Денної та заочної форм навчання

↑

▷ Содержание

Стр 1 из 10Следующая ⇒

ПОЛІТОЛОГІЯ

Теми для самостійного вивчення

для студентів усіх спеціальностей

Денної та заочної форм навчання

Національного університету "Львівська політехніка"

Львів

ПРОЦЕС ПОЛІТИЧНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ:

ПОЛІТИЧНІ ЕЛІТИ ЯК СУБ’ЄКТИ ПОЛІТИКИ

У кожному суспільстві існує група людей від яких залежить процес прийняття рішень, які спрямовані на визначення напряму суспільно-політичного розвитку, вдосконалення та розвиток всіх сфер суспільного життя. Ця група людей – еліта. В залежності від сфери життєдіяльності, виділяють економічну, політичну, військову, освітянську, мистецьку, духівничу, наукову та інші види еліт.

Еліта (від франц. «elite» - «краще», «вибране», «відбірне») - соціальна група, яка займає найвище положення а суспільній ієрархії та здійснює керівництво у певній галузі суспільного життя.

Серед усіх еліт особливе місце посідає політична еліта.

Політична еліта – достатньо самостійна, відносно привілейована меншість суспільства, яка володіє психологічними, соціальними та політичними якостями й бере безпосередню участь у прийнятті політичних рішень, пов’язаних з використанням державної влади чи впливом на неї.

В політології існує низка теорій елітаризму, опрацьованих як зарубіжними, так і вітчизняними науковцями. Охарактеризуємо найбільш відомі з них.

1. В період Стародавньої Греції найбільш докладні елітарні погляди сформулював Платон. На його думку, лише аристократи, зокрема філософи, які отримали належне виховання та мають природні нахили до керівництва можуть успішно управляти державою.

2. Один з основоположників сучасної теорії політичних еліт В. Парето вважав, що рівновагу суспільної системи забезпечує кругообіг еліт, який є свого роду універсальним законом історії. Елітою він вважав людей, які досягли найбільших висот у сфері своєї діяльності. До складу еліти може ввійти кожна людина, яка завдяки своїм зусиллям та боротьбі за покращення свого становища піднімається по соціальній драбині та здобуває панівні позиції. Цей процес є циклічним, з часом старі еліти вироджуються і зникають, а на зміну їм приходять нові. У процесі циркуляції відбувається послідовна зміна двох типів еліт: «левів», які характеризуються консерватизмом, авторитарністю, використанням силових методів здійснення влади та «лисів» яким притаманні компромісність, угодовство, використання політичного маневрування, спекуляцій, обману.

3. Наступний представник класичної елітарної теорії Г. Моска вважав, що у кожному суспільстві виникає і існує два класи людей: той, який править і той, яким правлять. Перший клас це компетентна і організована група, яка є меншістю суспільства та поповнюється здібними людьми, які відповідають потребам суспільства на конкретному етапі його розвитку. Цей клас – еліта, яка монополізує владу, виконує політичні функції, насолоджується владою, управляє більш чисельним іншим класом та контролює його.

4.Заслуговує на увагу елітарна концепція Р. Міхельса, який обґрунтував «залізний закон олігархічних тенденцій». На його думку, у кожній організації чи політичній партії, навіть демократичній, на певному етапі виокремлюється панівна меншість, поява якої спричинена необхідністю професійного керівництва, яке опирається на платний бюрократичний апарат. Таким чином виникає еліта – активна керівна меншість, якій більшість, через неможливість здійснювати прямий контроль над нею, змушена підкорюватися.

5. Аналіз політичних еліт посідає особливе місце у працях М. Вебера. Він прийшов до висновку, що політичні еліти творять харизматичні особи, що наділені особливим даром та сумою індивідуальних рис, які дозволяють їм здійснювати визначальний вплив на оточення та ціле суспільство загалом.

6. Український політолог В. Липинський розглядав політичну еліту в контексті національного відродження України, яке нерозривно пов’язане з відродженням національної еліти – аристократії. Національна аристократія повинна опиратися на матеріальну силу, здобуту в процесі матеріального виробництва та моральний авторитет, який забезпечується законністю виконання елітою свої національних завдань. За В. Липинським, нову національну еліту творять представники усіх соціальних верст та класів, які усвідомили українську національну ідею і прагнуть втілити її в життя. Національна еліта повинна постійно оновлюватись і поповнюватись людьми національно свідомими та патріотично налаштованими.

7. Питання творення нової української еліти знайшло відображення у теорії інтегрального націоналізму Д. Донцова. На його думку втілення державницької ідеї можливе лише за умови існування у суспільстві провідної верстви – «ініціативної меншості», яка формується не на основі маси, класу чи партії, а є кастою кращих людей, до якої, шляхом суворого відбору, входять лише ті, хто має сильну волю та може віддати життя за втілення ідеї.

Таким чином, провідною ідеєю всіх теорій є твердження про неможливість здійснення управлінських функцій всім народом, а лише меншістю, тобто – елітою, яка повинна виконувати ряд функцій.

Функції політичної еліти:

- реалізація волі народу, суспільних груп, класів щодо здійснення політичної влади, задоволення суспільної потреби у владному регулюванні;

- артикуляція інтересів великих суспільних груп;

- аналіз політичної ситуації, політичне прогнозування, вироблення стратегії та тактики політичної діяльності;

- формування інституційно-організаційної волі суспільних груп;

- політичне представництво суспільних груп та їх інтересів;

- регулятивно –контролююча;

- підготовка та висунення кадрів, форування адміністративного апарату.

Одним з важливих питань теорії політичних еліт є їх типологізація. В основі типології еліт лежать різні критерії, які дають змогу віднести певну еліту до того чи іншого типу:

1. За критерієм стадій історичного розвитку еліти поділяють на:

- аристократична (еліта крові) існує в доіндустріальному, традиційному суспільстві;

- еліта багатства й успіху (олігархія) притаманна індустріальному, капіталістичному суспільству;

- бюрократична еліта характерна для індустріального суспільства тоталітарного типу (соціалізм, комунізм);

- еліта знань (меритократія) притаманна сучасному, постіндустріальному суспільству.

2. За критерієм обсягу політичного простору:

- загальнонаціональна;

- регіональна;

- місцева.

3. За сферою діяльності:

- адміністративна;

- комунікаційна;

4. За ідеологією:

- ліберальна:

- консервативна;

- соціалістична;

- націоналістична.

5. За характером політичного режиму:

- демократична;

- авторитарна;

- тоталітарна.

6. За можливістю доступу в еліту нових членів:

відкрита;

закрита.

В межах політичної еліти вирізняють:

- еліту влади;

- еліту впливу;

- субеліту (суспільна верства, яка за своїм соціальним статусом наближається до політичної еліти і за рахунок якої відбувається поповнення політичної еліти).

В контексті співвідношення владної, управлінської та опозиційної діяльності виділяють:

- правлячу еліту, яка в даний період здійснює владу;

- опозицію, яка критикує діяльність правлячої еліти та прагне завоювати владу;

- контреліту (політично активна верства з якої в майбутньому може утворитись нова еліта, яка прийде на зміну існуючій).

Таким чином, політична еліта – це активна, компетентна з високим ступенем організації група, що безпосередньо здійснює управління державою та суспільними справами. Діяльність політичних еліт передбачає наявність у ній авторитетної особи – лідера аналізу якого присвячене наступне питання.

Сучасні теорії еліт

Таблиця 6.2.

Представники