Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Характеристика цільового призначення земель. Порядок встановлення та зміни цільового призначення земель і наслідки їх порушення.Содержание книги
Поиск на нашем сайте
Цільове призначення земельної ділянки окреслюється встановленими законодавством та конкретизовані відповідними органами влади допустимими межами використання земельної ділянки громадянами та юридичними особами.Цільове призначення земельних ділянок, які надані громадянам та юридичним особам у власність чи постійне користування, зазначається в державних актах на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою. Основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є визнання її належності до відповідної категорії земель. Поділ земельного фонду країни на категорії передбачений Земельним кодексом України. землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення;землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісового фонду; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Кожна з категорій земель має узагальнене цільове призначення. Так, наприклад, земельні ділянки сільськогосподарського призначення, придатні як для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, так і для задоволення особистих потреб громадян у сільськогосподарській продукції. В свою чергу, земельні ділянки, що надаються громадянам для задоволення особистих потреб у сільськогосподарській продукції, можуть використовуватися, наприклад, для садівництва, ведення особистого підсобного (особистого селянського) господарства, для городництва, сінокосіння й випасання худоби . Порядок встановлення та зміни цільового призначення земель і наслідки їх порушення Встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок може здійснюватися виключно в наведеному вище порядку. цільове призначення земельної ділянки встановлюється відповідним органом влади при: прийнятті ним рішення про передачу ділянки громадянинові чи юридичній особі у власність; прийнятті ним рішення про передачу ділянки громадянинові або юридичній особі в оренду чи постійне користування;викупі ділянки для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;
вилученні її з постійного користування державної чи комунальної юридичної особи; прийнятті рішення про затвердження проекту землеустрою;прийнятті рішення про створення об’єкта природно-заповідного фонду;прийнятті рішення про створення об’єкта історико-культурного призначення. Його порушення призводитиме до наслідків, визначених ст. 21 Кодексу. Не зважаючи на те, що встановлення цільового призначення земельних ділянок віднесено до компетенції органів влади, певні права щодо встановлення цільового призначення земельних ділянок надані й громадянам та юридичним особам. Зокрема, вони мають право ініціювати зміну цільового призначення ділянок, які перебувають у їх власності. Порядок зміни цільового призначення земельних ділянок з ініціативи громадян та юридичних встановлює постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб Відповідно до цієї постанови для зміни цільового призначення земельної ділянки її власник має подати заяву (клопотання):до сільської, селищної, міської ради (якщо земельна ділянка розташована в межах населеного пункту), або до районної державної адміністрації (якщо земельна ділянка розташована за межами населеного пункту). Сільська, селищна, міська рада або районна державна адміністрація розглядає заяву (клопотання) й документи, що додаються, та приймає рішення про її задоволення чи відхилення. Якщо відповідний орган погоджується змінити цільове призначення земельної ділянки, він дає дозвіл на таку зміну. Обов’язковою умовою зміни цільового призначення земельної ділянки є погодження такої зміни з місцевими органами виконавчої влади (районним (міським) органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом містобудування й архітектури та охорони культурної спадщини). Наслідки: По-перше, якщо орган влади при наданні (передачі) земельної ділянки громадянинові чи юридичній особі порушив порядок встановлення та зміни цільового призначення такої ділянки, рішення про надання (передачу) земельної ділянки може бути визнане недійсним. Наприклад, якщо Кабінет Міністрів України прийняв рішення про надання (передачу) особі особливо цінної земельної ділянки сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб без погодження зміни її цільового призначення з Верховною Радою України, то таке рішення може бути визнане недійсним. По-друге, якщо контрагенти при укладенні угоди щодо земельної ділянки порушили порядок встановлення та зміни її цільового призначення, така угода також може бути визнана недійсною. Належним чином встановлене (змінене) цільове призначення земельної ділянки визначає характер обов’язків її власника (користувача) щодо використання ділянки. Власник (користувач) земельної ділянки зобов’язаний використовувати її виключно за цільовим призначенням, встановленим відповідним органом влади. Тому особи, які допустили порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земельної ділянки, можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності використання земель не за цільовим призначенням тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьох до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від десяти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян
25. Поняття і склад земель житлової та громадської забудови. Землі житлової та громадської забудови — самостійна категорія земель серед земель України. Вона з'явилася замість земель населених пунктів, які відповідно до раніше чинного земельного законодавства теж характеризувалися самостійним правовим режимом.
26. Загальна характеристика правового режиму земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення — самостійна категорія земель у складі земель України. Вони займають площу 2,03 млн га. Їх правовий режим визначається нормативними приписами, які зосереджені в Земельному кодексі України (глава 13) та ряді інших нормативних актів. Більшість правових норм, які регулюють правовий режим зазначених земель, закріплені в окремих правових актах, присвячених в основному спеціальній діяльності тих чи інших підприємств, установ та організацій, зокрема у Повітряному кодексі, законах України “Про державний кордон”, “Про оборону України”, “Про транспорт”, “Про зв'язок”, “Про залізничний транспорт”, “Про трубопровідний транспорт” “Про електроенергетику”, “Про автомобільний транспорт”. Згідно зі ст. 65 ЗК України землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані у встановленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Землі цієї категорії поділяються на самостійні види (підка-тегорії): землі промисловості, землі транспорту, землі зв'язку, землі енергетики, землі оборони, землі іншого призначення. Критерієм такого поділу земель є характер спеціальних завдань, для здійснення яких призначені і надаються відповідні земельні ділянки підприємствам, установам та організаціям. Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення згідно з основним цільовим призначенням використовуються для різних конкретних цілей, перелік яких у чинному законодавстві не є вичерпним. Це становище пояснюється тим, що окремі галузі виробничої чи іншої діяльності, які потребують відповідних земельних ділянок і закріплення порядку їх використання, формуються і розвиваються. При цьому виникає необхідність появи нових видів земель несільськогосподарського призначення. Так, у чинному Земельному кодексі серед земель даної категорії самостійне місце посідають землі енергетики, які раніше не були відомі законодавству.
Правовий режим всіх видів (підкатегорій) зазначених земель базується на єдиних принципах: загальнодержавного та суспільного значення категорії земель, до складу якої вони входять; спеціальних завдань використання таких земель. Головною ознакою їх правового режиму є забезпечення раціонального екологічно збалансованого використання землі при експлуатації різних несільськогосподарських об'єктів. Особливості ж правового регулювання використання та охорони окремих видів земель, що входять до складу цієї категорії, зумовлені специфікою їх цільового призначення. 27. Загальна характеристика правового режиму земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. землі природно-заповідного й іншого природоохоронного призначення – це категорія земельного фонду України, що охоплює землі, включені до екологічної мережі України, на яких розташовані об'єкти природно-заповідного фонду, водно-болотні угіддя або особливо науково цінні природні об'єкти, що використовуються переважно для охорони зазначених об'єктів, а також самі підлягають особливій охороні шляхом здійснення природоохоронних заходів і встановлення обмежень на проведення господарської діяльності, що може несприятливо позначитися на стані цих земель і цінних природних об'єктів, розташованих на них, а також шляхом встановлення особливого порядку управління цими землями. Відповідно до ст. 43 Земельного кодексу, землі природно-заповідного фонду – це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну й іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів ПЗФ. Землі ПЗФ мають особливий режим охорони згідно ст. 162 Земельного кодексу. Фактичною ознакою земель ПЗФ є те, що вони цілком або частково вилучені з господарського обігу. Правовою ознакою цих земель є єдине законодавче регулювання їх правового режиму. Таке регулювання здійснюється Законом "Про природно-заповідний фонд України" та іншими законодавчими актами. Відповідно до преамбули цього Закону, ПЗФ складають ділянки суші і водного простору, природні комплекси й об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну й іншу цінність і виділені з метою збереження природної розмаїтості ландшафтів, генофонду рослинного і тваринного світу, підтримки загального екологічного балансу і забезпечення фонового моніторингу навколишньої природного середовища. Згідно ст. 44 Земельного кодексу, до складу земель ПЗФ включаються: а) природні території й об'єкти: природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища; б) штучно створені об'єкти: ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки – пам'ятки садово-паркового мистецтва. 28. Загальна характеристика правового режиму земель оздоровчого призначення.
Займаючи 0,01 % території України (близько 8,6 тис. га), землі оздоровчого призначення відіграють надзвичайно важливу роль як природний ресурс, що має природні лікувальні властивості. Природні лікувальні властивості таких земель – це наявність у їх межах природних лікувальних ресурсів, які є надзвичайно ефективними засобами для профілактики та лікування, як правило, поширених захворювань людей. До таких природних лікувальних ресурсів належать мінеральні і термальні води, лікувальні грязі та озокерит, ропа лиманів та озер, морська вода, природні об’єкти і комплекси із сприятливими для лікування кліматичними умовами, придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань (ст. 6 Закону України «Про курорти»). Саме завдяки унікальним властивостям природних лікувальних ресурсів землі, в межах яких вони знаходяться, виділені в окрему категорію земель територій, яка має спеціальний правовий режим охорони і використання. Згідно зі ст. 47 Земельного кодексу України, до земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей. Основною правовою передумовою для віднесення тих чи інших територій до земель оздоровчого призначення є виявлення на них відповідних природних лікувальних ресурсів в установленому законом порядку. Як встановлено у ст. 16 Закону України «Про курорти» виявлення природних лікувальних ресурсів здійснюється шляхом проведення комплексних медико-біологічних, кліматологічних, геолого-гідрологічних, курортологічних та інших дослідницьких робіт. Виявлені в результаті їх проведення природні лікувальні ресурси підлягають медико-біологічній оцінці їх якості та цінності Міністерством охорони здоров’я України, на підставі чого визначаються методи використання таких природних лікувальних ресурсів у профілактичних та лікувальних цілях. Потім за результатами геолого-розвідувальних робіт визначаються експлуатаційні запаси родовищ лікувальних підземних мінеральних вод, лікувальних грязей та інших корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів, затверджуються та вносяться до Державного фонду родовищ, корисних копалин України і передаються для використання за призначенням відповідно до законодавства України. Території, на яких виявлені запаси природних лікувальних ресурсів, включаються до складу земель оздоровчого призначення і передаються для використання в оздоровчих цілях.
29. Загальна характеристика правового режиму земель рекреаційного призначення. Згідно зі ст. 50 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. Однак це не означає, що до категорії земель рекреаційного призначення входять всі земельні ділянки, які використовуються в рекреаційних цілях. ЗК України проводить чітку лінію між землями, які використовуються в рекреаційній діяльності, та землями рекреаційного призначення як окремої категорії земель. Згідно зі ст. 51 Кодексу до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва та спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації. Отже, земельні ділянки водного фонду, лісогосподарського, сільськогосподарського, природоохоронного та оздоровчого призначення, які використовуються в рекреаційних цілях, не належать до земель рекреаційного призначення. Цільове призначення земель рекреаційного призначення. Площа земель рекреаційного призначення в Україні є невеликою і становить близько 113,2 тис. гектарів або 0,2 % території країни. Відмінність земель рекреаційного призначення та земель інших категорій, які використовуються в рекреаційних цілях, полягає в тому, що останні мають подвійне цільове призначення: основне і додаткове. Основне цільове призначенням земельних ділянок інших категорій, які використовуються для потреб рекреації, полягає у їх використанні для обслуговування потреб водного, лісового чи сільського господарства, заповідної охорони природи, оздоровлення населення та задоволення його духовних і культурних потреб. Рекреаційне ж використання таких земель є їх додатковим цільовим призначенням, тобто додатковою функцією, яка може здійснюватися лише за умови, що рекреація не суперечить основним цільовим призначенням земель, що належать до інших категорій. Що стосується власне земель рекреаційного призначення, то використання їх для потреб рекреації є їх основним і виключним цільовим призначенням. Саме тому на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель (ст. 52 ЗК України). Законодавство про землі рекреаційного призначення. Основні положення про землі рекреаційного призначення містяться в ЗК Україні (глава 9), ЛК України, а також в законах України «Про благоустрій населених пунктів» від 6 вересня 2005 р., «Про фізичну культуру і спорт» від 24 грудня 1993 р., «Про туризм» від 15 вересня 1995 р., прийнятих в їх розвиток підзаконних нормативно-правових актах, а також у постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення» від 25 серпня 2004 р.
30. Загальна характеристика правового режиму земель історико-культурного призначення. Поняття земель історико-культурного призначення наводиться у ст. 53 Земельного кодексу шляхом перелічення їхнього складу: до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані: а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) цвинтарі, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями; б) городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури та мегаліти, наскельні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів; в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст і інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова. землі історико-культурного призначення – це землі, призначені для розміщення, використання і забезпечення правового режиму охорони історико-культурних об'єктів, включених до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, а також для забезпечення режиму охоронюваних археологічних територій і історичних ареалів населених пунктів.
31. Загальна характеристика правового режиму земель лісогосподарського призначення Згідно з ст. 56 ЗК землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Передача земельних ділянок лісогосподарського призначення державної власності у комунальну власність і земельних ділянок комунальної власності в державну, провадиться у порядку, передбаченому ЗК для юридичних осіб. Для цього відповідні державні органи або органи місцевого самоврядування звертаються з клопотанням про передачу конкретної земельної ділянки в державну або комунальну власність до відповідного місцевого органу самоврядування або органу виконавчої влади, який розглядає його у встановленому законом порядку і передбачені строки, ухвалює відповідне рішення І здійснює певні дії, які передбачені для надання земельної ділянки юридичній особі. Встановлення права приватної власності на значні площі лісових масивів недоцільне. Це зумовлено тим, що процес відтворення лісів пов'язаний з тривалими строками, які нерідко перевищують межі людського життя. Капітал, затрачений на придбання лісів для ведення лісового господарства, приносить прибуток лише після тривалого строку, іноді 100—150 років. Тому вирубування лісу — виключно прибутковий захід для його власника, зацікавленого, передусім в отриманні прибутку. Вкладення коштів в штучне відтворення лісів в умовах приватної власності на зазначену категорію земель малорентабельне. Виходячи з положень ст. 56 ЗК., у приватну власність можуть передаватися тільки замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення, тобто такі земельні ділянки лісогосподарського призначення, які відокремлені природними розривами та (або) юридично встановленими межами їх обсягів, тобто дещо ізольовані від основного масиву земель лісогосподарського призначення. Безоплатна передача земельних ділянок лісогосподарського призначення у власність громадян провадиться у випадках приватизації земельних ділянок, які знаходяться в користуванні громадян або отриманні земельних ділянок Із земель державної або комунальної власності в межах норм безкоштовної приватизації, визначених ЗК. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування і державні органи приватизації відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності громадянам або юридичним особам, які мають право на набуття земельних ділянок у власність, відповідно до ЗК. Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам і юридичним особам здійснюється на конкурентних засадах (аукціон) крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок. У зв'язку з тим, що земельні ділянки для ведення особистого селянського і фермерського господарств надаються у власність із земель сільськогосподарського призначення, а земельні ділянки лісогосподарського призначення надаються у власність громадянам і юридичним особам в складі угідь цих господарств, то в разі купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва громадяни повинні мати сільськогосподарську освіту або досвід роботи в сільському господарстві або займатися веденням товарного сільськогосподарського виробництва, а юридичні особи — підтвердити можливість вести сільгоспвиробництво своїми установчими документами. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. До деградованих земель для подальшого залісення відносяться: земельні ділянки, поверхня яких порушена внаслідок землетрусу, зсувів, повеней, добування корисних копалин тощо; земельні ділянки з еродованими, перезволоженими, з підвищеною кислотністю або засоленістю, забрудненими хімічними речовинами Ґрунтами та інші. До малопродуктивних земель відносяться сільськогосподарські угіддя, грунти яких характеризуються негативними природними властивостями, низькою родючістю, а їх господарське використання за призначенням є економічно неефективним. Порядок надання громадянам і юридичним особам у власність деградованих і малопродуктивних угідь для залісення аналогічний порядку надання у власність інших земельних ділянок лісогосподарського призначення. ЗК не визначає розмірів деградованих і малопродуктивних земель, якіможуть передаватися у власність для залісення. Згідно з ч. 2ст. 12 ЛК громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі. Положення ЛК щодо відсутності обмежень за площею для лісів, які створені громадянами та юридичними особами безумовно є позитивними, і стимулюють діяльність цих осіб по лісорозведенню, особливо на деградованих та малопродуктивних земельних ділянках, що потребують заходів по відновленню їх корисних властивостей. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища АРК, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання для житлової, громадської і промислової забудови провадиться переважно за рахунок площ, зайнятих чагарниками та іншими малоцінними насадженнями. У разі зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, органи, що приймають таке рішення, одночасно вирішують питання про збереження або вирубування дерев і чагарників та про порядок використання одержаної при цьому деревини.
32. Загальна характеристика правового режиму земель водного фонду. Відповідно до ст. 19 ЗК України землі водного фонду є самостійною складовою земель України. До їх складу згідно зі ст. 58 ЗК України, і ст. 4 ВК України земель належать землі, зайняті: · морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; · прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; · гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; · береговими смугами водних шляхів. Землі в смугах відведення надаються органам водного господарства та іншим організаціям для спеціальних потреб і використовуються ними для лісопосадок, ремонту споруд, будівництва переправ, виробничих приміщень, складів тощо. Зони охорони встановлюються навколо водойм, водних джерел і гідротехнічних споруд для виконання комплексу санітарних, протиерозійних заходів і створення захисних лісонасаджень з метою збереження і поліпшення водних ресурсів. Правовий режим земель водного фонду, а також водні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України, Водним кодексом України та Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища". Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою створення умов для раціонального використання й охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відтворення родючості ґрунтів земель водного фонду, поліпшення навколишнього природного середовища, охорони прав громадян, підприємств, установ і організацій на землю водного фонду. Завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження науково обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування. Завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною. Водне законодавство взаємодіє з нормами міжнародного права, з цивільним, санітарним, адміністративним, земельним і фінансовим законодавством. Зокрема, відносини, пов'язані з використанням води, вилученої із водних об'єктів, регламентуються не водним, а цивільним та іншими галузями законодавства. 33. Поняття і склад земель сільськогосподарського призначення. Особливості правового режиму сільськогосподарських земель. У структурі земельного фонду особливе місце посідають землі сільськогосподарського призначення, які пов'язані зі сферою сільськогосподарського виробництва, і які на сьогоднішній день є основною категорією земель, що забезпечують проведення земельної реформи. До земель сільськогосподарського призначення належать усі землі, основним цільовим призначенням яких є їх використання в сільському господарстві. ознаки земель сільськогосподарського призначення — надання для потреб сільського господарства, а також використання у сфері сільськогосподарського виробництва. Правове поняття земель сільськогосподарського призначення включає характеристику їх юридичної структури або складу. Традиційно прийнято вважати, що в сільському господарстві земля функціонує: як територіальна умова й як основний засіб виробництва. З огляду на це землі сільськогосподарського призначення згідно з юридично усталеними способами їх використання поділяються на два головних види. По-перше, це — сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги), які відповідно до природних властивостей, розташування і господарських потреб використовуються для посівів сільськогосподарських культур і є засобом виробництва в рослинни
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2021-09-26; просмотров: 71; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.219.12.88 (0.018 с.) |