Завдання щодо вивчення дисципліни.

Першочергове завдання аграрного права полягає в забезпеченні юридичними засобами реалізації державної аграрної політики України, закріпленні оптимального правового становища всіх учасників аграрних правовідносин, які є предметом цієї галузі права. Аграрне право спрямовано на забезпечення становлення ринкових відносин та розвиток їх інфраструкту­ри, аграрно-орендних формувань. Актуальні завдання аграрного права полягають у забезпеченні сучасного рівня взаємопоєднання і регулювання всіх форм власності, що становлять економічну основу аграрного сектора народ­ного господарства, посилення схоронності майна і коштів. Аграрне право покликане сприяти раціональному викорис­танню землі, вод та інших природних ресурсів і гарантувати їх збереження як найголовніших об'єктів екології. Завдання аграрного права полягає в забезпеченні реалізації правоздат­ності його суб'єктів і тих конкретних завдань і цілей, що ста­новлять їх соціально-економічну діяльність. Такі завдання для кооперативних аграрних підприємств — юридичних осіб визначені правовими нормами законодавства про ці коопе­ративи і підприємства та їхніми статутами. Для державних сільське-, рибо-, мисливськогосподарських підприємств вони випливають із Господарського кодексу України, а також з норм Закону "Про підприємництво".                                                                                        Чітке визначення кола і змісту завдань аграрних підпри­ємств (організацій, об'єднань), спільних підприємств покликане сприяти ефективному використанню юридичних засобів регулювання аграрних відносин, здійсненню суб'єктивних прав і додержання юридичних обов'язків усіма учасниками аграрних правовідносин.                                              В умовах формування правової держави аграрному праву притаманне забезпечення додержання всіх прав працівників сільського, рибного і мисливського господарства, визначених Конституцією України. Цими завданнями охоплюються і питання адміністративно-правового та судового захисту прав членів і найманих працівників сільськогосподарських під­приємств.                                                                                          Аграрне право — важливий суспільний фактор успішно­го розвитку аграрного виробництва. Ефективна реалізація аг­рарного права забезпечується завдяки сумлінному застосу­ванню його у процесі регулювання аграрних суспільних від­носин.                                                                                Головне завдання належного виконання і застосування норм аграрного права полягає у правовому забезпеченні ефективної діяльності аграрних підприємств і організацій.                                                                                  Завданнями аграрного права як галузі права і його за­стосування визначаються завдання науки аграрного права. Наукою охоплюються знання щодо правового статусу чле­нів колективних сільськогосподарських підприємств і коопе­ративів, учасників господарських товариств, найманих пра­цівників у сільському господарстві. Цією наукою досліджу­ються проблеми правозастосування кожного з інститутів аг­рарного права, його поєднання з іншими галузями права в тій їх частині, що стосується діяльності суб'єктів аграрного під­приємництва — товаровиробників, прав та юридичних обов'язків суб'єктів аграрного права, інші як теоретичні, так і практичні проблеми. Значне місце серед них належить Проблемам удосконалення аграрного законодавства через нову законотворчу діяльність найвищих органів державної влади України.                                                        Історично важливим є завдання аграрного законодавства і науки аграрного права в період сучасних економічних, соціальних і правовихреформ. Йдеться про піднесення значущості права власності на землю, засоби і продукцію виробництва, відшукання ефективних методів господарювання, роздержавлення і приватизацію державних підприємств, що переробляють сільськогосподарську сировину, удосконалення ринкових засобів реалізації сільськогосподарської продукції, піднесення ролі аграрно-договірних взаємин виробників цієї продукції.

Методи вивчення дисципліни.

Будь-яке наукове дослідження потребує визначення не тільки його предмета, але й методу, який використовується наукою для пізнання її предмета. У юридичній літературі, в тому числі і в аграрно-правовій, досі ще не склалося чіткого визначення методу правового регулювання. Традиційно метод правового регулювання розглядається відповідно до системи права. Вся система права за однорідністю правовідносин поділяється на галузі. А оскільки метод правового регулювання властивий тим суспільним відносинам, які є предметом даної галузі права, то мається на увазі, що предмету кожної галузі повинен відповідати і метод правового регулювання.
   Проте ця позиція в умовах формування ринкових відносин втрачає своє значення. Нині вченими-правознавцями жваво обговорюється проблема дослідження методу правового регулювання стосовно права в цілому. Вона не нова, до неї зверталися вчені-юристи й раніше.

   У загальній теорії держави і права під методом правового регулювання розуміють закріплені в нормах права прийоми, засоби і способи впливу на поведінку суб'єктів права, установ у відповідних суспільних відносинах.
Оскільки предмет аграрного права становлять не однорідні, а цілий комплекс пов'язаних між собою характером виробництва різних правовідносин, то слід говорити не про єдиний метод правового регулювання, а про різноманітність методів. Стосовно тих чи інших суспільних відносин, які виникають в умовах сільськогосподарського виробництва, застосовується і метод їх правового регулювання.
    У випадках, коли між суб'єктами господарювання в аграрному секторі виникають правовідносини власності, для їх регулювання застосовуються прийоми, засоби і способи цивільного методу правового регулювання — рівноправності сторін. Метод земельного законодавства застосовується у випадках регулювання земельних правовідносин в АПК. Управлінсько-організаційним відносинам, які є складовою частиною предмета аграрного права, властивий характер переважно методів господарського права. Отже, слід погодитися з правниками, які висловлюють думку про те, що аграрному праву притаманні три основних методи правового регулювання: дозвіл, припис, заборона, які знаходять своє вираження в диспозитивних і імперативних прийомах регулювання з урахуванням специфіки аграрних відносин, про що детальніше йшлося в першому параграфі цього розділу.

Принципи аграрного права.

 

В умовах переходу до ринкової економіки основними принципами права є його верховенство; рівноправність суб'єктів господарювання в суспільних відносинах; юридична рівність усіх форм власності; нерозривний зв'язок прав і обов'язків; поєднання переконання і примусу; розширення демократії і гласності.
   Ці правові принципи визначаються характером економіки, господарювання в умовах ринкових відносин, а саме тому вони мають загальний характер і притаманні праву України в цілому. Разом з тим специфіка сільськогосподарського виробництва, а також суспільних відносин в аграрному секторі визначає і специфічні принципи, притаманні аграрному праву.
     Принципи аграрного права — це провідні ідеї, основоположні засади, наукові положення, відображені в нормах цієї галузі права, які в комплексі регулюють аграрні відносини.

      Основними принципами правового регулювання аграрних відносин в сучасних умовах є:

— рівність учасників аграрно-правових відносин;
     - свобода аграрного підприємництва і добровільність вибору форм і напрямків господарської діяльності;

- органічний зв'язок трудової діяльності з природно-кліматичними умовами виробництва;

 - пріоритетність розвитку аграрно-промислового комплексу;
  — демократизація системи управління агропромисловим комплексом;
     - всебічна охорона і зміцнення всіх форм власності і різноманітних організаційно-правових форм сільськогосподарських товаровиробників, що на них базуються;

— господарська самостійність і відповідальність суб'єктів сільськогосподарської діяльності і праці;

- невтручання державних органів у виробничо-господарську діяльність сільськогосподарських товаровиробників.

     Цими юридичне закріпленими принципами пройняті основні правові норми і інститути аграрного права. Перехід до ринкової економіки обумовив необхідність і можливість встановлення названих принципів і їх законодавче, в тому числі і конституційне, закріплення.

Система аграрного права.

    При визначенні системи аграрного права слід враховувати основні положення загальної теорії права, у яких наголошується на тому, що система права являє собою єдність і розмежування взаємопов'язаних галузей права — найбільш значних центральних ланок структури права, які регулюють основні види суспільних відносин. Певна система притаманна й кожній галузі права, зокрема аграрному.

    Система аграрного права являє собою сукупність логічно і послідовно розміщеного нормативного матеріалу за правовими інститутами, норми яких у комплексі закріплюють основні принципи, форми і порядок сільськогосподарської діяльності юридичних і фізичних осіб, регулюють відносини, що виникають між ними, між ними і державою в процесі обробітку землі, виробництва, переробки а реалізації продукції сільського господарства.
     Аграрне право як система норм регулює комплекс різноманітних суспільних відносин, що складаються в процесі організації сільськогосподарського виробництва.                                                                      Аграрне право як систематизована галузь регулює певну групу комплексних суспільних відносин і являє собою, таким чином, комплексну інтегровану галузь права. Вона пов'язана з господарським, цивільним, адміністративним, трудовим, земельним та іншими галузями права, без яких неможливе регулювання комплексу аграрно-договірних відносин, регламентація створення і реєстрації аграрних підприємств.
      Система науки аграрного права являє собою теоретичні положення про предмет, методи, джерела, суб'єктів і об'єктів аграрного права, про аграрні правовідносини, про державне регулювання сільськогогосподарських відносин, організацію, дисципліну та охорону праці в сільському господарстві тощо.

     Аграрно-правова наука вивчає також зарубіжне законодавство в порівняльно-правовому його аналізі, правове регулювання земельних і аграрних перетворень у зарубіжних країнах.

     Аграрне право як навчальна дисципліна являє собою систему наукових знань про аграрне право — галузь права і законодавства, призначеного для вивчення у відповідних навчальних закладах, передусім — юридичних.

 

Джерела аграрного права.

Джерела аграрного права — це результат правотворчості державних органів як зовнішній вираз волі народу, закріпленої в уніфікованих і диференційованих нормативно-правових актах, а також локальних актах сільськогосподарських товаровиробників, що регулюють аграрні відносини в процесі сільськогосподарського виробництва, переробки та розподілу сільськогосподарської продукції.                                                               До джерел аграрного права належать закони, підзаконні акти, постанови, положення, правила, інструкції, примірні статути, статути.                    Аграрне законодавство складають нормативно-правові акти, які регулюють організаційно-управлінське забезпечення раціонального використання земель сільськогосподарського призначення суб'єктами аграрного права. До нього належать акти, спрямовані на належну організацію ведення основних і допоміжних галузей сільськогосподарського виробництва: тваринництва, рослинництва, їх складових частин. Вони визначають нормативно-правові вимоги щодо охорони здоров'я працівників сільського господарства, дотримання правил техніки безпеки та виробничої санітарії у процесі сільськогосподарського виробництва.                                    Аграрне законодавство охоплює нормативні акти щодо повноваження державних органів, які здійснюють управління сільським господарством, це — положення, постанови, інструкції та інші акти, що містять перелік організаційно-правових і матеріально-технічних заходів по виконанню програм економічного і соціального розвитку в галузі сільського господарства. Сюди також належать нормативні акти, що визначають правове становище науково-дослідних установ у сфері сільського господарства, акти, які містять технологічні правила залежно від галузей сільськогосподарського виробництва, нормативні акти, що стосуються матеріально-технічного постачання сільськогосподарських товаровиробників.                                                                                         До цієї категорії належать також типові договори і положення, які регламентують закупки сільськогосподарської продукції, правила техніки безпеки і виробничої санітарії, умови і порядок організації та оплати праці працівників сільськогосподарських підприємств - фахівців, механізаторів, управлінського та обслуговуючого персоналу, інших сільськогосподарських працівників.                                                                                                  Міцну правову основу аграрної реформи в Україні становлять такі джерела, як: Господарський кодекс України, закони України «Про господарські товариства», «Про підприємництво», «Про сільськогосподарську кооперацію».                                                     У зв'язку з цим велике значення мають Укази Президента України «Про заходи щодо реформування аграрних відносин», «Про прискорення приватизації майна в агропромисловому комплексі», Закон України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі», Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо реформування аграрного сектора економіки» та інші.                                                                   Важливими є акти, спрямовані на вдосконалення управління діяльністю в агропромисловому комплексі і вирішення соціальних питань сільського населення. Як різновид джерел аграрного права слід розглядати внутрішньогосподарські локальні акти.                                                                       Прикладом локальних правових актів у сфері дії аграрного права є статут конкретного сільськогосподарського кооперативу; положення про оплату праці в сільськогосподарському підприємстві, положення про раду виробничих підрозділів сільськогосподарських підприємств.                     Важливу роль у застосуванні норм аграрного права, зокрема тих, що визначають правосуб'єктність сільськогосподарських підприємств, міжгосподарських об'єднань, робітників і службовців, відіграють правоохоронні органи, їх діяльність здійснюється на підставі чинного законодавства, в тому числі й актів, які є джерелами аграрного права. Ефективність правозастосування в цих випадках значною мірою забезпечується постановами Пленуму Верховного Суду України у справах, стороною в яких виступають сільськогосподарські підприємства або міжгосподарські організації.                                                                          Значну роль у юридичному захисті порушених майнових прав та інтересів сільськогосподарських підприємств відіграє Вищий господарський суд України. З метою належного правозастосування він спрямовує діяльність господарських судів відповідними вказівками, викладеними в постановах та роз'ясненнях.