Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Радянизація західних областей України у повоєнний період. Ліквідація повстанського руху.

Поиск

У Західній Україні продовжувалася політика “радянізації”, перервана війною.

Основними напрямками перетворень були:

- насадження тоталітарного режиму

- монополізація влади Комуністичною партією. Чисельність комуністів зростала в основному за рахунок вихідців із Росії та Східної України (західні українці не виявляли особливого інтересу до вступу в Комуністичну партію, радянська влада не довіряла місцевому населенню). Не тільки партійні органи, а і всі галузі народного господарства освіта, наука, радянські, комсомольські правоохоронні органи були насичені спеціалістами із Східної України та інших республік СРСР. Внаслідок цього в Західній Україні складалось враження, що території знаходиться під чужоземним пануванням

- утвердження комуністичної ідеології, боротьба проти, так званого, українського буржуазного націоналізму, приватновласницької психології. Проти жителів Західної України розгорталися масові репресії, "ворожі еле­менти" депортувалися в східні райони СРСР

- здійснення форсованої і насильницької колективізації. 1950 рік став роком суцільної колективізації. Оскільки в Західній Україні переважало селянство, опір радянській владі набув всенародного характеру.

Позитивне значення мали такі перетворення:

- індустріалізація краю і модернізації економіки. До 1951 р. промислове виробництво в Західній Україні зросло на 230 від рівня 1945р. і складало 10% промислового виробництва республіки;

заходи в галузі освіти: забезпечено обов'язкову початкову освіту, відкрито нові вузи. Але при цьому здійснювалася політика русифікації, викладання у вузах російською мовою.

 

Таким чином, за декілька років Західна Україна пройшла шлях Східної, повторивши всі соціалістичні реформи.

 

Мабуть, найсерйознішим «головним болем» для сталінського режиму в Західній Україні залишалася Українська повстанська армія. Головним джерелом поповнення її рядів була ОУН. Після закінчення Великої Вітчизняної війни сталінське керівництво одержало можливість перекинути в Західну Україну додаткові загони військ НКВС і підсилити тиск на ОУН'УПА. У 1945—1946 рр. радянські війська за підтримкою міліцейських формувань і добровольців з числа місцевих жителів організували блокаду і прочісування лісових районів Волині, Галичини й Прикарпаття. Усіх, хто підозрювався у зв’язках з партизанами, заарештовували та депортували до Сибіру. З 1946 р. по 1949 р. до Сибіру й на крайню Північ було депортовано близько 500 тис. жителів Західної України. Зі свого боку, Служба безпеки (СБ) ОУН і партизани з УПА нещадно розправлялися з прихильниками радянського режиму. За офіційними радянськими даними, українські

націоналісти здійснили 14,5 тис. диверсій і терористичних актів, в яких загинуло майже 30 тис. військовослужбовців, працівників державних і правоохоронних органів, лікарів, учителів й інших. Таким чином, цивільне населення стало заручником сформованої ситуації;

.

УРСР в період десталінізації (1953-1964 рр.): напрями формування.

 

ПЕРІОД ХРУЩОВСЬКОЇ “ВІДЛИГИ”

(1953-1964 рр.)

Смерть Сталі­на 5 березня 1953 р. вне­сла в життя СРСР істотні зміни, потреба в яких давно на­зріла.

Ці зміни були пов'язані з діяльністю першого секретаря ЦК КПРС М. Хрущова.

Він поклав початок десталінізації і здійснив реформи у всіх сферах життя суспільства. Були здійснені пошуки нових підходів до розв'язання проблем суспільно-політичного життя.

Реформи в політичній сфері сприяли певній лібералізації та демократизації сус­пільно-політичного життя:

- люди отримали можливість більш вільно висловлювати свої думки;

відновилися демократичні норми діяльності КПРС (регулярне скликання з'їздів і пленумів, критика і самокритика в партії і т.п.);

- зросла роль Рад, як в центрі, так і на місцях, але зберігалося верховенство партійних органів над державними;

- викрито злочинну діяльність Л. Берії та його посіпак в Україні (П. Мешика та ін.), розпочалася реабілітація жертв масових репресій. У 1954-1956 рр. в СРСР було реабілітовано майже 8 тис. осіб. Проте ця робота не була завершена. А з 1962 р. комісії по реабілітації поступово припинили свою діяльність. Більше того, паралельно з реабілітацією жертв сталінських репресій відбувалися нові політичні репресії, вно­силися зміни до законодавства, які збільшу­вали можливості влади у їх проведенні. Так, 25 грудня 1958р. Верховна Рада СРСР прийняла закон ''Про кримінальну відповідаль­ність за державні злочини". У кримінальний кодекс було введено статтю "антирадянська агітація та пропаганда". Протягом 1954-1959 рр. в Україні за антирадянську діяльність репресували 3,5 тис. чоловік;

було засуджено культ особи Сталіна. Це зробив особисто М.Хрущов на XX з'їзді КПРС (лютий 1956 р.) у доповіді "Про культ особи і його наслідки". З'їзд засудив репресивну політику сталінського режиму і проголосив курс на демократизацію сус­пільства. Але культ особи Сталіна не був розвінчаний до кінця: доповідь Хрущова не була опублікована, не були розкриті при­чини культу особи і репресій - їх пояснюва­ли рядом помилок Сталіна та керівників МВС і КДБ - Єжова і Берії, багато фактів замовчувалося. Згодом склався культ осо­би самого Хрущова.

 

Отже, реформи в політичній сфері були половинчастими і непослідовними. Вони не торкатись основ тоталітарного режиму, залишилася монополія КПРС у всіх сферах суспільного життя, недоторканими виявилися догми марксизму-ленінізму. Повної демократизації життя суспільства не відбулося.

 

 

 

 


люди боялися терору і з боку військ НКВС, і з боку повстанців.

УПА діяла як на території УРСР, так і в сусідніх країнах. На території Польщі нараховувалося до 2 тис. партизанів і 3 тис. членів підпілля ОУН. У березні 1947 р. повстанці вбили відомого польського генерала, заступника міністра оборони К. Сверчевського. Ця акція була використана польським урядом для проведення великомасштабної операції під кодовою назвою «Вісла». У квітні того ж року польські війська чисельністю до 30 тис. чоловік, підтримані численними

чехословацькими й радянськими армійськими підрозділами, ото

чили та знищили велику частину загонів УПА

 

 


Розширення повноважень УРСР у складі СРСР в період десталінізації.

Хрущов здійснив ряд заходів щодо роз­ширення прав республік, у т.ч. й України:

українці частіше висувалися на керівні посади в республіці. В 1953 р. першим секретарем ЦК КПУ було призначено О. Кириченка - першого українця на цій посаді (1953-1957 рр.). Відтоді першими секретарями КПУ призначалися тільки українці: М.Підгорний, (1957-1962 рр.), П. Шелест ( 1962-1972 рр.), В.Щербицький (1972-1989 рр.);

розширилися функції і підвищилася відповідальність КПУ;

активізувалася діяльність України на міжнародній арені. Якщо в 1953 р. республіка була членом 14 міжнародних організацій, то у 1955 р. - 29;

внаслідок реформи управління економікою в 1957 р. під контроль України перейшло 97% заводів республіки проти 34% в 1953 р. Питома вага республіканської промисловості зросла з 36% у 1953 р. до 76% у 1956р.

Але всі ці заходи здійснювалися під суворим контролем центру, до якого згодом знову повернулися його командні функції.

 

Культурне життя в Україні (1954-1964 р.). «Шістидесятники», причини виникнення, діяльність.

Хрущовська "відлига" сприяла націо­нально-духовному пробудженню і культурному розвитку України.

Стало можливим відкрите обговорення проблем збереження української мови, розширювалися сфери її вживання. Розпочалося видання багатотомного словника української мови, збільшилося видання україномовних книжок.

 

Вживалися заходи з метою підвищення престижу української науки. Виходять друком фундаментальні наукові праці - "Українська Радянська Енциклопедія, "Історія української літератури". Видаються фахові журнали українською мовою

Відтворюється історія українського народу: з 1957 р. почав видаватися "Україн­ський історичний журнал", почалася підготовка багатотомної "Історії міст і сіл України".

Було реабілітовано багатьох діячів української культури. Серед них - О.Олесь, А.Вороний, Г.Косинка, М.Ірчан, О.Досвітній, О.Ковінька, та багато інших. У газетах і журналах друкувалася велика кількість статей про повернуті українській культурі імена. Видавалися кращі твори реабілітованих письменників, з 'явилися літературознавчі праці про них.

Видатним явищем духовного жит­тя стала поява нового покоління інтелігенції - шістдесятників (цей термін вживався вже на поч. 60-х рр.).

Провідними постатями серед них були письменники і поети І.Драч, Л.Костенко, М.ВінграНовський, В.Симоненко, В.Стус, С.Гуцало, І.Калинець, художники А.Горська, П.Заливаха, В.Кушнір, літературні критики І. Світличний, І.Дзюба, Є.Сверстюк, діячі кінемато­графу С.Параджанов, Л.Осика, Ю.Іллєнко багато інших.

Виховане в умовах ідеологічної лібера­лізації, нове покоління інтелігенції викривало перекоси і лицемірство офіційної куль­тури, сповідувало свободу самовираження, прагнуло до пошуку нових форм і стилів художньо-естетичного пізнання світу. Воно вимагало гарантій вільного розвитку україн­ського народу, його культури і мови.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; просмотров: 336; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.145.50.124 (0.009 с.)