Наслідки операції «Вісла» сьогодні

Хід операції «Вісла»

Наступного дня після смерті Свєрчевського  Політ бюро ПРП постановило у рамках каральної акції «швидкими темпами переселити українців і змішані родини на повернені терени (передусім північна Пруссія не створюючи суцільних груп і не ближче 100 км від кордону».

Що спричинилося до рішення про цілковиту депортацію українського населення ? безумовно найістотнішим чинником було прийняття польськими комуністами сталінської моделі національної політики з примусовими переселеннями застосуванням засади колективної відповідальності як засобу вирішення проблеми непокірних національних груп. Та у випадку української меншості з’явилися також додаткові чинники,які з часом які почали справляти переможний вплив на прийняття репресивної моделі національної політики В ієрархії вольностей тодішньої національної політики питанням першорядної ваги було остаточне вирішення українського питання у його дотеперішньому етнічному й територіальному вигляді. Його реалізація мала здійснитися шляхом примусового виселення решток українського населення при одночасній ліквідації УПА. Всупереч дотеперішнім стереотипам вибір цієї концепції не мав жодного відношення до смерті ген. Свєрчевського ця подія безпосередня причина каталізатор для початку операції «Вісла»  була використана як вдалий пропагандиський хід не більше того.

Усі основні рішення у справі акції «Вісла» про склад керівництва Оперативної Групи терміни й критерії виселення приймало Політичне бюро ЦК ПРП. Рішення Державної комісії безпеки й ради Міністрів мали вторинний характер порівняно з постановами політичного бюро. Українська проблематика обговорювалась на більшості засідань Політбюро аж до жовтня 1947 року. Так само політбюро ухвалило рішення про вміщення українського цивільного населення у Явожні на території філії колишнього гітлерівського табору в Освенцімі       

11 квітня 1947 року Політичне Бюро призначило штаб Оперетивної Групи визначивши командувачем досвідченого офіцера заступника начальника Генерального штабу генерал-майора Стефана Моссора. Його заступником з питань безпеки призначили віце-міністра громадської безпеки Гжегоша Корчинського а з питань військ КВБ – командира корпусу Внутрішньої безпеки Юліуша Хюбнера. Решту посад у штабі Оперативної групи зайняли згодом переважно офіцери зі штабу Командування Краківського Військового Округу 

14 квітня вібулась нарада в Міністерстві Повернених Земель за участі представників Міністерства Громадської Адміністрації Державного репараційного управління і війська під час якої було затверджено директиви для властей загальної адміністрації розселення й ДРУ які визначали засади здійснення виселень транспортування і оселення українців. Згідно з опрацьованою саме в цей час інструкцією Міністерства Громадської Безпеки українців можна було оселяти групами що не перевищували 10% загалу в місцевостях розміщених що найменше за 50 км від державних сухопутних кордонів та не ближче як 30 км від морських кордонів і воєводських міст далі від важливих шляхів комунікації

16 квітня 1947 року на засіданні політ бюро розглядали «Проект організації спеціальної акції «Схід» . Цей документ який починався словами «Остаточно вирішити українську проблему в Польщі» детально окреслив завдання Оперативної Групи організацію командування розрахунок сил засади забезпечення і зв’язку. Того ж дня цей проект було обговорено на засіданні Державної комісії безпеки і прийнято як розпорядження ДКБ для оперативної групи «Вісла». Термін початку операції визначено на 23 квітня з огляду на затримку окремих підрозділів початок операції згодом пересунули на 28 квітня 16 квітня дипломатичними каналами було також повідомлено уряди СРСР і Чехословаччини про намір і дату здійснення акції прохаючи так само заблокувати східний і південний кордони.

Оперативна група «Вісла» мала здійснити виселення українського населення та ліквідацію УПА у дві фази. В першій -- у районі Сянока й районах прилеглих до заходу і півночі. Одночасно українців мали виселяти з Люблінського воєводства. У другій в районі Перемишля Любачів і на терені Лемківщини (повіти Ясло, Коросно, Горлиці, Новий Санч Новий Тарг). Терени дій ОГ «Вісла» поділили на 4 оперативні простори «С» (Сянік) – керував особисто генерал Моссор, «Р» (Ряшів) – командирові 9ДП, «Л» (Люблін) – командувачеві Люблінського округу «Г» (Горлиці) – командування організували в другій фазі акції.

До складу сил ОГ «Вісла» у першій фазі увійшло п’ять дивізій сформованих з шістнадцяти комбінованих полків піхоти полку саперів автомобільного полку, полку громадянської міліції авіаційної ескадри й однієї дивізії військ корпусу Внутрішньої Безпеки з трьох бригад піхоти. Загалом за офіційними даними – 17440 солдатів ВП і КВБ та 500 функціонерів ГМ. Комбіновані полки сформували з найдосвідченіших солдатів вибраних зі складу тринадцяти дивізій піхоти На час акції вони отримали нову, переважно змінену нумерацію що відповідала номерам дивізій з яких були утворені.

Досі загалом вважалося що військові сили залучені до акції були надто слабкими оскільки при їх формуванні недостатньо враховувалась чисельність відділів УПА і складна місцевість. Публіковані документи свідчать про зовсім інше. Виявляється при розрахункові сил ОГ «Вісла» УПА взагалі не бралася до уваги а обчислення здійснювалось виключно під одним кутом: кількості населених пунктів де проживають українці в районі «С», які передбачалося виселити у перший фазі. При цьому виконувалась проста математичних операція 325 українських сіл, помножених на 30 – 40 солдатів, потрібних для виселення одного села, плюс резерв з 50 осіб дало 13. 040 солдатів потрібних як це підкреслено у «Плані дій Оперативної групи « Вісла» для здійснення акції виселення «протягом одного дня , в одну годину на всьому терені Оперативної Групи» . Додаткових 4400 солдатів становило підкріплення району «Р» та резерв командувача ОГ «Вісла». Окрім того , зі складу 8і9 ДП ,розташованих на цьому терені які налічували 8 полків піхоти, до складу ОГ «Вісла» включено в першій фазі операції лише 5 полків. Решта увійшло а дію щойно на другому етапі акції. Не враховано також 10000 осіб зі Служби Охорони Залізниці (СОЗ) і 22000 солдатів 8 загону ВОП у Перемишлі , досвідчених у боротьбі з УПА , що входили до складу 4 кеомендатур районів ВОП , 2 маневрових груп і 10 постів. Таким чином , на терені Сяніцького, Ліського й частини Перемиського повітів , де проживало близько 38 тис. українців , де діяло 8 сотень , чисельність яких не перевищувало 800 осіб , було сконцентровано принаймні 20 тис. солдатів

Війська Польського їх підтримувало кілька тисяч радянських солдатів і чехословацьких вояків, розміщених у здовж південно-східного кордону Польщі. Перевага була нищівною.

Командування ОГ «Вісла2 отримало широкі повноваження. Йому в оперативному плані було підпорядковано всі сили ВОП, ГМ і УГБ на цьому терені,командування Краківського і Люблінського округів, місцеву адміністративну владу, служби сполучення. При оперативній групі утворено прокуратуру і військовий суд, що мали повноваження судити військових і цивільних військово - польовим судом. За підтвердженими джерелами ген. Моссор приїхавши до Сянока і зорієнтувавшись що має справу зі значно поважнішою проблемою як виселення початково запланованих 20 тис. осіб, вимагав додаткових урядових повноважень на письмі,

    Ген. Моссор 24 квітня видав наказ командирам дивізій і полків здійснити масові арешти українського цивільного населення, запідозреного у співпраці з підпіллям. Подальші арешти мали місце в ході виселення, перебування вмселених на полкових етапах пунктах, у місцях завантаження. На теренах, де відбувалася акція, запроваджено міліційну годину організовано систему контрольних пунктів. Більшість заарештованих, після кількатижневого брутального слідства, були вивезені до концентраційного табору у Явожні. Арешти здійснювали солдати ВП під наглядом функціонерів УГБ, відряджених МГБ до окремих дивізій, полків і батальйонів, на підставі попередньо опрацьованих проскрипційних спилків. Брак виразних критеріїв, які важили у вміщені у спилку потенційних співробітників УПА, а згодом ув’язненні в таборі, створювали можливість для безкарних надужить.

 Командування ОГ «Вісла», опрацьовуючи плани акції, не мало точних відомостей про кількість українського населення у Польщі, так само, як і про сили, структури й райони дій УПА. За відомостями Генерального Штабу ВП, зібраними в лютому 1947 р., під час підготовки до акції виселення, кількість українців у Ряшівському воєводстві становила 20 306 осіб. Не було жодної вірогідної інформації про кількість українців у Люблінському і Краківському воєводствах. У переддень початку акції «Вісла» вважалося, що виселенню з усіх чотирьох районів підлягатимуть близько 74 000 осіб (18 600 родин). Як відомо, виселено понад 140000 осіб, кілька виселених осіб викликала вже на самому початку поважні проблеми зі здійсненням виселень, організацією транспортування й оселення на західних землях. Місцева адміністрація виявиляся не готовою прийняти таку кількість переселених.

 Схожі розбіжності були й о уцінці сил УПА. За відомостями штабу ОГ «Вісла» українське підпілля налічувало понад 2 400 осіб,у тому числі 1 770 солдатів УПА й 720 членив цивільної мережі ОУН. Натомість командувач Української Повстанської Армії у Польщі полк. Мирослав Онишкевич («Орест») визначив чисельність підпілля у цей час на максимум 1 390 солдатів, які входили до складу 17 сотень УПА,й точно не визначену кількість членів цивільної мережі ОУН. Лише невелика кількість осіб, приналежних до цивільних структур ОУН, т.зв. районів і надрайонів, які становили організаційно-постачальне запілля, забезпечували зв'язок і розвідку підпілля, з початком акції «Вісла» пішла до лісу, у лави збройних відділів УПА. Більшість, згідно з інструкцією провідника ОУН «Закерзонського Краю» Ярослава Старуха («Стяга»), пасивно піддалися виселенню і виїхали пазом з родинами на західні землі.

    Проведення операції «Вісла»

Точно через місяць після смерті ген. Свєрчевського 28 квітня 1947 року шість дивізій Війська Польського оточили села де проживало українське населення. В цей самий час частини НКВС і і чехословацької армії заблокували східний і південний кордони Польщі на відтинку від Бреста над Бугом до Нового Санча. О 4 годині ранку понад 17 тис. солдат ВП під командою генерал-майора Стефана Моссора почали виселення українців на землі західної і північної Польщі .

Дотримуючись інструкції військо оточило місцевість що підлягала виселенню щільним кільцем аби запобігти можливим втечам населення. На світанку мешканців зганяли до центру села і сповіщали про виселення На те щоб ті зібрали найнеобхідніші речі й покинули домівки давали кілька годин. Далі з виселених формували колону  й під ескортом солдатів вели до збірного полкового пункту. У районі дій кожного полку організували 1-2 збірні пункти. Як правило, це був шматок громадського пасовища, оточений колючим дротом і під надійною охороною війська. В міру напливу виселених збірні пункти нагадували великі тимчасові табори з кількома тисячами осіб, де вони перебували протягом багатьох днів у тісноті, разом з худобою, під голим небом, наражені на дощ і весняні приморозки.

На збірних пунктах уважно вивчали списки виселюваних родин і майна, що перевозилося, здійснювали ґрунтовий відбір серед виселених з метою виловлення «ворожих і непевних елементів». Українців, запідозрених у співпраці чи симпатіях до УПА, ділили на три категорії: «А» - занотовані Управлінням Безпеки, «Б» - занотовані військовою розвідкою, «В» - застереження висловлював командир підрозділу, що займався виселенням або вони походили від інформаторів, завербованих з-посеред виселенців на збірному пункті. Осіб, що належали до цих категорій , слід було, згідно з інструкцією «вилучати як підозрілих». На практиці це означало їх арешт і ув’язнення у концентраційному таборі в Явожні або, в кращому випадку, оселення на західних землях за спеціальними правилами, наприклад, щодо осіб категорій «А» і «Б» - в кількості, що не перевищувала одну родину в даній місцевості.

Після відбору на полкових збірних пунктах виселенців поступово відсилали групами до залізничних пунктів завантаження. Тут ще раз перевіряли списки виселених осіб, видавали їм евакуаційні картки ДРУ й вантажили до вагонів. З огляду на брак достатньої кількості залізничних вагонів вони, як правило, були перевантажені. Всі залізничні транспорти з виселеним українським населенням конвоювалися кільканадцятьма солдатами. Під час стоянок заборонялося залишати вагони без дозволу начальника конвою. На початку і на кінці ешелонів перебували солдати, озброєні кулеметами. На ніч вагони замикали. Командири військових підрозділів, що конвоювали транспорти українців, крім поіменного списку виселених осіб, отримували два запечатані конверти. Перший призначався для керівника т.зв. пункту переадресування (в Освєнцімі чи Любліні) і містив інформацію про розподільчий пункт, до якого мав скеруватися транспорт. При цьому намагалися, аби населення, виселене з однієї місцевості, завантажене в кілька транспортів, розділити і скерувати у віддалені одна від одної на сотні кілометрів місцевості Польщі. Другий – для керівника розподільчого пункту (в Ольштині, Щецінку, Познані чи Вроцлаві) – містив коротку інформацію про родини, що перебувають у транспорті, з виразною вказівкою щодо критеріїв, за якими їх слід було розселяти.

Через Освєнцім, що був збоку від головного шляху сполучення зі сходу на захід і північ, проходили більшість транспортів. Це відбувалося за рахунок розбудованих під час війни залізничних гілок, які створювали відповідні умови прийняття, здійснення суворого контролю й повного відбору кількох транспортів одночасно. Так само тут під претекстом санітарного контролю спеціальна слідча група МГБ ще раз перевіряла тотожність виселених осіб, піддаючи усіх запідозрених брутальному допитові. Майже з кожного транспорту, що переїжджав через Освєнцім, забирали і вивозили до табору в Явожні від кількох до кільканадцяти осіб. Це власне з Освєнціма 9 травня 1947 р. прибула перша група з 17 в’язнів.

Перший транспорт з українським населенням, виселеним під час акції «Вісла», мав символ «Р-10». Він вирушив 29 квітня з залізничної станції Щавне в Сяніцькому пов. і через Освєнцім, потім Щецінек, 3 травня досягнув Слупська. Останній транспорт – «Р-509» з 97 українцями, виселеними з Білгорайського повіту, вирушив 8 серпня зі станції Звіринець і 12 серпня досяг Білограда.

Публіковані документи й додатки детально показують чергові етапи діяльності ОГ «Вісла». Протягом першогу етапу, що тривав до кінця травня, виселено українців, що жили в повітах Сянік, Лісько, Пермишль, Березів і частково Любачів, та знищено частину сотень УПА, що входили до складу куренів «Байди» й «Рена». Далі сили ОГ поступово пересувалися уздовж прикордонних повітів у напрямку на північ і захід. Частину дивізій надалі залишили на теренах, що входили до 1 фази акції з метою продовження боротьби з УПА. 21 травня штаб ОГ «Вісла» перенесли з Сянока до Ряшева.

На початку червня почався ІІ етап акції «Вісла», під час якого 3 і 7 ДП скерували до повітів Ярослав, Любачів і Томашів Любельський з завданням здійснення акції виселення і ліквідації куренів «Залізняка» й «Беркута», що діяли на цьому терені, а 6 ДП перекинули на Лемківщину, до повітів Горлиці, Новий Санч і Новий Тарг. 21 червня з частин 1 ДП, 11 ДП і 360 солдатів КВБ організували нову оперативну групу під командою полк. Кундеревича; вона мала виселити українців з терену Люблінського воєводства. Таким чином, діяльність ОГ «Вісла» охопила всі повіти, де жило українське населення. Уже в червні стало зрозуміло, що акцію не вдасться закінчити протягом планованих двох місяців. В цій ситуації Політбюро ухвалило рішення продовжити діяльність ОГ «Вісла» аж до цілковитого виселення і ліквідації підпілля, призначаючи на це додатково 150 млн злотих.

На третьому етапі діяльності (липень) увагу зосередили на т.зв. підчищенні терену від українського населення, яке уникнуло виселення, і знищенні розпорошенних сил УПА. Сформовано спеціальні військові контрольні групи, завдання яких було повторне докладне контролювання місцевості, де провадилася акція виселення, і виловлення українців, що там переховувалися. 16 липня ген. Моссор видав таємний наказ № 010, згідно з яким особи, що поверталися з західних земель до попереднього місця проживання, мали бути заарештовані і вислані до концентраційного табору в Явожні.

Акція «Вісла» відзначалася також масовими карними репресіями супроти українського цивільного населення і членів підпілля. Їх розміри ще й досі не зовсім відомі. Протягом неповних чотирьох місяців троє військових суддів засудили військово-польовим судом не менше 315 осіб, в тому числі 173 на смертну кару. В цей же час за дроти концентраційного табору в Явожні потрапило 3873 особи, в тому числі понад 700 жінок і дітей. У польській повоєнній історії не було випадку застосування репресій з подібним розмахом протягом такого короткого часу.

У початковій фазі акції власті не збиралися створювати спеціальний суд, який би негайно розглядав справи схоплених членів підпілля-українців. Згідно з дотеперішньою практикою цю функцію мали виконувати районні військові суди. Військовий Суд, утворений при Оперативній Групі «Вісла» (ВСОГ «В»), за первісним задумом, мав розглядати виключно справи солдатів і офіцерів ОГ «Вісла» на рівні військового суду округу. Але на початку травня було прийняте рішення розширити дотеперішні повноваження ВСОГ «В» до розгляду справ і цивільних осіб, до того ж негайного. З оприлюднених останнім часом документів випливає, що запровадження військово-польових судів для українців мало тісний зв’язок ії провокацією, викликаною донесеннями командувача Краківського Округу генерал-лейтенанта Миколая Вєнцковського з інформацією про брутальні напади, вчинені невідомим відділом УПА на охорону транспортів з виселеним українським населенням, наслідок яких буцімто було вбито ножами кількох польських солдатів. Під впливом цих повідомлень, які в ході слідства виявилися неправдивими, Політичне Бюро ЦК ПРП на засіданні 3 травня ухвалило рішення про радикальне загострення репресії щодо українців. Особливо суворим її наслідком було запровадження військово-польових судів для членів ОУН і УПА й політичний дозвіл на масове ув’язнення в концентраційному таборі в Явожні цивільного населення, запідозреного у сприянні підпіллю.

Військовий Суд ОГ «Вісла» почав діяльність 22 квітня 1947 р. у Сяноку під головуванням м-ра Мар’яна Малиновського. 21 травня ВСОГ «В» разом з Штабом Оперативної групи переїхав із Сянока до Ряшева. 31 липня, у зв’язку з ліквідацією ОГ «Вісла» був розформований і Військовий Суд, хоча насправді він діяв і надалі без великих персональних змін і обмеження компетенцій аж до середини вересня 1947 р.

Процеси ВСОГ «В» протягом тривання акції «Вісла» мали показовий характер, їм надавали особливої оправи й розголосу. На терені Ряшева й інших місцевостей, де діяла ОГ «Вісла», розклеювали друковані на зразок гітлерівських «Bekanntmachung» афіші з прізвищами засуджених на смерть і страчених членів українського підпілля.

Протягом перших трьох місяців діяльності ВСОГ засудженних практично позбавляли можливості користуватися з права помилування. Здійснення вироку відбувалося нерідко вже за три дні від моменту його оголошення, в кількох випадках навіть того самого дня. Вироки затверджував командир ОГ «Вісла» генерал-майор Стефан Моссор. На практиці робив його заступник зі справ безпеки і водночас віце-міністр громадської безпеки полковник Гжегош Корчинський. Згідно з інструкцією головного прокурора Війська Польського полковника Генрика Гольдера від 27 травня 1947 р. вироки смерті, видані ВСОГ «В» мали виконуватися «негайно» після їх оголошення. Від моменту виходу цієї інструкції до середини червня майже всіх засуджених на смерть страчували в той самий день. Потім вироки виконували як правило через 5-7 днів, а щойно від початку серпня через 2 тижні. Прикладом застосування такої процедури є трагічна історія засудженої на смерть Розалії Минько.

Перше засідання ВСОГ «В» відбулося 14 травня. До моменту ліквідації суду 15 вересня 1947 р. розглянуто загалом 2885 справ 364 осіб, у тому числі 315 цивільних і 49 військових. Військово-польовим судом засуджено 315 цивільних осіб, звинувачених у приналежності до УПА й ОУН, в тому числі 173 на смерть, 58 – по життєве ув’язнення, 40 – на 15 років ув’язнення, 39 – на термін нижче 15 років ув’язнення. Виправдано 5 осіб. З-посеред 49 офіцерів і солдатів Оперативної Групи «Вісла», звинувачених переважно у кримінальних злочинах і порушенні військових статутів, 40 засуджено звичайним судом на арешти й ув’язнення від 3 місяців до 5 років, справи 9 осіб передано для подальшого розгляду.

Точна кількість українців, заарештованих і засуджених протягом акції «Вісла» та після її закінчення, невідома. Відомості як МГБ, так і ВП, доступні на нинішньому етапі досліджень, містять багато неточностей і похибок, вимагатимуть ретельної перевірки. Крім ВСОГ «В» українців судили також Районні військові суди в Кракові, Ряшеві, Любліні, Варшаві, а також у Ольштині й Щецині. Вони засудили принаймні кількасот осіб.

 

 

Мода (бо інакше кваліфікувати важко) на повторювання формули «прощаємо і просимо прощення», поширилася близько десяти років тому. Її виголошували з обох боків, виголошували також особи, які ледве (з українського боку) мали на це повно власності. Як не дивно, декларації «польсько-українського єднання» пропагували люди, які в них – треба думати – ледве чи вірили. Таких формул вимагали і вимагають, зокрема від українців, якось не вдумуючись у те, що ставаити таку вимогу поневоленому народові, який вів національно-визвольну боротьбу, глибоко аморально.

    Виголошування сентиментальних формул перетворилося у фарс, бо за словами не пішло реальне виправлення зла, яке заподіяли жертвам акції «Вісла», ще живим, вже померлим та їхнім потомкам. Не запанувало почуття рівноправності, бажання, згідно з принципами справедливості., ліквідувати тавро, на яке український народ як спільнота не заслужив. Нагадаю тут вороже ставлення до української проблеми, яке демонструє варшавський сейм, що не піднявся навіть до рівня радянської Верховної Ради, яка засудила етнічні чистки і, хоча б юридично, не робила перешкод депортованим у поверненні на рідні землі. Виходить, що сейм схвалює злочини польського комуністичного режиму. На стані польського суспільства, в якому культивується образ ворога, українофобія доводить до спалахів патологічної ненависті.

    У зв’язку з відзначенням трагічної для українців акції «Вісла» було видано указ президента України № 274/2007, датований 5 квітня 2007р. Указ під назвою «Про заходи до 60-х роковин операції «Вісла»» Текст документу представлений нижче. Додам, що вшанування 60-річчя має надати заходам найвищого державного рангу. Чи Кабінет міністрів, якого стосується чотири підпункти указу, справді його виконає, це вже окреме питання.

 

 

 

       Виступи на конференції та їх обговорення довели, що існує ще низка дискусійних моментів, незалежних від загальних завдань відзначення 60-річчя. Ось деякі з них.

       Серед учасників конференції та й серед переселенців поширюється думка, що претензії морального і матеріального характеру повинні адресуватися не Польщі, не Росії, а Україні. Нагадаю про фактично і юридичну сторону питання. Згадану вище люблінську угоду з 9 вересня 1944 р. про «добровільну евакуацію» з території тогочасної Польщі українців, білорусів, росіян і русинів до Української радянської соціалістичної республіки підписав під тиском Москви голова Ради народних комісарів УРСР М. Хрущов (пишу «під тиском Москви», бо, як відомо, Хрущову був не лише за збереження кордону на Сяні, але й за приєднання до УРСР Холмщини і Підляшшя, про що в 1944 р. публічно оголошували, не згадуючи вже про те, що його дружина – українка з Холмщини). До речі, «евакуація» мала бути «добровільною і тому примус не може застосовувати ні безпосередньо, ні посередньо». Не уявляю собі, хто може довести, що УРСР була державою, хоча б маріонеткового типу – іншими словами, що вона могла бути відповідальною за цей договір. Люблінська умова була практично денонсована Москвою 6 липня 1945 р. договором, у якому підтверджувалося проведення «переселення» з Польщі «особам російської, української, білоруської, русинської і литовської національності» на території СРСР. Цим самим було задекларовано верховну роль Москви у переселенні (незалежно від того, що в документах могли згадувати й про умову з 9 вересня 1944 р.).

       Акцією «Вісла» польський комуністичний уряд насамперед прагнув знищити українське підпілля і ліквідувати українську національну меншість. Усім переселенцям заборонялося жити у містах, не надавалася можливість навчатися рідною мовою, вступати у вузи, не діяли культурно-освітні установи, чинився жорсткий поліційно-адміністративний нагляд. Проводилася вона з великими знущаннями над українцями і з особливою брутальністю. Українці героїчно боролися проти свавілля бандитизму польських властей, їх позбавляли майна, церков, домівок, їм нелегко було звикати в Україні, де місцеве населення іноді навіть вороже ставилося до переселенців з Польщі. В західних областях України на депортованих чекали колективізація і політичні репресії, ці люди не мали жодних національно-політичних, релігійних, ні соціальних людських прав. Водночас депортація українців несла значні матеріальні втрати, оскільки повністю обезлюдніли кількасот сіл, було знищено безповоротно багату і унікальну духовну і матеріальну культуру українців, що проживали на цих територіях.

       Як бачимо, на практиці польсько-українські відносини поступово нормалізуються. Так, у серпні 1990 р. Сенат Республіки Польща зробив заяву про засудження акції «Вісла». В ній наголошувалося, що «…комуністична влада, приступивши до ліквідації відділів Української Повстанської Армії, здійснила в той же час насильницьке переселення осіб, переважно української національності. Сенат Республіки Польща засуджує акцію «Вісла», характерну для тоталітарних режимів, і намагатиметься відшкодовувати образи, що випливають з неї». В цьому ж році Верховна Рада Української РСР зробила заяву про ставлення до акції «Вісла» (9 жовтня 1990 р.). В заяві підкреслювалося, що визнання Сенатом Республіки Польща «…протиправності акції «Вісла» Верховна Рада УРСР розцінює як серйозний крок до виправлення кривд, заподіяних українцям в Польщі… Ми засуджуємо також страхітливі злочини сталінського режиму проти поляків. Верховна Рада Української РСР висловлює впевненість в тому, що спільними зусиллями українці та поляки подолають наслідки трагічної минувшини і започаткують новий етап відносин між нашими народами і державами».