Т.Г.Шевченко поема «Наймичка» 9 клас 07.04.2020

Т.Г.Шевченко поема «Наймичка» 9 клас 07.04.2020

Літературний*рід -ліро-епос
Напрям -реалізм
Жанр –епічна*поема
Дата*написання=12.11.1845р
Збірка - "Кобзар" 1860 року

Тема: Зображення важкої долі жінки-кріпачки, яка вимушена була все своє життя страждати*і*приховувати*своє*материнство.
Ідея: Засудження тогочасних умов, у яких жінка відчувала себе соціально незахищеною; висловлення співчуття стражданням героїні.
Основна*думка:
А)мати—найсвятіше,що*є*у*кожної*людини;
Б) Я каралась /Весь вік в чужій хаті… /Прости мене, мій синочку! /Я… я твоя мати.

Авторська ідея твору.

Т.Шевченко виголошує ідею справедливості людського суду.
Слід оцінювати людину не за її особисті помилки, а за її справи. Одним з перших підняв поет на висоту соціально-морального конфлікту проблему жінки-матері, її трагічну долю, її незахищеність від людського марнославства, від консерватизму й хибних церковних постулатів про гріховність такого материнства.

Особливості назви твору.

Ганна зробилась наймичкою уже після того як стала матір’ю. Шевченко поміняв причину-наслідок і свідомо слово «Мати» не виніс у заголовок свого твору. Тут захована (звісно з волі автора і відповідно до ідейного змісту твору, щоб його не зруйнувати) не від читачів (вже на початку твору з його прологу, ми знаємо про материнство Ганни), а від сина Ганнина таємниця. Отже, в заголовку поеми — також один із секретів високої майстерності Шевченка

Композиція.
Композиційно поема поділяється на пролог і вісім частин. У перших чотирьох розповідається про молоду наймичку, решта — про її старість і смерть.
Поемі властива так звана «видима» композиція. Кожний розділ твору — немовби окремий кадр, що рухає дію, сприяє розгортанню сюжету.
Експозиція — розділ І. Дії тут поки ще немає. Автор знайомить нас із старими заможними хуторянами — дідом та бабою. У них своє горе — невтішна самотня старість. Уже «смерть з косою за плечима», а вони бездітні.
Зав’язка — розділ ІІ. Трохимові та Насті поталанило — вони знайшли підкинуту біля*свого*перелазу*дитину*і*всиновили*її.
У наступних розділах розгортаються різні сюжетні перипетії. За часовими вимірами дія у творі довготривала. Відповідно до вимог поемного жанру Т. Шевченко концентрує час, зосередивши увагу на найважливіших епізодах життя своїх героїв.

Композиція поеми письменника нагадує побудову драматичного твору. У ній чітко виділяються сцени, картини, епізоди. Як у драмі, кульмінація винесена на кінець і перед смертю Ганна відкриває синові Маркові сокровенну таємницю свого життя.

Між «Катериною» і «Наймичкою» в часі їх написання лежить сім років (І838 р„ і 1845 p.), а різниця в трактуванні образу покритки просто колосальна, що пояснюється творчим змужнінням Шевченка. Якщо Катерина — це образ-жертва, яка, крім захоплення силою її любовного почуття і жалю до нещасливої долі дівчинки-селянки, ніяких інших емоцій ке викликає, то Ганна, теж жертва, показана передовсім як мати. І для того щоб сконцентрувати вею увагу читача саме на такому трактуванні образу, автор не дає навіть стислої передісторії народження Ганною позашлюбного сина, не показує винуватця її життєвої драми. Старі й самітні Трохим і Настя, яким і підкинула своє дитя Ганна, в сюжеті поеми теж не відіграють суттєвої ролі. Хоч про них і багато мовиться, а все ж вони на другому плані.

Головна героїня поеми — Ганна,яка вже через рік, змінивши ім'я, прийшла на хутір проситися в найми. Читач може лише здогадуватися, що відбувалося з цією бідолашною жінкою за той рік. Материнське серце щеміло від болю за втраченою дитиною, тривожні думки не давали спокою зраненій душі: «Чи живий синочок, чи здоровий, чи добре йому в тих людей на xутoрі, чи, може, кривдять його?» І вона пішла... Жінка з багатого роду стала наймичкою — зважте і на цей аспект її вчинку. Ганна все перемогла, щоб бути коло свого сина, ще не відаючи, яка це несказанна мука: бути матір'ю, але не мати права впродовж років почути з вуст рідного сина оте наймиліше для неї слово-звертання: мамо, нене, матусю рідна. Так, це воістину пекельні муки. До того ж, як і кожній матері, їй хотілося б пишатися таким сином: ставним, гарним на вроду, добрим серцем і з щирою душею. Та де тобі — не можна, ніяк не можна. І все ж Ганна була рада й від того, шо рідне дитя коло неї, простягає до неї рученята, посміхається, і на душі в згорьованої матері стає веселіше. Світ душі невсипущої наймички вдень при людях, як ясен світ: вона «грається, співає». А прийде вечір, настане ніч, Ганна, як ніхто не бачить,
Свою*долю*проклинає,
Тяжко,*важко*плаче.
І плачучи, малого Марка «сльозами вмиває». У цьому психічному роздвоєнні головна суть життєвої драми матері: вона не має душевної рівноваги. Ганна змальована Шевченком у багатьох епізодах, але найдокладніше в побутовому плані — як нянька. Недаремно це слово так схоже на інше — ненька. Нянька-ненька? Хіба цим не сказано найголовніше про роль дорогої нені в житті кожної людини? Тому ми й не дивуємося отій незбагненній для всіх (для всіх, крім матері!) якості,про*яку*поет*пише:
Вона*чує*з*тії*хати,
Як*дитина*дише.
Напевно, немає потреби доводити і працьовитість, і скромність, і уважність Ганни до старих, до невістки Катерини, до онуків — Яринки і Карпа, її набожність тощо, бо все це лежить на поверхні. Зате є потреба акцентувати на кінцевому розділі поеми, в якому Шевченко поставив Ганну і на вершину страждань страшенно боялася вмерти, не дочекавшись повернення Марка з Дону — з чумакування), і на вершину радості, коли вона вперше вже дорослому синові відкрила велику таємницю*свого*життя:
Марку!*Подивися,
Подивися*ти*на*мене!
Бач,*як*я*змарніла,
Я*не*Ганна,*не*наймичка
Я...
Та*й*оніміла,
Марко*плакав,*дивувався,
Знов*очі*відкрила,
Пильно,*пильно*подивилась—
Сльози*покотились.—
Прости*мене.*Я*каралась
Весь*вік*в*чужій*хаті..
Прости*мене,*мій*синочку!
Я...*я—твоя*мати.
Тa*й*замовкла...
Зомлів*Марко
И*земля*задрижала.
Чим не сцена шекспірівської сили? Часто, вдаючись за звичкою до порівнянь, ми називаємо вражаючі трагічні сцени шекспірівськими, але недаремно ще древні вважали, що будь-яке порівняння кульгає. Щойно процитоване, упевнений, за динамізмом емоцій і гостротою колізії теж може правити за еталон художньої майстерності, бо вражає просто в серце. Недаремно дорослий, фізично міцний мужчика-козарлюга зомлів. Такий фінал змушує вас здригнутись, схиляючись у шанобі перед силою духу жінки, перед величчю найвищої з усіх любовей — материнської. Коли б Шевченко написав тільки поему «Наймичка», він і тоді став би безсмертним навіки.

Сюжет*твору.
Сюжет цього твору схожий із сюжетами народних пісень і балад. У поемі «Наймичка» розповідається про жінку-покритку, яка народила сина позашлюбного. У пролозі у формі народної пісні йде сповідь розчарованої, ошуканої жінки, яка не знає як далі жити, що станеться з нею і дитиною? Тепер вимушена вона покинути свої рідні місця, щоб сховатися від сорому і знущань.
У частинах від 1 до 4 описано життя дитини і матері. Жінка підкидає дитину під воротами двох старих бездітних хуторян Насті і Трохима. Ідилічно змальоване їх подружнє життя: вони зростали разом, побрались, важкою працею заробили собі статок. Але велика печаль спіткала обох — не мали вони дітей. Тому великою радістю для старих став їх прийомний син Марко. Через деякий час у домі з’являється молодиця, яка проситься у найми, бо ж тепер багато клопотів, у домі дитина. Важливим моментом у сюжеті повісті є готовність Ганни служити за будь-яку плату. Але вражає справедливість, чесність, вміння поважати працю Трохима. Він твердо знає, що важка праця коштує хороших грошей. Наймичка несамовито працювала, у рядках поеми описано як день і ніч не відходила молодиця від Марка, робила важко і самовіддано, спокутувала чим могла свій гріх. І тільки вночі дозволяла*собі*плакати.
З четвертої по восьму частину Марко — дорослий, його мати-наймичка уже стара жінка. Марко чумакує, його прийомну матір поховали, а старий дід ледь пережив таку втрату. Перенести це нещастя йому помагала Ганна, вона весь цей час у родині, помітно, що вже давно вона стала її членом. Наймичку питає Трохим про те, з ким слід одружувати Марка. Мудрою і вистражданою колись була порада наймички. Нехай сам чоловік вибирає собі пару, саме так вчиняють люблячі й розумні батьки. Не шукаючи вигоди, вони дають дитині самій вибирати собі долю. Але відмовляється стати наймичка запрошеною матір’ю. Насправді вважає себе жінка великою грішницею, бо підкинула свою дитину. Суворо вона себе карає, а ще й скромна за характером і бідна, тому думає, що не має ані морального, ані соціального права сидіти запрошеною матір’ю на весіллі серед чесних і багатих людей. Уходить Ганна замість весілля у паломництво до Києва. Дорогою

Працює, а коли вертається до Марка, завжди гостинці несе всій родині. Тільки собі нічого не купує. Така самовідданість породжує і у невістці Катрі повагу до старої. Вона миє старій ноги, пропонує відпочинок і подальше спокійне життя у родині. Але Ганна продовжує спокутувати, вимолювати свій гріх: до самої смерті ходить молитися у Київ. І тільки перед самою смертю повертається до Марка. Готова вона унести таємницю народження Марка із собою у могилу, але той уже повернувся з чумакування. І зізнання матері стає кульмінацією поеми. Жінка вважає, що все життя «каралася», тобто себе карала за свій гріх, а перед смертю можна сказати, що вона справжня матір Марка. Дуже зрадів Марко, бо любив Ганну все життя як матір. Але своїм останнім покаранням зробила Ганна неможливість відчути синовнє визнання і любов.