Поняття сімейного права .Шлюб і сімя.

 Сімейне право складає підгалузь цивільного права, хоча в системі цивільного права воно характеризується певною уособленістю, яка обумовлюється особливостями відносин, які регулюються нормами сімейного права, та своєрідністю засобів їх правового регулювання. У праві предмет правового регулювання розглядається як сфера, на яку поширюється право. В суспільстві існує багато різноманітних відносин. Право впливає на ті з них, які за своєю природою можуть піддаватися нормативно-організаційному впливу і потребують правової рег-ламентації. Безпосереднім предметом правового регулювання виступає вольова поведінка учасників суспільних відносин, через яку може бути здійснено стимулювання або примус. Відповідно до цього може бути визначено і предмет сімейного права. Сімейне право регулює певну сукупність суспільних відносин — сімейні відносини. Ці відносини характеризуються спільними ознаками, що дає підстави розглядати їх як цілісне утворення в загальній системі суспільних відносин. Важливо зазначити, що до сімейних належать різні за своєю природою відносини. Це відносини, які складаються між членами сім’ї, а також особами, які хоча і не є членами сім’ї в повному розумінні, але пов’язані між собою певними сімейними правами та обов’язками (наприклад відносини між батьком, який не перебував у шлюбі з матір’ю дитини, і самою дитиною).

Предмет сімейного права складають: а) відносини, які виникають у зв’язку зі шлюбом; б) особисті та майнові відносини між членами сім’ї; в) особисті та майнові відносини між іншими родичами; г) відносини, які виникають у зв’язку із влаштуванням дітей, які позбавлені батьківського піклування.

Норми сімейного права опосердковують відносини, пов’язані із виникненням та припиненням шлюбу, а також визнанням шлюбу недійсним. Ці відносини виникають у процесі створення сім’ї (реєстрація шлюбу) або, навпаки, її припинення (розірвання шлюбу). У зв’язку з тим, що ці відносини спрямовані на встановлення або припинення сімейних прав, вони складають предмет сімейно-правового регулювання. Сімейне законодавство містить норми, які встановлюють порядок та умови укладання шлюбу, порядок його реєстрації, правові наслідки заручин, умови та порядок припинення шлюбу, визнання його недійсним тощо.

До другої групи відносин, які складають предмет сімейного права, належать майнові та особисті відносини між членами сім’ї — подружжям, батьками та дітьми. Право регулює відносини, які виникають між подружжям стосовно їх особистих прав (право на зміну прізвища при реєстрації шлюбу, право на спільне вирішення усіх питань життя сім’ї, виховання дітей тощо). Існує чимало різноманітних майнових відносин подружжя, які потребують правового врегулювання — це відносини стосовно спільного та роздільного майна подружжя, вчинення правочинів щодо нього, користування, розпорядження тощо. Предмет сімейного права складають також різноманітні особисті та майнові відносини батьків і дітей. З урахуванням того, що неповнолітні діти потребують відповідної підтримки та захисту, в першу чергу нормами сімейного права регулюються відносини батьків і дітей щодо надання останнім утримання. Необхідну правову регламентацію отримують також відносини батьків і дітей щодо належного їм майна та управління батьками майном неповнолітніх.

Правові норми регулюють особисті та майнові відносини між іншими членами сім’ї та родичами — відносини баби, діда, прабаби та прадіда з їх онуками та правнуками стосовно спілкування та захисту прав онуків. Предмет правового регулювання складають також відносини між іншими особами — братами, сестрами, мачухою, вітчимом та дітьми стосовно виховання та захисту дітей. Підлягають правовій регламентації й аліментні відносини певних членів сім’ї та родичів.

Особливої уваги та правового регламентування потребують відносини, які виникають у процесі влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування. З урахуванням особливостей різних форм улаштування таких дітей формуються правові механізми, за допомогою яких створюються відповідні умови для забезпечення прав та інтересів неповнолітніх, котрі за тих чи інших обставин не мають можливості проживати в сім’ї (усиновлення, патронат, дитячий будинок сімейного типу).

Сімейні відносини можуть виникати з приводу різних благ — окремих речей та майна в цілому, грошей, цінних паперів, благ, які належать членам сім’ї особисто тощо. У зв’язку з цим виділяють особисті немайнові та майнові відносини членів сім’ї, які складають предмет правового регулювання.

До немайнових належать ті відносини членів сім’ї, які сприймають правове регулювання, піддаються правовому впливу. Так, правові норми визначають порядок встановлення або зміни прізвища дитини або одного з подружжя при реєстрації шлюбу, закріплюють особисті немайнові права учасників сімейних відносин — право на виховання, спілкування, захист тощо. Разом із тим, основна кількість особистих відносин, які виникають у сім’ї і ґрунтуються на таких почуттях, як любов, дружба, відданість, не складають сферу правового регулювання і не включаються до предмету сімейного права. Майнові відносини виникають стосовно конкретного майна, його належності тим чи іншим учасникам сімейних відносин, порядку користування та розпорядження таким майном, вчинення правочинів щодо нього тощо.

Відносини, які регулюються нормами сімейного права, виникають між особами, які об’єктивно є рівними між собою. Це також стосується відносин за участю неповнолітніх або непрацездатних членів сім’ї та родичів. Подружжя, батьки та діти, усиновителі та усиновлювачі, інші члени сім’ї та родичі знаходяться між собою у рівному положенні і не підпорядковуються один одному. Кожен учасник сімейних відносин є не тільки рівною, а й автономною у майновому сенсі особою, із своїми власними інтересами. Тому майно кожного з них не змішується з майном іншого і завжди може бути конкретно визначене. Це стосується і ситуацій, коли батьки, усиновлювачі та опікуни управляють майном дитини. Така природа сімейних відносин обумовлює і характер їх правового регулювання.

Таким чином, предмет сімейного права складають особисті немайнові та майнові відносини, які випливають із шлюбу, споріднення, усиновлення, опіки та піклування, прийняття дитини в сім’ю для виховання та з інших підстав, які не заборонені законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства і базуються на рівності та майновій самостійності їх учасників.

Порядок укладання шлюбу.

Поняття шлюбу дано у статті 21 Сімейного кодексу як сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

  Ознаками шлюбу є наступне:

 1. Союз чоловіка та жінки, що перебуває під захистом держави.

 2. Вільний моногамний союз.

 3. Рівноправний союз чоловіка та жінки.

 4. Союз, що укладається за встановленою державою формою.

 5. Довічний союз, спрямований на утворення сім'ї, народження та виховання дітей.

 Отже, шлюб - це добровільний та рівноправний союз жінки та чоловіка, який реєструється в державних органах реєстрації актів цивільного стану з метою створення сім'ї, виховання дітей, який породжує взаємні права та обов'язки подружжя.

  Проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

 Релігійний обряд шлюбу також не є підставою для виникнення у чоловіка та жінки прав та обов'язків подружжя, за винятком, коли релігійний обряд відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану.

  Законодавством України передбачено умови й порядок одруження. Умовами одруження є вільна згода осіб, які укладають шлюб та досягнення певного шлюбного віку. Вільна згода на вступ до шлюбу передбачає вільне волевиявлення жінки та чоловіка на реєстрацію шлюбу. Щодо другої умови, то у статті 22 Сімейного кодексу шлюбний вік встановлено: 18 років для чоловіків та 17 років для жінок. Однак за заявою особи, яка досягла 14 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам.

 Звертаємо увагу, що особи які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день реєстрації шлюбу. Чинним законодавством не встановлено максимального віку для вступу до шлюбу. Також не має значення і велика різниця в віці осіб, що вступають до шлюбу.

 Законодавство також закріплює обставини, за яких укладання шлюбу неможливе. Так, у шлюбі не можуть перебувати особи:

 які є родичами прямої лінії споріднення;

 рідні (повнорідні, неповнорідні) брат і сестра; двоюрідні брат та сестра, тітка, дядько та племінник, племінниця;

 усиновлювач та усиновлена ним дитина. Однак у разі скасування усиновлення, цей шлюб може бути зареєстрований;між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, між дітьми, які були усиновлені ним.

 Лише за рішенням суду може бути надане право на шлюб між вказаними особами. Реєстрацію шлюбу здійснюють органи реєстрації актів цивільного стану. У своїй діяльності вони керуються чинним законодавством України, зокрема: Сімейним кодексом України. Правилами реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністра юстиції України 18.10.2000 року № 52/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 03.09.2002 року № 80/5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 03.09.2002 року за № 728/7016).

 Заява про реєстрацію шлюбу подається особисто жінкою та чоловіком до будь-якого державного органу реєстрації актів цивільного стану за їх вибором.

 Особи, які вступають у шлюб, повинні повідомити одна одну про стан свого здоров'я. Приховування важкої хвороби чи хвороби, небезпечної для другого з подружжя та їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійсним.

 Відповідно до частини першої статті 212-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення утаювання обставин, що перешкоджають реєстрації шлюбу, або повідомлення завідомо неправдивих відомостей державним органам реєстрації цивільного стану тягне за собою накладення штрафу від одного до двох неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

 Орган реєстрації актів цивільного стану, який прийняв заяву про реєстрацію одруження, зобов'язаний ознайомити осіб, які вступають у шлюб з умовами та порядком реєстрації шлюбу, переконатися, що ці особи взаємно обізнані зі станом здоров'я та сімейним станом, а також роз'яснити їм права і обов'язки, як майбутнього подружжя і батьків та попередити про відповідальність за приховання перешкод до вступу в шлюб.

  Новелою законодавства слід вважати " узаконений інститут заручин".

 Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу вважаються зарученими. Однак, заручини не створюють обов'язку вступу в шлюб.

 Якщо особа відмовилася від шлюбу, то вона зобов'язана іншій стороні відшкодувати затрати, що були нею понесені у зв'язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля. Але такі витрати не підлягають відшкодуванню, якщо відмова від шлюбу була спричинена протиправною, аморальною поведінкою нареченої, нареченого, прихованням обставин, що мають істотне значення (наприклад, тяжка хвороба, наявність дитини, судимість та інше) для того хто відмовився від шлюбу.

 Якщо особа, яка відмовляється від шлюбу, отримала від іншої подарунок у зв'язку з майбутнім одруженням, то вона зобов'язана повернути подаровану річ, а якщо вона не збереглася то відшкодувати її вартість. Якщо це не відбувається добровільно, то дарувальник вправі розірвати договір дарування за рішенням суду.

 Якщо жінка і (або) чоловік через поважні причини не можуть особисго подати заяву про реєстрацію шлюбу до державного органу реєстрації актів цивільного стану, то таку заяву, підпис на якій повинен бути нотаріально засвідчений, можуть подати їх представники. Для цього представники повинні мати нотаріально посвідчену довіреність на подачу документів від зацікавлених осіб для реєстрації шлюбу в державному органі реєстрації цивільного стану.

 Шлюб укладається в органах цивільного стану після спливу одного місяця від дня подання заяви особами, які бажають одружитися. У виняткових випадках цей строк може бути скорочений керівником відділу реєстрації актів цивільного стану на підставі спільної заяви осіб, які бажають укласти шлюб, та документів, що підтверджують наявність поважної причини для його скорочення.

 Якщо до органу реєстрації актів цивільного стану надійде письмова інформація про наявність передбачених законодавством перешкод до укладення шлюбу, то реєстрація його відкладається на термін не більше трьох місяців. Рішення про таке відкладення реєстрації шлюбу може бути оскаржене в судовому порядку.

 Реєстрація шлюбу за довіреністю або через представника не дозволяється. Присутність нареченої та нареченого в момент реєстрації їхнього шлюбу є обов'язковою.