Театральне та музичне мистецтво в 1917—1920 рр.

У 1917— 1920 рр. тривало формування укр. професійного і нар. театру, му­зики та кіномистецтва.

Восени 1917 p., за рішенням Центр. Ради та Ген. Секретаріату, у Києві створено Укр. нац. театр. До складу його трупи увійшли І. Мар'яненко, О. Курбас, С Панківський, М. Садовський, П. Саксаганський та інші відомі укр. актори. Зго­дом, за фін. підтримку уряду, на сценізацію укр. вистав пе­рейшли трупи ряду професійних драм. театрів Києва, Чернігова, Полтави, Житомира, Катеринослава, Прилук, Харкова, Одеси, Черкас. Дію­чим театрам виділялися кошти для зміцнення їх матер. бази, їх не оподатковували. У театрах удосконалювалися репертуари, поліпшувався проф. склад творчих колективів. У містах і селах виникли сотні аматорських колективів. Для підготовки митців сцени й організаторів те­атр. мистецтва Ген. Секретаріат відкрив школу з підготов­ки проф. артистів, режисерів, налагодив випуск тижневика "Теат­ральні вісті". Культ. організації Києва і Чернігова запросили для робо­ти на укр. сцені з Петрограду та Москви В. Войтенка, П. Александ­рова, Є. Богословського, В. Мейерхольда, О. Бенуа та інших відомих теат­р. митців.

Становлення нац. сценічного мистецтва Центр. Рада тісно пов'язувала з розвитком нар. музики,муз. освіти й хорео­графи. З її ініціативи було створено Укр. нар. хор (диригент К. Стеценко), засновано в Києві загальноукр. курси з підготовки співаків хору, музикантів, хореографів, у губернських центрах і вел. промислових містах — мережу муз. шкіл. Навесні 1918 р. уряд УНР профінансував відкриття у столиці Укр. нац. оперно­го театру і призначив його керівником М. Садовського (Тобілевича).

Великі кошти на розвиток проф. театру виділяв уряд Геть­манату. За його допомоги утворився другий Укр. драм. театр у м. Києві, "Вільний театр" у Полтаві, Укр. губернський театр у Катеринославі та ін. Акторів і режисерів для новостворених і діючих те­атрів готувала заснована в серпні 1918 р. у м. Києві дворічна держ. дра­м. школа. Серед першого набору її учнів були А. Бучма, В.Авраменко, В. Печений, О. Драгомарецька, М. Мотузівський, які згодом стали ви­датними майстрами укр. і св. сцени.

Керівництво держави підтримувало подальший розвиток музично-хорового мистецтва. Рада Міністрів реформувала музично-драм. школу ім. Лисенка у вищий музично-драм. інститут. Міністерство нар. освіти та мистецтва відкрило при Київській консерваторії, му­з. школах кафедри і спеціалізації укр. музики, 8 кобзарських шкіл у губернських центрах та десятки курсів з підготовки диригентів і худ. керівників нар. хорів, виділило кошти на формування 27 великих проф. нац. музично-хорових та хореографіч­них колективів.

Розвиток театр.-муз. мистецтва постійно перебував у центрі уваги Директори УНР. її голова В. Винниченко, будучи сам талано­витим драматургом, з цієї високої держ. посади надавав укр. професійним і нар. театрам максимально можливу допомогу. За його участю було засновано нові проф. та напівпрофесійні театри в Хер­соні, Катеринославі, Проскурові, Могилев-Подільському. У налагодженні їх діяльності брали активну участь Л. Курбас, М. Садовський та інші відомі майстри сцени. Нові театри сценізували вистави укр. драматургів, такі як "Маруся Богуславка", "Богдан Хмельницький", "Остання ніч" М. Ста-рицького, "Назар Стодоля" Т. Шевченка, "Дай серцю волю, заведе в нево­лю" М. Кропивницького, "Украдене щастя" І, Франка, "Лісова пісня" Л. Укра­їнки, "Бондарівна", "Наймичка" К. Карого та ін., які представляли різні худ. жанри укр. театр. мистецтва.

Помітну матер. й організаційну підтримку надавав уряд УНР фор­муванню мандрівних театрів. їх утворилося декілька десятків у кожній гу­бернії, і вони успішно ознайомлювали широкі нар. маси з укр. театр. мистецтвом.

Директорія УНР, спільно з урядом і культурною комісією Трудового Кон­гресу, фінансувала подальший розвиток музично-хорового мистецтва та худ. самодіяльності. Ці установки допомогли організувати де­кілька десятків нац. проф. і нар. хорів у Київ., Вол., Под., частково Катеринославській губерніях, заснува­ли "Укр. республіканську хорову капелу", яку очолив відомий дири­гент і композитор О. Кошиць. Капела у 1919 р. гастролювала в Австрії, Чехії, Польщі, Німеччині, Франції. Завдяки цим гастролям і високій виконавській майстерності колективу, укр. музика і пісня здобули велику попу­лярність у Зах. Європі.

Допомогу формуванню проф. і нар. драм. та опер­них театрів надавав Раднарком УСРР. Цим напрямком культ. роботи займався відділ мистецтва Наркомату освіти. За його підтримки було відновле­но роботу багатьох театр. колективів, які припинили сценічну діяль­ність під час денікінської й пол. інтервенції в Україну, створено мережу нових проф. та аматорських театрів, у тому числі держ. драм. театр ім. Т. Шевченка (березень 1919 р.) у Києві. Активну участь у роз­витку нац. театру цієї пори брали П. Саксаганський, М. Заньковецька,Г. Борисоглібська,Л. Курбас, Г. Юра, А. Бучма, О. Сердюк, Б. Романицький, І, Мар'яненко, Г. Затиркевич-Карпинська та ін. відомі майстри сцени.

Однак поряд з позитивним внеском у розбудову театру рад. керівництвом було допущено і ряд суттєвих недоліків. Навесні 1919 p., за наказом уряду, в структурі Всеукр. театр. комітету було створено підкомісію рад. пропаганди. Вона дістала право затвер­джувати репертуари театрів і контролювати їхню сценічну діяльність. У ході перевірки театрів комісія усунула від сценізації чимало п'єс укр. і заруб. драматургів, які, на її думку, були непролетарськими й мали "буржуазно-націоналістичний" або "міщанський" характер. Такими діями комісія гальмувала нормальний творчий розвиток багатьох театр. колективів і театр. мистецтва взагалі.

Питанням розвитку муз. і хорового мистецтва займався Все­укр. муз. комітет, очолюваний видатним співаком Л. Собіновим. Під керівництвом комітету удосконалювалися навч. програми муз. шкіл та училищ, розпочався процес створення нових муз. закладів, у тому числі консерваторій у вел. містах України. Заг. число цих навч. підрозділів до закінчення 1920 р. було доведено до 200 одиниць. Комітет також заснував славнозвісну укр. держ. капелу "Думка", яка стала одним із найкращих муз.-хорових колективів республіки, а згодом і Рад. Союзу.

Значний внесок в організацію та розвиток укр. муз.-хорового й хореографічного мистецтва у цей час зробили Я. Степовий, К. Стеценко, М. Леонтович, Л. Ревуцький, Г. Верьовка, Б. Лятошинський, П. Козицький, М. Вериківський, Д. Козловський та інші митці. Зокрема, К Стеценко написав музику до поеми Т. Шевченка "Гайдамаки", до драми М. Кропивницького "Дві сестри", на ряд віршів Т. Шевченка, І. Франка, Л. Українки; М. Леонтович здійснив муз. обробку нар. пісень, таких як "Дударики", "Із-за гори кам'яної"; Л. Ревуцький написав пісню "Упе­ред, хто не хоче конати"; Г. Верьовка музично упорядкував ряд укр. нар. пісень тощо.

Результатом спільної роботи урядів України й культ. органі­зацій у напрямку розвитку театр.-муз. мистецтва у 1917—1920 pp. стало заснування близько 40 нац. проф. драм. і муз. театрів, 400 напівпрофесійних те­атр. труп та 9 тис. колективів і груп худ. самодіяльності, в яких виступали близько 220 тис. артистів-аматорів.

 

Прискорене формування укр. театру позитивно вплинуло на подальший розвиток кіно, на перетворення його з техн. дива у справжнє кіномистецтво, доступне для широких нар. мас.

Особливо значний внесок у становлення укр. кіно зробила Л. Старицька-Черняхівська, яка очолювала кіносекцію Міністерства нар. освіти та мистецтва Гетьманату. Під її керівництвом були створені ре­жисерські й акторські групи. Вони зняли десятки укр. худ., наук. і докум. кінофільмів та казок для дітей. За 1918—1920 pp. кінематографісти, які в основному об'єднувалися навколо новостворених Київ. та Од. кіностудій, випустили у світ худ. кінофільми режисерів Л. Старицької-Черняхівської ("Вітер з Півночі", "Розбійник Кар-мелюк"), М. Замкового ("Прозрівший"), А. Нефедова ("Жертви позвали"), A. Архана ("Червоний Кобзар"), хроніко-документальні — "Шевченкове свято", "Сон Тараса", "Випуск першої укр. гімназії", "Життя Донба­су" тощо (всього бл. 500 найменувань), технічно обробили сотні кіно­стрічок, відзнятих режисерами Росії й запустили в кінопрокат 4,2 тис. най­менувань кінофільмів різної тематики. За цей же час у містах республіки відкрилося 320 постійно діючих кінотеатрів, селами мандрувало 160 кінопересувок. Було обладнано сотні кімнат, залів із синематографами в клубах, школах, вузах, наук. товариствах. (До революції в Україні дія­ло близько 220 приміщень, у яких неперіодично демонструвалися кінострічки, в основному розважального жанру.) У 1920 р. лише стац. кінотеатри відвідало 9,6 млн чол. З дивом кіно ознайомилися декілька мільйонів жителів села. Мали можливість систематично переглядати худ. й наук. кінофільми десятки тисяч учнів шкіл та студентів вищих навч. закладів. Таким чином, у 1917—1920 pp. в Україні почали формуватися основи нац. кіномистецтва та кіноіндустрії.