Профілактика отруєнь сполуками миш’яку

 

Попередження отруєнь миш'яком досягається насамперед роз'яснювальною роботою, що спрямована на дотримання відповідних інструктивних вимог про збереження отрут і поводження з ними. З огляду на широке використання сполук, що містять миш'як (протарс, паризька зелень, арсеніти й ін.), у сільському господарстві для боротьби зі шкідниками зерна, фруктових дерев і т.д., необхідно, щоб звертання з ними було вкрай обережним. Неприпустиме зберігання цих речовин у коморах, зерносховищах і фуражниках. Повинно бути уважне ставлення при роботі з ними (не розсипати, не залишати без догляду), тому що рогата худоба по зовнішній подібності приймає деякі з них за сіль і може легко отруїтися.

Необхідно, щоб у господарстві була відповідальна особа за зберігання, облік і використання отрутохімікатів. Адміністрація господарства повинна систематично робити контроль і перевірку стану збереження й обліку отруйних речовин. Широко повинна бути поставлена взаємна інформація і погодженість між ветеринарними й агрохімічними працівниками при використанні будь-яких хімікатів у господарстві, а тим більше утримуючих миш'як.

Попередження медикаментозних отруєнь визначається - дотриманням тих нормативів щодо дозування, концентрації розчинів, експозиції й інших умов, що завжди повинні бути враховані при використанні миш’яквмістимих препаратів. Особливо важливо пам'ятати про можливості усмоктування миш'яку через шкіру, ушкоджену ектопаразитами. Чим більше ступінь поразки, тим обережніше потрібно звертатися з даними препаратами (при обтиранні, купанні тварин).

 

Ветеринарно - санітарна оцінка продуктів забою тварин при отруєнні сполуками миш’яку

 

Тварин після обробки миш’яковмісними препаратами дозволяється направляти на забій не раніше, ніж через 24 дня. Варто піддавати забоєві не всю партію тварин, а по кілька голів з інтервалом 3-5 днів до одержання результатів хіміко-токсикологічного і бактеріологічного досліджень.

Змушений забій тварин у стані агонії не дозволяється. При змушеному забої м'ясо піддають органолептичному, біохімічному, бактеріологічному і хіміко-токсикологічному дослідженням, а внутрішні органи, у тому числі шлунково-кишковий тракт, вим'я і мозок направляють| на технічну утилізацію. При сприятливих результатах усіх дослідженні і змісті миш'яку в межах до 0,5 мг/кг м'ясо дозволяється використовувати для харчових цілей. Більш високий рівень миш'яку дає підставу направити тушеві на технічну утилізацію. У рибі і рибопродуктах максимально допустимий рівень миш'яку складає 0,1 мг/кг.

 

Висновок

 

У практиці дуже часто зустрічаються випадки отруєнь сільськогосподарських тварин сполуками миш’яку, що використовують у боротьбі з шкідниками, а також для захисту тварин від гнусу, шкірних паразитів і ін.

Багато сполук миш’яку відносяться до сильнодіючих отруйних речовин, що, знаходячись у м'ясі в мінімальних кількостях, здатні зробити токсичний вплив на організм людини. При отруєннях сполуками миш’яку знижується резистентність організму тварин. Унаслідок цього токсичні речовини, створюють умови розносу кишкової мікрофлори по організму тварин і виникнення вторинних інфекцій. У м'ясі тварин, що отруїлися, часто не відбувається тих глибоких біохімічних процесів і змін фізико-колоїдної структури білка, що властиві нормальному процесові дозрівання або його ферментації. Ця обставина знижує не тільки смакові, але і поживні якості м'яса.

Завданням лікаря ветеринарної медицини є недопущення отруєнь тварин сполуками миш’яку, а при винекнені отруєнь швидко і правильно надати лікувальну допомогу.

Лікар ветеринарної медицини повинен попередити захворювання проводячи роз’яснювальну роботи серед працівників сільського господарства,що використовують та зберігають сполуки миш’яку, а також повинен знати що робити з продуктами забою від тварин що отруїлися сполуками миш’яку.