Стаття 231. Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю

Стаття 231. Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю

Умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей (комерційне шпигунство), а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності,-

караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

1. Об'єктом злочину є встановлений порядок здійснення господарської діяльності в частині забезпечення чесної конкуренції між

її суб'єктами.

Неправомірне отримання і використання у своїй діяльності чужих наукових здобутків, технологій, управлінських рішень та схем, іншої інформації, яка є комерційною таємницею, має наслідком отримання безпідставних переваг підприємством, організацією, установою чи підприємцем, які отримали цю інформацію, веде до знищення стимулів для розвитку і вдосконалення форм і способів економічної діяльності, завдає прямої шкоди власникам комерційної таємниці.

Під комерційною таємницею розуміються відомості, пов'язані

з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства чи іншого суб'єкта господарської діяльності, розголошення яких може завдати шкоди його

інтересам.

Відомості, які становлять комерційну таємницю, визначаються

керівником підприємства (юридичної особи). Проте обсяг цих відомостей не може встановлюватись довільно. Згідно із законодавством не можуть бути визнані комерційною таємницею: установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та й окремими видами; інформація за всіма встановленими формами державної звітності; дані; необхідні для перевірки обчислення І сплати податків та інших обов'язкових платежів; відомості про чисельність і склад працюючих, Їхню заробітну плату в цілому та за професіями і посадами, а також про наявність вільних робочих місць; документи про сплату податків і обов'язкових платежів; інформація про порушення законодавства України та розміри завданих при цьому збитків; документи про платоспроможність; відомості про участь посадових осіб підприємства в інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;

інші відомості, які підлягають оголошенню відповідно до чинного

законодавства.

Для банку відповідна інформація є інформацією не про свою

власну діяльність, а про сторонніх осіб. Тому поняття банківської таємниці не слід ототожнювати з поняттям комерційної таємниці. Банківська таємниця підлягає кримінально-правовій охороні за ст. 231 лише у випадку, коли відповідні відомості одночасно є комерційною таємницею клієнта банку. Інформація, яка у законодавстві має назву таємниці змісту біржової угоди, підлягає охороні за ст. 231 у випадках, коли учасники біржової угоди віднесли її зміст

до відомостей, які є їх комерційною таємницею.

2. Об'єктивна сторона злочину характеризується; 1) вчиненням дій, спрямованих на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю; 2) незаконним використанням таких відомостей.

Ст. 231 охоплюються і характеризуються як комерційне шпигунство будь-які цілеспрямовані дії, вчинені з метою отримання комерційної таємниці без згоди її власника особою, яка не має законних підстав для ознайомлення з відповідними відомостями в силу свого службового становища чи професійної діяльності (тобто не є працівником відповідної юридичної особи, працівником податково-

го органу, слідчим, прокурором, суддею тощо). Комерційне шпигунство може проявлятися у: викраденні відповідної інформації чи об'єктів, які її містять; підслуховуванні (у т.ч. із застосуванням спеціальних технічних засобів); отриманні інформації шляхом проникнення у комп'ютери чи комп'ютерні мережі тощо.

Не охоплюються складом даного злочину випадки, коли особа випадково дізналась про відомості, що е комерційною таємницею, або якщо такі відомості добровільно були повідомлені цій особі працівниками відповідного суб'єкта господарської діяльності.

Про розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю, див. коментар до ст. 232. Розголошення є одним із способів використання відомостей, що становлять комерційну таємницю. Тому усі випадки незаконного умисного розголошення комерційної.таємниці, крім тих, що передбачені ст. 232, слід вважати її використанням.

Використанням відомостей, що становлять комерційну таємницю, є пряме застосування відповідної інформації у виробничій, комерційній чи іншій господарській діяльності для отримання додаткової матеріальної вигоди чи переваги над конкурентом. Використанням слід вважати й інші дії, які особа, котра незаконно отримала відомості, що становлять комерційну таємницю, вчиняє за допомогою відповідної інформації або користуючись фактом наявності у неї такої інформації. Зокрема, використанням є висунення тим, хто здобув відповідну інформацію, майнових чи інших вимог до власника комерційної таємниці за повернення або нерозголошення відповідних відомостей.

Використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, утворює склад злочину, передбаченого ст. 231, якщо воно є незаконним. Використання е незаконним у випадках, коли воно здійснюється без згоди власника комерційної таємниці.

Під дію ст. 231 підпадають не лише випадки використання спеціально зібраної інформації, а й її використання особою, яка отримала таку інформацію від того, хто її зібрав з метою розголошення чи іншого використання, а також отримала випадково або правомірно від власника комерційної таємниці під зобов'язання про її нерозголошення і невикористання. Не може розглядатись як незаконне використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, використання працівниками органів державної влади (податкових, правоохоронних органів, суду тощо) отриманої ними згідно із законом інформації для здійснення тих своїх службових функцій і завдань, необхідність виконання яких зумовила отримання ними відповідних відомостей (перевірки правильності сплати податків, проведення досудового слідства,розгляду судової справи тощо).

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони розглядуваного злочину є спричинення ним істотної шкоди юридичній особі або підприємцеві - власникові комерційної таємниці. Істотна шкода є поняттям оціночним. Питання про її наявність чи відсутність вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням, зокрема, майнового стану власника відповідних відомостей, що становлять комерційну таємницю.

Злочин є закінченим з моменту спричинення 'власникові комерційної таємниці істотної шкоди.

3. Суб'єкт злочину загальний.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, а для випадків комерційного шпигунства обов'язковою також є мета - розголошення або інше використання зібраних відомостей.

Закон України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р. (ст. З0). Закон України "Про товарну біржу" від 10 грудня 1991 р. (ст. 15). Закон У країни "Про захист від недобросовісної конкуренції від 7 червня 1996р. (ст.ст. 16-39).

Постанова КМ № 61 і від 9 серпня 1993 р. Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці".

Стаття 232. Розголошення комерційної таємниці

Умисне розголошення комерційної таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності,-

карається штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.

1. Об'єкт злочину аналогічний об'єкту злочину, передбаченого ст. 231.

Про поняття комерційної таємниці див. коментар до ст. 231.

2. Об'єктивна сторона злочину полягає у діях, якими комерційна таємниця піддається розголошенню, тобто доводиться до відома сторонніх осіб (хоча б однієї особи), та наслідках у вигляді спричинення істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності.

Розголошення може бути здійснене будь-яким способом (усно, письмово, із застосуванням засобів зв'язку, через друковані чи інші засоби масової інформації, через комп'ютерні мережі тощо). Про поняття розголошення таємниці див. також коментар до ст. ст. 132. 145, 168, 328.

Розголошення зазначеної інформації утворює склад даного злочину за умови, якщо воно вчинене без згоди власника таємниці.

Під згодою на розголошення комерційної таємниці слід розуміти чітко виражену згоду на це громадянина-підприємця, керівника (іншої уповноваженої особи) чи керівного органу юридичної особи - власника таємниці.

Не визнається розголошенням передача (ознайомлення) службовою особою органу державної влади (слідчим, прокурором, суддею тощо) іншим особам відомостей, що є комерційною таємницею, якщо така передача (ознайомлення) є наслідком виконання в мог закону (наприклад, направлення слідчим матеріалів кримінальної справи, в якій містяться отримані ним відомості, що є комерційною таємницею, для ознайомлення прокурору чи направлення такої кримінальної справи прокурором до суду, що призводить до ознайомлення з цими відомостями судді). Водночас повідомлення

цими особами комерційної таємниці іншим особам, що не обумовлювалось виконанням ними своїх службових обов'язків, кваліфікується за ст. 232.

Злочин є закінченим з моменту спричинення власникові комерційної таємниці істотної шкоди. Істотна шкода є оціночним поняттям.

3. Суб'єктом злочину може бути особа: 1)якій комерційна таємниця стала відома внаслідок й особливих взаємовідносин з власником таємниці (наприклад, службова особа господарського товариства, член спостережної ради, ревізійної комісії, співвласник відповідної юридичної особи тощо); 2) яка є представником контрагента чи партнера відповідного суб'єкта господарської діяльності і отримала інформацію, що є комерційною таємницею, під умовою її нерозголошеня; 3) яка є службовою особою органу державної влади (зокрема слідчим, прокурором, суддею) і отримала відповідні відомості на підставі закону під час виконання своїх службових обов'язків.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим чи іншим особистим мотивом. Іншим особистим мотивом може бути прихильність чи, навпаки, неприязнь до певної особи, бажання зашкодити керівникам або власникам підприємства чи організації, які чимось образили винного тощо.