Інструмент з ізолювальними рукоятками

13.5.1. Для виконання робіт в електроустановках до 1000 В як основний електрозахисний засіб слід застосовувати слюсарно-монтажний інструмент (СМІ) з ізолювальними рукоятками, до складу якого входять: гайкові, рожкові і розвідні ключі, плоскогубці, пасатижі, бокові і торцеві кусачки, викрутки, монтерські нескладані ножі тощо.

13.5.2. В електроустановках до 1000 В дозволяється застосовувати інструмент з ізолювальними рукоятками, виготовлений згідно з вимогами ГОСТ 11516 або на який нанесено ізоляційне покриття у відповідності з ДСТУ 3646.

13.5.3. Інструмент з ізолювальними рукоятками повинен виготовлятись з дотриманням таких вимог:

– ізолювальні рукоятки інструменту повинні виготовлятись у вигляді діелектричних чохлів, що надягаються на ручки інструменту, або незнімного одно- двошарового покриття з матеріалу, який наносять способом лиття під тиском, занурюванням тощо;

– ізоляція інструменту повинна бути вологостійкою, мастилобензостійкою, некрихкою та неслизькою;

– форма і рифлення поверхні ізолювальних рукояток повинні забезпечувати зручність в користуванні інструментом;

– з'єднання ізоляції з інструментом повинно бути міцним, а також таким, що унеможливлює взаємне поздовжнє переміщування і провертання ізоляції та інструменту під час виконання робіт;

– ізоляція інструменту повинна покривати всю рукоятку і мати довжину не менше 100 мм до середини обмежувального упора; для інструментів, що застосовуються тільки в колах вторинної комутації, допускається така довжина рукоятки, яка забезпечує зручність в користуванні;

– упор інструменту не повинен мати гострих граней і країв, і його висота повинна бути не менше 10 мм, товщина – не менше 3 мм; висота упора ручок викруток – не менше 5 мм; товщина першого шару (в тому числі у разі одношарової ізоляції) – не менше 1 мм. Максимальна товщина (в тому числі і у разі двошарової ізоляції) повинна бути 2 мм;

– ізоляція стрижнів викруток повинна закінчуватись на початку лопатки;

– кожний шар двошарового ізоляційного покриття інструменту повинен мати своє забарвлення.

 

14. Пристрої заземлення

 

Переносні заземлення

14.1.1. В електроустановках під час виконання робіт на вимкнених струмовідних частинах для захисту працівників від помилково поданої напруги необхідно застосовувати переносні заземлення, що складаються: із штанги; провідників – для заземлювання і закорочування між собою струмовідних частин усіх фаз електроустановки; затискачів – для закріплювання заземлювальних провідників на струмовідних частинах, а також наконечника або струбцини – для приєднання до заземлювальних провідників або до конструкцій.

Допускається використання переносного заземлення без штанги. У цьому разі ізолювальний гнучкий елемент заземлення безштангової конструкції повинен виготовлятись із синтетичних матеріалів (капрону тощо).

14.1.2. Проводи для заземлювання і закорочування повинні виготовлятись з голих гнучких мідних жил і мати поперечний переріз, що задовольняє вимогам термічної стійкості у разі трифазних коротких замикань, але не менше:

– 25 мм² – в електроустановках напругою понад 1000 В;

– 16 мм² – в електроустановках напругою до 1000 В.

В електричних мережах із заземленою нейтраллю поперечний переріз проводів повинен задовольняти вимогам щодо термічної стійкості у разі однофазного короткого замикання.

Визначати переріз мідних проводів переносних заземлень, виходячи з вимог термічної стійкості для електростанцій, підстанцій і ліній електропередавання, допускається за таких температур: початкова – плюс 30 ºС, кінцева – плюс 850 ºС.

Для розрахунків переносних заземлень на нагрівання струмами короткого замикання рекомендується користуватись такою формулою:

, (1)

де – мінімальний переріз проводу, мм;

– найбільше значення усталеного струму короткого замикання, А;

– тривалість найбільшої витримки основного релейного захисту, с.

Поперечний переріз заземлювальних провідників для електроустановок напругою понад 1000 В можна визначати також за таблицею 14.1.

 

Таблиця 14.1.

Вибір перерізу заземлювальних провідників
в електроустановках напругою понад 1000 В

Переріз заземлювального провідника, мм^2	Максимально допустимий струм короткого замикання, кА, у разі тривалості витримки часу основного релейного захисту, с
0,5	1,0	3,0
2´50
2´95
Примітка. У разі великих струмів короткого замикання дозволяється встановлювати кілька заземлень паралельно.

14.1.3. Затискачі для приєднання закорочувальних проводів до шин повинні мати таку конструкцію, щоб, у разі протікання струму короткого замикання, динамічні сили не могли зірвати переносне заземлення з місця приєднання. Затискачі повинні мати пристрій, що забезпечує їхнє накладання, надійне закріплення, а також зручне знімання з шин за допомогою штанги для накладання заземлення.

Гнучкий мідний провід необхідно приєднувати до затискача безпосередньо або за допомогою надійно обпресованого мідного наконечника.

Для захисту проводу від переламування в місцях приєднання рекомендується вміщувати його в оболонки у вигляді пружин з гнучкого сталевого дроту. Для захисту жил проводу від механічних пошкоджень його дозволяється вміщувати в прозору гнучку оболонку.

14.1.4. Наконечник на проводі для заземлення повинен виготовлятись у вигляді струбцини або спеціального затискача для приєднання до заземлювального проводу або конструкції.

14.1.5. Елементи переносного заземлення повинні бути міцно і надійно з'єднані способом обпресування, зварювання або болтами з попереднім лудінням контактних поверхонь.

Забороняється застосовувати паяння для з'єднання елементів переносного заземлення.

14.1.6. Переріз проводу переносного заземлення повинен бути не менше 4 мм², якщо це заземлення застосовують для:

– знімання заряду з проводу під час проведення випробувань;

– випробної апаратури;

– обладнання, що випробовують.

14.1.7. Переріз проводу переносного заземлення, за умов механічної міцності, повинен бути не менше 10 мм², якщо це заземлення застосовують для:

– заземлення ізольованого від опор грозозахисного троса ПЛ;

– заземлення пересувних установок (лабораторій, майстерень тощо).

14.1.8. На кожному переносному заземленні необхідно позначити його номер і переріз заземлювальних проводів. Ці дані необхідно вибивати на бирці, закріпленій на заземленні, або на струбцині (наконечнику).

 

15. Засоби захисту для ВРПН. Призначення та вимоги до конструкції

 

Загальні положення

15.1.1. В електроустановках для виконання робіт під напругою (далі – ВРПН) необхідно застосовувати засоби захисту для ВРПН, до яких належать всі засоби захисту, що застосовуються за звичайних умов, а також ті, застосування яких потребує технологія ВРПН.

15.1.2. У цьому розділі розглядаються засоби захисту для ВРПН, що визначаються технологією ВРПН.

Засоби захисту для ВРПН повинні виготовлятись і експлуатуватись з дотриманням таких вимог:

– пристрої для ВРПН повинні виготовлятись з твердих ізоляційних матеріалів і металу і повинні мати запас механічної міцності (відношення нормованої механічної руйнівної сили до максимально можливої сили під час ВРПН) не менше 3; канати, призначені для піднімання і переміщування таких пристроїв з працівником, – не менше 12; інші канати – не менше 6;

– порожнисті вироби для ВРПН повинні виготовлятись з ізоляційного матеріалу і бути захищеними від проникнення в їхні порожнини вологи, що може досягатись за допомогою пінних заповнювачів, а у разі неможливості їхнього застосування необхідно передбачити можливість періодичного огляду і очищення внутрішніх порожнин цих виробів;

– маркування в зоні ізолювальної ділянки не повинно бути струмопровідним і не повинно порушувати електричні характеристики засобу захисту для ВРПН;

– на всі засоби захисту та ізолювальні пристрої для ВРПН, крім ізолювальних канатів, необхідно наносити таке саме маркування, як і на засоби захисту загального призначення;

– на ізолювальних канатах або на табличці, прикріпленій до канатів, повинно бути видно напис "Для робіт під напругою";

– повинні бути витримані мінімально допустимі розміри ізоляційних проміжків для обладнання, що наведені в таблиці 15.1. У цьому разі елементи конструкцій, виготовлені з неізоляційного матеріалу, не повинні скорочувати ізоляційні відстані до рівнів, менших за допустимі, що наведені в таблиці 15.1.

 

Таблиця 15.1.