Предмет вогневої підготовки, його мета та завдання.

Предмет вогневої підготовки, його мета та завдання.

Історично так склалось, що нашому народу віками приходилось вести боротьбу з чужоземними загарбниками за своє національне існування. Це і змушувало наш народ на протязі свого існування конструювати зброю, удосконалювати її зразки які б могли бути надійними, довговічними та зручними у користуванні, а саме головне мати високі бойові властивості, щоб впевнено і надійно захищатись.

На даний час, маючи сучасну зброю та бойову техніку наша армія може гідно захищати права народу, територіальну цілісність та незалежність нашої держави. Але ж сучасна зброя повинна бути в розумних та надійних, професійно підготовлених руках. Маючи відмінну професійну підготовку та високі знання ця зброя стає дійсним та надійним гарантом своєї держави, її безпеки.

Вогнева підготовка – один з основних предметів бойової підготовки і складова частина бойової виучки механізованих та аеромобільних підрозділів. Її мета – навчити особовий склад і підрозділи підтримувати озброєння в постійній бойовій готовності і веденню упереджуючого й ефективного вогню для поразки противника в умовах сучасного бою в інтересах виконання своїх бойових завдань.

Вогнева підготовка має завдання підготувати офіцера запасу механізованих (танкових) військ, спроможного грамотно і в повній мірі використовувати можливості стрілецького озброєння, комплексного озброєння бойових машин і впевнено управляти вогнем взводу в бою, твердо знаючого конструкцію і правила експлуатації озброєння, що вміє готувати його до стрільби і уражати цілі вогнем стрілецької зброї і озброєння бойових машин, що володіє методичними навичками, які дозволяють вірно організувати і проводити заняття в період бойового злагодження підрозділів.

Після вивчення курсу вогневої підготовки офіцер запасу механізованих (танкових) військ повинен знати призначення, бойові властивості, тактико-технічну характеристику і будову стрілецької зброї, ручних протитанкових гранатометів і їхнє бойове застосування; порядок приведення до нормального бою стрілецької зброї; призначення, бойові властивості, тактико-технічні характеристики озброєння БМП і його бойове застосування; основні положення з внутрішньої та зовнішньої балістики; порядок вивірки прицілу; приведення до нормального бою кулемета БМП; правила стрільби зі стрілецької зброї по нерухомим та рухомим цілям; правила стрільби зі зброї БМП, призначення, вимоги “Курсу Стрільб зі стрілецької зброї і БМП” по організації, порядку проведення стрільб і мірам безпеки під час стрільби; правила зберігання, збереження, підготовки до стрільби і експлуатації озброєння. Роботу командира по організації та управлінню вогнем у ході бою. Задачі, принципи, форми та методи проведення занять з вогневої підготовки, організації занять та розробку методичної документації.

Після отримання цих знань офіцер механізованих (аеромобільних) військ повинен вміти готувати стрілецьку зброю до стрільби і проводити її обслуговування; виконувати визначені нормативи; діяти з озброєнням БМП; управляти вогнем відділення і взводу у бою; влучно уражати цілі зі стрілецької зброї, озброєння БМП; приводити до нормального бою стрілецьку зброю і проводити вивірку прицілів; організовувати і проводити по вогневій підготовці у взводі.

Розвиток стрілецької зброї.

Стрілецька зброя почала свій розвиток на початку 15 століття і перші її зразки мали назву “мелкое ружье”. Хоча воно і називалося ручною вогнепальною зброєю але по суті мало чим відрізнялось від артилерійської гармати, хіба що розміром, мало велику вагу, обслуговувалось і навіть переносилось не одним, а двома, трьома воїнами. Все це відбувалось не тільки у 15 столітті, але і пізніше. Грань між цими двома видами озброєння у старину була не дуже відчутна, тому що те і інше називалось однаково – “пищаллю”, і сьогодні важко сказати, де у старину закінчувався “клас” рушниць і починався “клас” гармат.

Але потроху ручна зброя набрала своїх специфічних рис, відокремилась та зайняла у військовій техніці свої чітко окреслені позиції.

Про спеціальні “ручні пищали” вперше згадується в літописі, розповідаючи про облогу Москви 1451 року ординським царевичем Мазовшей. Ними були озброєні люди, які захищали Москву.

Пізніше, коли у ратній будові Русі відокремились піші, кінні та фортечні війська ручна зброя була потрохи пристосована до кожного з цих родів військ. З’явилися “рушниці” для піших воїнів, “завесние ружья” із ремінною петлею для кінних воїнів, і “затинні рушниці” для стрільби із-за частоколів, земляних валів та фортечних стін.

Кожен тип “ружья” відрізнявся від других типів не тільки бойовими властивостями і способом користування ним, але і зовнішнім виглядом, деякі з них мали високохудожню обробку.

Виготовлялась ручна зброя у Москві, Устюжні, Новгороді, Тулі.

До 16 століття збройові майстри, або як їх називали – самопальними ковалями - працювали у себе вдома. До початку 16 століття відносяться і перші кроки, направлені на централізацію збройового виробництва. У Москві була заснована Збройова палата. У Тулі 30 самопальних ковалів уперше були об’єднані у окрему самопальну слободу. Цим було покладено початок державної організації збройової справи.

У 1706 році в збройовій справі вперше було узаконено типовість, точність розмірів і калібрів. У 1712 році Петро 1 засновує Тульський збройовий завод, який стає всеросійською збройовою кузнею.

Вся зброя, яка була у той час на озброєнні заряджалась зі ствола і мала дуже складний спосіб запалювання. Самий старий спосіб запалювання порохового заряду виконувався таким порядком: у порохову затравку вводився металевий прут, завчасно розжарений на жаровні. Стрільба цим способом відбувалась повільно, важкими і неточними операціями; цей спосіб мав жаровню, як невід’ємну частину ручної вогнепальної зброї.

У 15 столітті жаровня зникла, з’явився фітільний спосіб запалювання. Його називали “жара”. Із сучасної точки зору цей спосіб неможливо признати зручним, але більше 400 років ним були задоволені навіть такі лихі воїни, як запорізькі козаки. Принцип фітільного запалювання заряду проходив наступним методом: замість грибного трута фітілем став служити пеньковий джгут або розпушена з льону нитка. Проіснував цей спосіб до початку 16 століття, коли широкий попит отримав спочатку тертяний іскровий замок, а потім, так називаємий, колісцевий спосіб надання вогню заряду. Конструктивно сутність колісцевого запалювання заряду легко собі уявити, згадавши будову всім відомої запальнички; стальне коліщатко з насіченими по колу зазубринами встановлюється у прорізь полки, на яку насипаний порох і за допомогою неважкого пружинно-стержневого механізму коліщатко обертається і будучи прижатим до кременю, зазубринами висікає іскру, яка запалює порох на поличці. Російській зброярі дуже вдало використовували колісчатий принцип. Вони зробили компактний замок, механізм якого був повністю закритий в ложі рушниці, прикритий від забруднення, порчі й попадання вологи. Цією рушницею можна було користуватися у будь-яку погоду, не боячись, що відсиріє порох, або погасне іскра.

На наступному етапі розвитку зброї колісчатий замок поступився місцем кремнієвому, з’явилися курки, стали сучасніші замки, для виготовлення яких тульський майстер Василь Пастухов примінив прес власної конструкції. За допомогою цього пресу усі деталі замка – курки, дошки, огниво, накладки й крючки стали виготовлятися штампуванням. Доречно сказати, що в Англії в цей час штампуванням виготовлялись лише курки, інші деталі відковувались вручну.

І все ж таки по далекобійності й особливо по швидкострільності – цими головними показниками бойових властивостей вогнепальна зброя навіть 19 століття не так далеко пішла від рушниці 15 століття; рушниці заряджалися з дула, окремо пороховим зарядом і кулею, окремо підносився вогонь. Кожен постріл воїном проводився більш ніж у 30 прийомів. Щоб ясніше уявити собі незручності, пов’язані з недосконалістю способу запалювання заряду, нагадаємо лише собі деякі головні прийоми, які використовувалися для заряджання рушниці 19 століття. Першим прийомом зводився курок. Далі відкидувалося стальне огниво. Після цього зубами, так як обидві руки зайняті відкривали патрон (існувала спеціальна команда “скусить патрон”) з патрона відсипали на око трохи пороху на полку, а залишок – висипали у канал рушниці, закриваючи його пижом – войлочною або ганчірочною пробкою. Шомполом досилали у ствол кулю і після цього уже нарешті, можна було прицілитись, а потім провести постріл. Такі незручні прийоми заряджання зброї впливали на шикування бойового порядку стрільців. Таким чином у бою воїни шикувались по вісім – десять чоловік у глибину, той хто був готовий до стрільби вибігав уперед, стріляв і повертався назад для того, щоб зарядити свою рушницю. По мірі удосконалення способу запалення порохового заряду рушниці глибина строю зменшувалась:

− при фітільному способі – п’ять воїнів у глибину;

− при кремнієвому – три і навіть два воїни.

До примінення у наші дні такого зручного і простого ударно-капсульного способу запалювання порохового заряду зброярі наближались дуже повільно; вони його шукали більше чотирьох століть і знайшли тільки на початку 19 століття.

В сорокових роках 19 століття конструкція рушниці міняється, вводиться заряджання з казни: всі елементи –куля, порох і запал – об’єднуються в унітарний патрон з капсулем, канал ствола нарізається гвинтовою різьбою, від чого і отримують рушниці свою назву – гвинтівка.

Перші “гвинтовальні” пищалі були виготовлені Тимофієм Вяткіним ще у 1654 році. У 1715 році Тульський збройовий завод почав випускати нарізні великокаліберні рушниці – штуцери. Але коли через сто з чимось років почалася Кримська компанія, англійці і французи вже були озброєні нарізними гвинтівками, то російські солдати мали на озброєнні старі гладкоствольні рушниці. Навіть нарізних штуцерів було недостатньо. На озброєнні російської армії в той час були французькі рушниці Фаліса, яка мала недоліки. Ці недоліки викрив російський офіцер А. Житінський і представив у військове відомство казнозарядну рушницю власного виробництва. Військове відомство признало, що “ружье Житинского” краще французької рушниці Фаліса, яку згодом зняли з озброєння, але замінили її на іншу французьку рушницю – Дельвіна. Цю рушницю вже в перші роки Кримської компанії також зняли з озброєння і замінили російською фортечною рушницею системи Куліковського. Вона була казенозарядною, що у ту пору було сміливим технічним кроком.

А перша казенозарядна шестилінійна піхотна гвинтівка була прийнята на озброєння лише у 1865 році. Сконструював її лейтенант флоту А.Баранов. Пізніше військове відомство вирішило зменшити калібр піхотної гвинтівки. Таке рішення було виправдане новими випробуваннями стрілецької зброї, кращі результати показали малокаліберні гвинтівки.

Але замість переробки гвинтівки Баранова військове відомство вирішило зайняти у Америки гвинтівку Бердана, єдина перевага якої полягала у меншому калібрі (4,5 – лінійному). Генералу А. Горлову і капітану К. Гуніусу було наказано виїхати до Америки для вивчення американських гвинтівок. Ознайомившись із гвинтівкою Бердана, Горлов і Гуніус вирішили не змінювати американську гвинтівку і навіть не перероблювати її, а зробити власну, нову. Це і було з честю ними виконано. Гвинтівка розроблена ними складалася з тридцяти п’яти нових конструктивних деталей, мала калібр 4,2 лінії і заряджалась вона унітарним патроном з металевою гільзою. Ця гвинтівка мала перевагу над гвинтівкою Бердана, тому і сам американець взяв у Горлова і Гініуса введені ними нововведення. В Америці гвинтівку Горлова і Гініуса називали “російською гвинтівкою”, а в Росії – казнозарядна малокаліберна гвинтівка Горлова і Гініуса була прийнята на озброєння під назвою “гвинтівка Бердана”, і Бердану у Росії були присвоєні усі права на неї.

До сих пір ми вели розмову про надання заряду вогню, про нарізи каналу ствола гвинтівки, про заряджання з казни. Але вимога підвищення швидкострільності підвела збройових майстрів до вирішення особливої задачі – задачі багатозарядженості.

Ще у першій половині 17 століття майстри збройової палати Іван Болдирьов та Євтихій Кузавльов сконструювали “перевертну піщаль” із двома стволами, почергово подаваємі до замка при стрільбі. Всередині того ж самого століття з’явилось ”повторительное ружье о десяти вистрелах”, яке заряджалось десятьма зарядами, розміщеними у стволі один за одним і розділеними пороховими затравками. Ствол рушниці був рухомим: за допомогою ручного ключа він переміщувався вперед і послідовно встановлював затравку кожного заряду проти ружейного замка, дозволивши без перезаряджання випускати одна за другою десять куль.

Трохи пізніше майстер Савіщев виготовив рушницю, у якої нерухомим залишався ствол, а рухомим був замок, що пересувався збоку впродовж ствола і для пострілу зупинявся біля кожної затравки.

Задача швидкострільності була вирішена начальником інструментальної майстерні Тульського збройового заводу капітаном Сергієм Івановичем Мосіним. У1882 році він сконструював для гвинтівки оригінальний вісьми патронний магазин, який механічно і послідовно замінював відстріляні патрони бойовими. Це був перший крок творчого шляху Мосіна.

Через три роки він запропонував новий варіант багатозарядної гвинтівки. З представлених на той час військове відомство 119 зразків зброї, серед яких було 80 іноземного виробництва, гвинтівка Мосіна була найкраща.

У 1887 році Мосін звертається у військове відомство з проханням дозволити йому перестати вести роботи по переробці старих гвинтівок і почати розробку нової гвинтівки. І у 1890 році нова гвинтівка була готова. А у 1892 році міністр Вановський зробив доповідь Олександру 3 про результати іспитів і у тому ж році гвинтівка була прийнята на озброєння російської армії і називалась ”Трьохлінійна гвинтівка зразка 1891 року”.

Гвинтівка сконструйювана Мосіним з честю служила російському солдату під час російсько-японської війни, першої світової війни і навіть у роки другої світової війни. Більше півстоліття служила мосінська гвинтівка російському народові й один цей термін показує на високі її бойові властивості. За цей час усі закордонні гвинтівки-однолітки гвинтівки Мосіна встигли устаріти, і їх неодноразово чи повністю переробляли, чи замінювали новими. Замінена була німецька гвинтівка Маузера й австралійська гвинтівка Манлехера, два рази замінювались французькі гвинтівки Лебеля, американські гвинтівки Краг-Йоргесона і Спрингфільда, англійські та японські гвинтівки. Тільки російська трьохлінійна гвинтівка зразка 1891 року залишалась такою, якою її зробив Мосін. Незначна модернізація, під яку вона попала у 1930 році, ніскільки не змінила її конструктивної будови.

Бажання до подальшого підвищення швидкострільності “мелкого ружья” конструкторська ідея не зупинилась на магазинних гвинтівках. У кінці 19 століття зброяри усього світу звернулися до розробки нової зброї – кулеметів та рушниць-автоматів. Першими кулеметами були так звані “картечници”.

У 60-х роках 19 століття швидкострільною зброєю була популярною американська шестиствольна картечниця Гатлінга, яка була на озброєнні майже всіх країн світу. За вивчення цієї картечниці взявся артилерист Горлов. Він вніс деякі зміни: кількість стволів збільшилась з шести до десяти, при чому заряджання стволів, стрільба, викидання стріляних гільз проводилось механічно, обертанням рукояті. Швидкість стрільби зросла до двохсот пострілів за хвилину.

Незалежно від Горлова, творець першої швидкострільної одноствольної гармати В.С. Барановський також сконструював багатостволку. Її швидкострільність доходила до трьохсот пострілів за хвилину, а важила картечниця у троє менше і для обслуговування її потрібно було не сім чоловік, а лише троє. Картечниця Барановського з успіхом використовувалась у російсько-турецькій війні 1877-1878 рр.

У 1885 році командуванню російської армії стало відомо, що за кордоном, а точніше в Англії, на озброєння прийнята нова одноствольна швидкострільна зброя – кулемет. Більше 15 років командування російської армії не робило ніяких кроків для того, щоб включити кулемет в арсенал зброї російської армії. Більше того, артилерійський комітет відсував саму ідею одноствольних кулеметів.

Перші кроки до прийняття на озброєння кулеметів відносяться до початку 20 століття. Проте ці спроби були дуже боязкими, і тому на Далекому Сході російська армія вступила в російсько-японську війну, маючи на озброєнні лише 8 кулеметів. Це були англійські кулемети Хайрема Максіма.

Англійські кулемети на той час були великогабаритними, із важким лафетом, на високих колесах, неповоротливими і непристосованими для перебіжок. Вони були більш схожі на гармати та перевозились кіньми. На вогневих позиціях для полегшення кулеметів солдати знімали їх з лафетів і ставили на триноги, але тоді кулемети робились нерухомими але ще й у стрільбі вони були ненадійними.

Армії потрібні були кулемети: легкі, невеликих розмірів, зручні у користуванні та безвідмовні у дії, а також давали піхоті варіант швидкого й скритого пересування.

Допомогти своїй армії взялися тульські майстри і військові інженери – І.А. Пастухов, І.А. Судаков, П.П. Третьяков. Для конструювання нового кулемета не було часу тому, що йшла війна. Прийшлося перероблювати англійський кулемет. Робота була виконана у найкоротші сроки, і у англійську конструкцію внесли внесли значні зміни, так що кулемет вийшовши з Тульського заводу, повністю змінював конструкцію Максима.

Важкий англійський лафет був замінений приземистим станком на невеликих колесах. Сам кулемет був облегшений (21,12 кг замість 28,24 кг). Механізм його працював безвідказно. З таким кулеметом можна було переповзати, залягати, перебігати. Солдати зустріли тульський кулемет із великою радістю і дали йому прізвисько “Максімка”.

Тульський завод почав поставляти ці кулемети армії і вже у лютому 1905 року у боях під Мукденом російські війська вели вогонь більше ніж із п’ятидесяти кулеметів. Але до цього часу Порт-Артур був зданий і війна ганебно програна.

У 1908 році тульські зброярі розробили нову конструккцію кулемета, першого кулемета, який застосовував для стрільби гострокінцеві кулі, які замінили в російській армії тупоголові кулі. Новий кулемет під назвою “станковий кулемет зразка 1910 року” стає на озброєння армії. Відмітимо. Що заміна тупої кулі гострокінцевою була представлена ще у 1891 році., одтазу після прийняття на озброєння гвинтівки Мосіна. Вперше гострокінцеві кулі були представлені інженерами Охтенського порохового заводу Г.П. Кисномським, але його винахід розглядався десять років, а за цей час Німеччина й Франція прийняли гострокінцеві кулі на озброєння.

Якщо брати до уваги в загальному щодо кулемета, то він був груповою зброєю. Зброяри поставили перед собою завдання – сконструювати для солдата індивідуальну зброю, яка була б легка і зручна у користуванні. Так виникла думка про розробку автоматичної рушниці. Ще у 1886 році лісничий Д.А. Рудницький подав модель розробленої ним автоматичної самозарядної гвинтівки. Модель була на випробуваннях, cхвалена, але подальших відомостей про неї немає.

Першим творцем автоматичної зброї є солдат-коваль збройно-ремонтної майстерні Згеж Яков Устинович- Рощепей. До призову в армію – селянин. Уже в 1913 році Рощепей закінчив свою другу, безвідмовну, діючу автоматичну гвинтівку. Доля як і першої, так і другої гвинтіки Рощепея були забуті, щоправда ідея не була забута. Трохи пізніше його ідея була використана, але це уже були не російські, а іноземні рушниці – австрійська і американська гвинтівки.

Така ж сама доля, як і гвинтівки Рощепея, спіткала автоматичну гвинтівку Фьодорова В.Т у 1912 році, яка також не була прийнята на озброєння У 1916 році Фьодоров сконструюва пістолет-кулемет і у цьому ж самому році спеціально виділена рота була озброєна новою автоматичною зброєю і відправлена на фронт.

З Фьодоровим працював Василь Олексійович Дегтярьов, який вже у 1924 році спроектував свій перший кулемет, а у 1927 році подав два своїх кулемети на іспити, які закінчилися прекрасними результатами, а один із цих кулеметів спеціально проходив іспит у жорстких умовах без змащення та перерви на охолодження. Кулемет Дегтярьова був прийнятий на озброєння. Своєю простотою, оригінальністю та бойовими властивостями він залишив далеко позаду закордонні зразки зброї.

З ручним кулеметом Дегтярьова радянські війська вели бої з японськими самураями на Хасані і Халхін-Голі, із білофінами у 1939-1940 роках і з ним вони пройшли усю Велику Вітчизняну війну.

І ще один з визначних майстрів збройової справи, козачий офіцер Федір Васильович Токарєв, який до революції представив свій варіант автоматичної гвинтівки, але вона залишилася на складі Сестроєцького заводу. А конструктора відправили на фронт. Після революції Токарєв пішов працювати в Тулу й у 1924 році вийшов кулемет, який став на озброєнні Червоної армії. Загальне признання отримала також його гвинтівка (самозарядна) зразка 1940 року. Його пістолет був прийнятий на озброєння під назвою ТТ (Тула-Токарєв).

До ветеранів стрілецької автоматики Фьодорова, Дегтярьова і Токарєва приєднався талановитий молодий слюсар Георгій Семенович Шпагін. І через деякий час з’являється крупнокаліберний кулемет ДШК (Дегтярьова-Шпагіна). Самостійна конструкція пістолета-кулемета ППШ була прийнята на озброєння у 40-х роках.

У 1933 році слюсар Сергій Гаврилович Симонов по комплектації федоровських автоматів, подає автоматичну гвинтівку Симонова, яка витримала іспит, а в1941 році він сконструював свою протитанкову рушницю, кулями якої на фронтах Великої Вітчизняної війни уражались танки противника.

П’ятнадцять років із Дегтярьовим і Федоровим працював Петро Максимович Горюнов. У 1942 році Горюнов представив свій станковий кулемет і в наступному році він був прийнятий на озброєння.

А у 1947 році конструктор Калашников А.М представив свою безвідмовну автоматичну зброю, яка не мала аналогів у всьому світі і не має його до теперішнього часу. Автомат Калашникова АК-47 у 1947 році пройшов іспити і був прийнятий на озброєння армії. У 1960-1961 роках Калашников представляє ручний кулемет РПК, який як і АК-47 стає на озброєння. Доречно сказати, що як автомат, так і кулемет могли вести стрільбу як автоматичним, такі одиночним вогнем.

Пізніше на озброєння армії стають автоматичні кулемети Калашникова (ПК, ПКМ,ПКС, ПКТ). У 1974 році в конструкцію автомата АК-47 були внесені деякі зміни і на озброєння армії замість нього стає АК-74 та РПК-74, але вже з калібром 5,45 мм. Ця зброя стоїть по теперішній час на озброєнні Збройних Сил України.

 

Класифікація озброєння.

Сучасні зразки озброєння, яке є в Збройних Силах України поділяється на:

- протипіхотні;

- протитанкові;

- протиповітряні.

До протипіхотних зразків відносяться:

- стрілецька зброя;

- гранати;

- гранатомети;

- артилерійські системи.

Стрілецька зброя включає в себе:

- пістолети (ПМ, ТТ, АПС);

- гвинтівки (СВД, карабін);

- автомати (АК-74, АКС-74, АКМ);

- кулемети (РПК-74, РПКС-74, ПКМ, ПКТ);

- крупнокаліберні кулемети (КПВТ);

- гранатомети (АГС-17).

Принцип дії гвинтівок, автоматів, кулеметів оснований на дії енергії порохових газів, які відводяться із каналу ствола через газову камору, крупнокаліберного кулемета за рахунок вільного ходу ствола. Принцип дії пістолетів оснований на використані віддачі вільного затвору та маси затвору.

Для боротьби з піхотою використовуються гранати: які розрізняються на:

- гранати наступальної дії (РГ-42, РГД-5, РГН);

- гранати оборонної дії (Ф-1, РГО).

Принцип їх дії оснований на ініціюванні через запал вибуху основного заряду з подальшим розривом корпусу на осколки, які уражають живу силу противника.

Артилерійські системи які, уражають живу силу противника включають в себе:

- міномети (85-мм, 120-мм);

- гармати (122-мм, 152-мм);

- реактивну артилерію (система “Град” БМ-21).

Протитанкові зразки озброєння:

- гранати (РКГ-3, РКГ-18);

- гранатомети (РПГ-7, СПГ-9);

- протитанкові керовані ракети (“Конкурс”, ”Метис”, “Фагот”).

Протиповітряні зразки озброєння:

- зосереджений вогонь відділення, взводу зі стрілецького озброєння;

- зенітна самохідна установка ЗСУ-23*4 (“Шилка”);

- переносні зенітно-ракетні комплекси (ПЗРК “Ігла”, “Стріла –1(2,3).

Сучасні Збройні сили України оснащені потужним озброєнням для ураження наземних та повітряних цілей.

 

 

Бойові властивості.

 

№ з/п	Показник	АКМ	АК-74	РПК-74
1.	Калібр (мм)	7,62	5,45	5,45
2.	Прицільна дальність (м)
3.	Дальність прямого пострілу (м) % - по грудній фігурі (50 см висотою) - по ростовій фігурі (150 см висотою)
4.	Бойова швидкострільність (постр\хв.) - одиночним вогнем - автоматичним вогнем
5.	Темп стрільби (постр\хв)
6.	Початкова швидкість кулі (м\с)
7.	Дальність на якій зберігається убивча дія кулі (м)
8.	Максимальна дальність польоту кулі (м)
9.	Вага (кг)	3,6	3,6	5,46
10.	Ємність магазину (шт)
11.	Вага патрону (г)	16,2	10,2	10,2
12.	Вага кулі із стальним осереддям (г)	7,5	3,4	3,4

Загальна будова.

 

Автомат (кулемет) Калашникова складається з наступних основних частин та механізмів:

- ствола зі ствольною коробкою, прицільним пристроєм, прикладом та пістолетною рукояткою;

- кришки ствольної коробки;

- затворної рами з газовим поршнем;

- затвора;

- зворотного механізму;

- газової трубки зі ствольною накладкою;

- ударно-спускового механізму;

- ложе;

- магазину.

 

Крім того, у автомата є дулове гальмо-компенсатор і багнет-ніж, а у кулемета – полум’я-гасник та сошки.

 

В комплект автомата (кулемета) входить: приладдя, ремінь і сумка (у кулемета 2 сумки) для магазинів. В комплект автомата (кулемета) зі складним прикла-дом також входить чохол для автомата (кулемета) з кишенею для магазину, а в комплект авто-мата (кулемета) з нічним приці-лом входить також нічний стрі-лецький приціл універсальний.

Принцип роботи.

Автоматична дія автомата (кулемета) основана на використанні енергії порохових газів, які відводяться з каналу ствола в газову камеру. При пострілі частина порохових газів, які слідують за кулею, проходить через отвір в стінці каналу ствола в газову камеру. Давить на передню стінку газового поршня і відкидає поршень і затворну раму з затвором в заднє положення. При відході затворної рами назад проходить відпирання затвору, затвор витягає з патронника гільзу і викидає її на зовні, затворна рама стискує зворотну пружину і зводить курок (ставить його на взвод автоспуску).

В переднє положення затворна рама з затвором повертається під дією зворотного механізму, затвор при цьому досилає черговий патрон з магазину у патронник і закриває канал ствола, а затворна рама виводить шептало автоспуску з-під взводу автоспуску курка. Курок стає на бойовий взвод. Запирання затвору здійснюється його поворотом навколо поздовжньої вісі вправо, в результаті цього бойові виступи затвора заходять за бойові упори ствольної коробки.

Якщо перевідник встановлений в положення автоматичний вогонь, то стрільба буде продовжуватись до тих пір, поки нажатий спусковий гачок і в магазині є патрони.

Якщо перевідник встановлений на одиночний вогонь, то при натисканні на спусковий гачок відбудеться тільки один постріл; для того щоб зробити наступний постріл необхідно відпустити спусковий гачок і нажати на нього знову.

 

Розбирання та збирання автомата (кулемета).

 

Розбирання автомата (кулемета) може бути повне і не повне – для чищення, змащування і огляду автомата (кулемета). Повне – для чищення, змащування при сильному забрудненні автомата (кулемета), після знаходження його під дощем та снігом, після дегазації та дезактивації автомата (кулемета), при постановці його на довготермінове зберігання, при отриманні зі складу, при заміні частин.

Розбирання та збирання автомата (кулемета) проводиться на столі або чистій підстилці: частини та механізми класти у порядку розбирання, користуватися ними обережно, не класти одну частину на другу і не застосовувати зайвих зусиль та різких ударів. При збиранні злічити номери частин автомата (кулемета).

Неповного розбирання.

1. Приєднати газову трубку зі ствольною накладкою. Утримуючи автомат лівою рукою, правою надвинути газову трубку переднім кінцем на патрубок газової камери і щільно прижати задній кінець ствольної накладки до ствола, повернути з допомогою пеналу замикач на себе до входу його фіксатора в виїм на колодці прицілу.

2. Приєднати затвор до затворної рами. Взяти затворну раму в ліву руку, а затвор в праву і вставити його циліндричну частину в канал рами, повернути затвор так, щоб його ведучий виступ ввійшов у фігурний виріз затворної рами і просунути його вперед.

3. Приєднати затворну раму з затвором до ствольної коробки. Взяти затворну раму в праву руку так, щоб затвор утримувався великим пальцем в передньому положенні. Лівою рукою обхватити шийку прикладу, правою рукою ввести газовий поршень у середину колодки прицілу і просунути затворну раму вперед настільки, щоб відгини ствольної коробки ввійшли в пази затворної рами, невеликим зусиллям придавитиїї до ствольної коробки і просунути вперед.

 

4. Приєднати зворотній механізм. Правою рукою ввести зворотній механізм в канал затворної рами, стискуючи зворотну пружину подати направляючий стержень вперед і трохи опустивши до низу, ввести його п’ятку в поздовжній паз ствольної коробки.

 

5. Приєднати кришку ствольної коробки. Вставити кришку ствольної коробки переднім кінцем в напівкруглий виріз на колодці прицілу, надавити на задню частину кришки долонею правої руки вперед і до низу так, щоб виступ направляючого стержня зворотного механізму ввійшов в отвір кришки ствольної коробки.

 

6. Спустити курок з бойового взводу і поставити на запобіжник. Нажати на спусковий гачок і підняти перевідник вверх до відказу.

7. Приєднати до автомата дулове гальмо-компенсатор, у кулемета – полум’ягасник. Нагвинтити дулове гальмо-компенсатор (полум’ягасник) на нарізний виступ основи мушки (на ствол) до упору. Якщо паз дулового гальма-компенсатора (полум’ягасника) не співпав з фіксатором, необхідно відвернути дулове гальмо-компенсатор чи полум’ягасник (не більше одного оберту) до співпадання паза з фіксатором.

Приєднати шомпол.

 

9. Вложити пенал в гніздо приклада. Вложити протирку, йоржик, викрутку та виколотку в пенал і закрити його кришкою, вложити пенал днищем у гніздо приклада і вложити його так, щоб гніздо закрилось кришкою. У автоматів зі складним прикладом пенал лежить в кишені сумки для магазинів.

10. Приєднати магазин до автомата (кулемета). Утримуючи автомат (кулемет) лівою рукою за шийку приклада чи цівку, правою рукою ввести у вікно ствольної коробки зачіп магазину і повернути магазин на себе так, щоб защіпка заскочила за опорний виступ магазина.

Пострілами.

 

Для виконання одиночного пострілу необхідно поставити перевідник на одиночний вогонь (ОД) і нажати на спусковий гачок.

При постановці перевідника із положення на запобіжник в положення на одиночний вогонь (ОД) сектор перевідника звільнює прямокутний виступ спускового гачка (відпирає спусковий гачок), повністю виходить із вирізу шептала одиночного вогню і при стрільбі в роботі ударно-спускового механізму участі не приймає.

При натисканні на хвіст спускового гачка його фігурний виступ виходить із зачеплення з бойовим взводом курка. Курок під дією бойової пружини повертається на своїй вісі і енергійно наносить удар по ударнику. Проходить постріл. Після першого пострілу частини і механізми виконують ту саму роботу, що і при автоматичній стрільбі, але слідую чого пострілу не буде, так як разом зі спусковим гачком повернулося вперед шептало одиночного вогню і його защіпка встала на шляху руху бойового взводу курка. Бойовий взвод курка заскочить за шептало одиночного вогню, а курок зупиниться в задньому положенні.

Для виконання слідуючого пострілу необхідно відпустити спусковий гачок і знову нажати на нього. Коли спусковий гачок буде відпущений, він під дією кінців бойової пружини повернеться разом з шептало одиночного вогню, шептало одиночного вогню вийде із зачеплення з бойовим взводом курка і звільнить його. Курок під дією бойової пружини повертається, вдаряє спочатку по защіпці сповільнювача, потім – по передньому його виступу і стає на бойовий взвод. При натисканні на спусковий гачок його фігурний виступ виходить із зачеплення з бойовим взводом курка і робота частин та механізмів повторюється. Проходить наступний постріл.

 

Затримки при стрільбі з автомата (кулемета) і способи

Їх усунення.

Частини та механізми автомата (кулемета) при правильному і надійному обходженні довгий час працюють надійно і безвідмовно. Однак в результаті забруднення механізмів, зносу частин і необережного поводження з автоматом (кулеметом), а також при несправності патронів виникають затримки при стрільбі.

Затримки, які виникли при стрільбі, потрібно попробувати усунути перезаряджанням, для чого швидко відвести затворну раму за рукоятку до відказу, відпустити її і продовжити стрільбу. Якщо затримка не усунулась, то необхідно вияснити причину її виникнення і усунути затримку.

Всі затримки можна поділити на дві групи:

1.Затримки, які усуває сам стрілок.

2.Затримки, які усуваються в ремонтних майстернях.

Не подача патрона. Затвор у передньому положенні, але пострілу не відбулося – у патроннику немає патрона.

1. Забруднення, або несправність магазину.

2. Несправність защіпки магазину.

Перезарядити автомат (кулемет) i продовжувати стрільбу. При повторному затримуванні замінити.

Утикання патрона. Патрон кулею уткнувся у казенний зріз ствола, pyxoмі частини зупинились в середньому положенні

1.Несправність магазина.

Утримуючи рукоять затворної рами вилучити уткнувшийся патрон i продовжувати стрільбу.

При повторній затримці замінити магазин.

Осічка. Затвор в передньому положенні, патрон в патроннику, курок спущений – пострілу не відбулося.

1. Несправність патрона.

2.Несправність ударника, або ударно-спускового механізму, забруднення чи застигання змазки (відсутність наколю на капсулі).

3. Заклинення ударника в затворі.

Перезарядити автомат i продовжувати стрільбу При повторній затримці оглянути i прочистити ударник i УСМ. При поломці УСМ відправити зброю в ремонт. Несправність защіпки магазину. Від’єднати ударник від затвору i прочистити отвір затворі під ударником.

Відділити ударник від затвору і прочистити отвір в затворі для ударника.

Не викидання гільзи. Гільза в патроннику, наступний патрон впирається в нею кулею, pyxoмі частини в середньому положенні..