ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Особливості психології хворих дітей та людей похилого віку



Робота з хворими дітьми вимагає від лікаря спеціальних знань, оскільки психологічні риси дітей та їх реакції на захворювання суттєво відрізняються від останніх у дорослих. До загальних психологічних особливостей дітей слід віднести:

-перевага емоційного рівня в загальній структурі внутрішньої картини хвороби;

-недостатність ідентифікації та можливості висловити власні відчуття;

-значна навіюваність;

-ідсутність самостійності та залежність від батьків.

Хронічне захворювання дитини – це складна психотравма не тільки для неї самої, але й для всієї сім'ї. Існують певні закономірності розвитку та послідовності зміни психологічних реакції на захворювання (особливо хронічне) у дитини та її близьких родичів.

На етапі розвитку захворювання відмічається шок та заперечення факту захворювання. Як наслідок – регресивна поведінка, страх. Тривалість даної стадії - від кількох тижнів до кількох місяців.

Наступна стадія – протест та страждання. На даному етапі можливе виникнення таких емоційних реакцій, як гнів, смуток, відчуття провини, поява депресивних реакцій. Діти молодшого віку можуть сприймати хворобу, як наслідок поганої поведінки. Часто у дітей виникають агресивні реакції, які в першу чергу викликані обмеженнями, або ж певними видами лікування.

На стадії відновлення дитина заспокоюється, починає смиренно приймати всі обмеження. Гармонізуються відносини з оточуючими, з’являється віра в одужання.

У дітей до року при наявності соматичного захворювання з небхідністю стаціонарного лікування можливий розвиток госпіталізму. Госпіталізм – це широке поняття, яке включає в себе несприятливі, в першу чергу, психічні умови лікарняного середовища та результати їх дії на психічний і фізичний стан хворої дитини. Найбільш часто зустрічаються впливи, які призводять до госпіталізму, об’єднуються під назвою психічної депривації.

У дітей проявами психічної деривації можуть бути:

а) зниження фону настрою, пригніченість, плач;

б) шумний, злобний протест, метушня, пошук матері;

в) аутизм, замкненість;

г) непідходяща адаптація до закладу;

д) загальне інтелектуальне зниження.

У розвитку явищ госпіталізму прослідковується певна динаміка. При розлученні дитини з матір’ю або ж іншою близькою людиною (особливо починаючи з 6-ти місячного віку, коли з’являється нормальна потреба у спілкуванні) вона спочатку плаче, вимагає матір, або ж того хто може її замінити. Через місяць у неї з’являється реакція „втечі», якщо до неї хтось підходить. Ще через місяць вона починає уникати всіх контактів з оточуючим світом, її реакції на оточуючи зводяться до мінімуму, вона вже не кричить, у неї зникають мімічні реакції. Найбільш поширеним терміном, який пояснює подібні стани у дітей є анаклітична депресія, найважливішими психічними складовими якої є атонія та апатія.

У дітей дошкільного віку більш частіше виникають психогенні реакції на захворювання, ніж у дорослих та представлені у вигляді невротичних розладів серед яких переважають – астенічні розлади, фобії, тики, енурез, заїкання. Депресивні реакції можуть виявлятись у вигляді нічних страхів, рухового збудження, анорексії, що суттєво ускладнює діагностику та лікування хворої дитини. Найбільш травматичним моментом для всіх дітей є госпіталізація.

У підлітковому віці у зв’язку з появою відчуття усвідомлення власного

захворювання та на фоні гормональної перебудови, серед патологічних реакцій на захворювання зростає представленість іпохондричного типу. Також в даному віковому періоді можливе виникнення дисморфоманічних розладів, нервової анорексії. При тривалому та несприятливому перебігу захворювання можливі невротичні та патохарактерологічні зміни особистості з появою неврастенічних, ананкастних, істероїдних та епілептоїдних рис характеру.

При спілкуванні з хворими дітьми найбільш значимим моментом для подальшого ефективного контакту є перша зустріч та бесіда. Лікар повинен надати можливість дитині самостійно висловити скарги та продемонструвати емоційний стан і власне відношення до хвороби та розуміння життєвої ситуації в якій опинився пацієнт. Для цього лікар має відвести достатню кількість часу та не поспішати.

Похилий вік – це особливий період в житті людини, для якого характерно, в першу чергу, припинення або ж обмеження трудової діяльності, зміни ціннісних орієнтирів, способу життя та спілкування, виникнення утруднень у соціально-побутовій сфері тощо.

До основних психологічних феноменів похилого віку можна віднести: зменшення психічної активності, швидка втомлюваність; нестійкість уваги, її

легка відволікаємість; зменшення швидкості обробки інформації, складності в організації інформації при переміщенні її з оперативної пам’яті в довготривалу; складність адаптації до змін; відчуття втрати сил та здоров’я; відчуття самотності; підвищення тривожності; роздратованість; підозрілість;

страх бути обманутим; страх смерті.

Психічне старіння різноманітне, діапазон його проявів дуже широкий. Основні типи психічного старіння (по Ф. Гізу):

-старик-негативіст, що заперечує в себе які-небудь ознаки старості;

-старик-екстраверт, що визнає настання старості крізь зовнішні впливи і шляхом спостережень за змінами: виросла молодь, розбіжність з нею в поглядах, смерть близьких, зміни свого положення в родині, зміни в області техніки, соціальному житті.

-інтровертований тип, для якого характерно гостре переживання процесу старіння. Людина не виявляє інтересу до нового, занурюється в спогади про минуле, малорухома, прагне до спокою.

Соціально-психологічні типи старечого віку (по І.С. Коні):

-активна творча старість, коли ветерани, ідучи на заслужений відпочинок, продовжують брати участь у суспільному житті, у вихованні молоді і так далі, живуть повнокровним життям, не зазнаючи ніякої ущербності;

-другий тип характеризується тим, що пенсіонери займаються справами, на які раніше у них просто не було часу: самоосвітою, відпочинком, розвагами і так далі.

-третій тип, що переважно складають жінки, знаходять головний додаток своїх сил у родині. А оскільки домашня робота невичерпна, то жінкам, що займаються нею, просто ніколи хандрити, нудьгувати. Однак психологи відзначають, що задоволеність життям у цієї групи людей нижче, ніж у перших двох;

-четвертий тип - це люди, сенсом життя яких стає турбота про власне здоров’я.

Досить широко у світовій психологічній літературі підтримується класифікація, запропонована Д.Б. Бромлей, у якій виділено п’ять типів пристосування особистості до старості:

- конструктивне відношення людини до старості;

- відношення залежності;

- оборонне відношення;

- відношення ворожості до навколишнього;

- відношення ворожості людини до самої себе.

Тяжке почуття - стареча самотність. Багато чого залежить від того, наскільки така людина здатна знайти для себе відповідне заняття, пристосуватися до життя колективу, знайти в ньому своє місце. Якщо вона відчуває, що в неї немає потреби, що вона зайва, почуття самотності та пригніченість підсилюється.

Фізичні захворювання (серцеві хвороби, склероз, пухлини, навіть банальні інфекції), виявляючись у старості, на довгий час погіршують стан хворих. Ці захворювання, як і психічні потрясіння, можуть викликати схвильованість, занепокоєння, замішання і навіть можуть привести до декомпенсації. Зміни в настрої в цьому віці, як правило, приводять до пригніченості, до депресивних станів, іпохондрії. У таких випадках хворі часто обвинувачують себе в недосконалості, помилках, гріхах. Згадують про усі свої помилки. Значно рідше приходиться зустрічатися у старих людей з патологічною збудженістю, піднесеністю настрою. При параноїдних формах захворювання часто спостерігаються маревні ідеї.

Наприклад, хворі постійно зайняті думками про те, що листи, які посилаються їм, гроші, цінності, до них не доходять, їх крадуть. Навіть похилий вік не заважає їм обвинувачувати свого чоловіка (чоловіку) у невірності , безумно ревнувати.

З метою підтримки психічного і фізичного здоров’я людей похилого віку необхідно створення спокійної, мирної сімейної обстановки. При спілкуванні з хворими похилого віку, лікарю необхідностворити такі умови, щоб ніщо не відривало їх від розмови. Потрібно психологічно підтримати літню людину, не залишати її одну зі своїми проблемами, витримано давати відповіді на всі її запитання, заохочувати до дій, підбадьорювати, вказувати на позитивні аспекти процесу лікування. Потрібно максимально надавати допомогу у використанні внутрішнього потенціалу літньої людини та реалізації її можливостей, що в результаті приведе до поліпшення її психо-емоційного стану.





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.227.247.17 (0.008 с.)