Процес культурогенезу на території України

Культурогенез — процес появи і становлення культури будь-якого народу і народності загалом і появи культури як такої в первісному суспільстві.

Територію України впродовж кількох тисячоліть заселяли послідовно одні за одними різні племена. Витіснені з обжитих місць під дією різних обставин, племена залишали після себе деякі наслідки своєї діяльності, здебільшого побуту, господарських занять: знаряддя праці, житло, вироби з кераміки тощо. За пізнаними пам'ятками матеріальної культури, їх сукупністю і характерними рисами визначають археологічну культуру. Племена давніх археологічних культур опосередковано причетні до генезису українського народу — як такі, що постійно підтримували життєдіяльність на наших теренах, і від яких успадковувались наступними племенами господарські та культурні досягнення. У таких випадках, коли у спадок наступним племенам-поселенцям залишаються культурні набутки господарської діяльності, побуту тощо, маємо підставу говорити про культурогенез. Культурогенез доповнює етногенез, коли йдеться про походження окремих явищ народної культури, властивих певномуетносу.
Національна культура - це сукупність символів, вірувань переконань цінностей, норм поведінки, які характеризують духовне життя певної нації. Особливості культури України, без сумніву, здебільшого зумовлені природно-географічними характеристиками регіону, що завжди приваблювали різні народи. Це робило українську територію небезпечною для існування, прискорювало міграційні процеси, пожвавлювало культурний обмін між народами. Етнокультурні проблеми походження слов'ян постали перед наукою давно. Фіксація культури стародавніх слов´ян починається приблизно з середини І тис. н. е. Археологічні дослідження стародавньої культури допомогли розкрити складність процесів етнокультурного розвитку на території Украъни. Цей період характерний безперервним заселенням слов´янськими племенами територій і розвитком їх культур, а також зовнішніми впливами на слов´янську культуру (зокрема іранського, фракійського, германського, балтського і тюркського культурних компонентів).. Окремі етноси можуть виникати і гинути, розквітати і занепадати, але культурні надбання, принаймні якась їх частина, зберігаються і передаються, примножуючись, у спадок новим поколінням. Спадкоємність є закономірністю розвитку культури.

Трипільська культура. У IV —III тис. до н.е. на території сучасної України відбувся перехід до енеоліту (мідно-кам'яного віку), характерного не лише опануванням технології виробництва та обробки міді, але й подальшим прогресом землеробства і тваринництва. Найяскравішою археологічною культурою нової епохи була трипільська. Це були скотарсько-хліборобські громади з колективною власністю на худобу. Поряд із високою культурою землеробства спостерігався великий потяг до мистецьких студій, що засвідчують численні статуетки, виконані в реалістичній манері. Характер господарської діяльності трипільців зумовив подальший розвиток територіальних зв'язків, відбитих у формах соціального життя. На основі територіальних общин формувалися племена, зароджувалися міжплемінні об'єднання, складалася ієрархічна структура родів, виділялися найзнатніші з них на чолі з визнаними главами — патріархами. Близько 2000 р. до н.е. трипільська культура почала занепадати, її носії частково залишають ці землі, відступаючи під тиском численніших і войовничіших індоєвропейських народів, а частково змішуються з ними. Початок епохи металів був позначений кардинальними змінами у соціальних відносинах. Зросла роль чоловіка в суспільстві. Господарською основою стала патріархальна сім'я, а це засвідчує про перехід від материнського до батьківського родового ладу — патріархату. В другій чверті III тис. до н.е. на території України розпочався бронзовий вік. Його особливість — істотне поширення виробів із бронзи.Опанування новою технологією дало змогу значно урізноманітнити асортимент знарядь праці та зброї. Проте бронза не замінила цілком каменю, — речі з нього використовувались упродовж усього бронзового віку. В ливарній справі з'явилися професійні майстри високої кваліфікації. В Україні відомі великі центри стародавньої металургії і металообробки. Незважаючи на піднесення ремісничого виробництва (зокрема бронзоливарного), основними галузями господарства племен бронзового віку були землеробство (лісостеп) і скотарство (степ). Загальне економічне пожвавлення великою мірою сприяло зростанню чисельності населення і накопиченню суспільного багатства. Відбулися великі зміни в соціально-політичному житті. Упродовж бронзового віку на території України існувало кілька етнокультурних груп. їхнім археологічним еквівалентом були культури: ямна, катакомбна, багатоваликової кераміки, зрубна (Степ), шнурової кераміки, тшинецько-комарівська, білогрудівська, бондарихінська (Лісостеп і Полісся). Заключна стадія бронзового віку південних районів України загалом позначена завершенням переходу до кочових форм скотарства. Подальшого розвитку набула соціальна структура, яка характеризувалася військово-політичною організацією суспільства, зародженням станово-класових відносин. У процесі розпаду первіснообщинного ладу серед східних слов'ян формуються племінні союзи. Племена, від яких походять українці: поляни,сіверяни,древляни, дуліби, або бужани, уличі,тиверці, білі хорвати. Серед усіх українських племен провідне значення набувають поляни з центром у Києві, на яких у VII ст. вперше поширюється назва "Русь". Впродовж усього І тис. н.е. праукраїнські землі продовжували залишатися ареною Великого переселення народів. В районах Полісся і Середнього Подніпровця розповсюджені старожитності зарубинецької культури. З III ст. н.е. на Нижньому і Середньому Дніпрі, Південному Бузі, Дністрі поширювалася нова культура — черняхівська. З черняхівською культурою відбулися суттєві зміни у виробництві та економіці. Більшість знахідок, які становлять матерільний комплекс черняхівської культури, — вироби ремісників. Провідною галуззю виробництва стало залізоробне ремесло. Головною галуззю економіки було сільське господарство. Серед злаків — це пшениця різних видів, ячмінь, просо, овес, жито; бобові — горох, чечевиця; технічні культури — коноплі, чина. Переважала двопільна система землеробства. Розвиток скотарства підтверджують знахідки кісток домашніх тварин, серед яких переважають кістки великої рогатої худоби. Однак черняхівці розводили свиней, кіз, овець, а також коней. Кісток диких тварин виявлено зовсім мало, що засвідчує незначну роль полювання в господарстві. Високий рівень розвитку ремесел сприяв піднесенню обміну й торгівлі. Язичництво як світоглядна система широко подана в усній народній творчості та декоративно-ужитковому мистецтві: символи Сонця, фантастичні звірі, рагальнюючі фігури воїнів, стилізовані хвилі тощо. Отже. Підтримуючи різноманітні зв'язки із сусідами, праукраїнські східнослов'янські племена в соціально-політичному, економічному, етнічному ї культурному планах у цей час становили спільність, здатну протистояти будь-якій експансії ззовні. Наголошуючи на цьому, писемні джерела згадують і про політичні центри цієї спільності — Куявію, Славію, Артанію, пізніше — про могутнє політичне об'єднання — "Руську землю" в Подніпров'ї, відоме далеко за межами тогочасного східнослов'янського світу. Досягнення східнослов'янських народів у господарській діяльності, багата і різнопланова народна творчість, мораль, героїчна боротьба за незалежність з кочівниками, поступове об'єднання в єдиній державі — Київській Русі — сприяли розвитку своєрідної, неповторної матеріальної та духовної культури сучасної нашої країни