмококи, черевно-тифозні, гниди вошей).

Гігієнічні вимоги до взуття

Взуття повинно захищати ноги від несприятливих умов навколишнього середовища: холоду, механічних пошкоджень, забруднень, за конструкцією відповідати усім фізіолого-анатомічним особливостям будови та розміру стопи, підтримувати амортизаційну, ресорну функцію стопи, повинно бути зручним, легким, повітро- і паропроникним, водостійким, відповідати умовам праці, побуту, клімату, сезону року, а також бути носким, міцним, стійким до деформацій, які сприяють розвитку платопедії.

Недотримання цих вимог може призводити до порушення нормального крово- та лімфообігу, нормального функціонування опорно-рухового апарату, появи мозолів та потертостей. Низька повітро- та паропровідність матеріалу взуття сприяє потінню ніг, утворенню запальних процесів.

Для виготовлення взуття використовують у першу чергу, шкіру, яка, завдяки порам, забезпечує необхідну вентиляцію, випаровування поту, завдяки жирності є водостійкою, м’якою, еластичною. Використовують також хутряні, шерстяні, а для літнього взуття тканини з бавовни та льону. Для виготовлення підошов нині частіше використовують пористу або щільну гуму, поліуретан. Гумовий чи інший водонепроникний матеріал (кірза, штучна шкіра) використовують для верхньої частини виробничого спецвзуття, призначеного для робіт на відкритому ґрунті (у сільському господарстві, будівництві тощо).

Використання взуття із синтетичних полімерних матеріалів, які нині вживаються досить широко, може призводити до підвищення пітливості ніг, розвитку грибкових уражень (епідермофітія), до накопичення значних рівнів (до 500-2000 В/см) статичної електрики, до дії на шкіру ніг хімічних речовин, які виділяються з полімерних матеріалів: можуть виникати дерматити, алергії. Проте недостатність та відносна дороговизна шкіри, естетичний вигляд та відносна дешевизна полімерних матеріалів сприяють поширенню їх використання у взуттєвій промисловості.

Додаток 2

Познавательные статьи:



Организация работы процедурного кабинета

Статус республик в составе РФ

Понятие финансов, их функции и особенности

Сущность демографической политии