Як гіркоти часто використовують препарати

- полину,

 -золототисячника,

 -бобівника трилистого та

 -деревію.

 

Полин гіркий

 

Галенові препарати полину, як і всі інші гіркоти, рефлекторно стимулюють функцію залоз травного каналу, підсилюють виділення жовчі, поліпшують травлення.

 

Траву полину використовують для виготовлення екстракту, настойки та настою.

 

Екстракт полину густий — це густа маса темно-бурого кольору з ароматичним запахом полину та гірким смаком. Його призначають по 10-20 крапель за 30-40 хв до приймання їжі. Настойка полину виготовляється на 70 % спирті у співвідношенні 1: 5. Це прозора бурувато-зеленого кольору дуже гірка на смак рідина. Приймають її по 15-20 крапель 3 рази на день за 15-20 хв до їди.

 

 

Золототисячник звичайний

 

Препарати золототисячника {настойка, настій) збуджують апетит, стимулюють секрецію травних залоз, підвищують перистальтику травного каналу.

 

Трава золототисячника входить до складу апетитних і шлункових зборів.

 

Бобівник трилистий

Препарати бобівника трилистого крім стимулюючого впливу на секрецію та моторику органів травлення підвищують виділення жовчі, мають протизапальну та проносну дію.

 

Траву бобівника трилистого використовують для виготовлення настою.

 

Деревій звичайний Має кровоспинні, антигіпертензивні властивості, збуджує апетит, секрецію слинних та шлункових залоз, виділення жовчі, зменшує метеоризм. Крім того, препарати деревію усувають спазми шлунка, кишок, жовчних проток. Офіцинальним є збір для збудження апетиту (Species amarae), до складу якого входить трава полину гіркого (8 частин) і трава деревію звичайного (2 частини).

 

Крім гіркот, апетит стимулюють також інші засоби, а саме:

 

 інсулін, який викликає відчуття голоду, що пов'язано з гіпоглікемією,

 деякі психотропні (аміназин, амітриптилін, літію карбонат),

антигіпертензивні (клофелін) засоби,

  анаболічні стероїди тощо.

 

Анорексигенні — це засоби, які знижують апетит. їх застосовують у випадках аліментарного ожиріння, яке погіршує перебіг багатьох захворювань, призводить до порушення обміну речовин, розладів з боку серцево-судинної системи, печінки та ін. Провідним методом лікування хворих на ожиріння є різке обмеження їжі з високою енергетичною цінністю і посилення фізичної активності, що створює в організмі негативний енергетичний баланс. Проте під час такого лікування звичайно виникає тяжке відчуття голоду, що примушує застосовувати препарати, які знижують апетит.

 

 

Класифікація.

 

1. Препарати, що впливають на катехоламінергічну систему і стимулюють ЦНС:

 

а) похідні фенілалкіламіну (фепранон, дезопімон);

 

б) похідні ізоіндолу (мазиндол).

 

2. Препарати, що впливають на серотонінергічну систему:

 

а) похідні фенілалкіламіну (фенфлурамін, фенілпропаноламін).

 

3. Препарати, що пригнічують шлунково-кишкові ліпази (орлістат та ін.).

 

Активним анорексигенним засобом є фенамін, який має центральну психостимулюючу і периферичну адреноміметичну дію. Він стимулює центр насичення, що викликає пригнічення центру голоду. Крім того, препарат підвищує збудливість кори великого мозку, що, очевидно, також сприяє пригніченню цього центру. Проте як анорексигенний засіб фенамін не застосовується. Це зумовлено тим, що у хворих, які приймають фенамін з приводу ожиріння, розвивається загальне збудження, безсоння, виникає тахікардія, аритмія, підвищується артеріальний тиск. Крім того, до фенаміну швидко виникає звикання і пристрасть.

 

Серед структурних аналогів фенаміну виявлено ряд речовин, яким властива більш-менш висока вибірковість анорексигенної дії, а також слабка психостимулююча і периферична активність. Такими препаратами є фепранон і дезопімон. Порівняно з фенаміном анорекси-генний ефект цих препаратів виявляється меншою мірою. Механізм дії такий самий, як фенаміну.

 

У хворих на ожиріння фепранон сприяє зменшенню маси тіла. Активність його достатньою мірою виявляється у перші 8-12 тижнів, потім поступово знижується.

 

У шлунку фепранон абсорбується швидко. Накопичується переважно в мозку, печінці, нирках. Т1/2 — близько 8 годин. Інактивується інгібіторами МАО. Виводиться нирками частково у вигляді метильованих метаболітів.

 

Хворі переносять фепранон і дезопімон добре. Проте в осіб з підвищеною чутливістю і при передозуванні можливі негативні ефекти у вигляді тахікардії, аритмії, підвищення артеріального тиску, неспокою, порушення сну. У разі тривалого використання розвивається звикання і лікарська залежність.

 

Протипоказання: вагітність, пізні стадії гіпертензивної хвороби, порушення мозкового і вінцевого кровообігу, інфаркт міокарда, глаукома, тиротоксикоз, захворювання, які супроводжуються підвищеною збудливістю центральної нервової системи і судомами тощо.

 

Мазиндол за анорексигенною дією перевищує фенамін у 5—10 разів. Крім того, він пригнічує абсорцію тригліцеридів, знижує рівень холестерину.

 

Фенфлурамін і фенілпропаноламін схожі на мазиндол, але вони пригнічують функцію ЦНС і підвищують AT.

 

Ормстат діє аноригенно, знижуючи активність шлунково-кишкових ліпаз.

 

2. Засоби, що впливають на функцію слинних залоз.

 

Фармакологічна регуляція секреції слинних залоз здійснюється головним чином за рахунок лікарських засобів, що впливають на їх холінергічну іннервацію. Лікарські засоби, які мають холіноміметичну активність (пілокарпіну гідрохлорид, анти-холінестеразні засоби та ін.) підвищують секрецію слинних залоз, а м-холіноблокатори, навпаки, гальмують. Практичне значення мають препарати атропіну. їх застосовують при гіперсалівації у випадках паркінсонізму, глистових інвазій, отруєнь солями важких металів. У разі передозування цих засобів поряд з іншими порушеннями виникає сухість у роті через різке зниження секреції слинних залоз.