Визначення , цілі діяльності підприємства.

Визначення, цілі діяльності підприємства.

Предприятие – основное организационное звено хозяйства Украины, самостоятельно хозяйствующий субъект, обладающий правами юридического лица и осуществляющий производственную, научную, исследовательскую и др. коммерческую деятельность в целях получения прибыли. Предприятие не может содержать в себе др. юридических лиц. Сочетание равноправных юридических лиц называется объединение. Предприятие может создавать филиалы, отделения, представительства, др. обособленные объединения, но они не будут являться юридическими лицами. В развитых странах с рыночной экономикой предприятие называется фирмой. Отличительные признаки: предприятие со дня регистрации включается в гос. реестр предприятий Украины и приобретает права юр.лица. Обязательные атрибуты: -устав; -наименование; -юридический адрес; -печать; -товарный знак; -обособленный учет; -бухгалтерский баланс; самостоятельный расчетный счет в банке. -приобретает права и несет ответственность в соответствии с законодательством Украины; -имеет собственное имущество и отвечает им по своим обязательствам; -получает правоспособность от своего имени выступать в хоз.обороте; -осуществлять все виды договоров с партнерами, потребителями. Устав – собрание обязательных правил, регулирующий деятельность предприятий, взаимоотношений с другими субъектами хозяйствования. Утверждается собственниками имущества. Имеет след. -наименование; -местонахождение; -предмет деятельности; -цели создания; -размер и порядок образования уставного фонда; -порядок распределения прибыли; -органы управления и контроля, их компетенции; -условия реорганизации и ликвидации.Имущество предприятия – материальные активы и оборотные средства, а также другие ценности, стоимость которых отражается в самостоятельном балансе и кот. принадлежит предпр-ю по праву собствен. или полного хоз-го ведения. Источники формирования: -денежные, материальные взносы учредителей; -доходы от реализации прод-и, др. видов хозяйств-й деятельности, ценных бумаг; -кредиты банков; -кап. вложения, дотации; -поступления от приватизации; - благотворительные взносы от предприятий, организаций, граждан. Главная цель создания любого предприятия называется миссией. Миссия определяет причину появления предприятия на рынке. Цели различают объективные, субъективные. Объективные цели преследует государство, разрешая создавать новые предприятия – производство продукции и оказание услуг; каждое предприятие решает проблему занятости населения; формирование бюджета. Субъективная цель – получение прибыли. Все предприятия должны соблюдать законодательную базу: закон "О предпринимательстве", "О предприятиях", Кодекс Украины о "Государственной регистрации юридических и физических лиц предприятий". Предприятие как субъект хозяйствования вступает во взаимоотношения с другими субъектами: -с поставщиками материальных и технических ресурсов и потребителями продукции; -с занятыми работниками, они регулируются на основе коллективного договора, а с каждым работником конкретно – на основании заключения индивидуального контракта; в индивидуальном договоре оговаривается форма и оплата труда; -отношение с государством: начальным этапом является регистрация

Нормування обігових коштів

Нормальне фун-ня підприємства можливе тільки за умови оптимал співвідношення складових його оборотного капіталу. Ефективне фун-ня обігових коштів забезпечується через їх нормування.

Нормування – це визначення мінімальної їх потреби з метою створення запасів оборотних активів, необхідних для забезпечення нормальної і безперебійної діяльності підприємства.

Норматив-мін розрахункова величина грошових засобів, необхідна для покриття необхідності оборотних засобів.

Норма-кількість днів, на яку ств запас оборотних засобів, забезпеч неперервну роботу підприємства в т.ч при нарушенні графіку виробнич процесу.

Норма запасу вкл.: норма транспортних запасів, на розгрузку та складування, підготовчий запас, технолог запаси, поточний запас, страховий запас.

У практиці використовують два методи визначення потреби в обігових коштах: прямий та економічний. Суть прямого методу полягає в тому, що норматив потреби за кожним видом обігових коштів визначають з урахуванням усіх особливостей діяльності підприємства (умов і термінів постачання запасів, кількості постачальників, організації процесу виробництва продукції, умов її реалізації тощо). При застосуванні ек методу потребу в обігових коштах розраховують шляхом коригування нормативів обігових коштів обчислених раніше прямим методом

 

Оцінка ОФ та їх облік

Планування відтворення ОФ, амортизації, використання резервів підвищення фондовіддачі зумовлюють необхідність організації обліку й оцінювання ОФ. Облік основних фондів здійснюється у натуральних та вартісних показниках.

Кожний об'єкт основних фондів обчислюється у натуральних одиницях (штуках), які хар-ть певні його параметри (продуктивність, вагу, габарити тощо). Натуральні показники ОФ вик-ться для розрахунку виробничих потужностей, складання балансів устаткування, визнач техн стану ОФ.

Вартісні показники ОФ дають змогу визначити загальний їх обсяг, динаміку, знос, нарахувати амортизацію, розраховувати собівартість продукції, рентабельність підприємства.

Залежно від часу оцінювання, характеру і стану ОФ розрізняють балансову вартість ОФ на рівні їх первісної (реальної) вартості.

Первісна вартість ОФ — це фактична собівартість ОФ, сплачена (передана) на дату їх придбання (створення). Первісна вартість складається з таких витрат: суми, що сплачують постачальникам засобів праці (продавцям) та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт; реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкти основних фондів; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) ОФ (якщо вони не відшкодовуються підприємству); інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням ОФ до стану, у якому вони придатні для вик-ня із запланованою метою.

Первісна вартість ОФ, придбана в обмін, дорівнює їх справедливій вартості.

Справедлива (реальна) вартість об'єкта ОФ дорівнює сумі, за якою цей об'єкт може бути обмінений у разі здійснення угоди між компетентними, обізнаними, заінтересованими та незалежними сторонами.

Справедливою вартістю в більшості випадків є ринкова вартість за умови тривалого збереження способу господарського вик-ння відповідних об'єктів, тобто Вик-ня для ведення одного й того самого або аналогічного виду діяльності. Ринкова вартість визнач професійними оцінювачами.

Сума коштів (їх еквівалентів) або ін форм компенсації, яку необхідно було б витратити для придбання (або створення) такого самого засобу праці на дату складення звітності, називається відновленою вартістю.

Залишкова вартість ОФ визн-ся як різниця між вартістю, за якою об'єкт ОФ був занесений на баланс підприємства, та сумою зносу, тобто тієї частини вартості ОФ, яку вони в процесі вир-тва перенесли на вартість готової продукції. Залишкова вартість ОФ на час їх вибуття з експлуатації, обумовленого зношенням, називається ліквідаційною вартістю.

Ліквідаційна вартість — це сума коштів, яку підприємство має отримати від реалізації (ліквідації) ОФ після закінчення періоду їх корисного вик-ня (експлуатації) за вирахуванням витрат, пов'язаних із реалізацією (ліквідацією).

Підприємство здійснює переоцінку об'єктів ОФ, якщо їх залишкова вартість значно (більше як на 10%) відрізняється від справедливої вартості на дату складення балансу. Під час переоцінки об'єкта ОФ на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об'єктів групи ОФ, до якої належить цей об'єкт.

Переоцінена первісна вартість та сума зносу об'єкта ОФ визн-ся множенням відповідно первісної вартості і суми зносу об'єкта ОФ на індекс переоцінки. Індекс переоцінки обч-ся діленням справедливої вартості об'єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість.

 

 

Напрямки залучення ОФ

Процес виробництва здійснюється за умови поєднання робочої сили і засобів вир-ва. Засоби вир-тва; склад із засобів праці та предметів праці. У вартісному виразі вони становлять виробничі фонди (виробничі засоби) підприємства, які поділяються на основні та оборотні. Гол-ми ознаками осн фондів є термін їх експлуатації (більше одного календарного року), вартість і спосіб її перенесення. Основні фонди поділяються на осн вирчі та осн невир фонди.

Шляхи надходження ОФ: Купівля ОФ із перерахуванням авансу, Купівля об'єкта з оплатою після одержання, Виготовлення об'єкта ОФ із залученням підрядника, Виготовлення об'єкта ОФ силами підприємства, Надходження ОФ як внеску до статутного фонду.

ОФ підприємства формуються за рахунок:грошових та матеріальних внесків засновників;доходів, одержаних від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності;доходів від цінних паперів;кредитів банків та інших кредиторів;капітальних вкладень і дотацій з бюджетів;надходжень від роздержавлення і приватизації власності;придбання майна іншого підприємства, організації; безоплатних або благодійних внесків, пожертвуваннь організацій, підприємств і громадян; інших джерел, не заборонені законодавчими актами України.

 

 

Нормування обігових коштів

Обігові кошти - це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обертання для забезпечення безперервного процесу виробництва і реалізації продукції.

Нормальне фун-ня підприємства можливе тільки за умови оптимал співвідношення складових його оборотного капіталу. Ефективне фун-ня обігових коштів забезпечується через їх нормування.

Нормування – це визначення мінімальної їх потреби з метою створення запасів оборотних активів, необхідних для забезпечення нормальної і безперебійної діяльності підприємства.

Норматив-мін розрахункова величина грошових засобів, необхідна для покриття необхідності оборотних засобів.

Норма-кількість днів, на яку ств запас оборотних засобів, забезпеч неперервну роботу підприємства в т.ч при нарушенні графіку виробнич процесу.

Норма запасу вкл.: норма транспортних запасів, на розгрузку та складування, підготовчий запас, технолог запаси, поточний запас, страховий запас.

У практиці використовують два методи визначення потреби в обігових коштах: прямий та економічний. Суть прямого методу полягає в тому, що норматив потреби за кожним видом обігових коштів визначають з урахуванням усіх особливостей діяльності підприємства (умов і термінів постачання запасів, кількості постачальників, організації процесу виробництва продукції, умов її реалізації тощо). При застосуванні ек методу потребу в обігових коштах розраховують шляхом коригування нормативів обігових коштів обчислених раніше прямим методом

 

Ціна, її функ-її та состав.

Цена- кол-во денег, в обмен на которое продавец готов передать (продать), а покупатель согласен получить (купить) ед.товара. По сути, цена явл.коэффициентом обмена конкретного товара на деньги. Величину соотношений при обмене товаров определяет их стоимость. Поэтому цена явл.стоимостью, выраженной в деньгах, или ден.стоимостью ед.товара. Это фундаментальная эк. категория.

Фу-ции:

1) измерительная. Цена показывает кол-во денег, уплачиваемое и получаемое за ед. товара или услуги;

2) соизмерительная. Используя фу-цию цены, можно сравнивать товары, дифференцировать их на дорогие и дешевые, сопоставлять ценности разных товаров;

3) учетная. Мир товаров с помощью цен переводится из натурально-вещественной в стоимостную форму. На макро- и микроуровне все показатели исчисляются в стоимостной форме. Цена становится вспомогательным инструментом учета.

4) регулирующая. Цена явл. инструментом регулирования эк. процессов: уравновешивает спрос и предложение, увязывая их с денежно-платежной способностью производителя и потребителя. Играет регулирующую роль в распределении ресурсов.

5) соц. Цена-фактор уровня жизни населения, влияющий на объем и стру-ру потребления, уровень реальных доходов различных соц..групп, она явл. главной составляющей инфляционных процессов. От уровня и динамики цен зависит прожиточный минимум и потребительский бюджет семьи, поэтому соц. реакция на колебания цен весьма остра;

6) стимулирующая. Рыночное ценообразование создает возможности для альтернативного выбора при принятии хоз.решений.Т.о.,стимулирующее воздействие цены закл.в том, что ее уровень побуждает к применению наиболее эк. методов произ-ва и наиболее полному использованию ресурсов, с 1й стороны, и рациональному поведению потребителей-с 2ой.

7)распределительная. Распределение и перераспределение доходов происходит через уровень цен, их стру-ру, соотношение. Могут устанавливаться разные уровни цен для различных потребителей, могут достигаться более высокие или низкие цены за счет включения или невключения налогов (НДС, акциз).

Состав цены находится в прямой зависимости от каналов товародвижения. В случае, если в торговую сеть товар от производителя поставляет оптовый посредник, розничная цена будет вкл.. в себя след. элементы:

1) себест-сть; 2) прибыль; 3) акциз (для подакцизных товаров); 4) НДС производителя; 5) снабженческо-сбытовую надбавку; 6) НДС снабженческо-сбытовой организации; 7) торговую надбавку.

В случае, если товар от производителя непосредственно попадает в торговую сеть, розничная цена будет вкл..:

1) себес-ть; 2) прибыль; 3) акциз (для подакцизных товаров); 4) НДС производителя; 5) торговую надбавку.

Если товар поступает в торговую сеть через несколько оптовых посредников, то снабженческо-сбытовая надбавка в составе цены возрастет.

На основе того, какую долю в составе цены сост. прибыль, затраты и косвенные налоги, опр-ся резервы понижения себес-сти, ценовая стратегия предприятия и метод ценообразования, отвечающий целям предприятия.

 

Види прибутку на підпр-і.

Прибутковість та дохідність підприємства є одним з найголовніших показників, що відображають фінансовий стан підприємства. Вони визначають мету підприємницької діяльності. Основний результат діяльності підприємства визначається за допомогою показників, які діляться на: абсолютні та відносні.

Абсолютний показник – це прибуток підприємства; відносний показник – це рентабельність підприємства.

Іноді прибуток ототожнюють з поняттям доход. Але це ототожнення неправильне.

Доход широко використовується у загальному, економічному та побутовому рівні. Можна говорити про національний дохід держави, доход громадян, дохідність підприємства. Досить часто цим поняттям визначають загальну суму грошових надходжень підприємства від реалізованої продукції, виконаних робіт або послуг.

Разом з тим визначається як різниця між виручкою, отриманою від підприємницької діяльності та матеріальними і прирівняними витратами. Таке тлумачення підпадає під загальнодержавне, макроекономічне тлумачення.

Прибуток є основне джерело розвитку підприємства, науково-технічного вдосконалення його матеріальної бази і продукції, всіх форм інвестування.

Існує декілька видів прибутку:

загальний – це весь прибуток від усіх видів діяльності, до його оподаткування і розподілу. Інакше – це балансовий прибуток.

прибуток після оподаткування – це прибуток, що реально поступає в розпорядження підприємства. Це є чистий прибуток.

У зарубіжній практиці існує поняття

валовий прибуток – це різниця між виручкою та виробничими витратами. Це поняття включає прибуток і невиробничі (адміністративні, комерційні) витрати.

операційний прибуток – це чистий прибуток і дорівнює валовому прибутку за мінусом невиробничих витрат.

моржинальний прибуток – обсяг виручки від продажу продукції за мінусом змінних витрат. Отже, це валовий прибуток, коли калькування ведеться тільки за змінними витратами.

 

 

Осн. види цін.

Цена- кол-во денег, в обмен на которое продавец готов передать (продать), а покупатель согласен получить (купить) ед.товара. По сути, цена явл.коэффициентом обмена конкретного товара на деньги. Величину соотношений при обмене товаров определяет их сто-сть. Поэтому цена явл.стоимостью, выраженной в деньгах, или ден.стоимостью ед.товара.

Виды цен рыночной экономики по абсолютному значению:

-цена проникновения на рынок(демпинговая цена) применяется при очень сильной конкуренции.Индикативная – нижний предел цен на международном рынке. Обычная – внутри страны

-престижная цена-касается уникальных товаров высокого качества

-монопольная – для товаров не имеющих аналогов на данном рынке

В завис. от признака, положенного в основу классификации, сущ. классификации цен.

1)По хар-ру обслуживаемого оборота:

- оптовые цены, по которым предприятия реализуют произведенную продукцию др. предприятиям, обычно крупными партиями (оптом);

- закупочные цены, по которым гос-во покупает продукцию у сельскохоз. предприятий или у фермеров;

- розничные цены, по которым торговые организации реализуют продукцию населению;

- сметная стои-сть-цена, по которой оплачивается продукция строительства (здания, сооружения);

- цены и тарифы на услуги.

2)По степени регулирования:

- свободные цены, устанавливаемые производителями продукции и услуг на основе спроса и предложения в соответствии с конъюнктурой рынка;

- фиксированные цены или тарифы, устанавливаемые на опр. уровне;

- регулируемые цены - цены, в отношении которых соответствующие гос. органы управления устанавливают какие-либо ограничения. Они устанавливаются гос-вом на продукты, товары и тарифы соц. назначения, допускаются изменения цен в некоторых пределах.

- гарантированные цены. Их поддержание обеспечивается гос.финансированием

- рекомендуемые цены устанавливаются на важнейшие виды продукции;

- залоговые цены выполняют фу-ции минимальных гарантированных цен.

3)По времени действия:

- твердые цены, которые не меняются в течение всего срока поставки продукции по данному соглашению или контракту,

- текущие цены, по которым осущ. поставка продукции в данный период времени. Они могут меняться в рамках 1го контракта и отражают состояние рынка;

- скользящие цены устанавливаются на изделия, требующие плит.срока изготовления.

- сезонные цены действуют в течение определен ного периода времени;

- ступенчатые цены-ряд последовательно снижающихся (повышающихся) цен на продукцию в заранее обусловленные моменты времени по предварительно опр. шкале.

5)По степени обоснованности:

- базисные цены применяются в кач-ве исходной базы при установлении цены на аналогичные изделия;

- справочные цены публикуются в каталогах, прейскурантах, эк. журналах, справочниках и в специальных эк. обзорах;

- прейскурантные цены представляют собой вид справочной цены и публикуются в прейскурантах фирм-продавцов;

- расчетные цены применяются в договорах, контрактах на нестандартное оборудование, производимое по индивид.заказам;

- фактическая цена сделки учитывает применение различных надбавок и скидок к базисной цене.

 

Види прибутку на підпр-і.

Прибутковість та дохідність підприємства є одним з найголовніших показників, що відображають фінансовий стан підприємства. Вони визначають мету підприємницької діяльності. Основний результат діяльності підприємства визначається за допомогою показників, які діляться на: абсолютні та відносні.

Абсолютний показник – це прибуток підприємства; відносний показник – це рентабельність підприємства.

Іноді прибуток ототожнюють з поняттям доход. Але це ототожнення неправильне.

Прибуток - це частина виручки, що залишається після вiдшкодування всiх витрат на виробничу i комерцiйну діяльність пiдприємства. Характеризуючи перевищення надходжень над витратами, прибуток виражає мету пiдприємницької дiяльностi i береться за головний показник її результативностi (ефективності).

Прибуток є основне джерело розвитку підприємства, науково-технічного вдосконалення його матеріальної бази і продукції, всіх форм інвестування.

Існує декілька видів прибутку:

загальний – це весь прибуток від усіх видів діяльності, до його оподаткування і розподілу. Інакше – це балансовий прибуток.

прибуток після оподаткування – це прибуток, що реально поступає в розпорядження підприємства. Це є чистий прибуток.

У зарубіжній практиці існує поняття

валовий прибуток – це різниця між виручкою та виробничими витратами. Це поняття включає прибуток і невиробничі (адміністративні, комерційні) витрати.

операційний прибуток – це чистий прибуток і дорівнює валовому прибутку за мінусом невиробничих витрат.

моржинальний прибуток – обсяг виручки від продажу продукції за мінусом змінних витрат. Отже, це валовий прибуток, коли калькування ведеться тільки за змінними витратами.

 

31. Прибуток як результат фінансово-економічної діяльності підпр-а.

Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва.

Поява прибутку безпосередньо пов'язана з появою категорії "витрати виробництва". Прибуток - це та частина додаткової вартості продукту, що реалізується підприємством, яка залишається після покриття витрат виробництва. Відособлення частини вартості продукції у вигляді витрат виступає в грошовому виразі як собівартість продукції.

Додатковий продукт - це вартість, створювана виробниками понад вартість необхідного продукту. Додатковий продукт властивий усім суспільно-економічним формаціям і є однією з важливих умов їхнього успішного розвитку.

Прибуток - це частина додаткової вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалізована і набере грошової форми.

Прибуток є об'єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.

Водночас прибуток - це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин.

На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності; обчислення собівартості продукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат; визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій, іншої діяльності.

Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають: результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

Прибуток - це показник, що формується на макрорівні. Прибуток народного господарства - це результат діяльності окремих підприємств, галузей економіки, розвитку окремих сфер, структурних зрушень в економіці, змін у порядку обліку фінансових результатів.

Рентабельність та її види

Рентабельність – один із головних вартісних показників ефективності виробництва, який характеризує рівень віддачі активів і ступінь використання капіталу у процесі виробництва.

Коефіцієнти рентабельності – система показників, які характеризують здатність підприємства створювати необхідний прибуток в процесі своєї господарської діяльності. Коефіцієнти (показники) рентабельності визначають загальну ефективність використовуваних активів і вкладеного капіталу.

Рентабельність продажів розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до чистого доходу від реалізації і характеризує ефективність продажів підприємства.

Рентабельність активів розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості активів і характеризує ефективність використання активів підприємства. Рентабельність активів - це комплексний показник, що дозволяє оцінювати результати основної діяльності підприємства. Він виражає віддачу, що приходиться на гривню активів підприємства.

Цей коефіцієнт повинний бути одним з основних робочих інструментів керівника в керуванні компанією. Будучи найважливішим показником ефективності її діяльності, він поєднує весь набір елементів, що описують різні сторони роботи підприємства.

Рентабельність власного капіталу розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості власного капіталу і характеризує ефективність вкладення коштів до даного підприємства.

Рентабельність інвестицій - розраховується як відношення суми чистого прибутку та виплачених процентів до суми власного і довгострокового позикового капіталу середнього за період.

Показує, яку віддачу мають власники акціонерного капіталу та утримувачі довгострокового боргу компанії.

Рентабельність продукції розраховується як відношення чистого доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) до собівартості і характеризує прибутковість господарської діяльності підприємства.

Рентабельність продажів є одним з найважливіших показників ефективності діяльності компанії. Цей коефіцієнт показує, яку суму операційного прибутку одержує підприємство з кожного карбованця проданої продукції. Іншими словами, скільки залишається в підприємства після покриття собівартості продукції.

Показник рентабельності продажів характеризує найважливіший аспект діяльності компанії - реалізацію основної продукції, а також оцінює частку собівартості в продажах.

Коефіцієнт рентабельності продажів зв'язує оперативну і стратегічну діяльність компанії.

• Даний показник відбиває тільки операційну діяльність підприємства. Він не має нічого загального з фінансовою діяльністю.

• Середній рівень рентабельності продажів у різних галузях різний. Не існує, якого-небудь єдиного стандарту на даний показник. Це гарний критерій для порівняння з галузевим стандартом.

 

Поняття трудових ресурсів

Тр ресурси – це частина населення країни, що за своїм фіз станом, розумовими здібностями і знаннями здатна працювати в нар госп-ві.

Вони вкл в себе як реальних працівників, що вже зайняті в економіці країни, так і потенційних, котрі не зайняті, але можуть працювати.

Кількісно трудові ресурси склад з населення в працездатному віці, крім непрацюючих інвалідів та пільгових пенсіонерів і працюючих в економіці країни осіб молодших та старших працездатного віку.

Поняття «трудові ресурси» ширше, ніж поняття «економічно активне населення», оскільки включає ще і працездатних непрац людей та тих, що стаціонарно навчаються.

Реально за поняттям «трудові ресурси» стоїть кількість населення, яке можна примусити працювати, тобто яке фізично здатне працювати. Поняття ж «економічно активне населення» – це та реальна частина труд рес, що добровільно працює або хоче працювати.

Реальними ж людськими ресурсами для праці є ек активне, або трудоактивне населення. Поняття «трудові ресурси» показує макс-о можливу (за екстремальних умов) кількість трудоактивного населення.

Відміна трудових ресурсів від інших видів ресурсів підприємства в тому, що кожний найманий працівник може відмовитись від пропонованих йому умов та вимагати змін умов праці і модифікації неприйнятних, з його точки зору, робіт, перенавчання іншим професіям і спеціальностям або нарешті звільнитися з підп-ва по власному бажанню.

Тр ресурси підпр – це головний ресурс кожного підпр, від якості і ефективності використання котрого багато в чому залежать результати діяльності підприємства та його конкурентоспроможність.

Облік труда і заробітної плати – один із найважливіших ділянок роботи, які потребують точних та оперативних даних, в котрих здійсн контроль за викор-ям трудових ресурсів, відображаються зміни в чисельності робітників та затратах робочого часу.

Працівники реалізують право на труд шляхом укладання труд договору на підприємстві. Колек-ий договір уклад. з ціллю рег-ня вир-чих, трудових та соціально-економічних відносин, узгодження інтересів працюючих.

Трудові відносини – це відносини між роботодавцями та найм робітниками стосовно умов і оплати праці.

Трудовий договір – це погодження між робітниками та власником підприємства або фіз ос-ю, згідно з котрим робітник зобов’язаний виконувати роботу, визначену погодженням, а власник зобов’язаний виплачувати зар пл та забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи. Кодексом законів про працю Укр рег-ся трудові відносини всіх робітників.

 

Системи оплати праці.

Тарифна система оплати праці — це сукупність правил, за допомогою яких забезпечується порівняльна оцінка праці, залежно від кваліфікації, умов її виконання, відповідальності, значення галузі та інших факторів, що характеризують якісну сторону праці.

Як зазначалося вище тарифна система оплати праці включає:

а) тарифну сітку - коефіцієнти, які присвоюються робочим в залежності від кваліфікації;

б) тарифні ставки - суми, які нараховуються за певний проміжок часу (година, день) працівникам відповідної кваліфікації (розряду). Наприклад, працівнику першого розряду за одну годину нараховується одна гривня, а працівнику шостого розряду - шість гривень.

Під системою оплати праці розуміється спосіб обчислення розмірів винагороди, належної виплати працівникам відповідно до витрат праці, а в ряді випадків і до її результатів.
На підприємстві системи оплати праці встановлюються в колективному договорі. Переведення працівників на іншу систему оплати праці є зміною істотних умов праці й вимагає попередження працівників за 2 місяці.
Практика виробила дві основні системи, які застосовуються як в "чистому" вигляді, так і з різними модифікаціями, - почасову і відрядну системи оплати праці.
При почасовій системі розмір заробітної плати визначається залежно від тривалості відпрацьованого часу і кваліфікації працівника. Відрядна система передбачає визначення заробітку залежно від фактичного виробітку продукції належної якості.
Почасова система може мати три підвиди: погодинна, поденна, помісячна. Праця оплачується за фактично відпрацьований час: години, дні, місяць. При щомісячній оплаті розмір окладу не залежить від кількості робочих днів у місяці.
Відрядна система також має декілька різновидів. Пряма відрядна - заробіток підраховується шляхом множення відрядної розцінки на кількість придатної продукції. Непряма відрядна застосовується для допоміжних робітників (наприклад, ремонтників), розмір зарплати залежить від результатів праці працівників основного виробництва, яке обслуговують допоміжні працівники. Відрядно-прогресивна - оплата за продукцію у межах норми проводиться за незмінними розцінками, а за продукцію понад норму - за прогресивно зростаючими розцінками.
Відрядна система може бути індивідуальною або колективною, залежно від способу організації праці. Індивідуальна відрядна система застосовується на виробничій дільниці, де забезпечений чіткий облік праці окремих працівників. Колективна відрядна встановлюється за загальними результатами праці бригади. Застосовується також і така система як акордна оплата праці - винагорода за виконання комплексу робіт (об'єкт будівництва). Остаточний розрахунок провадиться за акордним нарядом після прийняття всього обсягу робіт, про що складається акт.

 

Визначення, цілі діяльності підприємства.

Предприятие – основное организационное звено хозяйства Украины, самостоятельно хозяйствующий субъект, обладающий правами юридического лица и осуществляющий производственную, научную, исследовательскую и др. коммерческую деятельность в целях получения прибыли. Предприятие не может содержать в себе др. юридических лиц. Сочетание равноправных юридических лиц называется объединение. Предприятие может создавать филиалы, отделения, представительства, др. обособленные объединения, но они не будут являться юридическими лицами. В развитых странах с рыночной экономикой предприятие называется фирмой. Отличительные признаки: предприятие со дня регистрации включается в гос. реестр предприятий Украины и приобретает права юр.лица. Обязательные атрибуты: -устав; -наименование; -юридический адрес; -печать; -товарный знак; -обособленный учет; -бухгалтерский баланс; самостоятельный расчетный счет в банке. -приобретает права и несет ответственность в соответствии с законодательством Украины; -имеет собственное имущество и отвечает им по своим обязательствам; -получает правоспособность от своего имени выступать в хоз.обороте; -осуществлять все виды договоров с партнерами, потребителями. Устав – собрание обязательных правил, регулирующий деятельность предприятий, взаимоотношений с другими субъектами хозяйствования. Утверждается собственниками имущества. Имеет след. -наименование; -местонахождение; -предмет деятельности; -цели создания; -размер и порядок образования уставного фонда; -порядок распределения прибыли; -органы управления и контроля, их компетенции; -условия реорганизации и ликвидации.Имущество предприятия – материальные активы и оборотные средства, а также другие ценности, стоимость которых отражается в самостоятельном балансе и кот. принадлежит предпр-ю по праву собствен. или полного хоз-го ведения. Источники формирования: -денежные, материальные взносы учредителей; -доходы от реализации прод-и, др. видов хозяйств-й деятельности, ценных бумаг; -кредиты банков; -кап. вложения, дотации; -поступления от приватизации; - благотворительные взносы от предприятий, организаций, граждан. Главная цель создания любого предприятия называется миссией. Миссия определяет причину появления предприятия на рынке. Цели различают объективные, субъективные. Объективные цели преследует государство, разрешая создавать новые предприятия – производство продукции и оказание услуг; каждое предприятие решает проблему занятости населения; формирование бюджета. Субъективная цель – получение прибыли. Все предприятия должны соблюдать законодательную базу: закон "О предпринимательстве", "О предприятиях", Кодекс Украины о "Государственной регистрации юридических и физических лиц предприятий". Предприятие как субъект хозяйствования вступает во взаимоотношения с другими субъектами: -с поставщиками материальных и технических ресурсов и потребителями продукции; -с занятыми работниками, они регулируются на основе коллективного договора, а с каждым работником конкретно – на основании заключения индивидуального контракта; в индивидуальном договоре оговаривается форма и оплата труда; -отношение с государством: начальным этапом является регистрация