Колективні угоди та їх значення у регулюванні трудових правовідносин

олективні переговори здійснюються не лише з метою узгодження інтересів сторін соціального діалогу, досягнення відповідного компромісу, але з метою укладення колективного договору, угоди як одних з основних засобів правового регулювання трудових та тісно пов'язаних з ними суспільних відносин. Тому колективні договори, угоди розглядаються і як акти соціального діалогу, і як нормативно-правові договори.

 

За останні роки в Україні практика укладення колективних договорів, угод набула якісно нового значення. Закон України "Про колективні договори і угоди" став правовою основою для подальшого налагодження і поєднання інтересів роботодавців і найманих працівників у правовому регулюванні соціально-трудових відносин. Колективні договори і угоди фактично є юридичними актами узгодження інтересів сторін, їх співробітництва щодо забезпечення прав і гарантій найманих працівників, досягнення злагоди в суспільстві. Акти соціального діалогу е різновидом нормативно-правових договорів, зміст яких охоплює норми права, прийняті за домовленістю сторін на основі попередніх переговорів. Колективні договори і угоди містять зобов'язальні положення, що є обов'язковими для роботодавців та їх організацій та об'єднань, представників найманих працівників та їх об'єднань, органів виконавчої влади. Умови колективних договорів і угод діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, які перебувають у сфері дії сторін, що їх підписали.

 

Колективно-договірне регулювання трудових відносин в Україні представлене на державному, галузевому, територіальному та виробничому рівнях і здійснюється у формі колективних угод і колективних договорів. Відповідно колективні угоди з огляду на їх суб'єктний склад, сферу дії, зміст та співвідношення між ними поділяються на:

 

— генеральну угоду, що укладається на національному рівні;

 

— галузеву угоду, що укладається на галузевому рівні;

 

— територіальну угоду, що укладається на адміністративно-територіальному рівні.

 

Стаття 3 Закону України "Про колективні договори і угоди" сторонами колективних угод визнає сторони соціального діалогу на національному, галузевому та територіальному рівнях. Фактично зараз сторони колективних угод встановлюються статтею 4 Закону України "Про соціальний діалог".

 

У перші роки з часу прийняття Закону України "Про колективні договори і угоди" в укладенні генеральних, галузевих та територіальних угод не брали участі організації роботодавців та їх об'єднання. Так, генеральні угоди, що були підписані у 1993 і 1995 роках, укладалися між Кабінетом Міністрів України та профспілковими об'єднаннями. Наприклад, Галузева угода від 29 квітня 1996 р. укладена між Міністерством України у справах молоді і спорту та ЦК профспілки працівників культури України, Галузева угода від 23 травня 1996 р. укладена між Міністерством охорони здоров'я України та ЦК профспілки працівників охорони здоров'я України[1]. Основним недоліком такої практики було і залишається відсутність організацій роботодавців та їх об'єднань як сторони угоди на відповідному рівні соціального партнерства. З огляду на вказане позитивним є укладення генеральних угод на 1997-1998 роки[2], 1999-2000 роки3, 2002-2003 роки[3], 2004-8 Генеральна угода між КМУ і Конфедерацією роботодавців України та профспілковими об'єднаннями України на 1999-2000 роки // Урядовий кур'єр. — 1999. — 14 верес. — № 171.2005 роки[4], 2008-2009 роки[5], а також на 2010-2012 роки [6]. Сторонами останньої, що представляють інтереси роботодавців, є не лише Кабінет Міністрів України, але й всеукраїнські організації та об'єднання роботодавців.

 

Практика укладення колективних угод, що сформувалася в Україні, засвідчила одночасне представництво органами виконавчої влади інтересів і роботодавця, і держави. Визнання Кабінету Міністрів України та міністерств України сторонами генеральних, галузевих угод має своє об'єктивне пояснення. По-перше, Кабінет Міністрів України наділений повноваженнями щодо управління майном, яке є у загальнодержавній власності, вирішення питань про створення державних підприємств, установ і організацій, надає їм в оперативне управління чи повне господарське відання державне майно, здійснює контроль за ефективністю використання та збереження цього майна, тобто є уповноваженим органом власника. По-друге, у практиці зарубіжних країн поширено укладення колективних договорів (угод) як на двосторонній основі, так і тристоронній, коли третьою стороною поряд з об'єднаннями власників та професійних спілок виступають державні органи, оскільки питання, що вирішуються на колективно-договірному рівні, стосуються інтересів суспільства загалом та держави. Така відособлена роль Кабінету Міністрів України як органу державної виконавчої влади, а не лише роботодавця, відображена у змісті Генеральної угоди на 2010-2012 роки. В цій угоді передбачаються зобов'язання роботодавців і профспілок та окремо визначено обов'язки Кабінету Міністрів України як вищого органу державної виконавчої влади.

 

Ураховуючи існуючу практику, у Закон України "Про колективні договори і угоди" було внесено зміни, згідно з якими колективні угоди на національному, галузевому та територіальному рівнях укладаються як на тристоронній, так і двосторонні основні. Сьогодні на двосторонній основі в більшості випадків укладаються галузеві угоди. Наприклад, галузева угода між Міністерством освіти і науки, молоді та спорту. України та ЦК Профспілки працівників освіти і науки України на 2011-2015 роки, Галузева угода між Державною казначейською службою України та Профспілкою працівників державних установ України на 2012-2015 роки, Галузева угода між представниками підприємств, установ та організацій водного транспорту України та Українською професійною спілкою працівників річкового транспорту на 2012-2015 роки, Галузева угода між Державною фінансовою інспекцією України та Профспілкою працівників державних установ України на 2013-2015 роки.

 

Мета правового регулювання умов праці на різних рівнях за допомогою колективних угод є неоднаковою. Угодою на національному рівні визначаються основні принципи і норми соціально-економічної політики і трудових відносин, угодою ж на територіальному рівні регулюються норми соціального захисту найманих працівників у межах адміністративно-територіальної одиниці. Причому угоди нижчого рівня не можуть погіршувати становище найманих працівників порівняно з генеральною угодою, її положення є обов'язковими для застосування під час ведення колективних переговорів і укладення колективних договорів та угод нижчого рівня як мінімальні гарантії. Угоди нижчого рівня можуть встановлювати вищі порівняно з генеральною угодою соціальні гарантії, компенсації, пільги.

 

Зміст генеральних угод охоплює взаємні домовленості сторін щодо встановлення гарантій праці і забезпечення продуктивності зайнятості, мінімальних соціальних гарантій оплати праці та умов зростання фондів оплати праці, встановлення міжгалузевих співвідношень в оплаті праці, регулювання трудових відносин, режиму роботи і відпочинку, умов охорони праці і навколишнього природного середовища, задоволення духовних потреб населення тощо.

 

У сфері оплати праці сторони можуть встановити перелік мінімальних гарантованих розмірів доплат, надбавок, компенсацій, що мають міжгалузевий характер, передбачити заходи для зростання реальної заробітної плати, зростання основної частки заробітної плати у середній заробітній платі. Сторони можуть домовитися в галузевих, територіальних угодах щодо мінімальних розмірів ставок (окладів) заробітної плати як гарантії в оплаті праці найманих працівників.

 

Позитивною рисою генеральних угод, що укладають в Україні, є врегулювання відносин між соціальними партнерами та сприяння розвитку соціального діалогу. Останні генеральні угоди містять окремі розділи, присвячені соціальному діалогу. Вони передбачають зобов'язання сторін щодо сприяння у прийнятті відповідних нормативно-правових актів, розвитку системи суб'єктів соціального діалогу, проведенню колективних переговорів і укладенню угод на галузевому і територіальному рівнях та колективних договорів на підприємствах, в установах, організаціях, запровадження системи інформування про стан виконання угод, порядок проведення консультацій між соціальними партнерами, здійснення соціального діалогу при розробці проектів законів, інших нормативно-правових актів.

 

[1] Перелік зареєстрованих Міністерством праці України угод у 1996 році // Людина і праця. — 1996. — № 9-10. — С. 37-39.

[2] Генеральна угода між КМУ і Українським союзом промисловців і підприємців та профспілковими об'єднаннями України на 1997-1998 роки //Урядовий кур'єр. — 1997. — 11 листопад — № 209.

[3] Генеральна угода між КМУ, Конфедерацією роботодавців України та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями на 2002-2003 роки // Урядовий кур'єр. — 2002. — 22 березень. — № 55.

[4] Генеральна угода між КМУ, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями на 2004-2005 роки // Урядовий кур'єр. — 2004. — 19 трав. — № 92.

[5] Офіційний вісник України. — 2008. — № 36. — Ст. 1197.

[6] Урядовий кур'єр. — 2010. — 24 листопад— № 220